912/3033/19 Про заборону використання знаків для товарів та послуг - 07.05.2024 Прийняття

1.1. До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркхолдер" (далі - ТОВ "Маркхолдер") правонаступником якого є Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Цефей" (далі - АТ "Цефей", позивач) до Фізичної особи - підприємця Демченко Ірини Вікторівни (далі - ФОП Демченко Т. В., Підприємець, відповідач) про заборону використання знаку для товарів і послуг шляхом заборони відповідачу використовувати в будь-який спосіб, будь-якими шрифтами та алфавітами позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України від 25.06.2010 № НОМЕР_1, зокрема, але не виключно: нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення; під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 14 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про незаконне використання Підприємцем товарного знаку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за місцем здійснення його господарської діяльності шляхом нанесення знаку на вивіску ювелірного магазину, що розташовується в місті Кропивницькому за адресою: АДРЕСА_1, оскільки відповідачем не укладено відповідних ліцензійних договорів з власником знаку - ТОВ "Маркхолдер".

1.3. Господарський суду Кіровоградської області ухвалою від 07.10.2021 залучив до участі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі - ОСОБА_1, третя особа 1 та ОСОБА_3, третя особа 2).

1.4. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2023 залучено до участі у справі № 912/3033/19 АТ "Цефей" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

2. Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2. Постановою від 22.06.2023 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду касаційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Маркхолдер" задовольнив частково; ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2023, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.05.2023 та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.05.2023 скасував, а справу передав на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

2.3. За результатами нового розгляду Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.11.2023 задовольнив заяву ТОВ "Маркхолдер" про здійснення процесуального правонаступництва позивача (ТОВ "Маркхолдер") на його правонаступника - Акціонерне товариство "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Цефей" (далі - АТ "Цефей"), виключив АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, та змінив процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Задовольнив заяву АТ "Цефей" про здійснення процесуального правонаступництва позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей", з виключенням АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Здійснив заміну позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей". Виключив АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Змінив процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, залучив ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі № 912/164/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача (далі - третя особа 3).

2.4. Постановою від 13.03.2024 Центральний апеляційний господарський суд (у складі колегії суддів: Кощеєва І. М., Чус О. В., Мороз В. Ф.) апеляційні скарги ФОП Демченко ІТ. В. та ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 28.10.2022 у справі № 912/3033/19 скасував; прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково; заборонив ФОП Демченко І. В. використовувати будь-якими шрифтами та алфавітами позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України від 25.06.2010 № НОМЕР_1, шляхом нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 14 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків; у задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовив; стягнув з ФОП Демченко І. В. на користь АТ "Цефей" 1 921,00 грн судового збору за подання позову та 19 612,80 грн витрат на судову експертизу, 3 842,00 грн судового збору за розгляд касаційної скарги. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг ФОП Демченко І. В. та ОСОБА_1 поклав на скаржників.

2.5. Ухвалюючи постанову, апеляційний господарський суд виходив із того, що ТОВ "Маркхолдер" не надавав ФОП Демченко І. В. дозволу на використання знака для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1", а отже, права позивача щодо виключного права використання торгового знака, відповідач порушив. Твердження відповідача і третіх осіб про те, що використання вказаного позначення на вивісці є способом використанням твору образотворчого мистецтва, суд визнав необґрунтованими та такими, що не підтверджені матеріалами справи. Водночас за висновком суду факт припинення ФОП Демченко І. В. підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 та демонтаж вивіски з позначенням "ІНФОРМАЦІЯ_1" станом на час розгляду справи в суді не доводить наявність підстав для закриття провадження у справі згідно з положеннями статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

2.6. Постановою від 13.03.2024 Центральний апеляційний господарський суд апеляційні скарги ФОП Демченко І. В. та ОСОБА_1 задовольнив частково; додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022 у справі № 912/3039/19 скасував; прийняв нове додаткове рішення, яким стягнув з ФОП Демченко І. В. на користь ТОВ "Маркхолдер" 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.7. Додатковою постановою від 02.04.2024 Центральний апеляційний господарський суд заяву АТ "Цефей" щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково; стягнув з ФОП Демченко І. В. на користь АТ "Цефей" 14 362,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в Центральному апеляційному господарському суді. Заяву ТОВ "Маркхолдер" щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково; стягнув з ФОП Демченко І. В. на користь ТОВ "Маркхолдер" 18 134,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в судах апеляційної та касаційної інстанції.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі ОСОБА_1, з посиланням на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 912/3033/19 (якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022 у цій справі), а справу передати на новий розгляд до апеляційної інстанції.

3.2. До початку розгляду справи в суді касаційної інстанції 24.04.2024 фізична особа ОСОБА_2 звернулася із заявою про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.03.2024 (якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022) у справі № 912/3033/19.

3.3. Ухвалою від 24.04.2024 Верховний Суд приєднав заяву фізичної особи ОСОБА_2 до розгляду з касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду, якою переглянуто додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022, у справі № 912/3033/19.

3.4. Також не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції про здійснення процесуального правонаступництва (в частині залучення ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача), ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить: скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у частині залучення ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі № 912/3033/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у цій справі; направити справу на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

3.5. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у касаційних скаргах, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, також просять суд касаційної інстанції: скасувати додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 912/3033/19, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 13.03.2024, яка ухвалена по суті спору ОСОБА_1 посилається на:

- пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, зокрема, статей 13, 73, 74, 76, 77, 79, 80, 86, 98, 236, 269 ГПК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від15.06.2021 у справі № 916/2479/17 та від 22.06.2023 у справах № 912/164/20, № 912/3032/19 (щодо обов`язку суду перевірити дотримання прав осіб, які беруть участь у справі, під час призначення та проведення експертизи та обов`язку суду апеляційної інстанції навести всі мотиви відхилення / прийняття доводів апеляційної скарги);

- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновків Верховного Суду: 1) щодо питання застосування статті 50 ГПК України у подібних правовідносинах; 2) щодо застосування пунктів 2, 7 частини третьої статті 2 та частини четвертої статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, зокрема: "..коли суд апеляційної інстанції неправомірно залучив учасника судового процесу до участі у справі надавши йому переваги у розгляді іншої справи";

- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази;

- з посиланням на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України також зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 5 частини першої статті 35, частини першої статті 38 ГПК України, оскільки в ухваленні рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід, що був безпідставно визнаний необґрунтованим.

4.1.2. За узагальненими доводами касаційної скарги ОСОБА_1 вважає, що:

- суд апеляційної інстанції безпідставно залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Маркхолдер" без зазначення та мотивування в цій частині на які саме права чи обов`язки зазначеної особи, зокрема і як саме може вплинути рішення суду;

- суд апеляційної інстанції в цій частині не врахував, що підставою для залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, яка не є стороною у справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є обов`язковим встановлення обставин можливості впливу судового рішення на права, обов`язки та інтереси цієї особи;

- рішення суду апеляційної інстанції не містить мотивів відхилення аргументів ОСОБА_1, викладених в апеляційній скарзі, зокрема, в частині заперечень, які стосуються ухвали суду першої інстанції про призначення судової експертизи від 19.03.2020;

- суд апеляційної інстанції ухвалив постанову з порушеннями норм процесуального права (частини першої статті 269 ГПК України), оскільки не дослідив зібраних у справі доказів та не встановив істотних обставин, які стосуються справи.

4.1.3. В обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції від 13.03.2024, якою скасовано додаткове рішення Господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022 у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частин першої, другої статті 126 та частини четвертої статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах. Зокрема, у разі коли суд апеляційної інстанції розподілив витрати на правову допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції на користь особи, яка втратила статус позивача.

4.1.4. Касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 02.04.2024, подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 2 частини першої статті 310 ГПК України.

