За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінвест"

До 1) Центру санаторного лікування Повітряних Сил Збройних Сил України

2) Міністерства оборони України

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Феодосійське КЕЧ району

За участю Військового прокурора Феодосійського гарнізону

Про визнання права власності

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача Мишко О.В. –по дов. № б/н від 26.03.2009р.

Від відповідача 1 Федоров Д.Я. –по дов. № 24 від 26.01.2009р.

Від відповідача 2 Тарасенко Н.В. –по дов. № 220/1174/д від 29.12.2008р.

Від третьої особи не з’явився

Від прокуратури Кулик Є.В. –по дов. № 2630 від 30.06.2009р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Автономної Республіки Крим передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінвест"до Центру санаторного лікування Повітряних Сил Збройних Сил України, Міністерства оборони України про визнання права власності на 92/100 частини об’єкта нерухомого майна –готель літ. А, площею забудови 320,0 кв. м., розташованої за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 1.

В ході розгляду справи позивач змінив предмет позову і просить суд визнати за ним право власності на 92/100 частини об’єкта нерухомого майна, а саме: літ. "А-2 готель – 2-ий поверх"в цілому, загальною площею 484,8 кв. м., літ. "а" (бар з терасою № ІІІ) в цілому, загальною площею 347,2 кв. м., розташованої за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 16.

рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2008р. у справі № 2-29/7634-2008 позов задоволено повністю. Суд припинив право власності Міністерства оборони України на 13/100 частки об’єкта нерухомості –готель: літ. "А-2 готель –2-ий поверх"в цілому, загальною площею 484,8 кв. м., літ. "а"(бар з терасою № ІІІ) в цілому, загальною площею 347,2 кв. м., розташований за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 16. Суд визнав за Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансінвест"право власності на об’єкт нерухомого майна в цілому –готель: літ. "А-2 готель –2-ий поверх"в цілому, загальною площею 484,8 кв. м., літ. "а"(бар з терасою № ІІІ) в цілому, загальною площею 347,2 кв. м., розташований за адресою: м. Судак, вул. Набережна, 16. Суд перерахував з депозитного рахунку Господарського суду Автономної Республіки Крим на користь Міністерства оборони України вартість припиненої частки Міністерства оборони України в спільному майні в сумі 305 297,72 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.10.2008р. рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2008р. у справі № 2-29/7634-2008 залишено без змін.

Постановою Вищого Господарського суду України від 19.02.2009р. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.10.2008р. та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2008р. у справі № 2-29/7634-2008 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За резолюцією керівництва Господарського суду міста Києва від 26.02.2009р. справу № 2-29/7634-2008 передано на новий розгляд судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2009р. суддею Трофименко Т.Ю. прийнято до свого провадження справу № 2-29/7634-2008 та присвоєно їй номер № 2-29/7634-2008-36/152, розгляд справи призначено на 01.04.2009р.

Судове засідання, призначене на 01.04.2009р., не відбулося, оскільки суддя Трофименко Т.Ю. з 23.03.2009р. по 03.04.2009р. включно перебувала на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2009р. розгляд справи № 2-29/7634-2008-36/152 призначено на 18.05.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2009р. строк вирішення спору у справі № 2-29/7634-2008-36/152 продовжено, розгляд справи відкладено на 10.06.2009р.

В судовому засідання 10.06.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 01.07.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2009р., на підставі ст. ст. 77, 80 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з ТОВ "Трансінвест"на користь Міністерства оборони України вартості припиненої частки Міністерства оборони України у спільному майні в сумі 305 297, 72 грн. припинено, розгляд справи відкладено на 03.08.2009р., направлено запит до Господарського суду Автономної Республіки Крим.

