913/767/21 Про стягнення штрафу за договором поставки з підстав порушення умов поставки насіння соняшника - 24.10.2024 Прийняття

6. Постановою Верховного Суду від 01.02.2024 скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2022, якою скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову, також Верховним Судом скасовано додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2023. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7. Під час нового розгляду справи постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 рішення Господарського суду Луганської області від 09.02.2022 скасовано. Прийняти нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача штраф у сумі 1 107 468,00 грн, судовий збір у сумі 33 224,05 грн, витрати на надання правничої допомоги адвоката у суді першої інстанції в сумі 41 687,86 грн. В іншій частині позову відмовлено.

8. Постанову мотивовано наявністю підстав для нарахування штрафу, оскільки відповідачем не виконано зобов`язання щодо поставки соняшнику за договором. Водночас, апеляційний суд, з урахуванням положень ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, а також враховуючи обставини, що впливають на ступінь вини відповідача, встановив підстави для зменшення нарахованого позивачем штрафу на 50 %, що складає 1 107 468,00 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу адвоката позивача у суді першої інстанції апеляційний суд, з урахуванням положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), встановив, що обґрунтованими витратами на оплату послуг адвоката у суді першої інстанції є 41 687,86 грн, такі витрати підлягають стягненню з відповідача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

9. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції

10. Відповідач у касаційній скарзі вказує на неправильне застосування апеляційним судом положень ст. ст. 610, 612, 614, 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), ст.ст. 216, 217, 218, 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та порушення норм процесуального права ст.ст. 2, 7, 13, 42, 120, 242, 268, 270 ГПК України.

11. У касаційній скарзі відповідач посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, та вказує на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених:

- у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/2173/19, від 17.08.2021 у справі № 913/18/21, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21, щодо обґрунтування наявності форс-мажорних обставин для відповідача у справі;

- від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 06.09.2019 у справі № 910/16925/18, від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/91/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18 - щодо стягнення із боржника грошових сум як неустойки, що спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправдних додаткових прибутків кредитором;

- від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 461/3584/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 446/2033/16-ц, від 26.09.2018 у справі № 641/11590/15-ц, щодо застосування доктрини, яка передбачає, що, у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед суворим розумінням права;

- від 03.05.2018 у справі № 903/449/17 щодо застосування концепції добросовісності, яка може використовуватись судом в будь - якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка мала б місце, якщо застосовувалися б традиційні правила.

12. Крім того, відповідач вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень ч. 1 ст. 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо належності повідомлення про дату час та місце розгляду справи.

13. Також відповідач вказує на те, що апеляційним судом, в порушення положень ст. 236 ГПК України, не дотримано вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що вплинуло на неправильне застосування судом положень ст.ст. 610, 612, 614, 617 ЦК України.

14. У своїй касаційній скарзі позивач не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову та в частини відмови у стягненні витрат на правову допомогу адвоката, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні 1 107 468,00 грн штрафу та 51 510,69 грн витрат на правову допомогу адвоката в суді першої інстанції, та прийняти в цих частинах нове рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача вказаної частини витрат на правову допомогу адвоката.

15. У касаційній скарзі позивач посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та зазначає про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах із справ № 910/4629/21, № 902/417/18, № 910/6843/23, № 905/866/19, № 910/8698/19, № 904/5770/18, № 916/188/17, № 910/9765/18.

16. Крім того, позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ст. 233 ГК України, ст.ст. 216, 551 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", ст. 16 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст. 170 ГПК України.

17. Також, позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано висновок щодо наявності підстав для зменшення нарахованого до стягнення штрафу на 50 %та часткове відшкодування витрат на правову допомогу адвоката позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

18. Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача, посилається на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказує на те, що висновки апеляційного суду в частині задоволення позову відповідають положенням норм матеріального і процесуального права, а тому, позивач просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване відповідачем судове рішення без змін. Крім того, позивачем у відзиві на касаційну скаргу відповідача визначено орієнтований розмір витрат на правову допомогу у касаційному суді у сумі 4 500 Євро.

19. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги позивача та обґрунтованість судового рішення в частині зменшення нарахованого до стягнення штрафу, просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду в оскаржуваній позивачем частині залишити без змін. Крім того відповідачем заявлено орієнтований розрахунок витрат на правничу допомогу адвоката у касаційному суді, який складає 100 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

20. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.03.2020 між Філією "Стрілецький кінний завод № 60" Державного підприємства "Конярство України" (замовник) та ФГ "Криничне" (виконавець) укладено договір про виконання сільськогосподарських робіт № 10 (далі - договір № 10), за умовами якого виконавець зобов`язується на свій ризик та власними силами, власною сільськогосподарською технікою, засобами та матеріалами у суровій відповідності до агротехнічних вимог надати замовнику послуги з виконання сільськогосподарських механізованих польових робіт у 2020 році на земельних площах Філії "Стрілецький кінний завод № 60" ДП "Конярство України", а замовник зобов`язується прийняти фактично надані послуги та сплатити їх вартість на умовах, визначених даним договором. Між цими сторонами підписано Специфікації №№ 1-3 до договору № 10.

21. 31.03.2020 між Філією "Стрілецький кінний завод № 60" ДП "Конярство України" (заставодавець) та ФГ "Криничне" (заставодержатель) укладено договір застави № 11 (далі - договір № 11), відповідно до якого сторони домовилися про виникнення застави, якою забезпечується вимога заставодержателя (ФГ "Криничне"), що випливає з будь-яких господарських договорів укладених протягом 2020 року (про виконання сільськогосподарських робіт), додатків, видаткових накладних, специфікацій до даних договорів, згідно яких заставодавець (Філія "Стрілецький кінний завод № 60") у строк до 30.11.2020 року зобов`язується сплатити заставодержателю грошову суму за зобов`язаннями, згідно договорів зазначених в п. 1.1. договору. Для забезпечення належного виконання зобов`язань за вищевказаними договорами заставодавець передає заставодержателю в заставу майбутній врожай сільськогосподарських культур (соняшника), що будуть повністю вирощені із завершенням технологічного циклу в 2020 році на земельних ділянках, що знаходяться на території Міловського району.

22. 31.03.2020 між Філією "Стрілецький кінний завод № 60" ДП "Конярство України" (продавець) та ФГ "Криничне" (покупець) укладено договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 12, за умовами якого Філія "Стрілецький кінний завод № 60" ДП "Конярство України" зобов`язується передати у власність ФГ "Криничне" майбутній врожай сільськогосподарських культур 2020 року, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. До зазначено договору підписана Специфікація до договору та акт № 1 приймання-передачі від 01.06.2020.

23. 29.04.2020 між Філією "Лимарівський кінний завод № 61" ДП "Конярство України" (замовник) та ФГ "Криничне" (виконавець) укладено договір про виконання сільськогосподарських робіт № 12 (далі - договір № 12), за умовами якого виконавець зобов`язується на свій ризик та власними силами, власною сільськогосподарською технікою, засобами та матеріалами у суровій відповідності до агротехнічних вимог надати замовнику послуги з виконання сільськогосподарських механізованих польових робіт у 2020 році на земельних площах Філії "Лимарівський кінний завод № 61" ДП "Конярство України", а замовник зобов`язується прийняти фактично надані послуги та сплатити їх вартість на умовах, визначених даним договором. Між цими сторонами підписано Специфікації №№ 1-3 до договору.

24. 29.04.2020 між Філією "Стрілецький кінний завод № 60" ДП "Конярство України" (замовник) та ФГ "Криничне" (виконавець) укладено договір застави № 13 (далі - договір № 13), відповідно до якого сторони домовилися про виникнення застави, якою забезпечується вимога заставодержателя (ФГ "Криничне"), що випливає з будь-яких господарських договорів укладених протягом 2020 року (про виконання сільськогосподарських робіт), додатків, видаткових накладних, специфікацій до даних договорів, згідно яких заставодавець (Філія "Лимарівський кінний завод № 61") у строк до 30.11.2020 року зобов`язується сплатити заставодержателю грошову суму за зобов`язаннями, згідно договорів зазначених в п. 1.1. даного договору. Для забезпечення належного виконання зобов`язань за вищевказаними договорами заставодавець передає заставодержателю в заставу майбутній врожай сільськогосподарських культур (соняшника), що будуть повністю вирощені із завершенням технологічного циклу в 2020 році на земельних ділянках, що знаходяться на території Біловодського району.