4.1.5. На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції у розподілі судових витрат порушив принцип рівності сторін. Зокрема, безпідставно залучивши до участі у справі ТОВ "Маркхолдер" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача надав останньому привілеї щодо можливості приймати участь у розподілі судових витрат.

4.1.6. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень пунктів 2, 12 частини третьої статті 2, частини тринадцятої статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах.

4.1.7. За наведеного вище обґрунтування також з посиланням на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 5 частини першої статті 35, частини першої статті 38 ГПК України, оскільки в ухваленні рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід, що був безпідставно визнаний необґрунтованим.

4.1.8. Касаційна скарга ОСОБА_2 на додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 02.04.2024, подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.1.9. З посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України ОСОБА_2 зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 126, 129 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 13.02.2024 у справі № 926/2551/23, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, від 20.12.2022 у справі № 910/16265/21, від 03.08.2023 у справі №910/14003/21, від 06.02.2024 у справі № 910/13251/21 та від 09.04.2024 у справі №922/2822/23.

4.1.10. За узагальненими доводами ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції порушив положення частини 4 статті 126 ГПК України, оскільки не врахував фактичні обставини справи, щодо рівня складності цієї справи та фактичних затрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ "Маркхолдер" під час участі в ній, у зв`язку з чим стягнута сума витрат на правову допомогу є значно неспівмірною, а заявлена сума витрат є способом отримання додаткового прибутку.

4.1.11. Також ОСОБА_2 вважає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставини щодо значення справи для АТ "Цефей". За твердженням останньої, торговельна марка "ІНФОРМАЦІЯ_1" за свідоцтвом України від 25.06.2010 № НОМЕР_1 є активом АТ "Цефей", який провадить виключно діяльність із спільного інвестування та, відповідно, через певні законодавчі обмеження вказану торговельну марку не використовує, а тому у період з 15.02.2023 до 13.03.2024 для АТ "Цефей" результати цієї справи істотного значення не мали. Крім того, ОСОБА_2 стверджує про необґрунтованість висновків суду в частині дійсності та реальності заявлених АТ "Цефей" до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Інші учасники своїм правом на подання відзивів на касаційні скарги не скористалися.

5. Розгляд клопотань

5.1. ОСОБА_2 03.05.2024 звернулась до Верховного Суду з клопотанням про зупинення провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України до набрання законної сили рішенням у справі № 912/3561/19. У клопотанні відповідач зазначає, що справа № 912/3033/19 та справа № 912/3561/19 є пов`язаними, оскільки у зазначених справах ТОВ "Маркхолдер" посилається на тотожні обставини, а також підтверджує свої позовні вимоги тотожними доказами. Зазначає, що у справі №912/3561/19 предметом спору є вимоги ТОВ "Маркхолдер" до ФОП Демченко І. В. про стягнення збитків за порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку "ІНФОРМАЦІЯ_1" і у наведеній справі буде вирішено питання про права та обов`язки ТОВ "Маркхолдер" за свідоцтвом на знак для товарів і послуг від 25.06.2010 № НОМЕР_1 за однакових із цією справою обставин.

5.2. За твердженням ОСОБА_2, оскільки матеріали цієї справи не містять примірника угоди про відступлення права вимоги про відшкодування збитків, провадження у цій справі підлягає зупиненню до набрання законної сили рішення у справі № 912/3561/19, оскільки результат розгляду зазначеної справи вплине на результат вирішення спору у справі, що розглядається.

5.3. Від ОСОБА_1 06.05.2024 надійшли заява у якій останній заперечує щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та просить відмовити у його задоволенні.

5.4. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

5.5. Верховний Суд зазначає, що в силу наведених вище норм метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

5.6. У цьому випадку відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається (№ 912/3561/19), зокрема, зважаючи на підстави позову, визначені у цьому спорі (заборону використання знаків для товарів та послуг), предмета доказування, а також фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, колегія суддів, зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, вважає, що наведене клопотання не підлягає задоволенню.

5.7. Верховний Суд зазначає, що заявлені у цій справі вимоги мають індивідуальний характер, стосуються правомірності / неправомірності дій відповідача щодо використання торгового знака "ІНФОРМАЦІЯ_1" за місцем здійснення господарської діяльності шляхом нанесення його на вивіску ювелірного магазину, які позивач, посилаючись на конкретні норми права та обставини, розцінює як такі, що порушили його права. Тобто обставини, які підлягають установленню під час вирішення спору в цій справі, не відносяться до предмета доказування в справі № 912/3561/19.

5.8. Водночас ОСОБА_2 належним чином не обґрунтувала, які обставини будуть встановленні судом у справі до якої заявник просить зупинити провадження у справі № 912/3033/19 як вони вплинуть на результат касаційного перегляду цієї справи.

5.9. З огляду на вказане клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі № 912/3033/19 задоволенню Судом не підлягає.

5.10. Також 06.05.2024 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи № 912/3033/19 без його участі.

5.11. Ураховуючи те, що доводи щодо перегляду оскаржуваних судових рішень ОСОБА_1 виклав у своїх касаційних скаргах, інших пояснень чи уточнень у судовому засіданні щодо вимог касаційних скарг Верховний Суд не потребує, а тому вказане клопотання підлягає задоволенню.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТОВ "Маркхолдер" станом на час звернення до суду з позовом у цій справі належало право власності на торговий знак "ІНФОРМАЦІЯ_1" (далі - Торговий знак), що зареєстрований, зокрема, для категорії товарів "Ювелірні вироби" (клас 14, Міжнародний класифікатор товарів та послуг). Право власності на знак засвідчено свідоцтвом від 25.06.2010 НОМЕР_1 згідно зі вказаним зображенням: "ІНФОРМАЦІЯ_1". Відповідно до інформації, опублікованої у виданні у сфері інтелектуальної власності "Промислова власність", бюлетень № 19, 2019, ТОВ "Маркхолдер" було власником торгового знаку згідно з рішенням № 25919.

6.2. Відповідач з 19.01.2006 зареєстрована як фізична особа-підприємець з основним видом економічної діяльності - 47.77 "Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах".

6.3. ТОВ "Маркхолдер" стало відомо про незаконне використання вказаної торговельної марки, а саме, шляхом нанесення її на вивіску ювелірного магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За місцем розташування вказаного ювелірного магазину, за твердженням позивача, господарську діяльність з продажу ювелірних виробів на час подання позову здійснював відповідач. У підтвердження неправомірного використання відповідачем позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" у господарській діяльності, позивач надав такі докази: товарний чек від 24.10.2019; розрахункову квитанцію № 019416; фотокопії розміщення вивіски за місцем розташування торгової точки, копію наказу позивача від 30.10.2019 № 2177 про проведення перевірки, акт фіксації від 06.11.2019 № 2.

6.4. ТОВ "Маркхолдер" в позові стверджує, що в порушення вимог законодавства, не уклавши відповідних ліцензійних договорів з ним, як власником торговельної марки, відповідач здійснював її незаконне використання за місцем своєї господарської діяльності, тому відповідачем порушені права позивача щодо виключного права на використання торговельної марки.

6.5. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначила про те, що вивіска з позначенням "ІНФОРМАЦІЯ_1" є твором образотворчого мистецтва у вигляді "Зображення логотипу "ІНФОРМАЦІЯ_1" відповідно до Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 11.10.2016 № 68218, виданого на ім`я авторів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Автори твору у вигляді "Зображення логотипу "ІНФОРМАЦІЯ_1" відповідно до Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 11.10.2016 № 68218 жодних претензій до відповідача не мають.

6.6. Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства згідно з поданими до суду документами підтвердило реєстрацію авторського права на твір образотворчого мистецтва "Зображення логотипу "УКРЗРОЛОТО" та видачу Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 11.10.2016 № 68218.

