7/127(917/1862/21) Про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та договорів купівлі-продажу нрежитлових приміщень в межах розгляду справи про визнання боржника банкрутом - 19.07.2024 Прийняття

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В.А.

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду (головуючий - Склярук О.І., судді: Гетьман Р.А., Гребенюк Н.В.) від 20.02.2023

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В.А.

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

2. Приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець О.М.

про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та договорів купівлі-продажу

в межах справи № 7/127

за заявою Закритого акціонерного товариства "Лазірківський елеватор", Приватного підприємця Михалика Сергія Володимировича

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива"

про визнання банкрутом.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 10.10.2007 Господарський суд Полтавської області ухвалив порушити за заявою Закритого акціонерного товариства "Лазірківський елеватор" та Приватного підприємця Михалика Сергія Володимировича провадження у справі № 7/127 про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" (далі - Боржник) тощо.

06.05.2008 Господарський суд Полтавської області постановив визнати Боржника банкрутом, відкрити щодо нього ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатора.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.12.2011 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ухвалено ліквідувати товариство Боржника, провадження у справі про банкрутство припинено.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 29.03.2018 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнічна компанія" про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду Полтавської області від 20.12.2011, цю ухвалу скасовано, поновлено провадження у справі №7/127 на стадії ліквідаційної процедури.

1.2. 30.11.2021 Боржник в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича (далі - Позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач), в якому просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо "критого току № 2" загальною площею: 723,0 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в (реєстраційний № 966582153228), видане 11.03.2020 в межах спадкової справи № 54/2019, посвідчене приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Карпець Оксаною Михайлівною (далі - приватний нотаріус Карпець О. М.);

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо "зерносховище № 1" загальною площею: 787,1 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний № 966563453228), видане 11.03.2020 в межах спадкової справи № 54/2019, посвідчене приватним нотаріусом Карпець О. М.;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12.03.2020 № 460, укладений між Відповідачем та ОСОБА_2 (далі - Третя особа), посвідчений приватним нотаріусом Карпець О.М. (серія НОІ 311208, 311209) та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно згідно рішення від 12.03.2020 № 51586077;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12.03.2020 № 461, укладений між Відповідачем та Третьою собою-, посвідчений приватним нотаріусом Карпець О. М. (серія НОІ 311210, 311211) та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно згідно рішення від 12.03.2020 № 51586520.

1.3. Позов обґрунтований відсутністю підстав для набуття Відповідачем права власності на належне Боржнику нерухоме майно (зерносховище № 1 та критий тік № 2), що було набуте Відповідачкою у спадок після смерті її чоловіка - ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), оскільки ухвала Ленінського районного суду міста Полтави від 09.08.2010 про затвердження мирової угоди у справі № 2-2544/10, згідно з якою Боржник раніше відчужив спірне майно на користь ОСОБА_3, згодом була скасована постановою Верховного Суду від 23.01.2018, з урахуванням чого відсутні підстави для переходу права спірне майно до спадкоємців набувача - ОСОБА_3 .

1.4. 23.08.2022 Господарський суд Полтавської області вирішив позовні вимоги задовольнити повністю: визнати недійсними оспорювані свідоцтва про право на спадщину за заповітом та договори купівлі-продажу спірного майна.

1.5. 15.02.2023 у межах апеляційного провадження з перегляду рішення Господарського суду Полтавської області від 23.08.2022 за апеляційними скаргами Відповідача та Третьої особи Позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на спірне майно, а саме на зерносховище № 1 та критий тік № 2.

1.6. Заява обґрунтована необхідністю вжити наведений захід забезпечення позову з метою запобігання повторення незаконного продажу майна Позивача, оскільки Позивач вже звертався з позовом про витребування на свою користь спірного майна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум -Трейд АПК", цей позов був задоволений рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2019, через що Позивач має побоювання щодо того, що Третя особа, набувши та маючи право з розпорядження спірним майном на підставі оспорюваних договорів, намагатиметься переоформити або в інший спосіб відчужити це майно, допустити його руйнування та знецінення, що значно ускладнить виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 23.08.2022, тоді як один із спірних об`єктів за час судових спорів щодо цього майна був повністю демонтований та знищений.

2. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

2.1. 20.02.2023 Східний апеляційний господарський суд ухвалив про відмову Позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі.

2.2. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для вжиття заходів забезпечення позову за заявою Позивача, оскільки він не надав належних та допустимих доказів, згідно з якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне укладення виконання рішення у цій справі у разі невжиття таких заходів; доводи Позивача ґрунтуються на сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки Відповідача та Третьої особи; а задоволення позову у цій справі не призведе до захисту та відновлення права Позивача на спірне майно, оскільки внаслідок застосування реституції за недійсними договорами, що оспорює Позивач, майно підлягає поверненню не Позивачу, а Відповідачу, визнання недійсними свідоцтв про права на спадщину також не призведе до повернення спірного майна Позивачу.

3. Встановлені судами обставини

3.1. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 29.03.2018 поновлено провадження у справі № 7/127 про банкрутство Боржника на стадії ліквідаційної процедури. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 29.09.2020 у справі № 7/127 ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Іващука Валентина Анатолійовича; зобов`язано ліквідатора Боржника здійснити заходи в ліквідаційній процедурі відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) .

Наразі триває ліквідаційна процедура Боржника.

3.2. Постановою Верховного Суду від 23.01.2018 скасовано судове рішення у справі № 2-2544 від 09.08.2010 (про затвердження мирової угоди у справі № 2-2544/10, згідно з якою Боржник відчужив спірне майно на користь ОСОБА_3, що є померлим чоловіком Відповідачки).

3.3. До клопотання про забезпечення позову Позивач надав копію інвентарного опису необоротних активів станом на 18.12.2020 Боржника, з якої вбачається відсутність нежитлової будівлі площею 363, 8 кв.м.

3.4. За рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2019 у справі № 7/127 спірне майно було витребувано на користь Позивача із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум -Трейд АПК". Проте рішення виконано не було.

Після набрання законної сили рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.11.2019 у справі № 7/127 щодо повернення спірного майна із чужого незаконного володіння, об`єкти нерухомості: "критий тік №2", загальною площею: 723,0 м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в; "зерносховище № 1", загальною площею: 787,1 м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; були відчужені ОСОБА_1 (Відповідачем) на користь ОСОБА_2 (Третьої особи).

3.5. На час розгляду справи спірне майно зареєстровано на праві власності за Третьою особою - ОСОБА_2 .

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 23.03.2023 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 та прийняти нове рішення, яким забезпечити позовні вимоги Позивача шляхом накладення арешту на спірне майно (зерносховище № 1 та критий тік № 2).

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі, апеляційний суд порушив норми статей 136, 137 ГПК України, оскільки всупереч оголошеним в судовому засіданні 20.02.2023 мотивам ухвалення оскаржуваної ухвали про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову (з підстав немайнового характеру спору), між тим в повному тексті ухвали зазначив про інші мотиви наведеного рішення - неподання Позивачем належних та допустимих доказів, з якими чинне законодавство пов`язує доцільність застосування заходів із забезпечення позову, які б свідчили про неможливість або істотне укладення виконання рішення у цій справі у разі невжиття таких заходів.

5.2. Також скаржник зазначив, що висновки в оскаржуваній ухвалі суперечать встановленим у цій справі обставинам, а саме: обставинам незаконності вибуття з власності Боржника спірного майна та, відповідно, незаконності розпорядження Відповідачем на користь інших осіб, а саме на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум -Трейд АПК" (у якого це майно витребувано на користь Позивача за рішенням від 14.11.2019, що набрало законної сили), а згодом на користь Третьої особи.

Також скаржник зазначив, що висновки в оскаржуваній ухвалі суперечать висновкам в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 про недійсність мирової угоди, за якою спірне майно вибуло від Боржника на користь померлого чоловіка Відповідачки.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. Згідно з аргументами у відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує аргументи в касаційній скарзі з підстав, що загалом аналогічні мотивам в оскаржуваній ухвалі, наголошуючи на тому, що скаржник помилково ототожнює описову частину ухвали з її мотивувальною частиною, помилково видаючи позицію заявника (Позивача) за позицію суду, а також на тому, що Позивач не спростував мотивів суду, наведених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо накладення арешту на майно у спорі з немайновими вимогами

7.1. Предметом касаційного перегляду є судове рішення апеляційного суду, ухвалене за результатами розгляду заяви Позивача про вжиття заходів забезпечення позову (щодо недійсності оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за заповітом та договорів купівлі-продажу спірного майна) шляхом накладення арешту на спірне майно.

