910/10895/22 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 09.07.2024 Прийняття

1.1. У жовтні 2022 року Акціонерне товариство "Банк Альянс" (далі - позивач та/або АТ "Банк Альянс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест" (далі - відповідач-1 та/або ТОВ "Дейвест") та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2 та/або ОСОБА_1 ) (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 28.02.2023 вих. № 02.1/506) про стягнення 2 310 753,42 дол. США, з яких 2 200 000,00 дол. США заборгованість за кредитом, 110 753,43 доларів США заборгованість за процентами.

1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статей 251 525, 526, 530, 554, 555, 610, 612, 1048, 1049, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України) обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 як боржником та відповідачем-2 як поручителем взятих на себе зобов`язань за договором № 21-233/ЮК про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 05.11.2021, укладеним між АТ "Банк Альянс" та ТОВ "Дейвест" у частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 05.11.2021 між АТ "Банк Альянс" (Банк або кредитор) та ТОВ "Дейвест" (позичальник) укладено договір № 21-233/ЮК про відкриття невідновлювальної кредитної лінії (далі - кредитний договір), за умовами якого Банком було відкрито позичальнику кредитну лінію в розмірі 2 200 000,00 доларів США, із щомісячною сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 7,5 % (сім цілих п`ять десятих) процентів річних, з кінцевим терміном повернення кредиту до 24.11.2022.

У підпункті 1.2.1 пункту 1.2 кредитного договору сторонами погоджено, що у разі порушення строків повернення кредиту (в тому числі його частини згідно з Графіком зниження ліміту кредитування), що передбачені цим договором, процентна ставка за користування кредитом/кредитними коштами встановлюється в розмірі 11 % річних і нараховується виключно на прострочену суму кредиту, починаючи з дня виникнення такого порушення та закінчуючи днем погашення простроченої суми кредиту (день погашення простроченої суми кредиту не враховується). Такий розмір процентної ставки є іншим розміром процентів (стаття 625 ЦК України), що встановлений цим договором, в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання з повернення кредиту та/або його частини (в т. ч. після настання кінцевого терміну повернення заборгованості відповідно до пункту 1.3 договору), який погоджений сторонами.

Сторони усвідомлюють та підтверджують, що таке збільшення розміру процентної ставки не є зміною умов цього договору та/або зміною процентної ставки за цим договором, що здійснюється кредитором в односторонньому порядку, і відповідно не потребує укладення окремого договору про внесення змін до цього договору.

У пункті 3.1 кредитного договору сторонами передбачено, що кредитор надає позичальнику кредит однією сумою або окремими частинами (надалі за текстом кожна частина кредиту окремо - транш, а у сукупності - транші) на умовах його забезпечення, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

Відповідно до пункту 3.3 кредитного договору надання кредиту здійснюється шляхом: перерахування кредитних коштів (кредиту/траншу) на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у межах доступного ліміту кредитування, встановленого пунктом 1.1 цього договору; оплати розрахункових документів позичальника.

За умовами пункту 3.4 кредитного договору днем (моментом) надання кредиту вважається день зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий в Банку, або день оплати розрахункових документів позичальника.

У пункті 3.6 кредитного договору визначено, що погашення кредиту здійснюється відповідно до Графіку зменшення ліміту кредитування, якщо Графік не встановлений - відповідно до строків, визначених у пункті 1.1 цього договору, позичальник здійснює шляхом перерахування коштів на рахунок, зазначений в пункті 1.1 цього договору.

Якщо останній день для сплати кредиту/траншів припадає на вихідний, святковий або неробочий день, то зазначені платежі повинні бути здійснені в перший робочий день, що слідує за таким вихідним, святковим або неробочим днем.

У разі ненадходження платежів від позичальника у встановлені цим договором строки суми непогашених у строк платежів визнаються простроченими та наступного банківського дня перераховуються на рахунки простроченої заборгованості.

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, Додатком № 1 до кредитного договору позичальнику було встановлено Графік зниження ліміту кредитної лінії.

Зобов`язання за цим договором можуть бути виконані іншою ніж позичальник особою, про що позичальник зобов`язаний письмово повідомити Банк (пункт 3.7 кредитного договору).

Згідно з пунктом 3.8 кредитного договору нарахування процентів за договором здійснюється щомісячно на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі, визначеному в пункті 1.1 цього договору. При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт", враховуючи перший день надання та не враховуючи день погашення кредиту.

Проценти нараховуються з моменту видачі кредиту до дати фактичного повернення кредиту за цим договором.

