За позовом Мамаївської сільської ради, с.Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області

до приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське", с.Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області

про визнання договору оренди недійсним

Суддя В.В.Дутка

Представники:

від позивача –Угринчук С.З., сільський голова, Літавський В.О., доручення від 10.02.2009р., Поничу С.В., доручення від 18.06.2009р.

від відповідача –Драбчук В.С., довіреність від 01.07.2008р.

СУТЬ СПОРУ: Мамаївська сільська рада звернулася з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Мамаївське" про визнання договору оренди земельної ділянки площею 0,4616 га, укладеного на виконання рішення XXV сесії IV скликання Мамаївської сільської ради від 04.01.2006р., недійсним.

Позов обґрунтований скасуванням позивачем рішення Мамаївської сільської ради від 22.11.2005р. на підставі якого укладений спірний договір оренди, у зв‘язку з чим такий договір є недійсним.

Відповідач у відзиві на позов вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню. Оскільки волевиявлення позивача на укладення спірного договору оренди підтверджується рішенням VІІІ сесії Мамаївської сільської ради V скликання від 22.12.2006р. №579-08/06, тому п.1, 9, абзац 4 ч.3 п.41 спірного договору оренди в частині посилання на рішення XXV сесії IV скликання від 22.11.2005р. слід частково визнати недійсними.

Представник позивача подав заяву про зміну і доповнення обґрунтування позову, та просив договір оренди земельної ділянки площею 0,4616 га укладений на виконання рішення ХХV сесії ІV скликання Мамаївської сільської ради від 04.01.2006р. між Мамаївською сільською радою та ПСП "Мамаївське" визнати недійсним з моменту його укладення.

Розгляд справи неодноразово відкладався, у судовому засіданні 21.05.2009р. оголошувалась перерва до 18.06.2009р.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.

Приватне сільськогосподарське підприємство "Мамаївське" є власником домоволодіння № 129 по вул. Шевченка в с. Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області, що складається з будівлі бару-ресторану "Золотий колос" з підвалом, сараю, вбиральні, огорожі та замощення, що підтверджується рішенням господарського суду Чернівецької області від 6 вересня 2005 року у справі №9/168.

Рішенням XXV сесії IV скликання Мамаївської сільської ради "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки для обслуговування кафе-бару "Золотий колос" від 22 листопада 2005 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4616 га ПСП "Мамаївське" в оренду для обслуговування кафе-бару "Золотий колос" розташовану по вул.Шевченка, 129 в селі Мамаївці за рахунок земель несільськогосподарського призначення.

Згідно пункту 3 даного рішення доручено сільському голові Якубовичу К.З. укласти від імені сільської ради договір оренди земельної ділянки з ПСП "Мамаївським" терміном на п'ять років.

На виконання рішення вищезазначеної сесії Мамаївської сільської ради від 22 листопада 2005 року з ПСП "Мамаївським" 04.01.2006р. укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,4616 га терміном на п'ять років.

22.02.2006р. згідно акту передачі земельної ділянки, позивач передав, а відповідач прийняв в оренду спірну земельну ділянку в межах і розмірах, визначених у кадастровому плані.

Договір оренди землі, який є предметом цього спору, містить всі необхідні істотні умови, а відтак є укладеним.

Приписи статей 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією, і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України (2768-14) . У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону (161-14) .

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (2768-14) .

Відповідно до пункту тридцять четвертого статті 26, пункту другого статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином, спірний договір оренди землі від 04.01.2006р. укладений на виконання рішення XXV сесії IV скликання Мамаївської сільської ради від 22 листопада 2005 року відповідав вільному волевиявленню сторін та вимогам чинного законодавства.

Проте, 8 лютого 2007 року пунктом 1 рішення X сесії V скликання Мамаївської сільської ради рішення XXV сесії IV скликання Мамаївської сільської ради від 22 листопада 2005 року, на підставі якого укладений спірний договір, скасоване, а пунктом 4 цього ж рішення надано в оренду ПСП "Мамаївське" земельну ділянку площею 0,20 га для обслуговування кафе-бару "Золотий колос".