25. Відповідно до п. 2.1 договору заставодержатель має право у випадку невиконання заставодавцем зобов`язань за договорами поставки (п. 1.1) одержати задоволення з вартості предмету застави переважно перед іншими кредиторами.

26. 29.04.2020 між Філією "Лимарівський кінний завод № 61" ДП"Конярство України" (продавець) та ФГ "Криничне" (покупець) укладено договір купівлі-продажу незавершеного виробництва № 14 (далі - договір №14 ), за умовами якого Філія "Лимарівський кінний завод № 61" ДП "Конярство України" зобов`язується передати у власність ФГ "Криничне" майбутній врожай сільськогосподарських культур 2020 року, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. До зазначено договору підписана Специфікація до договору та акт № 1 приймання-передачі від 02.06.2020.

27. Згідно Звіту про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року від 29.05.2020 (форма № 4-сг) відповідачем було засіяно 1156,89 га під виробництво культури соняшника, з яких 807,468 га - товарний соняшник та 349,422 га насіннєвий соняшник на земельних ділянках, що перебувають у користуванні.

28. 30.07.2020 між ТОВ "Сателлит" (покупець) та ФГ "Криничне" (постачальник) укладено договір поставки № P90027 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти і оплатити насіння соняшника українського походження врожаю 2020 року на умовах DAP (Доставлено до місця призначення) ТОВ "Сателлит" Донецька область, м. Маріуполь, вул. Таганрозька, 76), згідно до Інкотермс 2010.

29. Відповідно до п. 2.1 договору загальна кількість товару в заліковій вазі становить 1 000,000 тон +/- 5% за вибором покупця.

30. Згідно з п. 3.1 договору ціна товару згідно даного договору становить 9 228,90 грн. без ПДВ за 1 тонну, крім того ПДВ 20% - 1 845,78 грн., що еквівалентно 399,95 доларів США за 1 тонну, згідно курсу НБУ на момент укладання договору 27, 6867 грн. за дол. США.

31. Загальна вартість товару, що постачається, на дату укладання договору становить 11 074 680,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 1 845 780,00 грн. з урахуванням п. 2.1 цього договору, що складає еквівалент у сумі 399 952,33 доларів США +/- 5% згідно курсу НБУ на момент укладання договору (п. 3.4 договору).

32. Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється партіями автомобільним транспортом у строк з 1 вересня 2020 року до 15 жовтня 2020 року в суворій відповідності до номера договору, наданого покупцем. Датою поставки та відвантаження товару є дата передачі товару покупцю у місці призначення, вказаному у п. 1.1 даного договору.

33. Згідно з п. 8.2 договору в разі, якщо поставка товару покупцеві була здійснена пізніше строків, вказаних в пп. 4.1 п. 4 цього договору, або товар поставлений в обсязі іншому від передбаченому п. 2.1 договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленого/непоставленого товару. В разі, якщо прострочення поставки перевищує 6 календарних днів, покупець має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання цього договору, при цьому постачальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару.

34. Пунктом 9.1 договору встановлено, що жодна із сторін не відповідає за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором у разі настання таких подій як повінь, пожежа, землетрус чи інших стихійних лих, а також воєнних дій, заколотів, державних заборонних актів чи інших обставин, якщо ці обставини настали після підписання сторонами даного договору і не залежать від їх волі. Якщо яка-небудь із обставин форс-мажору перешкоджає виконанню однією із сторін своїх зобов`язань в період дії договору, то даний договір може бути продовжений на строк протягом якого діяла така обставина.

35. Сторона, для якої виконання зобов`язань згідного договору стало неможливим внаслідок настання обставин форс-мажору, повинна негайно, але не пізніше ніж через 10 днів після початку їх виникнення, письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії і очікуваний час припинення цих обставин (п. 9.2 договору).