6.7. Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності у господарській справі № 912/3033/19 від 18.08.2020 № 3621/20-53/20440/20-53:

- позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", що використовуються на вивісках ювелірного магазину під час пропонування ювелірних виробів до продажу, є схожими настільки, що їх можна сплутати із знаком для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1", зареєстрованим за свідоцтвом України № НОМЕР_1 щодо споріднених товарів і послуг, визначених у додатку до Висновку;

- позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", що використовуються на вивісках ювелірного магазину під час пропонування ювелірних виробів до продажу, є використанням знаку для товарів та послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1;

- позначення (написи) "ІНФОРМАЦІЯ_1", які розташовані на вивісках ювелірного магазину на будівлі за адресою: АДРЕСА_1, є відтворенням знаку для товарів та послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1.

Встановити чи є позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", які розташовані на будівлі за адресою: АДРЕСА_1, відтворенням твору образотворчого мистецтва у вигляді "Зображення логотипу "ІНФОРМАЦІЯ_1" відповідно до Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 11.10.2016 № 68218 за наявними матеріалами не видається за можливе.

6.8. Підприємець здійснювала свою підприємницьку діяльність за адресою: АДРЕСА_2 ) на підставі договору оренди частини нежитлового приміщення від 09.11.2017 № 4, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНКОПМАРК-Х ЛТД". На підставі додаткової угоди від 21.01.2020 до договору оренди частини нежитлового приміщення від 09.11.2017 № 4 сторони договору дійшли згоди про його розірвання з 15.02.2020 і в цей же день згідно з актом приймання - передачі орендоване приміщення Підприємець повернула орендодавцю.

6.9. Зображення логотипу "ІНФОРМАЦІЯ_1" на будинку по АДРЕСА_1, за твердженням відповідача, демонтовано власниками твору ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у лютому 2020 року. Підприємець 15.02.2020 припинила діяльність в частині нежитлового приміщення площею 70 м.кв. по АДРЕСА_2 ), у зв`язку з припиненням дії договору оренди.

6.10. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що на час прийняття судом першої інстанції рішення у справі, фактично право власності на торгову марку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за свідоцтвом України від 25.06.2010 № НОМЕР_1 позивач у справі (ТОВ "Маркхолдер") відчужив на користь АТ "Цефей". З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції ухвалою суду від 15.02.2023 залучив до участі у справі АТ "Цефей" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

6.11. У новому розгляді справи суд апеляційної інстанції також встановив, що право власності на торгову марку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за Свідоцтвом України від 25.06.2010 № НОМЕР_1 ТОВ "Маркхолдер" відчужено на користь АТ "Цефей" за договором про передачу прав власності на торговельні марки (на знаки для товарів і послуг) від 30.06.2021.

6.12. Роздруківкою з інформаційного порталу Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" щодо бібліографічних даних свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 (публікація в Бюлетені від 27.10.2021 № 43 ) підтверджуються обставини, що власником Свідоцтва України від 25.06.2010 № НОМЕР_1 є АТ "Цефей".

6.13. Центральний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.11.2023 задовольнив заяву ТОВ "Маркхолдер" про здійснення процесуального правонаступництва позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей", виключивши АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, та змінивши процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог. Задовольнив заяву АТ "Цефей" про здійснення процесуального правонаступництва позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей", виключивши АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Здійснив заміну позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей". Виключив АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Змінив процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, залучивши ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі № 912/164/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Щодо оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.03.2024 та включеної до касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції по суті спору скарги на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у контексті доводів касаційної скарги ОСОБА_1, Суд зазначає таке.

8.1. Так, у доводах касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (яка не підлягає оскарженню окремо від постанови суду апеляційної інстанції і скарга щодо якої включається до касаційної скарги на відповідну постанову) у частині залучення ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі № 912/3033/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

8.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 50, 269 ГПК України у подібних правовідносинах.

8.3. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залучив до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ "Маркхолдер", ухвала суду апеляційної інстанції від 24.10.2023 в цій частині не містить будь-якого мотивування стосовного того, як саме рішення у справі може вплинути на права або обов`язки останнього, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

8.4. Верховний Суд зазначає, що порушення норм процесуального права, допущенні апеляційним судом при їх ухваленні, у встановлених процесуальним законодавством випадках можуть бути підставою для скасування постанови апеляційного суду.

8.5. Зокрема, право сторони на оскарження ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, передбачено у частині другій статті 304 ГПК України.

8.6. Зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції в цій частині свідчить, що у вирішенні спірного питання суд апеляційної інстанції встановив факт переходу прав власності на торгову марку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за свідоцтвом України від 25.06.2010 НОМЕР_1 від позивача у справі ТОВ "Маркхолдер" до АТ "Цефей" (договір про передачу прав власності на торговельні марки [на знаки для товарів і послуг] від 30.06.2021, роздруківка з інформаційного порталу Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" щодо бібліографічних даних свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 [публікація в Бюлетені від 27.10.2021 № 43].

8.7. Розглядаючи заяви ТОВ "Маркхолдер" і АТ "Цефей" про заміну сторони та надання правонаступнику (АТ "Цефей") статусу сторони у справі (позивача) суд апеляційної інстанції встановивши наявність підстав для заміни учасника справи на момент розгляду апеляційною інстанцією, керуючись принципом розумності і пропорційності та з метою уникнення надмірного формалізму, визнав обґрунтованими та задовольнив заяви ТОВ "Маркхолдер" і АТ "Цефей"; здійснив заміну позивача - ТОВ "Маркхолдер" на його правонаступника - АТ "Цефей", виключив АТ "Цефей" з переліку третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

8.8. Із резолютивної частини ухвали суду апеляційної інстанції про заміну сторони у справі від 24.10.2023 також вбачається, що суд апеляційної інстанції змінив процесуальний статус ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, залучивши ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі № 912/164/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

8.9. Здійснюючи заміну процесуального статусу ТОВ "Маркхолдер" з позивача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки щодо однієї із сторін, оскільки ТОВ "Маркхолдер" на час виявлення використання Підприємцем торгового знаку "ІНФОРМАЦІЯ_1", було його власником та позивачем у справі.

8.10. Колегія суддів зазначає, що процесуальна діяльність суду щодо здійснення правосуддя має чітко визначені в законі мету, завдання і коло учасників - носіїв процесуальних прав і обовґязків. Реалізація процесуальних прав обумовлена виключно процесуальним статусом учасника (позивач, відповідач тощо).

8.11. Згідно з частинами першою - третьою статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обовґязки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обовґязки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

8.12. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина четверта статті 50 ГПК України).

8.13. Верховний Суд зауважує, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які повґязують її з однією із сторін у процесі. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 201/2760/20 та від 27.02.2024 у справі № 912/164/20.

8.14. У розумінні статті 50 ГПК України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме: ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості предґявлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.

8.15. Таким чином, в силу положень наведеної вище норми умовою для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, як за ініціативою суду, так і за клопотанням відповідних осіб, є саме те, що рішення господарського суду може вплинути на їх права та обовґязки.

8.16. Водночас положення частини четвертої цієї статті визначають обов`язок суду зазначити обставин, на які саме права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду.

8.17. Разом з тим, суд апеляційної інстанцій в порушення положень статті 50 ГПК України, надаючи оцінку доводам заяв ТОВ "Маркхолдер" і АТ "Цефей" та досліджуючи підстави щодо здійснення такої умови договору про передачу прав власності на торговельні марки (на знаки для товарів і послуг) від 30.06.2021 не надав належної оцінки наявності / відсутності підстав для залучення ТОВ "Маркхолдер" у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

8.18. Зокрема, декларативно зазначивши, що оскільки саме ТОВ "Маркхолдер" на час виявлення використання Підприємцем торгового знаку "ІНФОРМАЦІЯ_1" останнє було його власником та Позивачем рішення у справі може вплинути на його права та обов`язки.

