440/2624/19 Про стягнення коштів з рахунків платника податків за податковим боргом - 22.10.2020 Прийняття

Головне управління ДФС у Полтавській області (надалі також - Позивач) звернулось до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос" (надалі також - Відповідач) про стягнення коштів з рахунків платника податків за податковим боргом.

1.2. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваної ухвали

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року задоволено клопотання Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

При цьому в ухвалі зазначено про можливість її оскарження в частині щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності.

Рішення суду першої інстанції отримане Відповідачем 1 серпня 2019 року.

Не погоджуючись із цим рішенням, Відповідач 1 листопада 2019 року оскаржив це рішення в апеляційному порядку.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року апеляційна скарга залишена без руху у зв`язку з пропущенням строку апеляційного оскарження судового рішення, несплати судового збору та наданий строк для усунення недоліків - десять днів з моменту отримання копії вищезазначеної ухвали.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду 4 грудня 2019 року Позивач надіслав клопотання про поновлення строку на усунення недоліків апеляційної скарги та надано квитанцію про сплату судового збору.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження Відповідачем зазначено, що своєчасному оскарженню ухвали перешкоджала неможливість сплати судового збору через скрутний майновий стан підприємства.

Надавши правову оцінку цим доводам, Другий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що наведені у клопотанні підстави не вказують на наявність обставин, які б підтвердили об`єктивну неможливість вжиття дій щодо оскарження ухвали суду першої інстанції у визначені законодавством строки.

1.3 Короткий зміст ухвали і мотиви її прийняття

Ухвалою від 13 грудня 2019 року Другий апеляційний адміністративний суд у відкритті апеляційного провадження на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25 липня 2019 року відмовив.

Постановляючи це рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що:

- належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не надано;

- майновий стан юридичної особи не може бути визнаний об`єктивно непереборною обставиною, оскільки законодавством передбачені можливості відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати за певних обставин.

2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІЗДИВУ НА НЕЇ

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Порушенням судами норм процесуального права Відповідач вважає невірне застосування судами положень статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України(надалі також - КАС України (2747-15) ) щодо визнання поважними підстав пропуску строку на апеляційне оскарження. Відповідач посилається на те, що підприємство не могло своєчасно оплатити судовий збір за подання апеляційної скарги за об`єктивних причин через тяжкий фінансовий стан. Відмовляючи у задоволенні клопотання, як вважає Позивач, суд позбавив керуючого санацією надати усі необхідні докази та пояснення, які б могли виникнути під час судового розгляду.

Позивач у відзиві просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку апеляційної інстанції

Згідно з пунктом 6 частини третьої статті 2 КАС України забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Цим конституційним положенням кореспондують норми статті 14 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС.

За змістом частини першої статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною другою статті 295 КАС передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу (частина третя статті 295 КАС України).

При цьому згідно з положеннями частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною третьою статті 298 КАС України визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі ( пункт 4 частини першої статті 299 КАС України).

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для відкриття апеляційного провадження є лише наявність поважних причин.

Дотримання строків на оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Суд враховує також і те, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення основного Закону у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави ("Устименко проти України", "Рябих проти Росії", "Трух проти України" та інші).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України").

Слід зазначити, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи процесуальними документами та доказами, Відповідач, подаючи 1 листопада 2019 року апеляційну скаргу на ухвалу від 25 липня 2019 року, яку отримано ним 1 серпня 2019 року, посилався на те, що саме його його майновий стан є об`єктивною обставиною, що свідчить про неможливість реалізації права на апеляційне оскарження у визначені процесуальними нормами строки.

Разом з тим, на підтвердження відповідних обставин Відповідачем не надано жодного доказу.

З урахуванням наведеного, суд об`єктивно розцінив зазначені в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини, як такі що не можуть підтвердити об`єктивну неможливість вчинити дії щодо оскарження судового рішення у визначені КАС України (2747-15) строки.

До того ж, Суд звертає увагу на те, що стаття 44 КАС України передбачає обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

З урахуванням цього суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що процесуальним законодавством та Законом України "Про судовий збір" (3674-17) передбачені підстави для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати за умови скрутного матеріального стану особи. Однак, із відповідною заявою Відповідач до суду не звертався, як і не зазначив у клопотаннях на поновлення строку на апеляційне оскарження та касаційній скарзі обставин, які б перешкоджали йому реалізувати своє право на апеляційне оскарження у визначені статтею 295 КАС України строки із поданням відповідних заяв.

Оцінюючи у даному конкретному випадку поведінку заявника та обставини справи в сукупності, Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, надавши з дотриманням процесуального закону правову оцінку зазначеним Відповідачем обставинам, дійшов обґрунтованого висновку, що поважність підстав пропуску строку на апеляційне оскарження не підтверджена.

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 243 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.