36. Відповідно до п. 9.3 договору інформація про дію обставин форс-мажору повинна бути підтверджена Торгово-промисловою Палатою України. Відсутність письмового повідомлення, а також несвоєчасне сповіщення про настання обставин форс-мажору позбавляє відповідну сторону права посилатись на ці обставини в якості причини невиконання зобов`язань за договором.

37. Згідно з п. 9.4 договору сторони зобов`язуються докласти всі необхідні зусилля по зведенню до мінімуму всіх можливих несприятливих наслідків обставин форс-мажору. Якщо обставини форс-мажору перешкоджають виконанню якоюсь із сторін її зобов`язань згідного договору протягом ніж 15 днів, то даний договір може бути розірваний за вимогою однієї із сторін без відшкодування збитків іншій стороні.

38. Відповідно до п. 13.4 договору цей договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, визначених даним договором. Це договір, додатки, додаткові угоди доданого договору, а також будь-які пов`язані з його виконанням документи (довіреності, акти, розрахункові документи тощо) мають бути завірені печатками кожної зі сторін.

39. 11.08.2020 ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області у справі № 428/6444/20 та ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 15.09.2020 у справі № 759/15457/20 у кримінальному провадженні № 42020000000001014, накладено арешт у кримінальному провадженні № 12020130000000226 на врожай сільськогосподарських культур 2020 року на земельних ділянках, які перебувають у користуванні філій ДП "Конярство України", зокрема, на території земельних ділянок філії "Лимарівський кінний завод № 61" та філії "Стрілецький кінний завод № 60" ДП "Конярство України".

40. На підставі наказу відповідача № 4/1 від 08.09.2020 було проведено обстеження земельних ділянок та встановлено, що стан посівів соняшника незадовільний, засушливі погодні умови вплинули на формування маленької шляпки, насіння щуплого з невеликою натурою, що може призвести до зниження врожайності соняшника, що підтверджується актами обстеження земельної ділянки №№ 1-М, 2-М, 3-М, 5-М, 6-М, 7-М, 1-З, 2-З, 3-З, 4-З, 5-З, 1-С від 10.09.2020 та №№ 1-В, 2-В, 3-В, 4-В від 14.09.2020.

41. Ухвалою Луганського апеляційного суду від 21.09.2020 у справі № 428/6599/20 ухвалу слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 17.08.2020 скасовано, у задоволенні клопотання слідчого, погодженого прокурором прокуратури Луганської області, про накладення арешту на належне ФГ "Криничне" майно, а саме комбайн зернозбиральний "NewHolland" номерний знак НОМЕР_1 - відмовлено.

42. 09.10.2020 ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області у справі № 428/8081/20 було відмовлено представнику ФГ "Криничне" про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 12020130000000226, щодо врожаю сільськогосподарських культур 2020 року.

43. 23.10.2020 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/45201/20-к скасовано арешт майна, накладеного ухвалою слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11.08.2020.

44. 30.10.2020 ухвалами слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/47116/20-к та у справі № 757/47119/20-к накладено арешти у кримінальних провадженнях № 42020000000001014, № 12020130000000226 на земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні ДП "Конярство України", відокремлених підрозділах - філій, на яких знаходиться врожай сільськогосподарських культур 2020 року.

45. 02.11.2020 ухвалою Господарського суду м. Києва у справі № 910/21682/15 (910/16691/20), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021, забезпечено позов шляхом заборони до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі будь-яким особам, окрім ДП "Конярство України", вчиняти дії з проходу, проїзду техніки та транспортних засобів і збирання врожаю на земельних ділянках філій "Лимарівський кінний завод № 61" та "Стрілецький кінний завод № 60". Зазначені судові рішення були скасовані постановою Верховного Суду від 20.07.2021 та відмовлено у задоволенні заяви ДП "Конярство України" про застосування заходів забезпечення позову.

46. Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20.11.2020 у справі № 759/19782/20 скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 30.10.2020 у справі № 757/47119/20 у кримінальному провадженні № 12020130000000226.

47. Під час проведення головою ФГ "Криничне" та членами комісії обстеження незавершеного виробництва соняшника на земельних ділянках, які знаходяться в користуванні філії "Стрілецький кінний завод № 60" ДП "Конярство України", встановлено, що врожай не зібрано, про що складені Акти №№ 1, 2, 3, 6, 7, 8, 22 від 19.11.2020, №№ 9, 10, 24 від 20.11.2020, №№ 14, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 23 від 21.11.2020.

48. Сертифікатом № 3100-21-0937 від 30.11.2021 Торгово-промислової палати України засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): акти та дії державних органів, зокрема, накладення арешту на врожай сільськогосподарських культур, заборона вчиняти дії з проходу, проїзду техніки та транспортних засобів і збирання врожаю. Ці обставини унеможливили виконання зобов`язань відповідачем у строк з 01.09.2020 року по 15.10.2020 визначений договором поставки № P90027 від 30.07.2020, що був укладений з ТОВ "САТЕЛЛИТ"; період дії форс-мажорних обставин визначено: дата настання - 11.08.2020, дата закінчення - 20.07.2021.

49. Крім того, згідно довідки Луганського обласного центру з гідрометеорології від 08.11.2021 № 9911-1-1331/9911 032, поблизу населених пунктів с. Новолимарівка Старобільського району та усього Міловського району Луганської області в середині липня й майже до кінця жовтня тривав бездощовий період, опади, які випали, були неефективними та не впливали на покращення стан рослин. Почалася повітряна та грунтова посуха. На кінець цвітіння соняшника в більшості районів Луганської області метровий шар грунту був сухий зовсім. Опади протягом місяця носили локальний характер. Впродовж серпня переважав підвищений фон температури з короткими періодами похолодання, ефективних опадів не було. Вересень був найбільш посушливим за всі роки спостережень, опадів впродовж місяця не було. Умови, які склалися в період цвітіння соняшника (липень-серпень) були несприятливі для формування врожаю соняшника в 2020 році в Міловському районі через тривалу посуху. Гідротермічний коефіцієнт за вегетаційний період в більшості відповідав критерію "надзвичайно посушливий".

50. 22.09.2020 відповідач надіслав позивачу лист-повідомлення № 356 про неможливість відвантажити кількість продукції, яка передбачена договором, у зв`язку з виникненням непередбачуваних обставин, зокрема порушення кримінальних проваджень, в межах яких накладено арешт на врожай сільськогосподарських культур 2020 року на земельних ділянках, які знаходяться в користуванні філій ДП "Конярство України", відсутністю опадів, а також судові процеси щодо скасування накладеного арешту тощо.

51. 22.10.2020 позивач надіслав відповідачу претензію № 22102020.26/010, з вимогою у семиденний строк з моменту отримання цієї претензії сплатити суму штрафу у розмірі 3 322 404, 00 грн.

Позиція Верховного Суду

52. Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, та заперечення викладені у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.

53. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4). . Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

54. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

55. Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого позивачем, у зв?язку з невиконанням поставки товару за договором.

56. Згідно з частинами 1, 6 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) про договір купівлі-продажу.

57. За приписами частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

58. Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

59. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

60. Статтею 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

61. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

62. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

63. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не виконано зобов`язань за договором, оскільки відповідачем не поставлено товар за договором.

64. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

65. Відповідно до частини 2 статті 216 ГК застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

66. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК).

67. За змістом статті 217 ГК господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2).

68. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

69. Разом із тим, за частиною 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 ЦК визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

70. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

71. Водночас, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, якій заподіяні такі втрати правопорушенням, вчиненим іншою особою.

72. Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

73. Судом апеляційної інстанції встановлено наявність підстав для нарахування штрафу позивачем відповідачу, у зв`язку з неналежним виконанням останнім зобов`язань за договором.

74. Разом з цим, відповідно до частини 1, 2 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

75. Частиною 2 статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

76. Згідно з частиною 4 статті 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

77. Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23 зазначив, що: "Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості".

78. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21).

79. Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

80. Відповідно до частин 1, 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

81. Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

82. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

83. Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання.

84. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору ( постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).

85. Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 19.12.2023 у справі № 911/1625/22, та постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17).

86. Сторони зобов`язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства. Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому чинним законодавством порядку. Неповідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатися на них як на причину звільнення від відповідальності за невиконання вимог Кодексу та цього договору.

87. Дослідивши обставини на які посилається відповідач, як на підставу для звільнення його від відповідальності, з урахуванням поданих відповідачем доказів, якими підтверджено такі обставини, апеляційним судом встановлено, що відповідачем не дотримано умов договору щодо своєчасного та належного повідомлення позивача про початок та дію форс-мажорних обставин, які завадили йому своєчасно та в повному обсязі виконати умови договору щодо поставки соняшника, у строк до 15.10.2020, що, в силу умов п.п. 9.2, 9.3. договору, позбавляє відповідача права посилатись на ці обставини як причини невиконання зобов`язань за договором. Крім того, апеляційним судом зазначено, що відповідачем не доведено суду рейдерського захоплення урожаю на земельних ділянках, до того ж, відповідач не звертався до позивача з пропозиціями щодо внесення змін до укладеного договору поставки, зокрема про перенесення строків поставки або зменшення її обсягів.

88. З урахуванням вищезазначеного, касаційний суд вважає безпідставним доводи відповідача вказані у касаційній скарзі про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 16.12.2020 у справі № 914/2173/19, від 17.08.2021 у справі № 913/18/21, від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21, щодо обґрунтування наявності форс-мажорних обставин для відповідача.

Щодо цих підстав касаційний суд зазначає, що:

- у справах №914/2173/19, № 913/18/21, Суд не викладав правових висновків про застосування положень, якими врегульовано питання встановлення форс -мажорних обставин;

- у справі № 904/5328/21 предметом спору є вимоги за первісним позовом - стягнення збитків, штрафу та пені, у зв?язку з неналежним виконанням зобов?язань, за зустрічним позовом - визнання недійсним договору. Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

89. Суд касаційної інстанції зазначає, що хоча апеляційний суд не посилався на постанову у справі № 904/5328/21, однак, відхиляючи доводи відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин, апеляційним судом в повній мірі враховано правові висновки у справі № 904/5328/21. Крім того, надаючи оцінку доводам відповідача апеляційний суд зазначив, що крім дослідження доказів, що підтверджують виникнення форс-мажорних обставин, суди повинні встановити зміст спірних правовідносин, виходячи із умов та зобов`язань, передбачених договором, а також дій вчинених з його виконання; повідомлення/неповідомлення сторони договору про неможливість виконання умов договору; дотримання порядку такого повідомлення, передбаченого договором; причини такого невиконання; взаємозв`язок наведених причин невиконання (неповного виконання) обов`язку щодо поставки товару з умовами договору щодо її предмета та об`єкта; наявність/відсутність підстав для стягнення грошових коштів з урахуванням положень договору та їх розмір. Вказаний висновок апеляційним судом вказано з урахуванням актуальних правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, щодо встановлення судами обставин форс - мажору.

90. Отже, доводи відповідача про неврахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 є безпідставними.

91. Таким чином, касаційний суд вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо відсутності підстав для звільнення відповідача від відповідальності, у зв?язку з настанням форс - мажорних обставин.

92. Разом з тим, як зазначалось, господарські санкції - це заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У той же час стягнення неустойки (штрафу, пені) має компенсаторний характер і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.

93. Водночас, відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

94. Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

95. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

96. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

97. Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

98. Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

99. Так, у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

100. Апеляційний суд, відповідно до положень статті 86, 236- 238 ГПК України, враховуючи у сукупності всі обставини, на які посилались відповідач та позивач, виходячи із загальних засад господарського законодавства, а саме - справедливості, добросовісності, розумності, з урахуванням принципу пропорційності, характер здійснюваної сторонами сільськогосподарської діяльності, яка залежала також від природних умов, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, з метою дотримання балансу інтересів сторін, а також враховуючи, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер, зробив висновок про наявність підстав для зменшення розміру нарахованого штрафу на 50%, що становить 1 107 468,00 грн.

