910/2352/21 Про визнання недійсним рішення адміністративнорї колегії Антимонопольного комітету України про порушення законодавства про захист економічної конкуренції - 30.07.2024 Прийняття

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Зеонбуд" (далі - ТОВ "Зеонбуд", Товариство, позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсним рішення АМК від 14.12.2020 № 779-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі № 143-26.13/27-17 (далі - Рішення АМК № 779).

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивовані: неповним з`ясуванням АМК обставин, які мають значення для справи (АМК не в повній мірі та не об`єктивно розглянуто обставини згаданої справи, неповністю досліджено наявні матеріали та документи); недоведенням обставин, які мають значення для справи і які АМК визнано встановленими; неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

2.2. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 (суддя Зеленіна Н. І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 (колегія суддів: Яценко О. В., Яковлєв М. Л., Палій В. В.) у задоволенні позову відмовлено.

2.3. Рішення та постанова мотивовані з посиланням на відсутність визначених статтею 59 Закону №2210 підстав для визнання недійсним Рішення АМК.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Товариство (скаржник), з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

4.1.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги Товариство зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 13, 35, 41, 50, 59 Закону №2210-ІІІ, пункт 10.1.3. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Комітету від 05.03.2002 №49-р (далі - Методика) в частині дотримання АМК обов`язку спростування доводів відповідача (відповідачів), щодо відсутності монопольного (домінуючого) становища на ринку.

4.1.3. Також Товариство стверджує, що суди попередніх інстанцій порушили норми 86, 236 ГПК України (1798-12) та не дослідили всі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення тих фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

4.1.4. Крім того, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

4.1.5. Зокрема, обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що:

- суди першої та апеляційної інстанції застосували положення статті 59 Закону № 2210, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/17929/19, від 03.02.2022 у справі № 910/15183/20, від 06.09.2022 та від 03.10.2023 у справі, що розглядається (№ 910/2352/21);

- суди не навели мотивів щодо відхилення поданих Товариством доказів, що свідчить про порушення судами положень статті 86 ГПК України та невідповідність такого правозастосування висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 20.09.2021 у справі № 918/35/21;

- суди неправильно застосували положення частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", пунктів 23, 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі - Правила розгляду справ), статей 35, 41 Закону № 2210 та пункту 10.1.3. Методики, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права, викладених у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/14493/18, від 06.09.2022 та від 03.10.2023 у справі, що розглядається (№ 910/2352/21), від 15.07.2021у справі № 904/4598/20, від 09.07.2020 у справі № 910/13869/19;

- судами, всупереч вимогам статей 13, 86, 236, 269 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 № 916/2869/19, фактично застосовано різний стандарт доказування для сторін, що свідчить про порушення принципів господарського судочинства;

- суди першої та апеляційної інстанції у частині перевірки та надання оцінки висновкам АМК стосовно встановлення Товариством необґрунтованих тарифів на послуги не врахував висновків Верховного Суду стосовно загальних принципів ціноутворення, які викладені у постанові від 10.12.2019 у справі № П811/1512/14;

- суди першої та апеляційної інстанції у частині перевірки та надання оцінки висновкам АМК стосовно визначення рентабельності послуги, що надавалася Товариством, а також в частині перевірки висновків АМК щодо завищеного тарифу на послуги у досліджуваному періоді, не врахували висновків Вищого господарського суду України, які викладені у постанові від 25.10.2016 у справі № 910/4771/16;

- надаючи оцінку висновку експерта, складеному за результатом проведення судово-економічної експертизи суд апеляційної інстанції порушив вимоги положень статей 86, 104 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права, викладених у постанові від 17.01.2022 у справі № 910/15151/17;

- суди першої та апеляційної інстанції у застосуванні положень пункту 32 Правил розгляду справ не врахували висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 09.04.2019 у справі № 914/968/18, зокрема, у контексті того, що аргументи АМК не можуть братись до уваги, якщо вони у порушення пункту 32 Правил розгляду справ не викладені в оскаржуваному рішенні;

- суди першої та апеляційної інстанції застосували положення пункту 1 частини другої статті 13 Закону № 2210 не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.07.2022 у справі № 910/15541/19, зокрема, у контексті необхідності дослідження судами обставин доведення АМК настання негативних для конкуренції наслідків чи ущемлення інтересів суб`єктів господарювання.

4.1.6. За твердженням скаржника, суди не здійснили належних заходів щодо сприяння всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин спору. Зокрема, судами не досліджено питання щодо доведення / недоведення АМК наявності бар`єрів вступу на ринок досліджуваних послуг.

4.1.7. У цьому аспекті позивач вважає, що суди залишили поза увагою порушення відповідачем вимог пункту 10.1.3 Методики на предмет спростування доводів відповідача щодо відсутності монопольного (домінуючого) становища на ринку.

4.1.8. Також суди не взяли до уваги доводи позивача в частині того, що не здійснив повного та обґрунтованого аналізу стану конкуренції на ринку, зокрема:

- не провів жодних розрахунків та аналізу продажів (реалізації послуг) провайдерів телевізійних програм за різними видами технологій, а відсутність такого аналізу підтверджує відсутність доказів того, що частки на ринку, які належать конкурентам, порівняно невеликого розміру;

- не врахував наявність інших суб`єктів господарювання, що працюють та/або отримали дозволи (ліцензії) на здійснення телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм у цифровому форматі;

- не довів, що отримання ліцензії, умови щодо отримання яких встановлюються Національною радою, є такими, що суттєво обмежують вступ на ринок нових суб`єктів господарювання;

- не довів наявність бар`єрів доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявні пільги чи інші обставини суттєво обмежують вступ на ринок нових суб`єктів господарювання;

- натомість наявні в матеріалах справи докази підтверджують обставини, що Товариство у досліджуваному АМК періоді зазнавало на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм у цифровому форматі значної конкуренції.