8.19. Водночас суд апеляційної інстанції в порушення положень частини четвертої статті 50 ГПК України не встановив та не зазначив, які саме права та інтереси цієї особи буде зачіпати рішення у цьому спорі саме після відчуження останнім (за винагороду) права власності на торгову марку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за Свідоцтвом України від 25.06.2010 № НОМЕР_1 на користь АТ "Цефей". У тому числі і обставин щодо вчинення ТОВ "Маркхолдер" будь-яких дій спрямованих на заміну його процесуального статуту у цьому спорі.

8.20. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що заміна позивача у цьому спорі процесуальним правонаступником (АТ "Цефей" - власник торгової марки "ІНФОРМАЦІЯ_1" за Свідоцтвом України від 25.06.2010 № НОМЕР_1) саме за заявою ТОВ "Маркхолдер" призвела до автоматичної втрати останнім статусу учасника спірних правовідносин, пов`язаних із захистом майнових прав власника торгової марки, а тому рішення суду, ухвалене у цьому спорі, не впливає безпосередньо на його права та обовґязки.

8.21. Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 50 ГПК України, оскільки за відсутності правових підстав залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ТОВ "Маркхолдер".

8.22. Крім того, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що у вирішенні цього питання суд апеляційної інстанції посилається висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 10.05.2023 у справі № 201/2760/20.

8.23. Водночас суд апеляційної інстанції не врахував, що у наведеній постанові Верховний Суд наголосив саме на тому, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу такій особі і передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які повґязують її з однією із сторін у процесі. У зв`язку з цим важливо розмежовувати випадки, коли рішення суду порушує права осіб і коли рішення суду може зачіпати права таких осіб.

8.24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

8.25. Разом з тим, Суд зазначає, що вказане процесуальне порушення в силу положень частини другої статті 311 ГПК України не може бути достатньою та самостійною підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за результатами вирішення спору по суті, оскільки такі особи (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору) не є субґєктами спірних правовідносин і у вирішенні спору по суті суд фактично не вирішує питання про їх права та обовґязки. Аналогічні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 912/164/20.

8.26. У контексті наведеного вище Суд зазначає, що фактично доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в цій частині містять лише посилання / цитування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 27.02.2024 у справі № 912/164/20 щодо застосування положень статей 50, 269 ГПК України ухваленої у подібних / тотожних правовідносинах, однак не містять будь-яких аргументованих доводів, яким чином такі процесуальні порушення вплинули на результат вирішення спору по суті.

8.27. Також ОСОБА_1 у касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування пунктів 2, 7 частини третьої статті 2 та частини четвертої статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах, зокрема, "..коли суд апеляційної інстанції неправомірно залучив учасника судового процесу до участі у справі надавши йому переваги у розгляді іншої справи".

8.28. Верховний Суд неодноразового наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті. 287 ГПК України (1798-12) , крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.29. Разом з тим, Скаржник, обґрунтовуючи свої посилання на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування відповідних правових норм у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених норм, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин цієї справи.

8.30. Доводи ОСОБА_1 про те, що залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ТОВ "Маркхолдер" передбачає надання привілей останньому у вирішенні спору по суті у справі № 912/3561/19 Суд відхиляє як необґрунтовані. Наведені вище доводи є виключно власною оцінкою ОСОБА_1 майбутнього рішення суду, яке буде у хвалено за результатами вирішення спору по суті у наведеній скаржником справі.

8.31. Тобто, такі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанцій та не можуть бути підставою для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених скаржником норм процесуального права (статей 2, 75 ГПК України) у правовідносинах, що склалися в цій справі.

Щодо підстави касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.03.2024, передбаченої пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, пунктом 2 частини першої та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України у контексті доводів касаційної скарги ОСОБА_1, Суд зазначає таке.

8.32. Так, ОСОБА_1 у касаційній скарзі з посиланням на пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови.

8.33. У зазначеному аспекті посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17 та від 22.06.2023 у справах № 912/164/20, № 912/3032/19 щодо застосування положень статей 13, 73, 74, 76, 77, 79, 80, 86, 98, 236, 269 ГПК України.

8.34. Зокрема, наголошує на обов`язку суду перевірити дотримання прав осіб, які беруть участь у справі, під час призначення та проведення експертизи.

8.35. Також з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази. У цьому контексті зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 22.06.2023 у справах № 912/164/20, № 912/3032/19 (у подібних / тотожних правовідносинах). У контексті обов`язку суду апеляційної інстанції навести всі мотиви відхилення / прийняття доводів апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду.

8.36. На переконання ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги в частині того, що:

- експертом при проведенні судової експертизи досліджувалися фотознімки двох комбінованих позначень "ІНФОРМАЦІЯ_1", з описами, які мають між собою істотні розбіжності, а також фотознімки позначень "ІНФОРМАЦІЯ_1", зовнішній вигляд яких не описувався;

- відповідачем не надав для проведення експертизи фотознімки вивіски із спірним позначенням "ІНФОРМАЦІЯ_1", оскільки вивіску було демонтовано, а тому експертом досліджувалися словесне позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" за свідоцтвом НОМЕР_1 від 25.06.2010 та надані виключно представником позивача фотознімки двох комбінованих позначень "ІНФОРМАЦІЯ_1";

- ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи від 19.03.2020 не містить вихідних даних для проведення експертизи в частині опису об`єкта експертного дослідження.

Щодо доводів касаційної скарги в частині неналежного здійснення судом апеляційної інстанції обов`язку перевірити дотримання прав осіб, які беруть участь у справі, під час призначення та проведення експертизи, а також оцінки доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції (в частині заперечень на ухвалу суду першої інстанції про призначення експертизи від 19.03.2020), Суд зазначає таке.

8.37. Відповідно до положень частини першої статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

8.38. В силу положень частини другої статті 98 ГПК України особливість висновку експерта полягає в тому, що предметом його дослідження є обставини, встановлення яких потребує наявності спеціальних знань.

8.39. Отже, висновок експерта дозволяє встановити певні специфічні обставини, які не можуть бути встановлені іншими доказами (засобами доказування).

8.40. Призначення експертизи в силу положень статті 99 ГПК України є правом, а не обов`язком господарського суду. Крім того, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку саме з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

8.41. Верховний Суд констатує, що суди, призначаючи судову експертизу, користуються своїм правом, якщо у справі є така необхідність, тобто для вирішення справи потрібні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

8.42. У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що у цій справі спір виник у сфері інтелектуальної власності, а саме щодо здійснення прав на торговельну марку.

8.43. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю дій відповідача, які полягали у використанні відповідачем за відсутності дозволу власника знака для товарів та послуг за Свідоцтвом України № НОМЕР_1 (право власності на яке належало ТОВ "Маркхолдер", як на момент виникнення спірних відносин, так і на момент звернення до суду), тобто з порушенням відповідних норм та прав власника торгової марки.

8.44. Отже, спірні правовідносини, які виникли між позивачем і відповідачем у цій справі, відносяться до сфери інтелектуальної власності, а саме щодо такого обґєкта, як торговельна марка. Правове регулювання цих відносин має притаманні лише цій сфері специфіку та особливості.

8.45. Верховний Суд виходить з того, що у вирішенні спорів, пов`язаних із захистом прав на торговельні марки для зґясування питань, що потребують спеціальних знань, з дотриманням принципів змагальності, рівності та диспозитивності господарський суд не має перебирати на себе непритаманні суду функції експерта та у випадках, порядку та за умов, передбачених ГПК України (1798-12) , призначає експертизу.

8.46. Отже, призначення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності у цьому спорі обґрунтовано саме специфікою правового регулювання спірних правовідносин і предметом доказування. На підставі цього суд першої інстанції і задовольнив клопотання ТОВ "Маркхолдер". При цьому, жоден з учасників спору не заперечував щодо призначення у справі експертизи обґєктів інтелектуальної власності.