101. З урахуванням вищезазначеного, касаційним судом відхиляються як безпідставні доводи касаційних скарг відповідача (абз. 2 п. 11 цієї постанови) та позивача (п.15 цієї постанови) про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, щодо застосування апеляційним судом положень ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, саме у контексті спірних правовідносин. Так, як зазначалось вказані положення застосовуються судами з урахуванням своїх дискреційних повноважень, виходячи з конкретних обставин справи, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Зміст судових рішень, у зазначених скаржниками справах, фактичні обставини справ, докази на їх підтвердження у кожній конкретній справі є різними. Отже, висновки апеляційного господарського суду не суперечать правовим висновкам, на які посилаються скаржники, з огляду на те, що відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а визначена іншими обставинами, встановленими судами, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.

102. До того ж касаційним судом відхиляються доводи скарги позивача про неналежне обґрунтування апеляційним судом висновку щодо наявності підстав для зменшення нарахованого до стягнення штрафу на 50 %, оскільки, як вказувалось, апеляційний суд з урахуванням всіх необхідних в даному випадку обставин зробив обґрунтований висновок про наявність підстав, у даному випадку для зменшення штрафу.

103. Зважаючи на зазначене апеляційний суд обґрунтовано частково задовольнив позов та стягнув 1.107.468,00 грн штрафу, і касаційний суд погоджується з такими висновками апеляційного суду.

104. Разом з цим, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги відповідача про неврахування правових висновків Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 461/3584/16-ц, від 17.10.2018 у справі № 446/2033/16-ц, від 26.09.2018 у справі № 641/11590/15-ц, щодо застосування доктрини, яка передбачає, що у всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед суворим розумінням права; та від 03.05.2018 у справі № 903/449/17 щодо застосування концепції добросовісності.

105. Щодо цих доводів, касаційних суд зазначає, що по - перше відповідач обґрунтовуючи вказані доводи вириває необхідні для нього цитати із загального контексту постанов Верховного Суду, що є недопустимим, по - друге вказуючи на такі принципи, необхідно мати на увазі, що застосування загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) полягає в тому, що тексти законів, угод та їх виконання мають бути належними і справедливими стосовно усіх суб`єктів цивільних правовідносин та відповідати загальновизнаним нормам цивільного обороту. До того ж, концепція добросовісності може використовуватися судом в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила. В даному випадку апеляційним судом прийнято законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням справедливого балансу прав та обов`язків учасників правовідносин, а тому відсутні підстави вважати, що постанова апеляційного суду є неправомірною.

106. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що, звертаючись із касаційними скаргами, скаржники не спростували наведених апеляційним судом висновків та не довели неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

107. Таким чином, позивачем і відповідачем не доведено суду касаційної інстанції наявність підстав, передбачених положеннями п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для скасування постанови апеляційного суду.

108. Щодо доводів касаційних скарг із посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

109. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

110. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

111. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

112. Відповідач у касаційній вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень ч. 1 ст. 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо належності повідомлення про дату час та місце розгляду справи.

113. Проаналізувавши зміст постанови апеляційного суду, Судом встановлено, що під час нового розгляду справи апеляційним судом було виконано вказівки, що містилися у постанові Верховного Суду від 01.02.2024, отже, касаційним судом не було встановлено порушень апеляційним судом під час нового розгляду справи названих скаржником положень законодавства, а тому відсутні підстав для викладення правового висновку щодо положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) .

114. Позивач у касаційній скарзі вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ст. 233 ГК України, ст.ст. 216, 551 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", ст. 16 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст. 170 ГПК України. Проаналізувавши такі доводи позивача касаційний суд вважає їх необґрунтованими, зважаючи на наступне.

115. Висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень ст. 233 ГК України, ст.ст. 216, 551 ЦК України, неодноразово викладався Верховним Судом, про що зазначалось у цій постанові, а тому такі доводи позивача є безпідставними.