Відповідно до пункту 3.10 кредитного договору сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 1-го по 5-те число місяця, наступного за звітним, в день, що є кінцевим терміном повернення заборгованості та/або у день остаточного повернення кредитних коштів, на рахунок, зазначений в пункті 1.1 цього договору.

У випадку порушення позичальником встановлених цим пунктом договору строків сплати процентів, сума несплачених в строк процентів вважається простроченою.

Згідно з пунктом 3.11 кредитного договору позичальник повертає кредит та сплачує проценти за його користування у валюті кредиту. У разі надання кредиту в іноземній валюті: валютні ризики під час виконання зобов`язань за цим договором несе позичальник; витрати, пов`язані з купівлею або продажем валюти, здійснюються за рахунок коштів позичальника.

Якщо валюта кредиту є відмінною від національної валюти України, задоволення вимог кредитора за цим договором, в тому числі в примусовому порядку та/або при зверненні стягнення на предмет забезпечення, здійснюється за вибором кредитора в валюті зобов`язання за цим договором або в національній валюті України.

Відповідно до пункту 3.12 кредитного договору сторони встановлюють наступну черговість погашення заборгованості за цим договором:

1) в першу чергу сплачуються прострочені проценти за користування кредитом;

2) в другу чергу сплачуються прострочені комісії;

3) в третю чергу сплачується прострочена заборгованість зі сплати кредиту;

4) в четверту чергу сплачуються нараховані проценти за користування кредитом;

5) в п`яту чергу сплачуються нараховані комісії;

6) в шосту чергу сплачується строкова заборгованість за кредитом;

7) в сьому чергу сплачуються штрафні санкції;

8) в восьму чергу сплачуються інші платежі за цим договором.

Кредитор має право змінити вищезазначену черговість погашення заборгованості в односторонньому порядку.

У випадку порушення позичальником умов цього договору в частині повернення (в т. ч. дострокового) заборгованості за цим договором, зокрема, повернення кредиту (в тому числі частково згідно з Графіком зменшення ліміту кредитування), сплати процентів, комісій, неустойки (штрафів, пені), а також в інших випадках, прямо передбачених цим договором, кредитор має право на стягнення такої заборгованості будь-яким не забороненим чинним законодавством способом, в тому числі шляхом договірного списання (підпункт 5.2.8 пункту 5.2 кредитного договору).

Кредитор має право вимагати дострокового погашення всієї заборгованості позичальника за цим договором (в тому числі за рахунок звернення стягнення на предмет забезпечення), зокрема у випадку: порушення позичальником будь-яких умов цього договору та/або будь-яких інших зобов`язань за цим договором, зокрема, передбачених пунктом 1.6 цього договору (підпункт 5.2.7 пункту 5.2. кредитного договору).

Позичальник відповідно до підпункту 6.1.2 пункту 6.1 кредитного договору зобов`язується у випадках, передбачених цим договором, достроково повернути всю заборгованість. У випадку вимоги кредитора про дострокове повернення заборгованості за цим договором позичальник зобов`язаний здійснити таке повернення/сплату впродовж 30-ти календарних днів з дня надіслання кредитором на адресу позичальника відповідного листа-повідомлення (вимоги).

Відповідно до підпункту 5.2.9 пункту 5.2 кредитного договору кредитор має право: інформувати позичальника будь-якими засобами зв`язку про наявність заборгованості за кредитом, процентами та іншими платежами за цим договором.

Згідно з пунктом 11.3 кредитного договору всі листи/повідомлення за цим договором будуть вважатися направленими/зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені у письмовій формі за підписом уповноваженого представника сторони та надіслані рекомендованим листом, кур`єром або вручені особисто за адресами сторін, зазначеними у цьому договорі або за адресами сторін, що зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на дату відправки.

Датою отримання таких листів/повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, а у разі повернення листа на адресу Банку з іншими поштовими відмітками (в тому числі закінчення терміну зберігання, відсутність адресата за вказаною адресою, відмова адресата від одержання та інше) - дата відправлення такого повідомлення.

Всі листи/повідомлення за цим договором також будуть вважатися направленими/зробленими належним чином у разі, якщо вони передаються в електронному вигляді засобами системи "Клієнт-Банк" з використанням електронних підписів у порядку, визначеному законодавством.

Даний кредитний договір відповідно до пункту 7.1 набирає чинності з дати його укладання та діє до повного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за договором, в тому числі повного погашення позичальником заборгованості за кредитом, процентами, комісіями, неустойками, іншими платежами/сумами, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитора за цим договором.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, для забезпечення виконання кредитного договору між Банком, відповідачем-1 та ОСОБА_1 (далі - поручитель) 05.11.2021 було укладено договір поруки № 21-233/ЮК/П (далі - договір поруки).