4.1.9. Суди залишили поза увагою, що АМК у Рішенні не довів обставин необґрунтованості тарифів Товариства у період з вересня 2011 року до грудня 2019 року. В цій частині відповідач взагалі не здійснив будь-якого обґрунтованого економічного аналізу для встановлення таких обставин. Натомість наявні в матеріалах справи докази підтверджують обставини, що застосовані Товариством у досліджуваний період знижки не мали дискримінаційного характеру, у кожен аналізований Комітетом період знижки Товариством надавалися відповідно до економічної мети (мотивування телерадіоорганізацій для відмови від тих чи інших видів економічної поведінки, які б не зменшували економічну ефективність позивача).

4.1.10. Висновки АМК щодо зайняття Товариством монопольного домінуючого становища на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм у цифровому форматі (в аспекті невзаємозамінності послуг) ґрунтуються лише на доказах з антимонопольної справи № 142-26.13/11-15. Водночас аналіз вказаних доказів дає підстав дійти висновку, що споживачами Товариства визначено абонентів, а не загальнонаціональні телерадіокомпанії.

4.1.11. У аспекті доводів про не доведення АМК факту встановлення Товариством необґрунтованих тарифів, скаржник також вважає, що обставини встановлення та застосування знижок взагалі перебувають поза межами кваліфікації дій Товариства та не можуть підтверджувати вчинення порушення кваліфікованого за ознаками, визначеними пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210.

4.1.12. Також, на переконання скаржника, суди першої та апеляційної інстанції помилково встановили відсутність підстав стверджувати про подвійне притягнення Товариства до юридичної відповідальності. Скаржник вважає, що такі висновки судів суттєво звужують розуміння конституційного принципу, визначеного у статті 61 Конституції України та є неприпустимим в умовах правової держави.

4.1.13. Крім того, позивач наголошує на тому, що суди першої та апеляційної інстанції неналежним чином дослідили наявні у матеріалах справи докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, отримані в межах попередньої антимонопольної справи (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України). Вказані процесуальні порушення, унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та, відповідно, призвели до ухвалення незаконних рішень.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. АМК у відзиві на касаційну скаргу зазначає про безпідставність та необґрунтованість її доводів та просить закрити касаційне провадження на підставі статті 296 ГПК України, а у випадку встановлення Верховним Судом відповідності касаційної скарги вимогам ГПК України (1798-12) касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

5. Касаційне провадження. Розгляд клопотань

5.1. У зв`язку з відпусткою судді Колос І. Б. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2024, який наявний в матеріалах справи.

5.2. 30.07.2024 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Зеонбуд" про відкладення розгляду справи № 910/2352/21 у зв`язку з хворобою представника товариства.

5.3. Зазначене клопотання представника позивача про відкладення судового розгляду цієї справи, касаційною інстанцією залишено без задоволення з огляду на те, що явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалася, а ТОВ "Зеонбуд" звернулося із касаційною скаргою, у якій виклало позицію щодо суті спору. Також варто зауважити, що до зазначеного клопотання представником скаржника не додано жодного доказу на підтвердження своїх доводів щодо неможливості бути присутнім у судовому засіданні, призначеному на 30.07.2024.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, таке.

5.1. Рішенням АМК, зокрема:

- визнано, що ТОВ "Зеонбуд" займало в період із вересня 2011 року до грудня 2019 року монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій (пункт 1 резолютивної частини Рішення);

- визнано дії ТОВ "Зеонбуд" у період з вересня 2011 до грудня 2019 на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій щодо встановлення та застосування економічно необґрунтованих тарифів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-Т2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2 резолютивної частини Рішення);

- за порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на ТОВ "Зеонбуд" штраф у розмірі 25 725 533, 00 грн (пункт 3 резолютивної частини Рішення);

- зобов`язано ТОВ "Зеонбуд" припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення (пункт 4 резолютивної частини Рішення).

5.2. Рішення АМК мотивовано, зокрема, такими фактичними даними:

- відповідно до відомостей щодо ТОВ "Зеонбуд", які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства є діяльність у сфері телевізійного мовлення (код КВЕД 60.20);

- згідно з рішенням Національної ради від 08.12.2010 № 1723 "Про розгляд пропозицій ТОВ "Зеонбуд", м. Київ, щодо розбудови багатоканальних телемереж МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-5 у стандарті DVB-T (MPEG-4)", пропозиції ТОВ "Зеонбуд" щодо розбудови багатоканальних телемереж МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-5 у стандарті DVB-T (MPEG-4) визнані такими, що відповідають вимогам рішення Національної ради від 27.10.2010 № 1486; визначено, що ТОВ "Зеонбуд" відповідає вимогам рішення Національної ради від 27.10.2010 № 1486 до провайдера програмної послуги багатоканальних телемереж МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-5 у стандарті DVB-T (MPEG-4); розглянута заява ТОВ "Зеонбуд" про видачу ліцензій провайдера програмної послуги багатоканальних телемереж МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-5 у стандарті DVB-T (MPEG-4);

- рішеннями Національної ради від 08.12.2010 № 1724, від 08.12.2010 № 1725, від 08.12.2010 № 1726, від 08.12.2010 № 1727 ТОВ "Зеонбуд" видано ліцензії провайдера програмної послуги багатоканальних телемереж МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-5 у стандарті DVB-T (MPEG-4). Відповідно до зазначених рішень: ресурс багатоканальної телемережі, який використовується для ретрансляції зазначених у додатку до рішення 8 програм - по 8 каналів у кожній багатоканальній телемережі; кількість домогосподарств на території розташування (прийому) багатоканальної телемережі (розповсюдження програм) - Україна, у межах адміністративнотериторіальних одиниць, згідно з додатком 2 до рішень; територія розташування (прийому) багатоканальних телемереж (розповсюдження програм) - Україна, в межах адміністративно-територіальних одиниць згідно з додатком 2 до рішення; оператор телекомунікацій - ТОВ "Зеонбуд"; строк дії ліцензій - 10 років;

- з 2011 року в Україні побудовано загальнонаціональну багатоканальну цифрову мережу ефірного цифрового телемовлення в стандарті DVB-T2 (MPEG-4), що складається із чотирьох цифрових багатоканальних телемереж МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-5, що надає можливість забезпечити 95% населення країни доступом до цифрового сигналу без абонентної плати. У результаті цифровими передавачами для безплатного перегляду поширюється 28 загальнонаціональних телеканалів та чотири регіональних телеканали в кожній з областей України;