8.47. Згідно з частиною першою статті 102 ГПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи.

8.48. Як встановив суд апеляційної інстанції, під час вирішення питання щодо призначення у справі судової експертизи, суд першої інстанції дотримався положень статті 13 ГПК України та врахував пояснення учасників спору стосовно питань, роз`яснення яких, на їх думку, потребують висновку судової експертизи.

8.49. Стосовно доводів касаційної скарги з посиланням на те, що під час призначення та проведення експертизи судом не дотримано вимог частини другої статті 98 ГПК України, Суд зазначає таке.

8.50. За твердженням скаржника, експерт при проведенні експертизи досліджував фотознімки двох комбінованих позначень "ІНФОРМАЦІЯ_1" з описами, що мають між собою істотні розбіжності, а також фотознімки позначень "ІНФОРМАЦІЯ_1", зовнішній вигляд яких не описувався. Експерт досліджував виключно фотознімки двох комбінованих позначень "ІНФОРМАЦІЯ_1" (подані представником позивача) з описами, які мають між собою істотні розбіжності. При цьому, експерт в суді першої інстанції повідомив, що огляд об`єкта за його місцезнаходженням не проводив, а експертиза проведена за наявними в справі матеріалах справи фотознімками.

8.51. Стосовно наведених вище доводів Суд зазначає, що в силу положень статті 73 ГПК України висновок експерта є одним із засобів доказування.

8.52. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що висновок експерта у розумінні положень процесуального законодавства є рівноцінним засобом доказування у справі поряд з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, від 04.04.2023 у справі № 908/807/18 та від 16.04.2024 у cправі № 916/913/23.

8.53. У постанові від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17 (на яку посилається скаржник) Верховний Суд наголосив, що: "… дослідження висновку експерта - це процесуальна дія, спрямована на одержання з висновку експерта відомостей про факти судом і доведення їх до сприйняття учасників процесу. Суд зобов`язаний особисто сприйняти наданий йому висновок експерта з метою його правильної оцінки при винесенні рішення. Досліджуючи висновок експерта, суд повинен перевірити дотримання прав осіб, які беруть участь у справі, під час призначення та проведення експертизи, а також чи було їм надано можливість ознайомитися з висновком експертизи.

При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Згідно зі статтею 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні".

8.54. У контексті доводів касаційної скарги в цій частині Верховний Суд зазначає, що суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір у цій справі, дослідили обставини справи та в межах визначених процесуальним законом повноважень щодо оцінки наявних у матеріалах справи доказів надали оцінку висновку експертизи, наявному у справі, та викладеним у ньому твердженням разом із іншими доказами наявними у матеріалах справи за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України.

8.55. При цьому, господарські суди першої та апеляційної інстанції також акцентували, що за змістом статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

8.56. У розгляді наведених ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводів та з урахуванням конкретних обставин справи встановлених судами, Верховний Суд насамперед враховує мотиви ухвалення рішення.

8.57. Зокрема, суди встановили факт незаконного використання відповідачем знака для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1". За висновками судів відповідач у порушення вимог закону, не уклавши відповідних ліцензійних договорів з власником знака - ТОВ "Маркхолдер", незаконно використовував знак для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" під час здійснення господарської діяльності. Обставини щодо неправомірного використання знаку для товарів і послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1" під час пропонування до продажу товарів шляхом нанесення його на вивіску ювелірної крамниці за адресою: АДРЕСА_3 (вона ж вул. Шевченка, 13) та факт здійснення відповідачем господарської діяльності з продажу ювелірних виробів у ювелірному магазині за вказаною адресою (як на момент подання позову, так і на час призначення та проведення судової експертизи) є незаперечними.

8.58. Суди встановили, що за результатами проведеної судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, про що складено висновок експерта від 18.08.2020 № 3621/20-53/20440/20-53, зазначено, що позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", що використовується на вивісці ювелірного магазину під час пропонування ювелірних виробів до продажу є: схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком для товарів та послуг "ІНФОРМАЦІЯ_1", зареєстрованим за свідоцтвом України НОМЕР_1 щодо споріднених товарів і послуг, визначених у Додатку до Висновку; використанням знаку для товарів та послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1; відтворенням знаку для товарів та послуг за свідоцтвом України № НОМЕР_1.

8.59. Крім того, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції перевірив доводи ОСОБА_1 наведені в мотивування підстав для відхилення висновку експерта від 18.08.2020 № 3621/20-53/20440/20-53 з підстав самостійної зміни експертом питань, поставлених судом для дослідження, та відсутність огляду експертом об`єкта дослідження за його місцезнаходженням і встановив їх необґрунтованість.

8.60. Зокрема, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що: 1) зі сторони експерта має місце лише певне редагування редакції питань зі збереженням їх суті; 2) експертиза проведена за наявними в матеріалах справи документами, які направлено судом до експертної установи разом з ухвалою про призначення експертизи та окремо витребуваних судом за клопотанням експерта; 3) спір або заперечення між сторонами щодо відповідності відтвореного на фотознімках об`єкту його оригіналу відсутні; 4) згідно з усними поясненнями експерта ОСОБА_4 (викликаної судом в судове засідання для надання пояснень щодо висновку) експертові долучених до матеріалів справи фотознімків було достатньо для того, щоб мати уявлення про позначення; 5) фактичне дослідження експертом декількох вивісок, що розміщені на одній будівлі, не вплинуло на результати дослідження.

8.61. З урахуванням наведеного вище, Верховний Суд зазначає, що у цьому спорі суди попередніх інстанцій визнали висновок від 18.08.2020 № 3621/20-53/20440/20-53 належним доказом з огляду на те, що на підставі такого доказу можна встановити обставини, які входять до предмета доказування, і, крім того, зґясували, що цей висновок відповідає вимогам статті 98 ГПК України.

8.62. Таким чином, у аспекті порушених у касаційній скарзі питань Верховний Суд зауважує, що експертиза, яка проведена у цій справі і висновок за її результатами отриманий відповідно до порядку, визначеному статтями 98 - 103 ГПК України і суди надали йому оцінку, як доказу відповідно до статей 86, 104 ГПК України.

8.63. Отже, перевіривши правильність дотримання судом апеляційної інстанції приписів статті 98 ГПК України, оцінивши наведені ним обґрунтування та врахувавши установлені фактичні обставини, які підлягають встановленню у цьому спорі, колегія суддів дійшла висновку, що як при призначенні у цій справі судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності так і під час оцінки висновку експерта за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України, порушень приписів процесуального Закону не відбулося.

7.88. З огляду на наведене вище, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції статей 13, 73, 74, 76, 77, 79, 80, 86, 98, 236, 269 ГПК України та неврахування висновків щодо застосування статей 86, 98, 104 цього Кодексу, які викладені у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17.

8.64. Касаційна інстанція зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції ніяким чином не суперечать висновкам Верховного Суду у наведеній скаржником справі (№ 916/2479/17), а здійснене судом апеляційної інстанції правозастосування положень статей 86, 98, 104 ГПК України у повній мірі відповідає цьому висновку.

8.65. Зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність правовим висновкам, викладеним у зазначеній скаржником справі (№ 916/2479/17). Наведені у ній висновки (щодо доказів, їх оцінки (у тому числі висновку експертизи), обґрунтування у судовому рішенні мотивів відхилення доказів), є загальними висновками щодо застосування відповідних процесуальних норм та по суті є їх констатацією;. Оцінка доказів у вказаній справі здійснена судами з урахуванням обставин таких справ та сукупності наявних у них доказів, які ґрунтуються на оцінці судами іншої сукупності наявних у ній доказів, у тому числі і за іншого предмета доказування.