Суд перш за все звертається до загальних правил вжиття заходів забезпечення позову у господарському судочинстві.

7.2. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

7.3. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини другої цієї статті ГПК України (1798-12) забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

7.4. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, а гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

7.5. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

7.6. Велика Палата Верховного Суду також виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

7.7. Поряд з викладеним Суд наголошує, що з 15.12.2017 законодавець згідно з процесуальним законом ( ГПК України (1798-12) тощо) серед передумов забезпечення позову визначив можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Звідти, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

7.8. Так, однією із умов для застосування заходів забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, є те, що ці заходи мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України ).

7.9. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17).

За висновком Великої Палати Верховного Суду розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

7.10. У частині першій статті 137 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

7.11. Господарське процесуальне законодавство не містить жодних застережень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору.

Тому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

7.12. Отже, Господарський процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Тож тлумачення положень статті 136 та частини четвертої статті 137 ГПК України (пункти 8.3, 8.8) дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

У наведених висновках (пункти 8.11, 8.12) Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 (Провадження № 14-28цс23) (пункти 42-47), яка хоча і сформульована Великою Палатою Верховного Суду щодо застосування положень пункту 1 частини першої статті 150 Цивільного процесуального кодексу України, однак з огляду на тотожність зазначеної норми цього Кодексу з нормою пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України, яка була застосована згідно з оскаржуваною ухвалою, підлягають врахуванню у цій справі за правилами частини четвертої статті 300 ГПК України.

7.13. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

7.14. Предметом спору у цій справі стали заявлені Позивачем вимоги: щодо недійсності свідоцтв про право на спадщину за заповітом, за якими Відповідачка набула право власності на спірне майно у спадок від померлого чоловіка ( ОСОБА_3 ); а також щодо недійсності укладених в подальшому між Відповідачем та Третьою особою договорів купівлі-продажу, за якими Відповідачка відчужила на користь Третьої особи спірне майно (пункт 1.2). Тобто у справі Позивач заявив немайнові вимоги.

Предметом оспорюваних в цій справі правочинів та свідоцтв про право на спадщину за заповітом є спірне майно.

7.15. Водночас, обґрунтовуючи позовні вимоги, Боржник/Позивач заявив право на спірне майно, стверджуючи про незаконність його вибуття від Боржника на користь фізичної особи ОСОБА_3 на підставі скасованого судового рішення (пункт 3.2), а відповідно і незаконність в подальшому набуття права на це майно іншими власниками, а саме: після смерті ОСОБА_3, його дружиною і спадкоємицею - Відповідачем, а також Третьою особою, яка набула право власності на спірне майно від Відповідачки за укладеними з нею договорами купівлі-продажу (пункт 1.3).

Отже об`єктом спору, а відповідно і об`єктом захисту у спірних правовідносинах є право власності Боржника на спірне майно (зерносховище № 1 та критий тік № 2), яке він заявляє у цій справі, однак визначаючи предметом спору не це майно, а оформлені та видані щодо нього Відповідачці свідоцтва про право на спадщину за заповітом та укладені щодо спірного майна в подальшому між Відповідачкою та Третьою особою оспорювані правочини з купівлі-продажу.

Таким чином, звертаючись до суду із цим позовом, Позивач насамперед має на меті захистити своє право власності на спірне нерухоме майно, яке вибуло від Боржника (Позивача) до іншої особи - ОСОБА_3 на підставі скасованого судового рішення, але право на яке перейшло від нього у власність Відповідачки та було зареєстровано за нею на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, а в свою чергу - від Відповідача до Третьої особи та було зареєстровано за Третьою особою на підставі оспорюваних правочинів (пункт 3.5).

7.16. Відповідно до абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (від 01.07.2024 № 1952-IV, в редакції, чинній на момент пред`явлення позову в цій справі) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Положення абзацу третього частини третьої статті 26 цього Закону в редакції Закону від 12.05.2022 № 2255-IX (чинної на момент вирішення та розгляду цієї справи) передбачають, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

7.17. Виходячи зі змісту наведених положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , визнання недійсними (у разі задоволення позову) оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за заповітом та правочинів, які стали безпосередньою підставою для зміни власника спірного майна (з ОСОБА_3 на Відповідачку, та в подальшому з Відповідачки на Третю особу) так чи інакше вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна.