- для мовників, телеорганізацій, телевізійні програми яких розповсюджуються у цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)), існує необхідність укладання договору про надання телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телеорганізацій із чітко визначеною особою - ТОВ "Зеонбуд". Тобто, мовник не має вільного вибору та вимушений укладати договори з ТОВ "Зеонбуд" на умовах, в односторонньому порядку визначених зазначеним провайдером. Це обумовлено тим, що на території України використання радіочастот для стандарту DVB-T2 (MPEG-4) володіє ТОВ "Зеонбуд". А вільних прорахованих і скоординованих на міжнародному рівні (каналів мовлення), за допомогою яких можливо збудувати мережу (мережі) мовлення, які могли бути альтернативними мережами ТОВ "Зеонбуд", на сьогодні немає;

- взаємозамінність послуг операторів / провайдерів, які надають телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2) (MPEG-4) телевізійних програм, визначається територією розташування (прийому) телемережі, пакетом телепрограм, який пропонується глядачам для прийому, складеним на підставі угод із правовласниками телепрограм, та приймальним обладнанням телеглядачів. Теоретично послуги операторів/провайдерів, які надають телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2) (MPEG-4) телевізійних програм на загальнонаціональному рівні, є взаємозамінними, за умови наявності усіх зазначених вище об`єктів діяльності оператора/провайдера телекомунікацій, а також наявності права на використання радіочастотного ресурсу;

- втім, на цей час існує лише один суб`єкт господарювання, який відповідно до ліцензій провайдера програмної послуги надає телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2) (MPEG-4) телевізійних програм одночасно в чотирьох багатоканальних телемережах (мультиплексах) МХ-1, МХ-2 МХ-3, МХ-5 в одному діапазоні частот в одному діапазоні хвиль із територією покриття не менш ніж 95 % населення України - ТОВ "Зеонбуд";

- листом від 22.05.2020 № 7-06/6239 Національна рада, зокрема, підтвердила, що між телерадіоорганізаціями (телекомпаніями) і ТОВ "Зеонбуд" укладено угоди, предметом яких є надання ТОВ "Зеонбуд" телерадіоорганізаціям (телекомпаніям) саме телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм;;

- об`єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є ТОВ "Зеонбуд" та телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телеорганізацій;

- товарними межами ринку є телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій.

- споживачами телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є загальнонаціональні телерадіоорганізації;

- територіальні межі ринку: ринок телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій розповсюджується на територію України, тобто ринок є загальнодержавним;

- часові межі ринку: період із вересня до грудня 2011 року, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік;

- бар`єри вступу на ринок для суб`єктів господарювання, які придбавають або можуть придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку: організаційними бар`єрами є забезпечення цілодобового телемовлення не менше як 95% населення України в кожному із чотирьох цифрових загальнонаціональних каналів мовлення МХ-1, MX-2, MX-3 та МХ-5, забезпечення безкоштовного доступу населення до національної мережі цифрового телемовлення тощо; економічним бар`єром вступу на ринок телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є те, що суб`єкт господарювання має надати банківську гарантію щодо фінансово-економічної можливості інвестування не менше одного млрд грн у розбудову національної мережі цифрового телемовлення;

- монопольне домінуюче становище: у період із вересня 2011 року до грудня 2019 року ТОВ "Зеонбуд" було єдиним суб`єктом господарювання, який надавав на загальнодержавному ринку телекомунікаційні послуги із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій. На цьому ринку в Товариства немає жодного конкурента;

- протягом періоду з вересня 2011 року до грудня 2019 року тарифна поведінка ТОВ "Зеонбуд" свідчить про те, що встановлення та застосування Товариством тарифів на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій відбувалося без жодних економічних обґрунтувань та довільно залежно від телерадіоорганізації.

- за умов існування значної конкуренції на ринку такі дії ТОВ "Зеонбуд" щодо встановлення та застосування тарифів на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій призвели б до того, що телерадіоорганізації перейшли б до споживання таких послуг, які надають інші суб`єкти господарювання, оскільки в разі встановлення надавачем послуг тарифів на рівні, вищому від ринкового, споживачі могли б його змінити, а встановлення надавачем послуг низьких тарифів неминуче призвело б до його економічних втрат і виходу з ринку.

- саме монопольне (домінуюче) становище ТОВ "Зеонбуд" на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій із вересня 2011 року до грудня 2019 року і дозволило ТОВ "Зеонбуд" встановлювати тарифи на економічно необґрунтованому рівні.

5.3. На виконання вказівок Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанції дослідили, наведені Комітетом докази, зокрема, у контексті: визначення АМК споживачів телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)); визначення АМК територіальних (географічних) меж ринку; дійсних періодів дослідження, проведеного АМК, які наведені в оскаржуваному Рішенні АМК; встановлення АМК обставин щодо необґрунтованості тарифної поведінки Товариства у тому числі і через призму дійсного правового змісту кваліфікованого АМК Товариству правопорушення та встановили такі обставини:

- АМК у Рішенні, встановлюючи споживачів телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм Комітет встановив, що в силу положень статей 1, 39 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та статей 1, 5, 28, 63 Закону України "Про телекомунікації", Товариство розповсюджує в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійні програми загальнонаціональних телерадіоорганізацій, а отже, споживачами послуги, яку надає Товариство є саме загальнонаціональні телерадіоорганізації, а не телеглядачі;

- встановлюючи та визначаючи товарні межі ринку АМК встановив, що окрім провайдера програмної послуги багатоканальних мереж MX-1, MX-2, MX-3 та МХ-5 у стандарті DVB-T2 (MPEG-4) ТОВ "Зеонбуд" існують суб`єкти господарювання, які надають телеканалам телекомунікаційні послуги з розповсюдження телевізійних програм різними типами телекомунікаційних мереж / технологій (забезпечують якість телевізійного сигналу, зображення та звукового супроводу відповідно до одних і тих же чинних технічних стандартів). Водночас вільних прорахованих частот і скоординованих на міжнародному рівні каналів мовлення, за допомогою яких можливо збудувати мережу (мережі) мовлення, які могли бути альтернативними мережами ТОВ "Зеонбуд", на сьогодні немає;

- АМК у Рішенні оцінювалася взаємозамінність телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телеорганізацій з іншими телекомунікаційними послугами розповсюдження телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій за допомогою інших технологій. Оскільки телерадіоорганізаціям, як споживачам, необхідно доставити програми й передачі абонентам за допомогою телекомунікаційних послуг із розповсюдження телевізійних програм, то досліджувалась можливість забезпечення мовниками доступу абонентам до телебачення на території України (пункти 132 - 135 Рішення АМК).