8.66. Разом із тим посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.67. У контексті доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду у постановах від 22.06.2023 у справах у справах № 912/164/20, № 912/3032/19 колегія суддів наголошує, що Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

8.68. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи ОСОБА_1 зводяться лише до цитування висновків Верховного Суду, які стосувались недоліків оскаржуваних судових рішень у наведених справах. Крім того, як було зазначено вище, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної вбачається, що суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та навів достатні і обґрунтовані мотиви їх відхилення. Постанова суду апеляційної інстанції відповідає положенням частини першої статті 282 ГПК України.

8.69. Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

8.70. Поряд з тим, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча би однієї із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.71. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів.

Крім того, з посиланням на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 5 частини першої статті 35, частини першої статті 38 ГПК України, оскільки в ухваленні рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід, що був безпідставно визнаний необґрунтованим.

8.72. Наведені доводи Суд також відхиляє, як необґрунтовані з огляду на таке.

8.73. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

8.74. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 310 ГПК України, ОСОБА_1 вказує на те, що в суді апеляційної інстанції постанову від 13.03.2024 ухвалено колегією суддів, якій представником скаржника було заявлено обґрунтований, на думку самого скаржника, відвід та який (відвід) судом безпідставно не задоволено.

8.75. Так, у відводі колегії суддів представник Погрібного О. Г. вказував на те, що судді Центрального апеляційного господарського суду Кощеєв І. М., Чус О. В., Мороз В. Ф. при вчиненні процесуальної дії щодо залучення ТОВ "Маркхолдер" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача у справі № 912/3033/19 допустили поведінку, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, проявивши неповагу до учасників судового процесу і викликає обґрунтовані сумніви в неупередженості та об`єктивності таких суддів (пункт 5 частини першої статті 35 ГПК України).

8.76. Центральний апеляційний господарський суд (у складі: Кощеєв І. М., Чус О. В., Мороз В. Ф.) ухвалою від 11.03.2024 заяву представника ОСОБА_1 про відвід визнав необґрунтованою та згідно з положеннями частини третьої статті 39 ГПК України передав на вирішення судді, який не входить до складу суду, який розглядає справу.

8.77. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.03.2024 (суддя Коваль Л. А.) у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про відвід колегії суддів відмовлено.

8.78. Ухвала суду від 12.03.2024, як і ухвала суду від 11.03.2024 обґрунтована тим, що доводи представника ОСОБА_1 про відвід колегії суддів зводяться лише до незгоди з ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2023 і фактично є незгодою заявника з процесуальними діями суду, що не може бути підставою для відводу в силу частини четвертої статті 35 ГПК України, а тому не свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів у неупередженості або об`єктивності колегії суддів.

8.79. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

8.80. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки відповідно до частини четвертої статті 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Інших підстав в обґрунтування необ`єктивності чи упередженості суддів скаржник не навів.

8.81. Отже, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наведені представником ОСОБА_1 доводи, які викладені на обґрунтування заяви про відвід суддів не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки вони не свідчать про упередженість та необ`єктивність суддів безпосередньо та однозначно не вказують на їх особисте упереджене ставлення та / або до особисту прихильність до будь-якої зі сторін.

8.82. З огляду на наведене вище Суд зазначає, що вказані, а також інші доводи касаційної скарги не є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції по суті спору.

Щодо оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.03.2024 (якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022 у цій справі) у контексті доводів спільної касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (з урахуванням заяви про приєднання до касаційної скарги), Суд зазначає таке.

8.83. Так, в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.03.2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що станом на час вирішення судом апеляційної інстанції питання розподілу судових витрат у справі ТОВ "Маркхолдер" статусу позивача вже не мав.

8.84. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначають про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень частин першої, другої статті 126 та частини четвертої статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах.

8.85. Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції (якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022) у цій справі вбачається, що колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції у справі, що розглядається не з підстав, які були наведені ОСОБА_1 та ФОП Демченко І. В. у апеляційних скаргах, а саме з підстав, наведених у мотивувальній частині постанови по суті спору. Тобто, фактично з огляду на те, що суд апеляційної інстанції здійснив заміну позивача у справі (процесуальне правонаступництво).

8.86. Отже, як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції фактично застосував положення частин дев`ятої, тринадцятої статті 129 ГПК України та задовольнив заяву ТОВ "Маркхолдер" про стягнення 15 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді першої інстанції.

8.87. Таким чином, виходячи із доводів касаційної скарги та враховуючи мотиви скасування судом апеляційної інстанції додаткового рішення суду першої інстанції Верховний Суд переглядає оскаржувану постанову лише в частині застосування судом апеляційної інстанції положень статті 129 ГПК України.

8.88. У контексті зазначених вище доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

8.89. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

8.90. У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.91. Частиною дев`ятою статті 129 ГПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

8.92. Положеннями частини тринадцятої статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

8.93. Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції Верховний Суд відзначає, що у вирішенні питання розподілу судових витрат ТОВ "Маркхолдер", понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції застосував саме положення частини дев`ятої статті 129 ГПК України у контексті відносин щодо виникнення спору внаслідок неправильних дій відповідача.

8.94. Поряд з тим, оскільки доводи спільної касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не містять будь-яких заперечень та посилань стосовно неправильного застосування судом положень частини дев`ятої статті 129 ГПК України, суд касаційної інстанції переглядає оскаржувану постанову лише в частині застосування положень частини тринадцятої статті 129 ГПК України.

8.95. У вирішенні цього питання Суд першочергово враховує та наголошує, що фактично, як станом на час вирішення спору по суті ТОВ "Маркхолдер" мало статус позивача у справі, а тому, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення його заяви у повній мірі узгоджуються, як з положеннями частини четвертої статті 129 ГПК України, так і з положеннями частини тринадцятої цієї статті.

8.96. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що доводи спільної касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції якою скасовано додаткове рішення господарського суду Кіровоградської області від 15.11.2022), не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Щодо оскарження додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у контексті доводів касаційних скарг ОСОБА_1 та Демченко І. В .

8.97. Відповідно до статті 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

8.98. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

8.99. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

8.100. Із аналізу змісту статті 244 ГПК України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.

8.101. Зі змісту оскаржуваної додаткової постанови вбачається, що ТОВ "Маркхолдер" просив суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної та касаційної інстанції в розмірі 30 000,00 грн.

8.102. Також АТ "Цефей" просив суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 15 000,00 грн.

8.103. Однак, суд апеляційної інстанції частково задовольнив вказані заяви та стягнув з відповідача на користь ТОВ "Маркхолдер" 18 134,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (понесених під час розгляду справи в судах апеляційної та касаційної інстанціях); на користь АТ "Цефей" 14 362,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (понесених під час розгляду справи в Центральному апеляційному господарському суді).

8.104. Суд апеляційної інстанції, вказав, зокрема, що відповідно до матеріалів справи відзиви ТОВ "Маркхолдер" та АТ "Цефей" на апеляційну скаргу містять в собі заяви сторін про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу із зазначенням певного розміру, а заявниками дотримано строки подання відповідних доказів на підтвердження понесення ними витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної та касаційної інстанції, визначених частиною восьмою статті 129 ГПК України.

8.105. Верховний Суд зазначає, що в частині застосування положень статті 124 ГПК України та частини восьмої статті 129 ГПК України, додаткова постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується жодним із учасників спору, а тому в цій частині не переглядається.

8.106. Суд виходить з того, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

8.107. Частиною п`ятою статті 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

8.108. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

8.109. Верховний Суд наголошує на тому, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

8.110. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

8.111. Так, ухвалюючи додаткову постанову в частині вирішення питання розподілу судових витрат позивача (АТ "Цефей") суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, містить докази (акт приймання-передачі наданих послуг від 14.03.2024 до договору про надання правничої допомоги від 10.02.2023 та додаткової угоди від 13.02.2023 № 1 до цього договору; детальний опис наданих послуг (робіт), здійснених адвокатом під час супроводження апеляційного розгляду господарської справи №912/3033/19 у якому зазначено вид послуг які надані, час, витрачений адвокатом та загальна вартість послуг;

- вказані документи складені після прийняття Центральним апеляційним господарським судом відповідної постанови за наслідками апеляційного перегляду справи в№ 912/3033/19 по суті спору;

- інтереси позивача в судовому засідання суду апеляційної інстанції суді апеляційної інстанції представляла адвокат Ускова Олеся Вячеславівна;

- детальний опис наданих послуг (робіт) дає можливість встановити кількість обсяг, вартість наданих послуг у тому числі і обсяг часу витраченого адвокатом та складає витрати загальною вартістю 15 000,0 грн.

