ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/5084/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Круш Т.О.,

Криничанської селищної ради

Кам`янського району Дніпропетровської області - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Лупіни Юрія Миколайовича - Верховської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лупіни Юрія Миколайовича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2024 (у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Мороза В.Ф., Коваль Л.А.)

у справі № 904/5084/22

за позовом Жовтоводської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криничанської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області

до Фізичної особи-підприємця Лупіни Юрія Миколайовича

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року Керівник Жовтоводської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Криничанської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області (далі - Криничанська селищна рада) до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Лупіни Юрія Миколайовича, у якому просив:

- розірвати договір оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153, укладений між Криничанською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області (далі - Криничанська РДА) і ФОП Лупіною Ю.М., щодо земельних ділянок площею 23,71 га, кадастрові номери 1222086000:03:009:0001, 1222086000:03:009:0002, розташованих на території Криничанської селищної ради (Криничанська селищна об`єднана територіальна громада);

- зобов`язати ФОП Лупіну Ю.М. повернути Криничанській селищній раді земельні ділянки загальною площею 23,71 га, кадастрові номери 1222086000:03:009:0001, 1222086000:03:009:0002, розташовані на території Криничанської селищної ради (Криничанська селищна об`єднана територіальна громада).

Прокурор обґрунтував позовні вимоги невиконанням відповідачем як орендарем обов`язків за договором оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153 у редакції додаткової угоди від 04.03.2019 № 74 щодо вжиття заходів з проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки водного фонду та приведення суми орендної плати у відповідність до умов договору, що є істотним порушенням договору та підставою для його розірвання.

Порушення інтересів держави у цьому випадку прокурор обґрунтував ненадходженням до державного бюджету різниці коштів між нормативною оцінкою земель водного фонду та платою за оренду земельної ділянки водного фонду, передбаченою договором оренди.

Наявність підстав для представництва інтересів держави та подання позову у цій справі в інтересах Криничанської селищної ради, прокурор обґрунтував неналежним виконанням своїх повноважень органом місцевого самоврядування та невжиттям ним заходів на захист інтересів територіальної громади щодо ефективного використання землі комунальної власності територіальної громади.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153, укладений між Криничанською РДА і ФОП Лупіною Ю.М., щодо земельних ділянок площею 23,71 га, кадастрові номери 1222086000:03:009:0001, 1222086000:03:009:0002, розташованих на території Криничанської селищної ради (Криничанська селищна об`єднана територіальна громада); зобов`язано ФОП Лупіну Ю.М. повернути Криничанській селищній раді земельні ділянки загальною площею 23,71 га, кадастрові номери 1222086000:03:009:0001, 1222086000:03:009:0002, розташовані на території Криничанської селищної ради (Криничанська селищна об`єднана територіальна громада). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2024 року ФОП Лупіна Ю.М. подав касаційну скаргу, у якій, з урахуванням нової редакції касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2024, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 904/5084/22 за касаційною скаргою ФОП Лупіни Ю.М. з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.05.2024.

Дніпропетровська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу зазначила про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Криничанська селищна рада свого представника в судове засідання не направила.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв Криничанської селищної ради щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 17.12.2003 на підставі, зокрема розпорядження голови Криничанської РДА від 26.12.2002 № 716-р "Про передачу земель водного фонду в оренду Лупіні Юрію Миколайовичу", між Криничанською РДА (орендодавець) та Приватним підприємцем Лупіною Ю.М. (орендар) укладено договір № 153 оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки загальною площею 23,71 га, у тому числі під водоймищами 12,69 га, прибережною захисною смугою 11,02 га, в задовільному стані придатному для рибогосподарських потреб, розташованої на території Семенівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області (пункт 1); договір укладається на термін 5 років, починаючи з дати його реєстрації ( пункт 2.2).

Підставою для розірвання договору є, зокрема, вимога однієї із сторін у випадку невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором (розділ 4).

За змістом розділу 5 договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153, сторони визначили, що кожна із сторін за невиконання або неналежне виконання договору, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, несе перед іншою стороною відповідальність згідно з чинним законодавством.