5.4. У пунктах 130 - 136 Рішення АМК Комітет дослідив та навів обставини щодо визначення товарних меж ринку та встановив невзаємозамінність послуг виходячи з споживчих властивостей, умов використання та подібності технічних, експлуатаційних властивостей та характеристик телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телеорганізацій ТОВ "Зеонбуд".

5.5. Також у пунктах 155 - 167 Рішення, АМК згідно з проведеним опитуванням телеканалів, які здійснюють загальнонаціональне мовлення встановив факт безальтернативності послуг телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій.

5.6. Також у пунктах 155 - 165 Рішення, АМК проаналізував докази, наявні у матеріалах антимонопольної справи № 142-26.13/11-15 та залучені до матеріалів справи № 143-26.13/27-17 на підставі службової записки від 23.12.2019 № 143-06/10561. Зокрема, опитування телеканалів, що здійснюють загальнонаціональне мовлення та встановив, що згідно з листами, надісланими на вимогу АМК, загальнонаціональні телерадіоорганізації не мають технологічних можливостей та відповідного обладнання, зокрема ліцензій, дозволів, для, розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) власних телевізійних програм безпосередньо абонентам, а також для надання відповідних телекомунікаційних послуг третім особам (пункт 165 Рішення).

5.7. З огляду на наведене, відповідач і дійшов висновку, що телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм ТОВ "Зеонбуд" не є взаємозамінними з телекомунікаційними послугами з розповсюдження телевізійних програм за іншими технологіями та є унікальними. Отже, товарними межами ринку є саме телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телеорганізацій.

5.8. Із наведеного АМК також зробив висновок, що у період з вересня 2011 року до грудень 2019 року ТОВ "Зеонбуд" було єдиним суб`єктом господарювання, який отримав ліцензії провайдера програмної послуги багатоканальних мереж у стандарті DVB-T2 (MPEG-4), що дозволяло йому одноосібно та а визначеними ним умовами надавати телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі у стандарті DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій.

5.9. У пунктах 168 - 181 Рішення АМК досліджував перелік основних продавців (постачальників, виробників), які надають послуги на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) загальнонаціональних телерадіоорганізацій та встановив, що ринок телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій розповсюджується на територію України, тобто ринок є загальнодержавним. Із наведеного АМК зробив висновок, що у період із вересня 2011 року до грудня 2019 року ТОВ "Зеонбуд" було єдиним суб`єктом господарювання, який отримав ліцензії провайдера програмної послуги багатоканальних мереж у стандарті DVB-T2 (MPEG-4) та надавав на загальнодержавному ринку телекомунікаційні послуги із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій. На цьому ринку в Товариства немає жодного конкурента (на території України право використання радіочастот для стандарту DVB-T2 (MPEG-4) має тільки ТОВ "Зеонбуд", а вільних прорахованих і скоординованих на міжнародному рівні частот (каналів мовлення), за допомогою яких можливо збудувати мережу (мережі) мовлення, на сьогодні немає). Для мовників, телерадіоорганізацій, телевізійні програми яких розповсюджуються в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)), є необхідність укладення договору про надання телекомунікаційних послуг із розповсюдження телевізійних програм у цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) та, відповідно, здійснення оплати за ці послуги із чітко визначеною особою - ТОВ "Зеонбуд".

5.10. У досліджуваний АМК період (2011 - 2019 роках) ТОВ "Зеонбуд" надавало телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій на підставі типових договорів. Відповідно до "Особливих умов" Ліцензій провайдера програмної послуги ТОВ "Зеонбуд" зобов`язане було погодити умови типового договору з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення і її рішенням від 15.04.2011 №825 такі типові угоди були погоджені. 3 огляду на те, що умови договорів, які укладаються між ТОВ "Зеонбуд" та телерадіоорганізаціями, встановлені ТОВ "Зеонбуд" та погоджені рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 15.04.2011 № 825 на виконання ліцензійних умов, для телерадіоорганізацій, АМК дійшов висновку, що такі договори є договорами приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України. Тобто, телерадіоорганізації не мають вільного вибору та змушені укладати договори саме з ТОВ "Зеонбуд" на умовах, в односторонньому порядку визначених зазначеним провайдером (пункти 182 - 225 Рішення).

5.11. Часовими межами загальнодержавного ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є один рік (за винятком періоду з вересня до грудня 2011 року, коли відбулося становлення цього ринку). При цьому періодом дослідження є період із вересня по грудень 2011 року, 2012 рік, 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік (пункти 230 - 234 Рішення).

5.12. Природним бар`єром при вступі на ринок телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є обмеженість радіочастотного ресурсу. Адміністративними бар`єрами для вступу на ринок телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є отримання відповідної ліцензії Національної ради, що надає суб`єкту господарювання право здійснювати розповсюдження телерадіопрограм у багатоканальних мережах (пункти 235 - 239 Рішення). На ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій функціонує лише один провайдер програмної послуги багатоканальних мереж МХ-1, МХ-2, MX-З та МХ-5 у стандарті DVB-T2 (MPEG-4) ТОВ "Зеонбуд", оскільки лише цьому суб`єкту господарювання видано ліцензії Національної ради, починаючи з 09.12.2010 і по теперішній час (пункт 240 Рішення).