У відповідь на запит 16.07.2009р. через канцелярію суду від Господарського суду Автономної Республіки Крим надійшов лист № 2/20-1260/окв від 13.07.2009р., з якого вбачається, що платіжним дорученням № 4 від 11.12.2008р. з депозитного рахунку Господарського суду Автономної Республіки Крим було перераховано вартість припиненої частки Міністерства оборони України в спільному майні в сумі 305 297,72 грн. згідно рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-29/7634-2008. До листа додано копії платіжного доручення № 4 від 11.12.2008р. та листа департаменту фінансів Міністерства оборони України № 248/4/685 від 08.12.2008р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2009р., в зв’язку з нез'явлення в засідання суду представника позивача, розгляд справи було відкладено на 13.08.2009р.

В судовому засіданні 13.08.2009р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою представників сторін та прокуратури було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб, Господарський суд міста Києва

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

20.04.2006р. між Центром санітарного лікування ПС ЗС України (Орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансінвест"(Орендар) було укладено договір оренди № 1/18 нерухомого військового майна, розташованого у Феодосійському гарнізоні (Договір).

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п.1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно –не житлові приміщення двоповерхової човнової станції площею 320 кв. м. будівлі інвентарний № 95 (другий поверх), військового містечка № 1 (Майно), розташоване за адресою м. Судак, вул. Набережна, 1, яке знаходиться на балансі Центру санаторного лікування, обліковується у Феодосійській квартирно-експлуатаційній частині району, вартість якого визначена за експертною оцінкою та становить згідно акту оцінки 175 655,30 грн.

Згідно п. 1.3. Договору назване в п. 1.1. нерухоме Майно Орендодавець передає Орендарю для використання під підприємницьку діяльність у області охорони здоров’я.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов’язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що Орендодавець зобов’язаний передати Орендарю в оренду Майно згідно з розділом 1 цього Договору по акту приймання-передачі майна. який затверджується одночасно з цим Договором але не пізніше одного місяця з дати підписання.

Як вбачається з матеріалів справи згідно акту приймання-передачі від 20.04.2006р. Орендодавець передав, а Орендар прийняв Майно, визначене в Договорі.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно п. 10.1. Договору цей Договір діє з 20.04.2006р. по 19.04.2007р.

Згідно п. 1.2. Договору склад орендованого Майна визначено згідно з актом інвентаризації (додаток № 1).

Відповідно до додатку № 1 –акту інвентаризації об’єкту оренди Центру санаторного лікування човнярної станції військового містечка № 1 м. Судак, вул. Набережна, 1 від 20.04.2006р., вбачається що будівля знаходиться в незадовільному стані, потребує ремонту, а вікна, двері й сантехника відсутні, крівля протікає.

Пунктом 6.3. Договору визначено, що Орендар має право з письмового дозволу Орендодавця за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого Майна.

Позивач листом № 26/2 від 20.04.2006р. звернувся до Орендодавця з проханням про надання дозволу на проведення ремонтних робіт з поліпшенням орендованого Майна за Договором оренди № 1/18 від 20.04.2006р. щодо нежилих приміщень другого поверху двоповерхової човнової станції площею 320 кв. м. (будинок інвентарний номер № 95) військового містечка № 1, розташованого за адресою м. Судак, вул. Набережна, 1.

Департамент охорони здоров’я Міністерства оборони України листом № 231/24/5359 від 27.12.2006р. повідомив позивача про те, що Департамент надає дозвіл на проведення позивачем за рахунок власних коштів невід’ємних поліпшень орендованого Майна за Договором № 1/18 від 20.04.2006р.

На підставі згаданого дозволу позивачем було здійснена реконструкція орендованих нежитлових приміщень.

Згідно висновку експертної установи від 14.07.2008р. № 13 та додатковим експертним висновком від 11.08.2008р. № 25, призначеної Господарським судом Автономної Республіки Крим, встановлено наступне:

1. поліпшення, які виконані позивачем за рахунок власних коштів на загальну суму 2038233,60 грн. підрядною організацією ТОВ "Грос"відповідають фактичним поліпшенням нежилих приміщень другого поверху двоповерхової човнової станції площею 320 кв. м. (будинок інвентарний номер 95) військового містечка № 1, розташованого за адресою м. Судак, вул. Набережна, 1, які є предметом Договором оренди № 1/18 від 20.04.2006р.;

