927/1206/21 Окрема думка щодо представництва прокурора у справі про визнання незаконним і скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності, визнання недійсними договорів оренди - 29.04.2024 Прийняття

за позовом керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Івангородське" про визнання незаконним і скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності, визнання недійсними договорів оренди

за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2022 року та рішення Господарського суду Чернігівської області від 25 липня 2022 року

Коротка історія справи

У листопаді 2021 року керівник Ніжинської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - відповідач-1, Держгеокадастр), Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області (далі - відповідач-2, Плисківська сільрада), Товариства з обмеженою відповідальністю "Івангородське" (далі - відповідач-3, ТОВ "Івангородське"), у якому просив:

? визнати незаконним і скасувати наказ Держгеокадастру від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138" (далі - Наказ);

? скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 07.02.2019 № 45416082, номер запису про право власності 59104963, та одночасно припинити за Плисківською сільрадою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на вказану земельну ділянку;

? визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, придбаної на земельних торгах (аукціоні), площею 17,4036 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0096, укладений 11.08.2021 між Плисківською сільрадою та ТОВ "Івангородське";

? визнати недійсним договір оренди земельної ділянки придбаної на земельних торгах (аукціоні), площею 17,4035 га, кадастровий номер 7420886000:02:002:0097, укладений 11.08.2021 між Плисківською сільрадою та ТОВ "Івангородське".

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до статей 53, 54 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), статей 17, 34 Закону України від 08.06.2000 № 1805-ІІІ "Про охорону культурної спадщини" земельна ділянка, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, площею 34,8071 га, не може вибути із державної власності.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.07.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022, позов задоволено повністю.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що Департамент як орган державної влади, який здійснює контроль у сфері охорони культурної спадщини у Чернігівській області, в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити позов про усунення таких правопорушень. Проте, Департамент не вжив належних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, а отже, прокурор правильно визначив позивача у цій справі та звернувся до суду із дотриманням процедури, передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

На спірних земельних ділянках розташовані пам`ятки культурної спадщини (поселення Рудка-2 та група курганів-1). Внаслідок цього земельна ділянка площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій розташована пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності. Тому Наказ у частині передання у комунальну власність вказаної земельної ділянки видано усупереч приписам Конституції України (254к/96-ВР) , ЗК України (2768-14) та Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) , він порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України, а отже, підлягає визнанню недійсним.

Вимоги про скасування рішення державного реєстратора та припинення права комунальної власності на спірне майно є похідними та такими, що підлягають задоволенню.

Договори оренди підлягають визнанню недійсними з тих підстав, що земельна ділянка площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, вибула з державної власності поза волею власника. Вказані договори укладені без фактичного волевиявлення власника земельних ділянок та без прав на розпорядження цими земельними ділянками у особи, які вчинила такі правочини.

Не погоджуючись із рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, відповідач-1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду. Зазначав про те, що саме Держгеокадастр є органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, а не органи прокуратури; Департамент не є розпорядником земель будь-якої категорії, а прокурор не довів наявності у нього підстав представляти інтереси держави саме в особі Департаменту. Позов не містить доказів того, що межі земельної ділянки, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138, накладаються на межі поселення Рудка-2. Суди неправильно застосували положення Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) та ЗК України (2768-14) . Крім того, накази Держгеокадастру щодо надання земельних ділянок є ненормативними актами, що застосовуються одноразово, а тому позов про визнання недійсним такого наказу не може бути задоволений, оскільки наказ вичерпав свою дію шляхом виконання.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) касаційну скаргу Держгеокадастру залишено без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

У мотивувальній частині вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила про таке.

Оскільки прокурор вважає, що у спірних правовідносинах є компетентний орган, уповноважений на захист порушених інтересів держави, то при зверненні до суду з позовом прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі обставини: Департамент листами від 14.01.2020, 23.01.2020 та від 04.03.2021 звертав увагу Плисківської селищної ради на наявність порушень, що мають бути усунуті, проте ефективних заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки у власність держави, не вжив; листом № 5212вих-21 від 22.11.2021 прокурор повідомив Департамент про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі цього органу (пункти 72, 74).

Департамент, зокрема, має повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини, забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини та захисту історико-культурного середовища; щодо складання матеріалів реагування з приводу виявлених порушень щодо дотримання вимог охорони та використання об`єктів культурної спадщини, скеровування таких матеріалів до правоохоронних органів; щодо призначення охоронних заходів на пам`ятках та їхніх територіях тощо. Тобто Департамент має широке коло повноважень, які можуть бути вжиті, зокрема, з метою захисту пам`яток археології. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи касаційної скарги про те, що прокурор неправильно зазначив позивача в справі (орган, уповноважений на захист інтересів держави в спірних правовідносинах). Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та, відповідно, порядку звернення до суду з цим позовом (пункти 80, 81).

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, земельна ділянка, площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138 (яку було поділено на земельні ділянки з кадастровими номерами 7420886000:02:002:0096 та 7420886000:02:002:0097), є такою, на якій розташовані пам`ятки археології. Як результат, ця земельна ділянка передана з державної власності протиправно (пункт 96).

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини (пункт 123).

У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу Держгеокадастру від 21.12.2018 до таких відповідачів: Держгеокадастру та Плисківської сільради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільради та ТОВ "Івангородське". З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернувся лише Держгеокадастр. Плисківська сільрада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ "Івангородське" як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями. Держгеокадастр у касаційній скарзі не навів доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначив, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили. Враховуючи, що межі касаційного перегляду визначаються не тільки вимогами касаційної скарги, а й доводами такого оскарження (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України (1798-12) ), взявши до уваги, що у зазначеній частині висновків судів заявник доводів не навів, тому судові рішення в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними Великою Палатою Верховного Суду не переглядаються (пункти 131 - 134).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Не погоджуюся з окремими висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими за результатами розгляду цієї справи, тому вважаю необхідним висловити окрему думку з наступних питань.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци перший - четвертий частини четвертої).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурору про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та інші).

Вважаю, що прокурор правильно визначив орган, який має повноваження захищати порушені інтереси держави у спірних правовідносинах. Таким органом є Департамент. Однак прокурор не дотримався визначеної статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури для отримання повноважень захищати в суді інтереси держави замість вказаного органу.

Так, згідно з матеріалами цієї справи прокурор звертався до Департаменту декілька разів (зокрема, листами від 26.07.2021 та 03.08.2021) з метою зібрання інформації стосовно розпорядження Плисківською сільрадою спірною земельною ділянкою. Ці звернення прокурора мали місце до моменту укладення Плисківською сільрадою договорів оренди із ТОВ "Івангородське".

Департамент надавав відповіді на листи прокурора, зокрема, 29.07.2021 та 03.08.2021, у яких вказував, що доводив до відома Плисківської сільради обов`язкові умови використання власниками та орендарями археологічних об`єктів, та зазначав про відсутність у нього інформації про те, що Плисківська сільрада передала будь-кому у власність або у користування спірну земельну ділянку.

Також прокурор неодноразово звертався до Держгеокадастру та Плисківської сільради стосовно правового режиму вказаної земельної ділянки та умов користування нею. Відповідачі 1 і 2 у відповідях на вказані звернення повідомляли про відсутність порушень. Листом від 31.08.2021 Плиськівська сільрада поінформувала прокурора про проведення земельних торгів з продажу права оренди цієї земельної ділянки (яка вже була поділена на дві частини) та їх результати.

29.09.2021 прокурор звернувся до Департаменту із запитом про надання актів технічного огляду археологічної пам`ятки та розрахунку вартості земельної ділянки з метою встановлення наявності підстав для захисту інтересів держави у сфері земельних відносин та підстав для представництва інтересів держави в суді згідно з вимогами статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Після цього листом за вихідним № 5212ВИХ-21 від 22.11.2021 прокурор поінформував Департамент про проведення земельних торгів щодо продажу права оренди земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології місцевого значення, зазначив, що "в окружної прокуратури є достатні підстави вважати, що прийнятий Держгеокадастром Наказ порушує захищене законом, виключне право власності держави на земельну ділянку площею 34,8071 га", а також що "надання вищевказаних земельних ділянок в оренду свідчить про розпорядження ними поза волею законного власника (держави), без укладення охоронних договорів, обов`язкового погодження з Департаментом проектної документації із землеустрою щодо відведення цих ділянок у користування, тобто без дотримання відповідних умов використання археологічних об`єктів. У зв`язку із цим прокурор повідомив позивача, що ним подається позов в інтересах Департаменту про визнання недійсним Наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів оренди.