5.13. Враховуючи ліцензійні вимоги до провайдера програмної послуги багатоканальних мереж МХ-1, МХ-2, MX-З та МХ-5 у стандарті DVB-T2 (MPEG-4), АМК і дійшов висновку, що організаційними бар`єрами є забезпечення цілодобового телемовлення не менше як 95 відсотків населення України в кожному із чотирьох цифрових загальнонаціональних каналів мовлення МХ-1, МХ-2, MX-З та МХ-5; забезпечення безкоштовного доступу населення до національної мережі цифрового телемовлення, тощо (пункт 241 Рішення). Економічним бар`єром вступу на ринок телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій є те, що суб`єкт господарювання має надати банківську гарантію щодо фінансово-економічної можливості інвестування не менше одного млрд грн у розбудову національної мережі цифрового телемовлення (пункт 242 Рішення).

5.14. З огляду на наведене, АМК вказав, що вищезазначене переконливо свідчить про наявність значних адміністративних, природних, економічних та організаційних бар`єрів для суб`єктів господарювання, які виявили бажання здійснювати розбудову цифрової телемережі та отримати ліцензію провайдера програмної послуги багатоканальних мереж МХ-1, МХ-2, MX-З та MX-5 у стандарті DVB-T2 (MPEG-4), оскільки існує необхідність залучення суб`єктами господарювання значних фінансових та організаційних ресурсів та, зокрема, відсутні потенційні конкуренти у Товариства на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій (пункт 243 Рішення).

5.15. У пунктах 244 - 389 Рішення АМК встановив обставини та навів висновки щодо зловживання ТОВ "Зеонбуд" монопольним (домінуючим) становищем на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, шляхом встановлення тарифів на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій без будь-яких розрахунків та економічних обґрунтувань таких тарифів.

5.16. Зокрема, АМК встановив, що у період із вересня 2011 року до грудня 2019 року було відсутнє державне регулювання цін на телекомунікаційні послуги із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, ТОВ "Зеонбуд" самостійно встановлювало тарифи на такі послуги. У визначений період правовідносини між ТОВ "Зеонбуд" і телерадіоорганізаціями у зв`язку з наданням останнім телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій регулювалися відповідними договорами. Так, у період із вересня 2011 року до липня 2015 року ТОВ "Зеонбуд" встановило та застосовувало тарифи на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій на основі тарифів Концерну РРТ (скопіювало розміри таких тарифів) без будь-яких розрахунків та економічних обґрунтувань таких підходів до встановлення та застосування тарифів Товариством. Аналіз тарифів Товариства на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, у тому числі і з порівнянням тарифів телекомунікаційні послуги з розповсюдження телевізійних програм в аналоговому форматі Концерну РРТ, наведено у пунктах 258 - 263 Рішення. За результатами проведеного аналізу АМК і дійшов висновку, що встановлення та застосування ТОВ "Зеонбуд" тарифів на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій на основі тарифів Концерну РРТ впродовж вересня 2011 року - липня 2015 року є необґрунтованим.

5.17. У пунктах 264 - 301 Рішення містяться висновки щодо аналізу документів та інформації, наявної у АМК (у тому числі і наданої Товариством) щодо розміру та формування тарифів ТОВ "Зеонбуд" та дійшов висновку, що у період з вересня 2011 року до грудня 2019 року тарифна поведінка ТОВ "Зеонбуд" свідчить про те, що встановлення та застосування Товариством тарифів на телекомунікаційні послуги з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій відбувалося без жодних економічних обґрунтувань та довільно залежно від телерадіоорганізації.

5.18. За наведених вище обставин у сукупності АМК і дійшов висновків, що дії ТОВ "Зеонбуд" у період із вересня 2011 року до грудня 2019 року на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій щодо встановлення та застосування економічно необґрунтованих тарифів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, шляхом встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

7.2. Як вбачається із з`ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення АМК, згідно з ним дії позивача кваліфіковано АМК за ознаками пункту 1 частини другої статті 13, пункту 2 статті 50 Закону №2210, у зв`язку з чим накладено штраф.

7.3. Відповідно до статті 12 Закону України №2210 суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

7.4. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він (суб`єкт господарювання) не доведе, що зазнає значної конкуренції.

7.5. Згідно з частиною першою статті 13 Закону №2210 зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

7.6. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 1 частини другої статті 13 Закону №2210).

7.7. Закон України "Про Антимонопольний комітет України" (3659-12) не покладає на АМК та його органи здійснення контролю у сфері застосування вільних цін і тарифів. Водночас за пунктом 1 частини другої статті 13 Закону №2210 встановлення, зокрема, таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, кваліфікується як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

7.8. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону № 2210).

7.9. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №2210 зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

7.10. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 2 частини першої статті 50 Закону №2210).

7.11. Підставами для скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, зокрема є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону №2210).

7.12. Верховний Суд неодноразово зазначав, що стаття 13 Закону № 2210 не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб`єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

7.13. Саме на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов`язок з доведення у суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку, також покладено обов`язок доведення наявності у діях суб`єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі зайняття монопольного (домінуючого) становища суб`єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону №2210.

7.14. При розгляді цієї категорії справ в основу кваліфікації дій суб`єкта господарювання як зловживання своїм монопольним становищем АМК може бути покладено, зокрема, дискримінаційність ціноутворення суб`єкта господарювання (наприклад, безсистемне встановлення цін на різному рівні, без прив`язки до обсягів закупівлі чи інших обґрунтованих критеріїв) та можливість такого ціноутворення за умов існування значної конкуренції на ринку (що включало аналіз наявності або відсутності об`єктивно виправданих причин). Близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 № 910/2921/19, від 01.10.2020 № 920/890/20 та від 17.12.2020 № 910/13225/19.

7.15. Верховний Суд також неодноразово наголошував на тому, що за змістом приписів статті 12 Закону № 2210 суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

7.16. Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема Методики. Однак, господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку.

7.17. Предметом касаційного оскарження є судові рішення попередніх інстанцій у справі № 910/2352/21, якими відмовлено Товариству у задоволенні позову про визнання недійсним Рішення АМК.

7.18. У розгляді доводів та вимог касаційної скарги Товариства Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.19. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.20. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

7.21. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

7.22. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

7.23. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

7.24. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

7.25. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

7.26. Так, скаржник посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у пункті 4.1.5. цієї постанови, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки стосовно застосування статті 12, 13, 35, 41, 50, 59 Закону №2210-ІІІ та пункту 10.1.3. Методики.