2. ринкова вартість об’єкта нерухомості (другого поверху з надбудовами), а саме: готель : літ. "А-2 готель-2-ий поверх"у цілому, загальною площею 484,8 кв. м.; літ. "а"(бар з терасою № ІІІ) у цілому, загальною площею 347,2 кв. м., розташовані за адресою м. Судак, вул. Набережна, 1 з урахуванням поліпшень орендованого Майна порівняльним підходом складає 2348444,00 грн.;

3. 87/100 долі реальної (ринкової) вартості об’єкта нерухомості (другого поверху з надбудовами, а саме : готель : літ. "А-2 готель-2-ий поверх"у цілому, загальною площею 484,8 кв. м.; літ. "а"(бар з терасою № ІІІ) у цілому, загальною площею 347,2 кв. м., розташовані за адресою м. Судак, вул. Набережна, 1, складають виконані позивачем невід’ємні поліпшення орендованого майна.

Отже із висновку експерта вбачається, що позивачем було здійснено невід’ємні поліпшення.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що оскільки ним під час користування орендованим Майном було за згодою Орендодавця здійснено поліпшення майна фактично створивши нову річ в результаті його реконструкції, а тому на підставі п. 4 ст. 778 ЦК України він набув права співвласника на згадане Майно.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) визначає що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до п. 10.5. Договору у разі припинення або розірвання Договору поліпшення орендованого Майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого Майна не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю Орендаря, а невідокремлювані поліпшення –власністю Орендодавця. Вартість проведених Орендарем за дозволом Орендодавця невідокремлених поліпшень орендованого майна Орендодавцем не компенсується і є державною власністю.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Згідно частини 1 статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 773 Цивільного кодексу України наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Зазначений припис статті 773 Цивільного кодексу України кореспондується зі змістом частини першої статті 778 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Частиною четвертою статті 778 Цивільного кодексу України передбачено: якщо в результаті зробленого за згодою наймодавця поліпшення приймачем речі, переданої у найм, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"визначено: якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, будь-яка зміна стану речі, в тому числі її поліпшення, може бути проведена наймачем виключно за згодою наймодавця (орендодавця), і наслідки такого поліпшення залежать від згоди наймодавця (орендодавця) на його проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Оскільки за результатами здійснення невід’ємних поліпшень може бути змінено статус державного військового майна, а зазначене право належить Міністерству оборони України як центральному органу управління Збройних Сил України, а отже і дозвіл з боку Орендодавця про здійснення поліпшень має бути наданий Міністерством оборони України.

Згідно ст. 34 Господарського кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних та допустимих доказів того, що позивачем було отримано згоду Міністерства оборони України на здійснення поліпшення орендованого Майна позивачем не подано.

Наслідки створення нової речі в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця мають застосовуватися лише у випадках, якщо іншого не встановлено законом або договором оренди.

Як зазначалось вище, умови Договору оренди, укладеного між позивачем та відповідачем 1, не передбачали виникнення права власності у позивача внаслідок невідокремленого поліпшення приміщення, а навпаки, даний Договір містить умови, які забезпечують збереження права власності Орендодавця на спірне майно (пункт 10.5 Договору).

Не приймаються судом до уваги твердження позивача про те, що на підставі п. 6 Положення Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000р. (1919-2000-п) будівлі та споруди військового містечка № 1 в м. судак включені до переліку нерухомості, яке запропоновано до відчуження з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Кошти, одержані від реалізації військового майна, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

Згідно пункту 2 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. № 1919 (1919-2000-п) (далі - Положення), відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Уповноважені підприємства (організації) –суб’єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку.

Пунктом 6 Положення (1919-2000-п) визначено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення (1919-2000-п) , приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за відповідною формою.

Як видно з матеріалів справи ні одне з вищевикладених положень не доведено позивачем.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом (1798-12) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов’язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансінвест"необґрунтовані та задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 ГПК України, суд -

В позові відмовити повністю.

Повний тест рішення виготовлений

та підписаний 20.08.2009р.