Цей договір зареєстровано в Семенівській сільській раді, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 19.12.2003 № 38.

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв у користування об`єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі земель водного фонду для рибогосподарських потреб від 22.12.2003.

31.03.2008 між Криничанською РДА та Приватним підприємцем Лупіною Ю.М. укладено додаткову угоду № 44 до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153, за умовами якої орендна плата вноситься орендарем в розмірі 1 628,00 грн на рік, у тому числі 1,2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідно до розрахунку становить 359,00 грн на рік на рахунок Семенівської сільської ради, а також 100,00 грн за 1 га земельної ділянки водного дзеркала в сумі 1 269,00 грн до державного бюджету.

08.12.2008 між Криничанською РДА та Приватним підприємцем Лупіною Ю.М. укладено додаткову угоду № 860 до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153, за умовами якої внесено зміни до пункту 2.2 цього договору та встановлено, що договір укладено на 10 років. Також, відповідно до пункту 2.3 договору (в редакції додаткової угоди від 08.12.2008 № 860) орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1,2 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідно до розрахунку становить 359,00 грн на рік за використання земельної ділянки прибережної захисної смуги, а також 100,00 грн за 1 га земельної ділянки водного дзеркала в сумі 1 269,00 грн на рік.

04.03.2019 між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією в особі голови Криничанської РДА (орендодавець) та ФОП Лупіною Ю.М. (орендар) укладено додаткову угоду № 74 про поновлення договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153, за умовами якої поновлено цей договір строком на 10 років та продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки загальною площею 23,7144 га, яка складається із двох земельних ділянок: площею 11,0174 га кадастровий номер 1222086000:03:009:0001 та площею 12,6970 га кадастровий номер 1222086000:03:009:0002 (пункт 1).

У пункті 2 додаткової угоди від 04.03.2019 № 74 передбачено, що орендар зобов`язується протягом одного року вжити заходів щодо проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки водного фонду (зазначеної у пункті 1 даної угоди) та її затвердження, виготовлення та затвердження у встановленому законом порядку паспорта водного об`єкта, після чого внести зміни до договору з урахуванням змін діючого законодавства України, у відповідності до Типового договору оренди водних об`єктів.

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди від 04.03.2019 № 74 внесено зміни до розділу 4 "Умови зміни, припинення і розірвання договору" договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153 та доповнено його останнім абзацом такого змісту: "Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є невиконання протягом одного року Орендарем обов`язку щодо проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки водного фонду, її затвердження; виготовлення і погодження у встановленому законом порядку паспорту водного об`єкту, після чого - внесення змін до договору оренди з урахуванням змін діючого законодавства, у відповідності до Типового договору оренди водних об`єктів".

За умовами пункту 4 додаткової угоди від 04.03.2019 № 74, ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та державної реєстрації, є невід`ємною складовою договору і діє до закінчення строку договору оренди.

Також судами встановлено, що спірні земельні ділянки водного фонду з кадастровими номерами 1222086000:03:009:0001, 1222086000:03:009:0002, які використовуються ФОП Лупіною Ю.М. для рибогосподарських потреб, розташовані поза межами населеного пункту с. Семенівка колишнього Криничанського району, в адміністративних межах колишньої Семенівської сільської ради, яка на підставі рішення сесії селищної ради від 18.12.2020 № 29-2/VIII приєднана до Криничанської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області. Отже, уповноваженим державою органом на реалізацію повноважень у спірних правовідносинах є Криничанська селищна рада.