Між тим, через те, що Позивач не був учасником (стороною) правовідносин з відчуження/набуття права на спірне майно за оспорюваними свідоцтвами про право на спадщину за заповітом та за оспорюваними правочинами, під час виконання можливого судового рішення про задоволення позову в цій справі шляхом його пред`явлення до державного реєстратора за правилами статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відбудеться відновлення прав на спірне майно тієї особи, якій це право належало до укладення оспорюваних договорів (Відповідача), а також до оформлення та видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом ( ОСОБА_3, що є померлою особою), однак не відбудеться відновлення за правилами статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" прав Позивача.

7.18. А тому, з огляду на те, що хоча оспорювані у цій справі свідоцтва та правочини і можуть бути підставою для наступної зміни власника спірного нерухомого майна, однак визнання їх недійсним не відновлюватиме стверджуване у цій справі порушене право Позивача, оскільки у будь-якому разі: чи то залишення спірного майна у власності Третьої особи, який є його власником на час розгляду справи (пункт 3.5), чи то подальше відчуження ним спірного нерухомого майна на користь інших осіб спонукатиме Позивача до ініціювання нових судових спорів, вирішення яких призведе до відновлення права власності Позивача на спірне майно.

У цьому висновку Суд враховує рішення Господарського суду Полтавської області від 14.11.2019 у справі № 7/127 про витребування спірного майна на користь Позивача із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум -Трейд АПК", яке також було ухвалено за зазначених у цій справі обставин: скасування рішення у справі № 2- 2544/10, за яким спірне майно вибуло з власності Боржника на користь ОСОБА_3, та за обставин перебування спірного майна на момент вирішення спору у справі № 7/127 у іншої особи, кінцевого набувача - товариства з обмеженою відповідальністю "Гранум -Трейд АПК".

Тобто можливе подальше відчуження Третьою особою спірного нерухомого майна об`єктивно жодним чином не впливатиме на ефективний захист порушених прав Позивача у цьому спорі згідно із заявленими ним у цій справі позовними вимогами, у зв`язку з чим Суд доходить висновку, що обраний Позивачем вид забезпечення позову не співвідноситься та не є співмірним із заявленими в цій справі позовними вимогами.

7.19. У зв`язку із викладеним Суд погоджується із висновком апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі про недоведення Позивачем існування обставин, які б підтверджували необхідність вжиття заявленого у цій справі заходу забезпечення позову, оскільки заявлений Позивачем захід забезпечення позову не співвідноситься та не є співмірним із предметом спору у цій справі з огляду на те, що Позивач не навів всупереч положенням статей 136, 137 ГПК України жодних конкретних аргументів та обставин, за яких подальше відчуження Третьою особою спірного майна до задоволення позову у цій справі (з огляду на правові наслідки визнання недійсними оспорюваних свідоцтв та договорів купівлі-продажу, укладених між Відповідачем та Третьою особою, пункти 7.16- 7.18)) вплинуло б на виконання або ефективний захист та відновлення прав Позивача на спірне майно.

7.20. Суд відхиляє аргументи скаржника (пункти 5.1, 5.2), погоджуючись при цьому з аргументами Відповідача (пункт 6.1) щодо помилкового ототожнення Позивачем описової частини ухвали з її мотивувальною частиною, щодо помилкового ототожнення позиції заявника (Позивача) з позицією суду; а також зазначає, що апеляційний суд (відхиляючи заяву Позивача про застосування заходу забезпечення позову у цій справі у вигляді арешту спірного майна), так само як і касаційний суд у цьому провадженні, не оцінював та не спростовував обставини та факт порушення прав Позивача через відчуження у нього спірного майна на підставі судового рішення, що було скасовано.

7.21. Отже доводи скаржника щодо неправомірності оскаржуваної ухвали апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову: застосуванні заходу забезпечення позову за вимогами Позивача у вигляді арешту спірного майна не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

7.22. А тому висновки апеляційного суду про відсутність підстав для застосування за заявою Позивача заходів забезпечення позову зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.

7.23. Дійшовши висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваного судового рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.