Відповідно до пункту 1 договору поруки в порядку та на умовах, передбачених цим договором, поручитель поручається перед Банком за виконання позичальником зобов`язань за договором про відкриття непоновлювальної кредитної лінії від 05.11.2021 № 21-233/ЮК, включаючи всі зміни та доповнення до нього (в т. ч., але не виключно й ті, що збільшують розмір основного зобов`язання), які будуть укладені в майбутньому між Банком та позичальником.

За умовами пунктів 4, 5 договору поруки за виконання зобов`язань за кредитним договором поручитель та позичальник відповідають перед Банком як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені, інших платежів та витрат, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків. Наступним сторони домовилися, що у разі збільшення або зменшення обсягу зобов`язань позичальника за кредитним договором (в тому числі зміни розміру суми кредиту, строків виконання зобов`язань за кредитним договором, тощо), обсяг поруки згідно з умовами цього договору без додаткового повідомлення поручителя та укладання додаткового договору до цього договору збільшується або зменшується відповідно до обсягу забезпеченого порукою основного зобов`язання таким чином, щоб поручитель відповідав перед Банком за виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі.

За твердженнями позивача, Банк на виконання умов кредитного договору перерахував позичальнику кредитні кошти на загальну суму 2 200 000,00 дол. США, що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку). Однак позичальником (відповідачем-1) неналежним чином не виконувалися зобов`язання за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим Банком було направлено на адресу позичальника та поручителя листи-вимоги (про дострокове погашення заборгованості) від 15.07.2022 № 31.1./1675 та № 31.1/1676.

У вказаних листах-вимогах зазначено, зокрема: "… даним листом АТ "Банк Альянс" повідомляє ТОВ "Дайвест" про порушення умов кредитного договору, в частині своєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами. Станом на 15.07.2022 загальна сума кредитної заборгованості складає 2 219 890,42 дол. США, з яких: строкова заборгованість за кредитом - 2 200 000,00 дол. США, прострочена заборгованість - 13 561,65 дол. США, заборгованість по процентам - 6 327,77 дол. США".

Також у вказаних листах зазначено, що у разі невиконання вимоги до 15.08.2022 (включно) Банк розпочне процедуру стягнення кредитної заборгованості в судовому порядку.

Оскільки, як вказує позивач, вимоги не було виконано, заборгованість за кредитним договором не була погашена ані позичальником, ані поручителем, Банк звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості у сумі 2 310 753,42 дол. США, з яких 2 200 000,00 дол. США заборгованість за кредитом, 110 753,43 доларів США заборгованість за процентами.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 (суддя Літвінова М. Є.) у справі № 910/10895/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 ( Ткаченко Б. О. - головуючий, судді: Гаврилюк О. М., Сулім В. В.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто солідарно з ТОВ "Дейвест" та з громадянина України ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Альянс" заборгованість за договором про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 05.11.2021 № 21-233/ЮК у сумі 2 310 753 доларів США 42 центи, з яких сума заборгованості за кредитом - 2 200 000 доларів США; сума заборгованості за процентами - 110 753 доларів США 42 центи; стягнуто з ТОВ "Дейвест" на користь АТ "Банк Альянс" витрат зі сплати судового збору в сумі 434 175,00 грн; стягнуто з громадянина України ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Альянс" витрат зі сплати судового збору в сумі 434 175,00 грн.

3.2. Задовольняючи позовні вимоги, суди керувалися тим, що на момент звернення позивача до суду із цим позовом банківськими виписками з особового рахунку позичальника підтверджується прострочення повернення позичальником кредиту в сумі 2 200 000,00 дол. США.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, із посиланнями на положення статей 1048, 1049, 1054 ЦК України, підпункт 1.2.1 пункту 1.2, пункт 3.8 кредитного договору дійшов висновку про його правильність, у зв`язку із чим задовольнив позовні вимоги про стягнення 110 753,42 дол. США.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/10895/22, ТОВ "Дейвест" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024, ухвалити нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги АТ "Банк Альянс" про стягнення солідарно з ТОВ "Дейвест" та ОСОБА_1 на користь АТ "Банк Альянс" суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 255 150,69 доларів США, з яких сума заборгованості за кредитом - 2 200 000 дол. США; сума заборгованості за процентами - 55 150,69 дол. США.

4.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, яка є релевантною для цієї справи.