Судами попередніх інстанцій установлено та не заперечується відповідачем, що останнім відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153 у редакції додаткової угоди від 04.03.2019 № 74 не виконано обов`язку щодо вжиття заходів із проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок з кадастровими номерами 1222086000:03:009:0001, 1222086000:03:009:0002.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Криничанської селищної ради до ФОП Лупіни Ю.М., про розірвання договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153 щодо земельних ділянок загальною площею 23,71 га (кадастрові номери 1222086000:03:009:0001, 1222086000:03:009:0002), розташованих на території Криничанської селищної ради (Криничанська селищна об`єднана територіальна громада), та зобов`язання ФОП Лупіни Ю.М. повернути Криничанській селищній раді зазначені земельні ділянки, обґрунтовані обставинами невиконання відповідачем як орендарем обов`язків за договором оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153 у редакції додаткової угоди від 04.03.2019 № 74 щодо вжиття заходів з проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки водного фонду та приведення суми орендної плати у відповідність до умов договору, що є істотним порушенням договору та підставою для його розірвання.

Криничанська селищна рада підтримала позов та просила про його задоволення.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що пункт 2 додаткової угоди від 04.03.2019 № 74 до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153 є нікчемним, як такий, що порушує публічний порядок, а прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав Криничанської селищної територіальної громади.

Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував і позов задовольнив з підстав доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

У поданій касаційній скарзі ФОП Лупіна Ю.М. посилається на те, зокрема, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не взято до уваги висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах щодо способу захисту порушених прав, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), оскільки обрання прокурором неефективного способу захисту є окремою підставою для відмови в задоволенні позову (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Так, скаржник зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки не покращить становище позивача з огляду на те, що відповідач добросовісно користується спірною земельною ділянкою та її ресурсами, сплачує орендну плату у визначеному первісним договором розмірі, а у разі ж розірвання спірного договору оренди, надходження орендних платежів до міського бюджету буде припинено до фактичного повернення земельної ділянки позивачу та передання такої земельної ділянки новому користувачу на конкурсних умовах. Такі обставини свідчать про відсутність підстав для розірвання договору оренди земельних ділянок відповідно до статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі".

Також скаржник зазначив, що прокурор не обґрунтував і не довів підстави для представництва, про необхідність доведення яких зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Крім того, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не забезпечено участі представника відповідача в судовому засіданні 15.01.2024 у режимі відеоконференції без вагомих на те підстав, що призвело до незабезпечення можливості стороні реалізувати свої процесуальні права, визначені законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК (1798-12) порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).

З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором на захист державних інтересів в особі Криничанської селищної ради, оскільки невиконання відповідачем як орендарем земельної ділянки водного фонду взятих на себе обов`язків відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153 у редакції додаткової угоди від 04.03.2019 № 74 щодо вжиття заходів з проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки водного фонду та приведення суми орендної плати як істотної умови у відповідність до умов договору, призводить до недоотримання доходів Криничанською селищною територіальною громадою від використання земельних ділянок водного фонду, що є порушенням договору та підставою для його розірвання. Звернення прокурора до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання використання землі. Тобто, порушення інтересів держави в особі Криничанської селищної ради як органом місцевого самоврядування у цьому випадку прокурор обґрунтував ненадходженням до державного бюджету різниці коштів між нормативною оцінкою земель водного фонду та платою за оренду земельної ділянки водного фонду, передбаченою договором оренди.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК).

Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).

За змістом статті 93 ЗК і статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі регулюються ЗК, ЦК, Законом України "Про оренду землі" (161-14) , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, на час укладення договору оренди) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 зазначеного Закону (у відповідній редакції) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статті 25 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати (стаття 24 Закону України "Про оренду землі" у відповідній редакції).

Отже, орендар зобов`язаний, зокрема, використовувати земельну ділянку відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору.

Зазначене відповідає положенням частини 1 статті 628 ЦК, яка передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК).

Разом із тим у статті 206 ЗК передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) ) (стаття 21 Закону України "Про оренду землі").

Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в обов`язковому порядку проводиться нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами (статті 13, 1 Закону України "Про оцінку земель").

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій" (858-15) (статті 15, 18 Закону України "Про оцінку земель" у редакції на час укладення додаткової угоди від 04.03.2019).

Склад осіб, які можуть бути замовниками документації із землеустрою, визначено у статті 26 Закону України "Про землеустрій", за змістом якої такими особами можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації (стаття 23 Закону України "Про оцінку земель).