Власне позов прокурора має вихідний № 5210ВИХ-21 від 22.11.2021, тобто був зареєстрований як вихідна кореспонденція прокуратури навіть раніше за той лист, яким прокурор повідомляв позивача про намір подати цей позов в його інтересах.

Вказані дії прокуратури не вважаю належним дотриманням вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", які передбачають, зокрема, попереднє повідомлення суб`єкта владних повноважень про виявлене порушення та намір звернутися до суду за захистом інтересів держави з тим, щоб відповідний компетентний орган мав можливість самостійно реалізувати свої повноваження та відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави або шляхом самостійного подання позову до суду, або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Натомість за обставинами цієї судової справи прокурор не надав можливості Департаменту самостійно здійснювати захист порушеного права держави на спірну земельну ділянку, на якій розташовані археологічні пам`ятки. Очевидно, що прокурор виступив саме як альтернативний суб`єкт звернення до суду, фактично замінивши собою компетентний орган, який мав можливість захищати інтереси держави - Департамент.

Суди мали звернути увагу на ці обставини і відреагувати на вказану таку поведінку прокуратури шляхом встановлення відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді та залишення позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі Департаменту, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Щодо визнання недійсними договорів оренди

Прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави в особі Департаменту, заявив, в тому числі, вимоги про визнання недійсними двох договорів оренди, укладених 11.08.2021 між Плисківською сільрадою та ТОВ "Івангородське" стосовно спірної земельної ділянки (поділеної на дві частини) за результатами проведення земельних торгів.

Вказані позовні вимоги прокурор мотивував тим, що відбулося розпорядження земельними ділянками поза волею законного власника (держави), без укладення охоронних договорів, обов`язкового погодження з Департаментом проектної документації із землеустрою щодо відведення цих ділянок у користування, тобто без дотримання відповідних умов використання археологічних об`єктів.

У зв`язку із цим прокурор посилався на порушення сторонами під час укладення договорів оренди пункту 10 частини першої статті 6, статей 17, 23, 30, 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 54, 54-1, 150, 186 ЗК України, та зазначав, що наявні передбачені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підстави для визнання цих договорів недійсними.

Проте вказані прокурором статті Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) та ЗК України (2768-14) не врегульовують відносини оренди земельних ділянок, на яких розташовані археологічні пам`ятки (як і земель історико-культурного призначення в цілому), та не містять заборону щодо передачі в оренду таких земельних ділянок.

Навпаки, частина друга статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції від 24.07.2021) містила норму про те, що встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

Задовольняючи вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди, суди першої та апеляційної інстанцій послалися на загальні приписи статей 203, 215 ЦК України та зазначили, що ці договори визнаються недійсними в судовому порядку, оскільки відповідні земельні ділянки вибули з державної власності поза волею власника, а у особи, яка вчинила вказані правочини, було відсутнє право на розпорядження земельними ділянками.

Не погоджуюсь із наведеним висновком та вважаю, що за обставинами цієї справи у судів не було підстав визнавати недійсними договори оренди, укладені між відповідачами 2 і 3, за умовами яких Плисківська сільрада передала спірну земельну ділянку в оренду ТОВ "Івангородське" строком на 10 років за результатами проведення земельних торгів.

Під час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду представник Департаменту в судовому засіданні зазначив про те, що межі археологічних пам`яток на цей час в натурі не визначені у зв`язку із тим, що відповідні землевпорядні роботи на спірній земельній ділянці не проводилися. Водночас не можна займатися сільським господарством, і зокрема, здійснювати оранку землі на самих пам`ятках археологічної спадщини, тому що культурний шар знаходиться неглибоко, і він безповоротно втрачається внаслідок вчинення таких дій.

Зі свого боку, Закон України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) та ЗК України (2768-14) не містять положень щодо заборони передачі у користування (оренду) земельних ділянок, на яких розташовані археологічні пам`ятки.

Натомість згідно з матеріалами справи, Департамент погодив технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації спірної земельної ділянки за наступних умов:

1. Упродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельні ділянки, укладення охоронних договорів на пам`ятки археології.

2. Укладення охоронних договорів на об`єкти археологічної спадщини у випадку їх виявления на території земельних ділянок.