8.112. Зі змісту оскаржуваної додаткової постанови вбачається, що дослідивши надані АТ "Цефей" на підтвердження судових витрат докази, обсяг і кількість підготовлених відповідачем заяв до суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що перелік послуг, які надані адвокатом Усковою Олесею Вячеславівною згідно з договором про надання правничої допомоги від 10.02.2023 та Додатковою угодою від 13.02.2023 № 1 до цього договору, а також вказані в акті від 14.03.2024 охоплюється правовою допомогою із супроводження господарської справи №912/3033/19 (підготовка заяв і клопотань у справі та участь адвоката в судовому засіданні в режимі відеоконференції).

8.113. З посиланням на висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, наведені у пункті 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, суд апеляційної інстанції зазначив, що витрати позивача у розмірі 638,00 грн, понесені у зв`язку з підготовкою заяви про стягнення / розподіл судових витрат не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

8.114. Надавши оцінку співмірності заявленої суми витрат заявника на правничу допомогу критеріям реальності, розумності розміру витрат, колегія суддів визнала витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 14 362,00 грн такими, що відповідаю критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру та співрозмірними з виконаною адвокатом Усковою Олесею Вячеславівною роботою .

8.115. Ухвалюючи додаткову постанову в частині вирішення питання розподілу судових витрат ТОВ "Маркхолдер" суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- заява третьої особи 3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, містить докази (договір про надання правової допомоги від 08.02.2021 №1, копія додаткової угоди від 08.10.2021 №4 до цього договору, копії Актів приймання-передачі наданих послуг/ виконаних робіт від 24.03.2023, 26.06.2023, 14.03.2024, копії детальних описів наданих послуг (робіт);

- вказані документи складені на виконання умов договору про надання правової допомоги від 08.02.2021 №1 та додаткової угоди від 08.10.2021 №4 до цього договору щодо супроводження господарської справи №912/3033/19 в суді касаційної інстанції та в суді апеляційної інстанції;

- представництво інтересів ТОВ "Маркхолдер" та відповідно, складання процесуальних документів в суді апеляційної інстанції та в суді касаційної інстанції від імені третьої особи здійснювала адвокат Гриценко Юлія Вікторівна;

8.116. Зі змісту оскаржуваної додаткової постанови вбачається, що дослідивши надані ТОВ "Маркхолдер" на підтвердження судових витрат докази, обсяг і кількість підготовлених відповідачем заяв до суду касаційної та апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що перелік послуг, які надані адвокатом Гриценко Юлією Вікторівною згідно з договором про надання правової допомоги від 08.02.2021 №1 та додатковою угодою від 08.10.2021 №4, а також вказані в акті від 26.06.2023 охоплюється правовою допомогою із супроводження господарської справи №912/3033/19 в суді касаційної інстанції (підготовка касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу Погрібного О. Г., заяв і клопотань у справі та участь адвоката в судовому засіданні в режимі відеоконференції).

8.117. Здійснивши аналіз поданих доказів щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, які ТОВ "Маркхолдер" визначив у розмірі 20 000,00 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з умовами додаткової угоди до колегія суддів зазначає, що з тексту Додаткової угоди від 08.10.2021 №4№ 4 до договору, сторони визначили фіксовану суму гонорару для розгляду в суді апеляційної інстанції, в розмірі 10 000,00 грн.

8.118. Також суд апеляційної інстанції встановив, що перелік наданих послуг, відображених в актах приймання-передачі наданих послуг від 20.04.2023 та від 14.03.2024 за своїм змістом є схожими. З огляду на, що взяв до уваги як належний доказ лише один наданих послуг.

8.119. З посиланням на висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, наведені у пункті 6. 35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, суд апеляційної інстанції зазначив, що витрати ТОВ "Маркхолдер" у розмірі 1 866,00 грн, понесені у зв`язку з підготовкою заяв про стягнення / розподіл судових витрат не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

8.120. Надавши оцінку співмірності заявленої суми витрат заявника на правничу допомогу критеріям реальності, розумності розміру витрат, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на правничу допомогу, понесені третьою особою 3 під час розгляду справи в судах апеляційної та касаційної інстанції, підлягають.

8.121. Суд визнав витрати ТОВ "Маркхолдер" на професійну правничу допомогу в судах касаційної та апеляційної інстанцій у розмірі 18 134,00 грн такими, що відповідаю критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру та співрозмірними з виконаною адвокатом Гриценко Юлією Вікторівною роботою.

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_2 на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, Суд зазначає таке.

8.122. Так, відповідач у касаційній скарзі вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення частини четвертої статті 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 13.02.2024 у справі № 926/2551/23, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, від 20.12.2022 у справі № 910/16265/21, від 03.08.2023 у справі № 910/14003/21, від 06.02.2024 у справі № 910/13251/21 та від 09.04.2024 у справі № 922/2822/23.

8.123. Зокрема, за узагальненими доводами відповідача, суд апеляційної інстанції порушив положення частини 4 статті 126 ГПК України, оскільки не врахував фактичні обставини справи, щодо рівня складності цієї справи та фактичних затрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ "Маркхолдер" під час участі в ній, у зв`язку з чим стягнута сума витрат на правову допомогу є значно неспівмірною, а заявлена сума витрат є способом отримання додаткового прибутку.

8.124. За доводами касаційної скарги відповідача, суд апеляційної інстанції при вирішення питання щодо розподілу судових витрат позивача та третьої особи 3 на професійну правничу допомогу у судах касаційної та апеляційної інстанцій не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 13.02.2024 у справі № 926/2551/23, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, від 20.12.2022 у справі № 910/16265/21, від 03.08.2023 у справі №910/14003/21, від 06.02.2024 у справі № 910/13251/21 та від 09.04.2024 у справі №922/2822/23 щодо застосування положень частини четвертої статті 126 ГПК України.

8.125. Суд апеляційної інстанції частково задовольняючи заяви ТОВ "Маркхолдер" та АТ "Цефей" щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 912/3033/19 аргументи клопотання відповідача про зменшення суми витрат на професійну (правничу) допомогу на предмет перевірки неспівмірності таких витрат не розглянув.

8.126. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги відповідача зазначає, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

8.127. Принцип пропорційності є загальним, універсальним принципом права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

8.128. Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати з урахуванням частини третьої статті 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

8.129. Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33 - 34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

8.130. Як вбачається зі змісту оскаржуваної додаткової постанови, суд апеляційної інстанції встановив, що ТОВ "Маркхолдер" та АТ "Цефей" надали документальне підтвердження надання правової допомоги. З урахуванням встановленого, та зважаючи на предмет і підстави позовних вимог, у тому числі заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, а також, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем та третьою особою 3 документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, враховуючи наданий адвокатом обсяг послуг, суд зробив висновок про те, що витрати ТОВ "Маркхолдер" та АТ "Цефей" з оплати правової допомоги в розмірі 18 134,00 грн та 14 362,00 грн є такими, що відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

8.131. Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваного судового рішення, а також доводи скаржника, Верховний Суд відзначає, що суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у повній мірі надав оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, зокрема і клопотанню ОСОБА_2 про необґрунтованість таких витрат позивача та третьої особи 3.

