910/18756/23 Про визнання недійсним договору про надання дозволу на використання об'єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об'єктів суміжних прав - 06.08.2024 Прийняття

До суду від Фізичної особи-підприємця Гуц Алли Анатоліївни (далі - ФОП Гуц А. А., позивач) надійшла позовна заява до Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (далі - Спілка, відповідач) про визнання недійсним договору від 01.10.2022 № КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний Договір за своїм змістом суперечить вимогам статті 91, 203, 215 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для визнання його недійсним.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 (суддя Котков О. В.) в позові відмовлено повністю.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 (суддя Котков О. В.) клопотання від 06.03.2024 б/н про стягнення судових витрат Спілки у справі № 910/18756/23 - задоволено повністю.

Стягнуто з ФОП Гуц А. А. на користь Спілки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 (колегія суддів: Пантелієнко В. О., Сотніков С. В., Доманська М. Л.) рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі залишено без змін.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 (колегія суддів: Пантелієнко В. О., Сотніков С. В., Доманська М. Л.) заяву Спілки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі задоволено.

Доповнено резолютивну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 у справі № 910/18756/23 після першого абзацу абзацами наступного змісту:

"Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гуц Алли Анатоліївни (ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (ідентифікаційний код 42502769, адреса: 02002, м. Київ, вул. Аболмасова, 5, група приміщень 57, офіс 7) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень).

Зобов`язати Господарський суд м. Києва видати відповідний наказ".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі (з врахуванням усунення недоліків) позивач, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024; постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі № 910/18756/23; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним Договору.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо наявності чи відсутності у організації колективного управління, яка не є акредитованою, права на укладання договорів з користувачами, які передбачають збір винагороди та права на збір винагороди у сфері "право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою", якщо це право прямо не дозволено законом та/або здійснюється не за процедурою, встановленою законом у розрізі періодів:

з 30 травня 2022 до 31 грудня 2022 ( з урахуванням заборони, встановленої частиною четвертою статті 12 та норм підпункту 3) частини п`ятої статті 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (далі - Закон № 2415) та

з 01 січня 2023 по даний час (з урахуванням дозволів та процедур, передбачених підпунктом 4) пункту 3-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2415.

Аргументами скаржника також є, зокрема, таке:

- відповідач у цій справі є суб`єктом, що здійснює розширене колективне управління майновими правами суб`єктів суміжних прав та інших правовласників в сфері суміжних прав та був акредитованою організацією колективного управління. Саме відповідач отримує винагороду за публічне виконання фонограмі зафіксованих у них виконань у різноманітних закладах. Тобто, наявність чи відсутність у відповідача права на укладення договорів, які передбачають збір такої винагороди стосується широкого кола суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території України. Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідачем, починаючи з червня 2022 року подано до господарських судів майже 250 позовів про стягнення винагороди з суб`єктів господарювання. Разом з тим, суть цієї скарги зводиться до того, що відповідач не вправі отримувати винагороду (роялті), починаючи з травня 2022 року у зв`язку із закінченням акредитації. З цим неодноразово погоджувалися у своїх судових рішеннях господарські суди. Проте, місцевий господарський суд і суд апеляційної інстанції дійшли протилежного висновку. Оскільки фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами, то наявність оскаржуваної постанови з цієї справи та постанов Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2023 у справі №904/654/23, Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №910/261/23, від 14.06.2023 у справі №925/32/23, від 14.02.2023 у справі №910/9688/22, в яких викладено протилежні висновки щодо можливості стягнення на користь винагороди (роялті) за період закінчення акредитації свідчать про те, що судами попередніх інстанцій сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними обставинами;

- ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо правильного застосування судами норм матеріального права, оскільки судом апеляційної інстанції в порушення вимог частини четвертої статті 75 ГПК України не взято до уваги встановлені обставини у справах № 910/17270/23, № 910/13782/23, № 904/654/23, № 910/261/23, № 925/32/23, № 910/9688/22;

- ця справа становить значний суспільний інтерес тому, що широке коло суб`єктів господарювання в Україні сплачують саме відповідачу винагороду (роялті), спільну для виконавців та виробників фонограм, за їх публічне виконання, адже саме відповідач був акредитований у відповідній сфері, а відповідач у майбутньому матиме можливість посилатися на оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення винагороди (роялті) за період закінчення строку його акредитації, що призведе до свавілля і неможливості захистити таких суб`єктів господарювання від недоброчесних дій відповідача.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткових судових рішень скаржник вказує на невідповідність висновків, викладених у оскаржуваних додаткових судових рішень, фактичним обставинам справи.

Позивач у своїй касаційній скарзі також зазначає про понесення витрат у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

5. Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Спілка просить Суд закрити провадження у справі № 914/1231/23 згідно з пунктом 6 статті 231 ГПК України, у зв`язку з тим, що 03.06.2024 ФОП Гуц А.А. припинила свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, про що свідчить запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Касаційна скарга подана позивачем після припинення підприємницької діяльності, а тому відсутність конкретного зазначення статусу скаржника ставить під сумнів правомірність самої касаційної скарги.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між ФОП Гуц А. А. та Спілкою 01.10.2022 укладено договір №КБР-24/10/22-Н про надання дозволу на використання об`єктів суміжних прав та виплату винагороди за використання об`єктів суміжних прав.

Судами встановлено, що ФОП Гуц А. А., звертаючись до місцевого суду з позовом, вказала, що, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшла висновку, що оскаржуваний правочин вчинено з грубим порушенням вимог Господарського кодексу України (436-15) , Цивільного кодексу України (435-15) та Закону № 2415, з підстав того, що:

- оспорюваний договір суперечить вимогам прямої заборони на вчинення такого правочину, встановленого частиною четвертою статі 12 Закону №2415 станом на 01.10.2022;

- Спілка, станом на 01.10.2022, не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, а саме не була акредитованою у сфері розширеного колективного управління право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою;

- такими діями відповідача було введено в оману позивача з метою заволодіння його коштами, що в результаті призвело до порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, зокрема таке:

- підставою для визнання недійсним Договору позивач визначила, що оскаржуваний правочин вчинений під впливом омани;

- факт обману та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, а саме ФОП Гуц А. А.;

- позивачем у встановленому законом порядку не доведено навмисного цілеспрямованого введення його відповідачем в оману стосовно фактів, які впливали на укладення договору, а також не зазначено конкретних обставин, щодо яких позивача було введено в оману;

- позивачем не зазначено, які його цивільні права порушені оспорюваним договором та яким чином такі права будуть відновлені у разі визнання оспорюваного правочину недійсним;

- виходячи із умов договору, визначених сторонами на власний розсуд, позивач фактично підтвердив відсутність зі сторони відповідача обману відносно обставин, які мають істотне значення, тоді як у позовній заяві не наведено належних обґрунтувань та не надано жодних доказів на підтвердження дефектів волі позивача на укладення оскаржуваного правочину чи наявності неправомірних дій відповідача при підписанні договору;

- підписавши спірний договір, позивач реалізував своє право, надане йому статтями 627, 628 Цивільного кодексу України, на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору;

- укладаючи спірний Договір позивач не був позбавлений права здійснити перевірку наявності у відповідача акредитації у сфері розширеного колективного управління, що входить у межі звичайної обачності при укладенні договору;

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів наявність правових підстав для визнання недійсним договору.

7. Касаційне провадження

У зв`язку з відпусткою судді Жайворонок Т. Є. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2024, який наявний в матеріалах справи.

8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, згідно зі цією статтею зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята).

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору, який на думку скаржника, суперечить статтям 91, 203, 215 ЦК України та частині четвертій статті 12 Закону № 2415.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у такій категорії справ.

Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах.

Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

Втім, Верховний Суд звертає увагу скаржника на таке.

Відповідно до статті 1 Закону №2415 терміни вживаються у такому значенні:

добровільне колективне управління - колективне управління, що здійснюється організаціями колективного управління, зареєстрованими у встановленому цим Законом порядку, виключно щодо об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, включених до каталогу відповідної організації колективного управління;

каталог організації колективного управління - сукупність об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майновими правами на які управляє організація;

колективне управління - діяльність зі збору, розподілу та виплати правовласникам доходу від прав, що здійснюється в інтересах більше ніж одного правовласника на умовах та з дотриманням принципів, передбачених цим Законом;

користувач - будь-яка юридична особа, фізична особа, фізична особа - підприємець, яка вчиняє дії, що відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) вимагають отримання згоди від суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, або яка іншим чином повинна виплатити винагороду чи відрахування правовласникам;

обов`язкове колективне управління - колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах;

організація колективного управління - громадське об`єднання зі статусом юридичної особи, зареєстроване в Установі, що не має на меті отримання прибутку, засноване виключно правовласниками, діяльність якого спрямована на колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав;

розширене колективне управління - колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), у визначених цим Законом сферах, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах;

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 12 Закону № 2415 передбачено, що організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції:

1) укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав;

2) укладають договори про партнерство, договори про представництво прав з іншими організаціями колективного управління;

3) збирають, розподіляють та виплачують дохід від прав правовласникам;

4) звертаються до суду від імені правовласників за захистом їхніх майнових прав відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників, вчиняють інші дії, передбачені законодавством та дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація;

5) забезпечують ведення реєстру правовласників, реєстру об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майновими правами щодо яких управляє організація;

6) здійснюють моніторинг правомірності використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав згідно зі сферами управління правами, щодо яких зареєстровано організацію, та щодо об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майнові права на які передані їй в управління;

7) здійснюють інші функції, визначені цим Законом та статутом.

Добровільне колективне управління майновими авторськими та суміжними правами може здійснюватися в будь-якій сфері управління правами, крім тих, у яких здійснюється розширене або обов`язкове колективне управління.

Розширене колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами.

Розширене колективне управління передбачає право правовласників вилучати повністю або частково належні їм права на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав з управління акредитованої організації колективного управління в порядку, передбаченому цим Законом.

Розширене колективне управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав здійснюється виключно в таких сферах:

1) публічне виконання музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів;

2) публічне сповіщення музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів, крім кабельної ретрансляції;

3) право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою;

4) право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне сповіщення фонограм і зафіксованих у них виконань, відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою, крім кабельної ретрансляції;

Перелік сфер колективного управління, за якими здійснюється розширене колективне управління, визначений цією частиною, є вичерпним.

За кожною сферою розширеного колективного управління визначається одна акредитована організація за умови відсутності будь-яких конфліктів інтересів між основною категорією правовласників, в інтересах якої діє така організація, та іншими категоріями правовласників, на користь яких має збиратись дохід від прав у відповідній сфері розширеного колективного управління. У випадку існування зазначеного конфлікту інтересів, Комісія визначає за критеріями та в порядку, визначеними частинами 4-10 статті 15 цього закону, додаткову акредитовану організацію для цієї сфери з-поміж організацій, які здійснюють діяльність переважно в інтересах відповідної іншої категорії правовласників. Юридично-правовий статус додаткової акредитованої організації означає, що ця організація не має права самостійно здійснювати збір доходу від прав з користувачів у відповідній сфері, але водночас має повноваження вимагати та отримати з акредитованої організації частку доходу від прав в цій сфері, яка належить категорії правовласників, в інтересах яких діє додаткова акредитована організація, для подальшого розподілу та виплати такої частки правовласникам цієї категорії. Правовласники відповідної категорії мають право відкликати свої права з додаткової акредитованої організації відповідно до розширеного колективного управління.

Одна організація колективного управління може бути акредитована на здійснення розширеного колективного управління у декількох сферах щодо декількох категорій правовласників, за умови відсутності конфлікту інтересів між різними категоріями правовласників.

Згідно зі пунктом 32 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону організації колективного управління, внесені до Реєстру організацій колективного управління, мають право тимчасово здійснювати добровільне колективне управління на підставі наданих їм правовласниками майнових прав у сфері розширеного колективного управління, передбаченій підпунктами 1 і (або) 2 абзацу третього частини п`ятої статті 12 цього Закону, шляхом укладання договору з користувачами на умовах тарифу, що визначається організацією колективного управління для таких договорів без застосування порядку встановлення тарифів, передбаченого статтею 20 цього Закону, щодо творів, включених до каталогу цієї організації колективного управління, але не довше ніж 60 днів з дня публікації на офіційному веб-сайті Установи оголошення Установи про встановлення тарифу у відповідній із зазначених сфер за результатами узгодження шляхом переговорів або визначеного судом.

Відповідно до пункту 34 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, враховуючи введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану:

1) з моменту набрання чинності цим пунктом припиняються зобов`язання, які виникли в період з 24 лютого 2022 року до дати набрання чинності цим пунктом, щодо сплати неустойки, процентів, інфляційних втрат, а також застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням користувачами зобов`язань зі сплати доходу від прав перед акредитованими організаціями колективного управління, строк акредитації яких, визначений частиною дванадцятою статті 16 цього Закону, закінчився до дати набрання чинності цим пунктом;

2) з моменту набрання чинності цим пунктом на період до припинення чи скасування воєнного стану припиняється нарахування неустойки, процентів, інфляційних втрат, а також застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням користувачами зобов`язань зі сплати доходу від прав перед акредитованими організаціями колективного управління, строк акредитації яких, визначений частиною дванадцятою статті 16 цього Закону, закінчився до дати набрання чинності цим пунктом;

3) з моменту набрання чинності цим пунктом припиняються переговори про встановлення тарифів, інформація про початок процесу щодо яких була розміщена на офіційному веб-сайті Установи до 24 лютого 2022 року;

4) з моменту набрання чинності цим пунктом та протягом 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану в Україні, організація колективного управління, яка відповідно до пункту 32 цього розділу здійснює добровільне колективне управління майновими правами на використання відповідного музичного твору (з текстом або без тексту), уповноважується на збір справедливої винагороди, передбаченої підпунктами 3 та 4 абзацу третього частини п`ятої статті 12 цього Закону за використання користувачами таким самим способом (публічне виконання або публічне сповіщення) зафіксованих виконань, фонограм і (або) відеограм, при створенні яких використано такий музичний твір. При цьому тариф для сплати користувачем справедливої винагороди відповідно до цього підпункту становить 50 відсотків від розміру винагороди, яку користувач сплачує організації колективного управління за той самий спосіб використання такого музичного твору за той самий період використання. Організація колективного управління, яка зібрала справедливу винагороду відповідно до цього підпункту, здійснює її розподіл та виплату правовласникам або організаціям колективного управління, які представляють відповідних правовласників, з урахуванням положень статті 21 цього Закону. Користувач, який сплатив винагороду за використання музичного твору відповідним способом та справедливу винагороду за такий самий спосіб використання виконання, фонограми і (або) відеограми, передбачену підпунктами 3 та 4 абзацу третього частини п`ятої статті 12 цього Закону, відповідній організації колективного управління в порядку визначеному цим підпунктом, не матиме зобов`язань перед будь-якими правовласниками про сплату винагороди за таке використання твору, виконання, фонограми і (або) відеограми за відповідний період використання;

5) з моменту набрання чинності цим пунктом конкурси на визначення акредитованої організації колективного управління не оголошуються і не проводяться протягом воєнного стану в Україні. Установа оголошує конкурси на визначення акредитованої організації колективного управління у сферах, в яких відсутні акредитовані організації на дату припинення чи скасування воєнного стану в Україні, протягом 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану в Україні.

Слід зазначити, що пункт 34 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону було доповнено Законом України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) , який набрав чинності 01.01.2023.

З аналізу вказаних вище норм матеріального права вбачається, що враховуючи введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану, у період з 01.01.2023 та протягом 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану в Україні збір справедливої винагороди, передбаченої підпунктами 3 та 4 абзацу третього частини п`ятої статті 12 цього Закону за використання користувачами таким самим способом (публічне виконання або публічне сповіщення) здійснюється з урахуванням особливостей, які передбачені пунктом 34 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону.

Так, в силу приписів пункту 32 та підпункту 4 пункту 34 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону організації колективного управління, внесені до Реєстру організацій колективного управління, та які відповідно до пункту 32 цього розділу здійснює добровільне колективне управління майновими правами на використання відповідного музичного твору (з текстом або без тексту), уповноважується на збір справедливої винагороди, передбаченої підпунктами 3 та 4 абзацу третього частини п`ятої статті 12 цього Закону за використання користувачами таким самим способом (публічне виконання або публічне сповіщення) зафіксованих виконань, фонограм і (або) відеограм, при створенні яких використано такий музичний твір.

Отже, законодавець врегулював, що організація колективного управління, що не має акредитації, водночас внесена до Реєстру організацій колективного управління, має право на підставі наданих їм правовласниками майнових прав на збір справедливої винагороди передбаченої підпунктами 3 та 4 абзацу третього частини п`ятої статті 12 цього Закону у період дії воєнного часу та протягом 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану в Україні. (Правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22.12.2023 у справі №914/1231/23).

Суди попередніх інстанцій, встановивши обставини цієї справи, оцінивши доводи і докази сторін з врахуванням предмету позову, дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору.

Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову відсутні.

Доводи, викладені у відзиві (щодо того, що касаційна скарга подана позивачем після припинення підприємницької діяльності, а тому відсутність конкретного зазначення статусу скаржника ставить під сумнів правомірність самої касаційної скарги, у зв`язку з чим відповідач просить закрити провадження у справі) Судом відхиляються, оскільки номер справи в якій відповідач просить закрити провадження не відповідає номеру справи, яка розглядається. Крім того, припинення позивачем підприємницької діяльності під час перегляду у касаційному порядку оскаржуваних судових рішень на предмет правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи не доводить наявність підстав для закриття провадження у справі згідно зі статтею 231 ГПК України.

У контексті доводів касаційної скарги щодо оскарження додаткового рішення та додаткової постанови та висновків судів попередніх інстанцій Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2024 між Спілкою та Адвокатським об`єднанням "Інтелкрафтс" (адвокатське об`єднання) укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 23.99 (далі - договір № 23.99), відповідно до пункту 1.1 якого адвокатське об`єднання зобов`язується надавати клієнту професійну правничу допомогу в обсязі і на умовах, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується прийняти і оплатити надану йому правову допомогу.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з пунктом 1.2 договору №23.99 професійна правнича допомога, що надається за цим договором: підготовка всіх необхідних документів, пов`язаних з розглядом справи, звернення до суду, представництво інтересів клієнта в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у господарській справі за позовом ФОП Гуц Алли Анатоліївни до клієнта про визнання правочину недійсним.

За умовами пункту 4.1.1 договору № 23.99 за підготовку відзиву на позовну заяву, звернення до суду та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції клієнт сплачує адвокатському об`єднанню 10 000,00 грн.

За умовами пункту 4.1.2 договору № 23.99, за підготовку апеляційної скарги (у разі необхідності), представництво інтересів клієнта та складання необхідних документів в суді апеляційної інстанції клієнт сплачує адвокатському об`єднанню 10 000 грн.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що за результатами надання професійної правничої допомоги на кожній стадії судового процесу складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті зазначається, яка саме правнича допомога була надана, та її вартість.

Судами також встановлено, що між клієнтом та адвокатським об`єднанням складено та підписано акти 05.03.2024 та 21.05.2024 приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги, в якому детально наведено перелік наданих послуг та визначено їх вартість.

Зі змісту вказаних актів вбачається, що адвокатське об`єднання надало клієнту наступну правову допомогу: (1) підготовка та складання відзиву на позовну заяву з додатками, заперечення на відповідь на відзив з додатками; (2) підготовка клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференцій, заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з додатками, підготовка всіх копій документів та їх завіряння належним чином, формування та відправка документів позивачу та в суд; (3) участь адвоката у трьох судових засіданнях; (4) підготовка та складання відзиву на апеляційну скаргу; (5) підготовка клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференцій, заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з додатками, підготовка всіх копій документів та їх завіряння належним чином, формування та відправка документів позивачу та в суд; (4) участь адвоката у судовому засіданні.

У актах зафіксовано, що адвокатським об`єднанням надана клієнту правнича допомога у справі № 910/18756/23 в суді першої інстанції на загальну суму - 10 000,00 грн та в суді апеляційної інстанції на загальну суму - 10 000,00 грн.

Представництво інтересів Спілки у цій справі здійснювалося адвокатом Гуйда Дмитром Миколайовичем на підставі довіреності від 01.09.2023 та наказу від 01.01.2024 № 23.99 адвокатського об`єднання.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що Спілкою надано докази в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу. Доводи ФОП Гуц А. А. щодо неспівмірності та непропорційності заявлених до стягнення судових витрат суди відхилили, оскільки позивачем не доведено неспівмірність заявлених до компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами попередніх інстанцій досліджені надані докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу позову, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності, з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

З доводів касаційної скарги не вбачається того, у зв`язку з чим Суд міг би замінити висновки судів першої та апеляційної інстанцій власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в судах попередніх інстанцій.

Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статей 123, 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.

Враховуючи спірний характер правовідносин, сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

11. Судові витрати

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гуц Алли Анатоліївни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі № 910/18756/23 - без змін.