Отже, істотною умовою договору оренди земельної ділянки є орендна плата і основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, зміна якої є підставою для перегляду розміру орендної плати, який не може бути меншим, ніж встановлено законодавством.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що обов`язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 ЦК щодо справедливості укладеного договору, шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи учасника правовідносин.

Здійснюючи судовий розгляд, суд апеляційної інстанції установив, що сторони в договорі оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153 з урахуванням додаткової угоди від 04.03.2019 № 74 передбачили таку умову, відповідно до якої орендар зобов`язався протягом одного року вжити заходів щодо проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки водного фонду (зазначеної у пункті 1 даної угоди) та її затвердження, виготовлення та затвердження у встановленому законом порядку паспорта водного об`єкта, після чого внести зміни до договору з урахуванням змін діючого законодавства України, у відповідності до Типового договору оренди водних об`єктів.

При цьому сторони також визначили, що, зокрема, умовами розірвання договору в односторонньому порядку є невиконання протягом одного року орендарем обов`язку щодо проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки водного фонду, її затвердження; виготовлення і погодження у встановленому законом порядку паспорта водного об`єкта, після чого - внесення змін до договору оренди з урахуванням змін діючого законодавства, у відповідності до Типового договору оренди водних об`єктів.

За змістом статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

У частині 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Згідно зі статтею 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Так, за частиною 2 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини 2 статті 651 ЦК є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19).

Як установив суд апеляційної інстанції, у порушення пункту 2 додаткової угоди від 04.03.2019 № 74 до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2003 № 153 нормативну грошову оцінку земельної ділянки, у встановлений цією додатковою угодою строк, проведено не було, а факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань, визначених умовами договору, підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем.

Положення статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Перевіривши умови договору оренди земельної ділянки (з урахуванням змін і доповнень) на відповідність вимогам закону, здійснивши тлумачення змісту його умов відповідно до статті 213 ЦК, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору (його частини), суд апеляційної інстанції правомірно вважав цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, встановивши факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань, визначених умовами договору оренди земельної ділянки з урахуванням додаткової угоди від 04.03.2019 № 74, а також те, що положеннями договору сторони визначили як одну з умов розірвання договору саме невиконання протягом одного року орендарем зазначеного обов`язку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку обставин, що свідчать про наявність правових підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення орендованих земельних ділянок власнику.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ФОП Лупіна Ю.М. у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтував тим, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не взято до уваги висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах щодо способу захисту порушених прав, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), оскільки обрання прокурором неефективного способу захисту є окремою підставою для відмови в задоволенні позову (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Так, скаржник зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки не покращить становище позивача з огляду на те, що відповідач добросовісно користується спірною земельною ділянкою та її ресурсами, сплачує орендну плату у визначеному первісним договором розмірі, а у разі ж розірвання спірного договору оренди, надходження орендних платежів до міського бюджету буде припинено до фактичного повернення земельної ділянки позивачу та передання такої земельної ділянки новому користувачу на конкурсних умовах.

Відповідно до положень частини 2 статті 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Аналогічні положення щодо способів захисту прав на земельні ділянки передбачено у частині 3 статті 152 ЗК.

З огляду на встановлені у справі, що розглядається, обставини обґрунтованості позовних вимог, їх відповідність загальним засадам цивільного законодавства та умовам договору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурором у цій справі обрано належний спосіб захисту порушеного права позивача щодо ефективного використання земельної ділянки комунальної власності.

Водночас, як правомірно зазначено судом апеляційної інстанції, з урахуванням норм цивільного права, що визначають загальні положення про договір, а саме статті 627- 629 ЦК, а також з огляду на норми статті 25 Закону України "Про оренду землі", передаючи в оренду земельну ділянку комунальної власності, орендодавець має інтерес як в отриманні орендної плати, визначеної відповідно до вимог законодавства за землі комунальної власності, так і в дотриманні інших умов договору та виконанні визначених ним обов`язків сторін. При цьому порушення орендарем визначених договором оренди умов, за встановлених апеляційним судом обставин, свідчить про невиконання відповідачем обов`язків, передбачених чинним законодавством та положеннями договору, що є підставою для його дострокового розірвання за рішенням суду.