8.132. Таким чином, Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції не було допущено порушень процесуального законодавства, положень статей 2, 13, 74, 86, частин третьої, четвертої статті 126, частини п`ятої статті 129 ГПК України, якими визначено порядок оцінки доказів, якими підтверджується розмір витрат на правничу допомогу адвоката.

8.133. У контексті доводів касаційної скарги та висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

8.134. Разом з тим, доводи касаційної скарги відповідача містять лише декларативні посиланням на неспівмірність заявленого позивачем та третьою особою 3 розміру витрат та зводяться лише до посилання на те, що судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені ТОВ "Маркхолдер" та АТ "Цефей" під час вирішення спору є додатковим способом збагачення з обґрунтуванням, яке зводиться лише до більше стабільного фінансового стану цих юридичних осіб відносно відповідача.

8.135. У той же час Суд зазначає, що у наведенні такого обґрунтування відповідач не враховує суті спірного питання, зокрема, що ці витрати, відшкодування яких гарантовано учасникам спору чинним ГПК України (1798-12) безпосередньо пов`язані з необхідністю позивача та третьої особи 3 захистити своє право інтелектуальної власності на торгову марку знак для товарів та послуг за Свідоцтвом України № НОМЕР_1. У тому числі і без урахування того, що спір виник саме з неправомірних дій відповідача, які полягали у її незаконному використанні.

8.136. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.137. Отже, у контексті доводів скарги ОСОБА_2, що стосуються достовірності поданих позивачем та третьою особою 3 доказів (щодо неусунення розбіжностей в датах ухвалених судових рішень) та надання переваги їх доводам (ненадання оцінки доводам відповідача щодо неспівмірності заявлених сум), колегія суддів зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

8.138. Крім того, колегія суддів зазначає, що наявність в окремому документі помилки, чи неточності у його оформленні, не є підставою для висновку про відсутність понесення заявником витрат на професійну правничу допомогу адвоката, якщо з матеріалів справи вбачаються обставини фактичного надання такої правової допомоги, адже певні недоліки в заповненні документів носять виключно оціночний характер. Подібна за змістом позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 та у додатковій постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 925/331/20.

8.139. Поряд з тим, відповідач у касаційній скарзі не навів жодного обґрунтування стосовно невідповідності здійсненої судом апеляційної інстанції оцінки наявних в матеріалах справи доказів поданих позивачем та третьою особою 3 витрат на підтвердження розміру заявлених витрат вимогам статей 2, 13, 74, 86, 126, 129 ГПК України.

8.140. Також колегія суддів вважає, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду не містять протилежної позиції щодо застосування положень статей 126, 129 ГПК України порівняно з позицією суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, а доводи касаційної скарги взагалі не містять будь-якого обґрунтування щодо невідповідності витрат позивача та третьої особи 3 критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру (щодо їх обсягу, складності та/або включення до їх складу витрат, що не пов`язані з розглядом цієї справи, тощо) у тому числі і не містять обґрунтування, у чому полягає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції висновкам Верховного Суду у зазначених скаржником справах.

8.141. Отже, посилання відповідача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 910/9714/22, № 926/2551/23, № 903/390/18, № 916/2982/16, № 914/1002/19, № 910/16265/21, №910/14003/21, № 910/13251/21 та №922/2822/23, не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.142. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведена ОСОБА_2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження.

8.143. З огляду на викладене вище колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для скасування оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції з мотивів, що наведені відповідачем у касаційній скарзі.

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову суду апеляційної інстанції, Суд зазначає таке.

8.144. ОСОБА_1 на обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції у розподілі судових витрат ТОВ "Маркхолдер" порушив принцип рівності сторін. Зокрема, безпідставно залучивши його до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача надав останньому привілеї щодо можливості приймати участь у розподілі судових витрат.

8.145. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень пунктів 2, 12 частини третьої статті 2, частини тринадцятої статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах.

8.146. Також за аналогічного обґрунтування з посиланням на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 5 частини першої статті 35, частини першої статті 38 ГПК України, оскільки в ухваленні рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід, що був безпідставно визнаний необґрунтованим. Водночас вказана колегія суддів при вирішенні питання по розподілу судових витрат, понесених позивачем в суді першої інстанції навела схожі висновки як при обґрунтуванні підстав для стягнення судових витрат на користь позивача так і при обґрунтуванні підстав для стягнення судових витрат на користь третьої особи.

8.147. Верховний Суд у контексті доводів касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що положеннями пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України (завдання та основні засади господарського судочинства) гарантовано право сторонам спору на відшкодування судових витрат.

8.148. В силу положень статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

8.149. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

8.150. У вирішенні порушеного ОСОБА_1 у касаційній скарзі питання Суд виходить із того, що ТОВ "Маркхолдер" станом на час виникнення спірних правовідносин, станом на час звернення до суду з позовом було власником торгового знаку "ІНФОРМАЦІЯ_1". Крім того, фактично станом до 22.11.2023 до ухвалення Центральним апеляційним господарським судом ухвали про заміну учасника справи правонаступником було позивачем у цьому спорі. Тобто, фактично весь обсяг професійної правничої допомоги у цьому спорі, спрямований саме на використання саме ТОВ "Маркхолдер", як позивачем своїх процесуальних прав задля ефективного захисту порушеного права інтелектуальної власності, як в суді касаційної інстанції так і в суді апеляційної інстанції до зазначеної вище дати.

8.151. Отже, у вирішенні питання щодо стягнення судових витрат ТОВ "Маркхолдер" першочергово підлягає врахування його процесуального статусу до 22.11.2023.

8.152. Крім того, як вже було зазначено вище, відповідно до частини тринадцятої статті 129 ГПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

8.153. У цьому контексті колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.10.2023 у справі № 924/544/22. Згідно з яким: "… за результатами розгляду та вирішення справи по суті при розподілі судових витрат суди мають вирішити щодо сторони, не на користь якої ухвалено остаточне судове рішення, питання відшкодування (компенсації) іншій стороні понесених судових витрат по справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а відповідний механізм щодо відшкодування (компенсації) понесених судових витрат застосовується й до третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в порядку, визначеному частиною тринадцятою статті 129 ГПК України".

8.154. Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що у вирішенні питання розподілу судових витрат ТОВ "Маркхолдер" суд апеляційної інстанції порушив принцип рівності сторін є такими, що не ґрунтуються на положеннях норм 2, 16, 41, 129 ГПК України (1798-12) та на фактичному змісті спірних правовідносин у цьому спорі. Крім того, ніяким чином не спростовують безпосередньо сам факт надання ТОВ "Маркхолдер" правової допомоги у розгляді справи № 912/3033/19, що такі витрати позивача були необхідними у тому числі і, що їх розмір є розумний та виправданий.

8.155. З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що у вирішенні питання розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції не було порушено норми процесуального права та не надано переваг ТОВ "Маркхолдер".

8.156. Доводи ОСОБА_1, які наведені у касаційній скарзі з посиланням на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України, Суд відхиляє, як необґрунтовані з мотивів, які вже були викладені у пунктах 8.72. - 8.82. цієї постанови. Будь-яких обґрунтованих та вмотивованих заперечень щодо невідповідності стягнутих судом сум критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, доводи касаційної скарги не містять

8.157. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині додаткової постанови, також не знайшли свого підтвердження.

8.158. Таким чином, оскільки, доводи касаційних скарг відповідача та третьої особи 3 не знайшли свого підтвердження, то підстави для скасування оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд в цій частині відсутні.

8.159. У прийнятті даної постанови Верховний Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржниками не зазначено й не обґрунтовано.

8.160. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.161. Слід також зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.162. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні і ключові питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у цій справі як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують вказаного висновку.

8.163. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення.

9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

9.1. Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

9.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

9.3. Згідно з положеннями частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. Звертаючись із касаційними скаргами, скаржники в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростували наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довели неправильного застосування останнім норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.