3. Вилучення з оранки кургану з групи курганів-1 і укладення охоронного зобов`язання із суміжним землекористувачем.

4. Обов`язкового погодження з Департаментом проектної документації із землеустрою щодо відведення цих ділянок у користування;

5. Безперешкодного доступу фахівців-археологів для дослідження території землевідводу на предмет наявності чи відсутності земель історико-культурного призначення.

6. Безперешкодного допуску представників органу охорони чи уповноважених ним осіб для здійснення контролю за виконанням умов погодження (довідка від 14.05.2018 № 120П, т. 2, а.с. 97-98).

З листів Департаменту, адресованих прокурору та Плисківській сільраді стосовно спірної земельної ділянки слідує, що Департамент не заперечував можливості передачі її в оренду, але при обов`язковому дотриманні майбутніми орендарями таких умов:

1. Використання земельних ділянок за цільовим призначенням із забезпеченням збереженості археологічних об`єктів: рілля - оранка на глибину не більше 0,2 м, сіножаті та пасовище - без застосування оранки для підсіву трав, на самостійно заліснених пасовищах - заборона корчування дерев (стаття 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

2. Обов`язкове погодження з Департаментом проєктної документації щодо відведення земельних ділянок в оренду, а також в разі зміни цільового призначення чи зміни користувача (пункт 10 частини першої статті 6, пункт 4 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 20, 122, 186, 186-1 ЗК України).

3. Безперешкодний доступ фахівців-археологів для дослідження території землевідводів.

4. Безперешкодний допуск представників органу охорони чи уповноважених ним осіб для здійснення контролю за виконанням умов (стаття 9 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

5. Внесення чотирьох вказаних обмежень у договір оренди на землю.

При цьому прокурор не зазначав, які конкретно умови, з наведених вище, є недотриманими орендарем, внаслідок чого ТОВ "Івангородське" користується спірною земельною ділянкою з порушенням вимог земельного законодавства та договори оренди мають бути визнані недійсними.

Так, у пунктах 35, 41 договорів оренди зазначено про те, що на оренду земельних ділянок встановлені обмеження - земля є охоронною зоною навколо об`єкта культурної спадщини відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) ; орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження.

29.10.2021 ТОВ "Івангородське" уклало з Відділом культури, сім`ї, молоді та спорту Ніжинської районної державної адміністрації охоронні договори на пам`ятки культурної спадщини, розташовані на території орендованих земельних ділянок, за умовами яких зобов`язалося використовувати земельні ділянки виключно за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, не проводити будь-яких робіт по переміщенню ґрунту, що можуть зашкодити пам`ятці.

До вказаних охоронних договорів додається акт 3629-Чр, 3652-Чр технічного огляду об`єкта археологічної спадщини, у якому не зафіксовано порушень вимог земельного законодавства.

За вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій помилково визнали недійсними договори оренди, укладені між відповідачами 2 і 3.

Відповідно до загальної норми частини першої статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Судам необхідно було слідувати меті забезпечення стабільності господарських правовідносин та дотриманню принципів правової визначеності й належного урядування.

Зокрема, за матеріалами цієї справи ТОВ "Івангородське" як переможець земельних торгів (аукціону) від 11.08.2021 є добросовісним набувачем права оренди земельних ділянок. За результатами вказаного аукціону відповідач-3 уклав договори оренди земельних ділянок із відповідачем-2, розраховуючи на те, що Плисківська сільрада діє в межах своїх повноважень та відповідно до закону.

Як відомо, принцип "належного урядування", який послідовно підтримується в рішеннях Європейського суду з прав людини (наприклад у Рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", заява № 29979/04), має на увазі, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Але потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.

Матеріали справи засвідчують добросовісну поведінку орендаря у спірних правовідносинах. Керуючись принципами правової визначеності й належного урядування, суди не повинні були піддавати сумніву правомірність укладених договорів оренди; орендарю слід було дозволити користуватися спірною земельною ділянкою до закінчення строку дії договорів оренди, за умови, що він виконує всі вимоги законодавства про охорону культурної спадщини.

На підставі наведеного вважаю, що суди першої та апеляційної інстанцій мали відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсними договорів оренди, оскільки вони є необґрунтованими. На викладені вище правові аргументи звертав увагу Держгеокадастр у своїй касаційній скарзі, висловлюючи прохання до суду касаційної інстанції скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову прокурора.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.