У контексті наведених доводів скаржник зазначає, що неправомірним є нарахування процентів за період починаючи з 16.08.2022 на підставі положень статті 1048 ЦК України. Так, судом апеляційної інстанції не враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пунктах 116- 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, відповідно до якої проценти за користування кредитом нараховуються лише в межах строку кредитування, а нарахування процентів після вимоги достроково погасити кредит є мірою відповідальності за порушення виконання умов договору та сплачуються відповідно до положень 625 ЦК України (435-15) .

Крім цього, у тексті касаційної скарги скаржник звертає увагу на те, що нарахування процентів за користування кредитом з 16.08.2022 до 31.01.2023 відповідно до положень статті 625 ЦК України суперечить пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (435-15) .

4.4. АТ "Банк Альянс" у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, рішення та постанову - залишити без змін, оскільки скаржником належним чином не доведено порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

4.5. Представник АТ "Банк Альянс" 09.07.2024 надав на адресу Верховного Суду клопотання, в якому просить визнати причини неявки представника Банку адвоката Башарова В. Є. у судове засідання, призначене на 09.07.2024, через його хворобу поважними та відкласти розгляд справи на іншу дату.

Розглянувши у судовому засіданні вказане клопотання, Верховний Суд без виходу до нарадчої кімнати відмовив у його задоволенні з огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених у частині другій статті 202 ГПК України. Суд врахував, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце призначеного на 09.07.2024 засідання суду касаційної інстанції у цій справі, процесуальний закон не містить положень щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи, участь учасників справи та/або їх представників у судовому засіданні суд касаційної інстанції у цій справі обов`язковою не визнавав, розгляд справи касаційною інстанцією здійснюється в межах статті 300 ГПК України, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд здійснює перегляд судових рішень у справі № 910/10895/22 лише в межах доводів скаржника щодо стягнення заборгованості за процентами у сумі 110 753,43 дол. США.

5.2. У контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається, зокрема, на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, який колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин.

У вказаній постанові зауважено, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачено частиною другою статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже, - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України та охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за "користування кредитом", розмір якої не може бути зменшений судом.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 акцентувала увагу на тому, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Цей же висновок Верховним Судом застосовано послідовно, зокрема у постанові від 24.10.2023 у справі № 920/1396/15.

5.3. Як слідує із оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції, пославшись на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду як у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, так і в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, та надавши оцінку змісту підпункту 1.2.1 пункту 1.2, пункту 3.8 кредитного договору, дійшов висновку щодо правомірності нарахуванням процентів у сумі 110 753,43 дол. США відповідно до положень статті 1048 ЦК України, тобто кваліфікував такі проценти як проценти за "користування кредитом".

Проте Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір у цій справі у частині стягнення заборгованості за процентами у сумі 110 753,43 дол. США не надали оцінки суті заявлених позовних вимог у відповідній частині, не звернули увагу на період нарахування заявлених до стягнення процентів, а саме залишили поза увагою те, що відповідні проценти нараховані як у межах строку кредитування, так і після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, відповідно не дослідили правової можливості нарахування процентів, заявлених до стягнення виключно за статтею 1048 ЦК України. Крім того, суди попередніх інстанцій не перевірили правильність обрахунку розміру таких процентів, зокрема застосовану позивачем процентну ставку, виходячи з тлумачень умов кредитного договору.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц, в якій, у свою чергу, враховано висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 про те, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У взаємозв`язку із вказаним у справі № 910//10895/22, що розглядається, необхідно дослідити та надати оцінку доводам позивача та відповідача, перевірити правильність здійснення позивачем розрахунку процентів (період та застосовану процентну ставку), а також дослідити питання щодо можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, виходячи з підстав позовних вимог, тлумачення умов кредитного договору та з урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки зазначеного суди попередніх інстанцій не зробили, фактично не дослідили в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам. Враховуючи викладене, є підстави констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм матеріального та процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.

5.4. Зважаючи на підтвердження підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає за доцільне скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/10895/22 в оскарженій частині (про стягнення 110 753,43 дол. США заборгованості за процентами), а справу в цій частині передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

5.5. Доводи скаржника стосовно того, що нарахування процентів за користування кредитом у період з 16.08.2022 до 31.01.2023 відповідно до положень статті 625 ЦК України суперечить пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (435-15) підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, є передчасними, а тому Суд їх не аналізує і не надає їм оцінку.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. З огляду на викладене та зважаючи на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що ухвалені у справі рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення заявленого позову в оскаржуваній частині.

7. Розподіл судових витрат

7.1. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/10895/22 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест" та з громадянина України ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Банк Альянс" заборгованості за процентами у сумі 110 753 (сто десять тисяч сімсот п`ятдесят три) доларів США 72 центи, справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.