У справах, на які послався скаржник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду навела правові висновки щодо способу захисту порушеного права з огляду на предмет і підстави позову, які є відмінними від предмета і підстав позову у справі, що розглядається.

Крім того, правові висновки Великої Палати Верховного Суду у наведених справах, на які послався скаржник у касаційній скарзі щодо способів судового захисту, є загальними вимогами процесуального та матеріального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування.

При цьому висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, щодо обрання прокурором належного (ефективного) способу захисту порушеного права позивача не суперечать висновкам, наведеним у цих постановах Великої Палати Верховного Суду.

Також скаржник у касаційній скарзі послався на те, що судом апеляційної інстанції застосовано статтю 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, щодо необхідності доведення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено правовий висновок, за змістом якого відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції при перевірці аналогічних доводів відповідача щодо необхідності доведення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, установлено, що на виконання положень статті 53 ГПК та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави Криничанською селищною радою, яка, за наявності підстав та відповідних повноважень, передбачених, зокрема статтею 122 ЗК, статтею 31 Закону України "Про оренду землі", не вжила заходів до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто, як свідчать матеріали справи, у тому числі зміст позовної заяви, порушення інтересів держави у цьому випадку прокурор обґрунтував ненадходженням до державного бюджету різниці коштів між нормативною оцінкою земель водного фонду та платою за оренду земельної ділянки водного фонду, передбаченою договором оренди, а підставу для представництва інтересів держави прокурором обґрунтовано неналежним виконанням своїх повноважень органом місцевого самоврядування та невжиттям ним заходів на захист інтересів територіальної громади щодо ефективного використання землі комунальної власності територіальної громади.

Також судом апеляційної інстанції установлено, що Криничанська селищна рада, надаючи відповідь прокурору щодо встановлених прокуратурою фактів, не виявила наміру вживати заходів на захист порушених інтересів держави. Такі дії було оцінено прокурором як бездіяльність уповноваженого органу.

З огляду на обставини повідомлення прокурором у встановленому законом порядку орган місцевого самоврядування щодо здійснення представництва інтересів держави у суді в особі відповідного органу разом з доказами надіслання такого повідомлення, наявними у матеріалах справи, обґрунтування прокурором обставин бездіяльності уповноваженого органу, у сукупності з обставинами відсутності заперечень позивача як щодо поданого прокурором позову, так і щодо здійснення у суді представництва інтересів держави в особі позивача, підтримання позивачем зазначеного позову в процесі розгляду цієї справи у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для залишення позову прокурора без розгляду.

Такі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, наведеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, доводи скаржника про ненаведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, є безпідставними.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, доводи відповідача про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга на судові рішення у цій справі не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Посилання ФОП Лупіни Ю.М. на те, що судом апеляційної інстанції не було забезпечено участі представника відповідача в судовому засіданні 15.01.2024 у режимі відеоконференції без вагомих на те підстав, є необґрунтованим, оскільки за встановлених судом обставин у судовому засіданні представник скаржника авторизувався в сесії відеоконференцзв`язку, проте секретарем судового засідання було виявлено "непрацездатність" мікрофону у заявника відеоконференції, тому у суді апеляційної інстанції з огляду на положення частини 5 статті 197 ГПК подальший розгляд судової справи відбувався за відсутності аудіозв`язку з представником відповідача, про що складено відповідний акт, наявний у матеріалах справи.

Оскільки відповідно до частини 5 статті 197 ГПК ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, то, за встановлених судом апеляційної інстанції зазначених обставин, посилання скаржника на незабезпечення судом можливості відповідачу реалізувати свої процесуальні права в судовому засіданні 15.01.2024 не знайшли свого підтвердження.

Доводи, наведені в касаційній скарзі стосовно процесу доказування та оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава оскарження судового рішення з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованою, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лупіни Юрія Миколайовича залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у справі № 904/5084/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко