904/4015/23 Про визнання права на звільнення від орендної плати - 22.05.2024 Прийняття

1. Товариство з обмеженою відповідальність "Сілл Оіл" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Дніпровської міської ради (далі - Рада), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, Департамент по роботі з активами Дніпропетровської міської ради (далі - Департамент), про визнання права на звільнення від сплати орендної плати (права на несплату орендної плати), нарахованої за період з 14.12.2021 по 24.07.2023, у сумі 2 941 845,75 грн без ПДВ згідно з договором оренди земельної ділянки від 23.10.2020.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. 23.10.2020 Товариство як орендар і Рада як орендодавець в особі Департаменту уклали договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Пустовим С. В. і зареєстрований у реєстрі за номером 598, згідно з яким орендодавець надав орендарю у строкове платне користування терміном на десять років земельну ділянку загальною площею 0,8980 га для будівництва будівель і споруд придорожньої інфраструктури, розташовану по шосе Донецькому у районі, 2-Д (Амур-Нижньодніпровський район), Дніпровський район, м. Дніпро, Дніпропетровська область, цільове призначення земельної ділянки (код КВЦПЗ) 12.11 (для розміщення й експлуатації об`єктів дорожнього сервісу), з кадастровим номером 1210100000:01:236:0017. Функціональне використання (вид використання): для будівництва будівель і споруд придорожньої інфраструктури.

3. Орендар зобов`язався отримати вихідні дані для проектування та здійснення проектно-вишукувальних робіт, а також звернутися до спеціально уповноваженого органу містобудування й архітектури для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 18.1 договору).

4. 30.11.2021 Товариство звернулося із заявою про надання містобудівних умов та обмежень для будівництва автозаправного комплексу (АЗК) за названою адресою, у відповідь на що 14.12.2021 Департамент відмовив у видачі містобудівних умов та обмежень (лист № 7/20-530).

5. 16.12.2021 Товариство повторно звернулося до Головного управління архітектурно-планувального управління Департаменту із заявою про надання містобудівних умов та обмежень щодо забудови названої земельної ділянки, у відповідь на що 29.12.2021 Департамент повторно відмовив у видачі містобудівних умов та обмежень (лист № 7/20-592).

6. 12.05.2022 Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 160/812/22 за позовом Товариства до Департаменту про визнання протиправною відмову Головного архітектурно-планувального управління Департаменту у видачі Товариству містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для будівництва автозаправного комплексу (АЗК) за названою адресою, викладену у листі від 29.12.2021 № 7/20-592; зобов`язав Департамент надати Товариству містобудівні умови й обмеження забудови земельної ділянки для будівництва автозаправного комплексу (АЗК) відповідно до наданого ним містобудівного розрахунку, затвердженого протоколом містобудівної ради від 09.10.2020 за № 175.

7. 01.11.2022 Третій апеляційний адміністративний суд прийняв постанову про скасування цього рішення у частині задоволеної позовної вимоги про зобов`язання Департаменту вчинити певні дії та прийняв у цій частині нове рішення про зобов`язання Департаменту повторно розглянути заяву Товариства про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для будівництва автозаправного комплексу (АЗК), у решті рішення залишив без змін. Згодом Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження на цю постанову.

8. Оскільки у період з 14.12.2021 по 24.07.2023 позивач був позбавлений можливості користуватися спірною земельною ділянкою, то він звернувся з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. 26.09.2023 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання за позивачем права на звільнення від сплати орендної плати, нарахованої за період з 29.12.2021 по 24.07.2023, у розмірі 2 840 042,63 грн.

10. Рішення мотивував тим, що у справі № 160/812/22 установлений факт протиправної відмови позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень і неможливість користування ним орендованою земельною ділянкою, тоді як без містобудівних умов та обмежень орендар не міг приступити до розробки проектної документації та будівництва придорожньої інфраструктури. Тому визнав обґрунтованими позовні вимоги про наявність підстав для звільнення Товариства від плати за користування орендованою земельною ділянкою у період з дати винесення протиправного рішення про відмову у видачі містобудівних умов (29.12.2021) по дату складання цього позову (24.07.2023). На тій підставі, що відмова Головного архітектурно-планувального управління Департаменту у видачі Товариству містобудівних умов та обмежень від 14.12.2021 не була оскаржена позивачем у судовому порядку та не визнавалася протиправною, суд указав на відсутність підстав вважати, що у період з 14 по 28.12.2021 позивач не міг використовувати спірну земельну ділянку через обставини, за які він не відповідає.

11. 12.10.2023 цей же суд ухвалив додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 5 792,37 грн витрат на професійну правничу допомогу.

12. 14 та 21.02.2024 Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанови про скасування цих судових рішень та ухвалив нові - про відмову у задоволенні позову і відмову у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Мотивував відмову тим, що вимоги позивача спрямовані на встановлення обставин для звільнення його від обов`язку оплати орендних платежів та досягнення правової визначеності у цьому питанні, водночас обраний ним спосіб захисту не є ефективним. Суд звернув увагу на те, що врегулювання розбіжностей між орендарем та орендодавцем могло бути здійснено, зокрема, у разі пред`явлення орендарем до орендодавця вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок орендної плати і під час вирішення такого спору будуть установлюватися обставини належного виконання сторонами умов договору оренди, за наслідками розгляду якого, у разі задоволення позову, у орендодавця виникне примус до виконання певних дій. Додаткове рішення апеляційний господарський суд скасував з підстав скасування рішення, ухваленого по суті позовних вимог.

Короткий зміст касаційної скарги

13. Позивач оскаржив ці постанови та в касаційній скарзі просить їх скасувати, а судові рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

14. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, перелік яких визначений у касаційній скарзі, а також наполягає на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) "щодо визнання за позивачем права на звільнення від обов`язку вносити орендну плату за весь час, протягом якого орендоване майно не могло бути використане через такі обставини, як окремої позовної вимоги, пред`явленої орендарем до орендодавця, у межах правової норми, визначеної пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України".

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

15. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані постанови - без змін, повністю погоджуючись із мотивуванням суду апеляційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Щодо суті спору

16. У цій справі позивач просить визнати його права на звільнення від сплати орендної плати (право на несплату орендної плати) за договором оренди.

17. Оскаржувана постанова мотивована обранням позивачем неефективного способу захисту і суд апеляційної інстанції не перевіряв доводи скаржника апеляційної скарги у частині наявності підстав для звільнення орендаря від зобов`язання по оплаті орендної плати за договором оренди на тій підставі, що такий аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду із належно обраним способом захисту шляхом пред`явлення орендарем до орендодавця вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок нарахованої орендної плати, під час розгляду якого будуть встановлюватися обставини щодо належного виконання сторонами умов за договором оренди земельної ділянки, і, за наслідками розгляду якого, у разі задоволення позову, в орендодавця виникне примус до виконання певних дій. Суд також звернув увагу на те, що такі позовні вимоги не можуть бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі. Адже встановлення таких обставин як наявність підстав для звільнення позивача від сплати орендної плати за договором оренди може бути предметом доказування при вирішенні спору про право, зокрема: про стягнення плати за оренду земельної ділянки; про припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення (у випадку припинення оренди) тощо.

18. Натомість скаржник вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, з чим не погоджується колегія суддів з огляду на таке.

19. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. .

20. Закон України "Про оренду землі" (161-14) містить визначення, згідно з яким оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1); орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (частина перша статті 21); своєчасна та повна сплата орендної плати є обов`язком орендаря (частина друга статті 25).

21. Зазначене відповідає визначенню договору, наведеному у ЦК України (435-15) (статті 759 та 792), згідно з якими здійснення відповідної оплати є обов`язком орендаря.

22. Відповідно до частини четвертої статті 14 цього ж Кодексу особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

23. Згідно із частинами четвертою і шостою статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

24. Скаржник на обґрунтування наявності підстав звільнення від орендної плати посилається саме на приписи частини шостої статті 762 ЦК України, вважаючи, що наявні обставини, незалежні від його волі, які унеможливлювали використання земельної ділянки.

25. У постанові Верховний Суд від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20 зробив висновок про те, що: "Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20".

26. Апеляційний господарський суд, зі свого боку, вважає, що висування вимог з приводу звільнення від орендної плати у цьому випадку не охоплюється саме частиною шостою статті 762 ЦК, адже орендар обрав неефективний спосіб захисту.

27. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті).

28. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання щодо належного й ефективного способу захисту у правовій визначеності, неодноразово зазначала, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 03.08.2022 у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).

29. У цій справі позивач вдався до способу захисту, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України.

30. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц сформулювала, зокрема, такі висновки: "За висновками Верховного Суду України, сформульованими у постанові від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, можна застосовувати лише у разі недоступності позивачу можливості захисту його права. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника є спрямованим на усунення правової невизначеності. Відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. Тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите".

31. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки про те, що спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, є превентивним способом захисту інтересу особи у правовій визначеності шляхом заявлення позову про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку у боржника.

32. Слід звернути увагу на те, що у спірних правовідносинах позивач є боржником, і у цьому контексті може йтися про право вимоги у кредитора та кореспондуючий обов`язок боржника зі сплати орендної плати у спірних правовідносинах, коли позивач себе боржником не вважає і не має іншої можливості захисту. Однак таких вимог та доводів позивач не заявляв.

33. Тому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, який відмовив у позові, але з інших підстав, адже вимога про визнання права на звільнення від обов`язку не відповідає наведеному вище висновку щодо застосування пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.

34. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист вимагає, однак, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим, що також конкретизовано положеннями процесуального закону (зокрема, статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК України), за змістом яких суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. При цьому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, як неодноразово виснувала Велика Палата Верховного Суду (постанови від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28)).

35. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які неодноразово викладалися в її постановах, за змістом положень статей 15, 16 ЦК України суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

36. Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність і (або) необґрунтованість заявлених вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/19681/16, від 27.02.2019 у справі № 810/5172/15, від 15.05.2019 у справі № 501/2855/17, від 18.09.2019 у справі № 826/16178/18, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 04.12.2019 у справах № 200/2916/19-а та № 200/5463/19-а, від 19.02.2020 у справі № 1340/3580/18, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20).

37. Неправильно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (пункт 29 постанови Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19), оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення позивача до суду з позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту.

Щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції

38. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

39. Оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду від 26.09.2023 у цій справі, ухвалене по суті позову, то дійшов також правильного висновку про скасування додаткового рішення місцевого господарського суду у цій справі. Тому постанову суду апеляційної інстанції, прийняту за наслідками перегляду додаткового рішення, слід залишити без змін. Таку ж правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

41. За змістом частини першої статті 309 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

42. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

43. З урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують в цілому висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину судового рішення, а в решті слід залишити його без змін. При цьому додаткове рішення слід залишити без змін.