7.27. Верховний Суд зазначає, що в силу приписів частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

7.28. У контексті доводів касаційної скарги, висновків судів першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях Суд зазначає, що предметом розгляду у даній справі є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 13, пункту 2 статті 50 Закону №2210.

7.29. У розгляді цього спору та змісту доводів касаційних скарг, колегія суддів враховує, що судові рішення про відмову в задоволенні позовних вимог мотивовані з посиланням на обґрунтованість Рішення АМК його висновків та відсутність підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

7.30. Зокрема, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що дослідивши покладені в основу Рішення АМК висновки про: специфічність визначеного АМК ринку телекомунікаційних послуг та про невзаємозамінність послуг ТОВ "Зеонбуд" саме виходячи зі споживчих властивостей, умов використання і подібності технічних, експлуатаційних властивостей та характеристик; відсутність у період з вересня 2011 року до грудня 2019 року будь-яких інших суб`єктів господарювання, які мали ліцензії провайдера програмної послуги багатоканальних мереж у стандарті DVB-T2 (MPEG-4) та мали б можливість забезпечити надання телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі у стандарті DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій у тому числі і через наявність бар`єрів вступу на цей ринок для інших суб`єктів господарювання, суди і дійшли висновків обґрунтованість висновків Комітету щодо зайняття ТОВ "Зеонбуд" у період із вересня 2011 року до грудня 2019 року монопольного (домінуючого) становища на загальнодержавному ринку телекомунікаційні послуги із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій. Водночас відсутність у Товариства конкурентів на означеному ринку послуг та відсутність державного регулювання цін на відповідні послуги надало можливість Товариству встановлювати тарифи на економічно необґрунтованому рівні.

7.31. За висновками судів, у ході розгляду АМК антимонопольної справи № 143-26.13/27-17 відповідач вірно кваліфікував дії позивача зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій, які полягали у встановленні та застосуванні економічно необґрунтованих тарифів, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 частини першої статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону №2210. Водночас позивач, як під час розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, так і під час розгляду справи судом не довів, що він зазнає значної конкуренції на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій.

7.32. Отже, у справі, яка розглядається, суди відмовили у задоволенні позову з причин відсутності порушення АМК положень статей 12, 13, 50 Закону № 2210 та положень Методики під час прийняття оспорюваного рішення, вірного встановлення відповідачем часового, територіального та товарного меж ринку надання послуг, обґрунтованості висновків відповідача про монопольне становище позивача, зловживання ним цим становищем та порушення законодавства про захист економічної конкуренції, з огляду на особливості ринку надання телекомунікаційні послуги із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій.

7.33. У аспекті порушених скаржником питань колегія суддів наголошує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

7.34. Однак, на думку скаржника, суд першої інстанції при розгляді справи не врахував висновків Верховного Суду, які викладені у постановах Верховного Суду у справах № 910/13869/19, № 904/4595/20, № 910/14493/18, № 910/15541/19 та залишив поза увагою не дослідження Комітетом обставин щодо наявності інших суб`єктів господарювання на визначеному товарному ринку. Тобто, не дотримався вимог щодо перевірки висновків Комітету на предмет дотримання ним вимог статті 12 Закону та відповідних положень Методики під час визначення частки позивача на ринку послуг, на що суд апеляційної інстанції також уваги не звернув.

7.35. Проаналізувавши судові рішення Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 910/13869/19, № 904/4595/20, № 910/14493/18, № 910/15541/19, правові висновки щодо застосування статей 12 Закону № 2210 яких, на думку скаржника, не було враховано судом апеляційної інстанції у цій справі, Суд зазначає про те, що колегіями суддів у наведених справах було застосовано при розгляді справ, зокрема, положення статті 12 Закону № 2210 та відповідні пункти Методики.

7.36. У цьому аспекті Суд наголошує, що правова позиція Верховного Суду стосовно вказаної вище норми є послідовою, сталою та неодноразово висловлювалася, зокрема, про таке: "… Обов`язок встановлення монопольного становища суб`єкта господарювання покладений в першу чергу на АМК. Натомість суди мають лише перевіряти правильність застосування АМК положень статті 12 цього Закону, не переймаючи на себе функцій АМК та знову встановлювати товарні, територіальні, часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено АМК, й на підставі цього робити висновок про наявність чи відсутність монопольного становища суб`єкта господарювання на ринку".

7.37. Отже, вказана у справах № 910/13869/19, № 904/4595/20, № 910/14493/18, № 910/15541/19 правова позиція Верховного Суду щодо застосування статті 12 Закону № 2210 носить універсальний характер і є застосовною у справах, в яких предметом розгляду є оскарження рішення АМК.

7.38. Як вже було заначено вище, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди дослідивши покладені в основу Рішення АМК висновки та обставини наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні встановили, що АМК у повній мірі дотримано вимог положень Методики та вчинено, необхідні дії, зокрема, щодо встановлення об`єктів аналізу та щодо визначення товарних меж ринку.

7.39. Зокрема, проаналізувавши рішення АМК та наявні у матеріалах справи докази суди зазначили, що визначаючи монопольне (домінуюче) становище Товариства на ринку відповідач у повній відповідності положенням пункту 2.1 Методики провів дії з: 1) визначення об`єктів аналізу (суб`єкт господарювання та визначення переліку товарів, щодо яких повинно встановлюватися монопольне (домінуюче) становище); визначення товарних меж ринку; 2) визначення переліку основних продавців (постачальників, виробників), які надають послуги на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм загальнонаціональних телерадіоорганізацій; 3) визначення переліку основних споживачів, які отримують послуги на ринку телекомунікаційних послуг з розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4) телевізійних програм; 4) визначення територіальних (географічних) меж ринку; визначення часових меж ринку; 5) визначення бар`єрів вступу на ринок для суб`єктів господарювання, які придбавають або можуть придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку. АМК також дотримано вимог положень пункту 5.1. Методики та повною мірою встановлено обставини невзаємозамінності послуг ТОВ "Зеонбуд" саме виходячи зі споживчих властивостей, умов використання і подібності технічних, експлуатаційних властивостей та характеристик телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телеорганізацій.

7.40. При цьому, у контексті застосування відповідачем положень пункту 10.1.3. Методики, судами також враховано що, як під час розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, так і під час розгляду справи судом, позивач не довів обставин, що він у період з вересня 2011 року до грудня 2019 року зазнавав значної конкуренції на ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телеорганізацій.

7.41. У вирішенні спірних питань поставлених скаржником перед Верховним Судом колегія суддів також зазначає, що кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Про, що неодноразово зазначав Верховний Суд у вирішенні спорів про визнання недійсним рішень АМК, зокрема, у постановах від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19.

7.42. Проаналізувавши судові рішення Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 904/4598/20, № 910/14493/18, 910/15541/19 та №910/13869/19 (яких, на думку скаржника, не було враховано судом апеляційної інстанції у цій справі), Суд встановив, що у наведених справах предметом оскарження також було Рішення АМК за яким дії позивача у справі визнавались, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 1 частини другої статті 13, пункту 2 статті 50 Закону №2210.

7.43. Разом з тим, Суд зазначає, що застосування судами у оскаржуваних судових рішеннях вказаної норми права не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. У зазначених в касаційній скарзі постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями у справі, що розглядається, не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статей 12, 13 Закону № 2210, а застосування вказаних норм права у цій справі залежало від встановлених і доведених обставин справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.

7.44. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 910/17929/19, від 03.02.2022 у справі № 910/15183/20 та від 13.01.2022 № 914/2860/20, то слід зазначити таке.

7.45. Зокрема, предметом розгляду у справах 910/17929/19, № 914/2860/20 та 910/15183/20 є визнання недійсним рішення АМК, яким, зокрема дії товариств кваліфіковано АМК як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів.

7.46. Водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що дії позивача у справі АМК визнавались як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 1 частини другої статті 13, пункту 2 статті 50 Закону №2210, у вигляді зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку телекомунікаційних послуг із розповсюдження в цифровому форматі (стандарт DVB-T2 (MPEG-4)) телевізійних програм загальнонаціональних телеорганізацій.

7.47. Таким чином, справи, на які посилається Товариство і дана справа хоч і є схожими в частині, що стосується предмету оскарження в цілому як рішення АМК та за нормативно-правовим регулюванням - норми Закону № 2210, зокрема статті 59 цього Закону. Разом з цим, перелічені справи не є подібними за видом правопорушеннями, вчинення яких суб`єктами господарювання і слугувало підставою для ухвалення АМК оскаржуваних рішень, та відповідальністю, застосування якої передбачено Законом за такі правопорушення так і за фактично-доказової бази.

7.48. Отже, застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи. Доводи скаржника в цій частині зводяться лише до власного бачення можливості застосувати такі висновки у спірних правовідносинах.

7.49. Суд також з огляду на наведене у пунктах 5.3. - 5.17. та у пунктах 7.30. - 7.31. цієї постанови відхиляє, як безпідставні посилання скаржника на неврахування судами висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 06.09.2022 та від 03.10.2023 у справі, що розглядається (№ 910/2352/21).

7.50. Оскільки, як вже було зазначено вище, саме на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у означених скаржником постановах у цій справі та на виконання припису статті 59 Закону № 2210 суди проаналізували зміст оскаржуваного рішення АМК, перевірили дотримання АМК вимог законодавства, дослідили і оцінили наведені сторонами доводи та аргументи, та наявні у матеріалах справи докази, і дійшли висновку про повноту дослідження АМК дійсних обставин справи, можливість встановити мотиви прийняття оскаржуваного Рішення АМК, які можуть бути достатніми для висновків Комітету, викладених у Рішенні і не встановили підстав, передбачених статтею 59 Закону для визнання його недійсним.

7.51. За таких обставин, доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки Верховного Суду та не врахували висновків Суду, які наведені у цих постановах є необґрунтованими, оскільки такі доводи, по-перше, не враховують висновків Суду, які викладені у означених постановах Суду у справі, що розглядається (№ 910/2352/21); по-друге, не спростовують того, що висновки судів у застосування положень статті 59 Закону № 2210 є результатом виконання вказівок Верховного Суду (дослідження обставин стосовно на предмет відповідності Рішення вимогам статей 12, 59 Закону № 2210 та перевірки правильності застосування відповідачем Методики).

7.52. У контексті посилань скаржника на порушення судами положень статей 13, 86, 236, 269 ГПК України та застосування судами різного стандарту доказування для сторін і порушення принципів господарського судочинства, з посиланням на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 № 916/2869/19 та від 20.09.2021 у справі № 918/35/21, Суд зазначає таке.

7.53. Відповідно до приписів частини першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

7.54. При розгляді справ за участю органів АМК, предметом яких є визнання недійсним його рішень встановлені у Рішенні обставини та докази підлягають оцінці судами виходячи з положень частини третьої статті 86 ГПК України і саме від встановлення відповідних обставин справи на підставі правильної оцінки доказів щодо всебічності, повноти та об`єктивності залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас висновки суду у кожній конкретній справі формуються за результатами оцінки судом фактичних обставин, певної доказової бази на підставі наданих сторонами доказів за правилами визначеними у статті 86 ГПК України.

7.55. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що судами на виконання припису статті 59 Закону №2210 проаналізовано зміст оскаржуваного рішення АМК, перевірено дотримання Комітетом вимог законодавства, досліджено та оцінено наведені сторонами доводи, аргументи і докази.

7.56. Разом з тим, позивач у касаційній скарзі посилаючись на наведені вище постанови Верховного Суду не враховує, що справи № 916/2869/19, № 910/15151/17 та № 918/35/21, суттєво різняться зі справою, що розглядається, як за предметом спору та підставами, заявлених позовних вимог, так і за предметом касаційного оскарження.

7.57. Зокрема, у справі № 916/2869/19 предметом спору були вимоги про зобов`язання повернути за актом приймання-передавання державне майно, а у справі № 918/35/21 предметом спору були вимоги про стягнення грошових коштів, у справі № 910/15151/17 предметом спору були вимоги визнання правочинів недійсними.

