1740/2533/18 Про визнання протиправними та скасування вимоги і податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - 21.10.2020 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Нос С.П., судді - Попко Я.С., Хобор Р.Б.) у справі №1740/2533/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування вимоги і податкового повідомлення-рішення,

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - ГУ ДФС у Рівненській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати:

податкове повідомлення-рішення від 5 березня 2018 року №11684-52, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в сумі 9155,20 грн за 2017 рік;

податкову вимогу від 5 вересня 2018 року №12379-17 на суму податкового боргу 9155,20 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що належний йому об`єкт нерухомості підпадає під пільгу, передбачену підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), а тому не може бути оподаткований податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 5 вересня 2018 року №12379-17; в задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2019 року скасовано рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову, прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 5 березня 2018 року №11684-52; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник зазначає, що належні позивачу приміщення не підпадають під пільгу, передбачену пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки вони не є власністю промислового підприємства.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін як законне й обґрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований Рокитнівською РДА Рівненської області як фізична особа-підприємець; види діяльності: 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво, 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний).

Позивач є власником виробничої бази з переробки деревини загальною площею 286,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер: 9425009 від 14 вересня 2013 року).

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності складовими частинами означеного об`єкта нерухомого майна є: пилорама (літ.1, А) загальною площею 109,9 кв.м; земельна ділянка місця розташування: 5625085600:01:003:0025, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування бази по переробці деревини, загальна площа земельної ділянки під будівлею 124,8 кв.м; котельня з сушильними камерами (літ.1, Б) загальною площею 176,2 кв.м; земельна ділянка місця розташування: 5625085600:01:003:0025, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, загальна площа земельної ділянки під будівлею 153,5 кв.м.

5 березня 2018 року ГУ ДФС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення №11684-52, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості в сумі 9155,20 грн за 2017 рік.

5 вересня 2018 року ГУ ДФС у Рівненській області винесено податкову вимогу №12379/17 на суму 9155,20 грн податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що належний позивачу на праві власності об`єкт нерухомості не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки не є власністю промислового підприємства. В той же час суд першої інстанції визнав наявність підстав до скасування податкової вимоги, оскільки така сформована та направлена позивачу за відсутності узгодженості суми грошового зобов`язання та до моменту закінчення строку адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платнику податків.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Водночас, суд констатував протиправність і прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, оскільки визнав за позивачем право на податкову пільгу, передбачену пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Нормами підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлена податкова пільга (звільнення від оподаткування) щодо визначених в цих нормах об`єктів нерухомості.

Так, пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у пункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб`єктним складом не може бути застосоване, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Разом з тим, cама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема нормою пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків, зменшення податкового навантаження на тих платників податків (фізичних та юридичних осіб), які є власниками певних об`єктів нерухомості, з метою стимулювання їх використовувати ці об`єкти за функціональним призначенням.

Отже, застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням (з урахуванням виду їх діяльності), тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

У цій постанові Судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року (справа № 806/2676/17), а саме в частині, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Як встановив суд апеляційної інстанції, належна позивачу на праві власності виробнича база з переробки деревини віднесена до будівель промисловості. Позивач використовує означений об`єкт нерухомого майна у своїй підприємницькій діяльності з виробництва власної продукції. Тобто, зазначені будівлі використовуються позивачем за їх цільовим призначенням у виробничих цілях, а тому вони не є об`єктом оподаткування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правової підстави для застосування до переліку об`єктів нерухомого майна, якими володіє позивач, податкової пільги, передбаченої пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Доводи заявника касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, натомість, такі зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції проаналізував й перевірив усі доводи сторін. Порушень норм процесуального права з боку суду апеляційної інстанції при дослідженні доказів судом касаційної інстанції не встановлено.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2019 року - без змін.