116. Доводи щодо відсутності висновку щодо питання застосування положень ст. 12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", ст. 16 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст. 170 ГПК України, позивачем обґрунтовано тим, що апеляційний суд безпідставно залишив без розгляду клопотання позивача про повернення клопотань відповідача. Так, позивач зазначає, що звертався до апеляційного суду з клопотанням про повернення всіх поданих відповідачем заяв, клопотань. Подане позивачем клопотання про повернення клопотань відповідача, обґрунтовано тим, що документи відповідачем підписано електронним цифровим підписом керівника, вказаний сертифікат кваліфікованого електронного підпису та печатки є нікчемними, оскільки, відповідач зареєстрований на тимчасово окупованій території, отже, договори про надання електронних довірчих послуг є нікчемними. Однак, апеляційний суд залишив без розгляду подане позивачем клопотання.

117. Проаналізувавши зміст постанови апеляційного суду, касаційний суд зазначає, що такі доводи позивача є безпідставними, оскільки, суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень ст. 118 ГПК України, зазначив про порушення позивачем строку на звернення з таким клопотанням та обґрунтовано залишив без розгляду клопотання позивача про повернення клопотань відповідача. Крім того, Суд зауважує, що доводи позивача в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень касаційного суду, зважаючи на положення ст. 300 ГПК України, а тому відсутні підстави для викладення правового висновку щодо положень вказаних позивачем.

118. Щодо доводів касаційних скарг відповідача та позивача, з посиланням на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про неналежне дослідження доказів у справі, неповне з`ясування обставин справи, Суд зазначає наступне.

119. Відповідно до ч. 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

120. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

121. Проте, як уже зазначалося, підстави касаційного оскарження, наведені відповідачем та позивачем у касаційних скаргах п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у цьому випадку, не отримали підтвердження, після відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим такі доводи як неналежне дослідження зібраних у справі доказів встановлення обставин справи відхиляються судом касаційної інстанції. До того ж, доводи касаційних скарг наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також зводяться до незгоди позивача і відповідача із наданою апеляційним судом оцінкою доказам у справі та переоцінкою обставин справи, що суперечить положенням ст. 300 ГПК України.

122. Скаржники у касаційних скаргах також не погоджуються з висновками апеляційного суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 41 687,86 грн.

123. Позивачем необґрунтовано у касаційній скарзі в чому полягають порушення апеляційного суду щодо розгляду питання про відшкодування за рахунок відповідача частини витрат на правничу допомогу у розмірі 41 687,86 грн, а тому такі доводи позивача є необгрунтованими.

124. Відповідач, у своїй касаційній скарзі вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача 41 687,86 грн витрат на оплату послуг адвоката, відповідач зазначає, що такий висновок апеляційного суду зроблено з порушенням положень ст.ст. 126, 129 ГПК України, оскільки апеляційним судом не враховано всіх обставин справи.

125. Проаналізувавши доводи відповідача щодо порушення судом апеляційної інстанції положень ст.ст. 126, 129 ГПК України, касаційний суд зазначає наступне.

126. Так, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

127. Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

128. Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

129. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

130. Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

131. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

132. Водночас, частиною 3 цієї статті визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

133. При цьому, згідно частини 4 вказаної норми розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

134. Апеляційний суд дослідивши подані позивачем докази подані на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката, з урахуванням всіх необхідних критеріїв, враховуючи обставини справи, зокрема, характер та предмет спору, а також заявлені до стягнення суми за неналежне виконання відповідачем умов договору у відношенні до витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції вказав, що визначені заявником до стягнення витрати не можуть вважатись розумними, не є співмірними із складністю справи. Отже, апеляційний суд зробив висновок, що розмір розумних, необхідних та підтверджених витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, з урахуванням зазначеної в деталізаціях погодинної ставки та курсу Євро до гривні у відповідні періоди наданих послуг, становить 41 687,86 грн, і саме такий розмір витрат необхідно покласти на відповідача. В іншій, заявленій позивачем частині витрат, апеляційний суд обґрунтовано відмовив, встановивши неналежне обґрунтування таких витрат.

135. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені апеляційним судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційних скаргах позивач і відповідач вказують на необґрунтованість судового рішення у справі і наведені сторонами аргументи тісно пов`язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарги відповідача та позивача, подані на підставі п.п. 1, 3, 4 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованими, а тому, постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.