7.58. При цьому, у справі № 918/35/21 предметом касаційного перегляду було питання правильності застосування судами положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статей 53, 86, 236 ГПК України, а у справі № 910/15151/17 предметом касаційного перегляду було питання правильності застосування судами положень пункту 2 частини першої статті 228 у сукупності з положеннями частини четвертої статті 320 ГПК України).

7.59. Тобто, у жодній із наведених вище та означених скаржником справ предметом спору не було визнання недійсним рішення АМК, що також виключає подібність правовідносин із правовідносинами у справі № 910/2352/21 та переконливо свідчить про те, що скаржник виокремлює такі висновки із контексту судових рішень без урахування суті розглянутого Верховним Судом питання.

7.60. Посилання скаржника на те, що суди належним чином не дослідили Рішення АМК в частині висновків щодо необґрунтованості тарифів Товариства, у тому числі і неналежну оцінку встановленим у висновку судово-економічної експертизи від 15.02.2021 № 1031/49401, Суд вважає безпідставними оскільки: по-перше, ці доводи не враховують сутнісний зміст статей 12, 13 Закону № 2210 та не враховують ні дійсного правового змісту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку щодо встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (де правове значення має фактична наявність встановлення цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції), ані меж виключної компетенції органів АМК (зокрема щодо правової кваліфікації наявної події); по-друге, зводяться лише до незгоди з висновками Комітету та судів у цій частині.

7.61. У цьому контексті Суд наголошує на тому що, тарифне регулювання на ринку телекомунікацій України базується принципі розрахунку тарифів, виходячи із собівартості цих послуг, з урахуванням отримання прибутку. Водночас, як встановили суди, Товариство на вимогу Комітету стосовно інформації про всі фактично понесені ним витрати за 2011, 2012, 2013 роки повної інформації відповідачу не надало - розрахунків (калькуляцій) з відповідними підтвердними документами щодо встановлення та застосування ним тарифів у період із вересня 2011 року до грудня 2019 року. У відповідь таку на вимогу зазначило, що "станом на дату надання відповіді, не веде облік витрат окремо за вказані роки, за статтями витрат згідно з Додатком № 1, зокрема, по кожному елементу витрат включених до собівартості послуг та по кожному елементу витрат, включених до операційних затрат".

7.62. Суди проаналізувавши висновки АМК, наведені у пунктах 264 - 301 Рішення встановили, що воно містить детальний аналіз тарифної поведінки Товариства у досліджуваний АМК період (з вересня 2011 до грудня 2019 року).

7.63. Крім того, Суд наголошує на тому, що встановлення порушення конкурентного законодавства встановлення наявності чи відсутності саме монопольного (домінуючого) становища Товариства на певному товарному ринку є виключною компетенцію органу АМК та може бути здійснено лише за результатами спеціального дослідження в порядку передбаченому Методикою, яке включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку, причому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища. Тобто, не підлягає вирішенню експертом.

7.64. З огляду на наведене вище Суд також відхиляє Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду стосовно загальних принципів ціноутворення, які викладені у постанові від 10.12.2019 у справі № П811/1512/14, Верховний Суд також відхиляє з огляду на неподібність наведеної скаржником справи зі справою, що розглядається за предметом спору та підставами позову, а також з огляду на те, що доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

7.65. Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, Верховний Суд переглядає справу в межах усіх доводів касаційної скарги, та з урахуванням установлених у справі конкретних обставин, і не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Перевірка відповідних доводів (аргументів) касаційної скарги перебуває поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції, враховуючи те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.66. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій.

7.67. Посилання скаржника у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 25.10.2016 зі справи № 910/4771/16 відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ця постанова не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.68. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/2352/21 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) з огляду на пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України за касаційною скаргою Товариства.

7.69. Також Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.70. Отже, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд можливе, якщо має місце одночасно декілька умов: каржник у касаційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права; ці порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд не дослідив зібрані у справі докази; підтвердилась обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.71. Враховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилась після відкриття касаційного провадження, доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції.

7.72. Зміст оскаржуваних рішення та постанови свідчить про те, що судами на виконання припису статті 59 Закону №2210 проаналізовано зміст оскаржуваного рішення АМК, перевірено дотримання Комітетом вимог законодавства, досліджено та оцінено наведені сторонами доводи, аргументи і докази.

7.73. Як вже було зазначено вище, наведені скаржником доводи касаційної скарги, які фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судами оцінкою доказам у цій справі стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, що суперечить положенням частини другої статті 300 ГПК України.

7.74. Стосовно доводів скаржника про прийняття судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень на підставі недопустимих доказів, які зібрані в межах розгляду справи № 142-26.13/11-15, колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

7.75. Посилання Товариства у касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального закону щодо встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів Верховний Суд вважає формальними, зокрема, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо необхідності розмежовування понять "неналежні докази" та "недопустимі докази", які наведені у постановах Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19, від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

7.76. У контексті доводів касаційної скарги та обґрунтування підстав касаційного оскарження в цій частині, Суд наголошує на висновках Верховного Суду, які наведені у постанові від 06.09.2022 у справі, що розглядається (№ 910/2352/21) та зазначає, що у спірному випадку не Рішення АМК № 606 було покладено в основу висновків у справі № 143-26.13/27-17, а саме докази, зібрані в межах справи № 142-26.13/11-15 (матеріали якої були долучені до справи № 143-26.13/27-17), які від цього доказової сили не втратили. Зазначені докази також були перевірені і досліджені по суті за правилами визначеними у статті 86 ГПК України.

7.77. Таким чином Суд констатує, що скаржник, узагальнено посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення на підставі недопустимих доказів, взагалі не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Вказані доводи зводяться лише до неможливості надання Комітетом оцінки доказам, які зібрані в межах іншої справи та у визначеному законом порядку були залучені до матеріалів антимонопольної справи № 143-26.13/27-17 Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, а тому вони також відхиляються колегією суддів.

7.83. З огляду на викладене у розділі 7 цієї постанови доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

7.84. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

7.85. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

7.86. У справі, що розглядається Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

8.2. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.4. Відповідно до частин першої, другої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах зазначених в розділі 4 цієї постанови не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеонбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 зі справи № 910/2352/21, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеонбуд" у частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 зі справи № 910/2352/21 залишити без змін.