Таким чином, Мамаївська сільська рада зменшила в односторонньому порядку площу раніше наданої ПСП "Мамаївське" в оренду земельної ділянки з 0,46 га до 0,20 га., решту землі 0,26 га вирішила виставити на земельні торги.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням 08.02.2007р., ПСП "Мамаївське" подало позов про його скасування. Постановою господарського суду Чернівецької області від 26.06.2007р. у справі №9/105 позов задоволено частково. Зокрема відмовлено у скасуванні пункту 1 в частині "визнання нечинним рішення ХХV сесії ІV скликання" рішення X сесії V скликання Мамаївської сільської ради.

Отже, рішення Мамаївської сільської ради про скасування рішення XXV сесії IV скликання від 22.11.2005р. залишено судовим рішенням у силі. Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009р. (v007p710-09) у справі №1-9/2009, №7-рп/2009 (про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначено, що в Конституції України (254к/96-ВР) закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп (v001p710-97) у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається із змісту статті 203 Цивільного кодексу України, правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі (частина третя цієї статті).

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу.

Отже, наявність вільного волевиявлення учасників правочину та його відповідність внутрішній волі при укладенні цього правочину є однією з необхідних умов визнання останнього дійсним, а відсутність вільного волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання такого недійсним.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що спірний договір оренди землі від 04.01.2006р. укладений з урахуванням вільного волевиявлення обох сторін, вимог діючого на той час законодавства. Подальше скасування рішення Мамаївської сільської ради від 22.11.2005р., яким надано згоду на укладення спірного договору, не може слугувати підставою для визнання договору оренди землі від 04.01.2006р. недійсним.

Поряд з цим, суд зазначає, що в матеріалах справи є копія рішення VІІІ сесії Мамаївської сільської ради V скликання від 22.12.2006р. №579-08/06, яким надано в оренду з наступним право викупу ПСП "Мамаївське" земельну ділянку площею 0,4616 га для будівництва та обслуговування кафе-бару "Золотий колос", розташовану по вул.Шевченка, 129. Оригінал вказаного рішення з мокрою печаткою та підписом досліджений господарським судом Чернівецької області у межах справи №6/288 та знаходиться у згаданій справі (а.с.78), про що зазначається у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2009р., якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду від 13.02.2009р. у справі №6/288.

Вказане рішення Мамаївське сільської ради від 22.12.2006р. також є волевиявленням у формі такого рішення на укладення з ПСП "Мамаївське" договору оренди землі площею 0,4616 га., розташованої по вул. Шевченка, 129 у селі Мамаївці.

Посилання позивача на фіктивність рішення від 22.12.2006р. та порушення кримінальної справи Кіцманським РВ УМВС України в Чернівецькій області по факту підроблення документа не спростовують доводів про наявність волевиявлення органу місцевого самоврядування на укладення спірного договору та прийняття такого рішення, яке не визнано в судовому порядку недійсним та знаходиться в оригіналі в матеріалах справи №6/288.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Таку ж умову сторони визначили у п.41 спірного договору від 04.01.2006р..

Державна реєстрація спірного договору проведена 04.12.2008р. і з цього часу він набрав чинності.

Оскільки чинне законодавство та умови спірного договору не визначали строку впродовж якого проводиться державна реєстрація договору, її відсутність до 04.12.2008р. не може слугувати підставою визнання спірного договору недійсним.

Таким чином, оспорюваний договір оренди землі від 04.10.2006р. укладений з урахуванням діючого законодавства на підставі волевиявлення сторін, а тому не підлягає визнання недійсним.

Судові витрати покладаються на позивача у зв‘язку з відмовою у позові.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

1. Відмовити у задоволенні позову.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

За згодою сторін у судовому засіданні 18 червня 2009 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Оформлене у відповідності до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України судове рішення підписане 19 червня 2009 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.