925/1577/20(925/288/23) Про визнання в межах справи про банкрутство недійсним договору купівлі-продажу бункера-накопичувача перевантажувального та застосування наслідків недійсності правочину - 24.04.2024 Прийняття

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 21.12.2020 у справі №925/1577/20 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Колос 14" (далі - ТОВ "Колос 14", боржник), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, відповідно до статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна ТОВ "Колос 14" арбітражного керуючого Назаренка Сергія Анатолійовича.

Господарський суд Черкаської області постановою від 01.12.2021 визнав ТОВ "Колос 14" банкрутом, розпочав ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначив арбітражну керуючу Носань Наталію Сергіївну.

На даний час провадження у справі № 925/1577/20 перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

Ліквідатор ТОВ "Колос 14" арбітражний керуючий Носань Н.С. звернулась до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на бункер-накопичувач перевантажувальним марки ПБН-30, реєстраційний номер 39271CA, рік випуску 2019, заводський номер 100737, заборони ПП "Іріда" здійснювати будь-які дії з бункером-накопичувачем перевантажувальним марки ПБН-30, реєстраційний номер 39271CA, рік випуску 2019, заводський номер 100737, зокрема: відчужувати сільськогосподарську техніку в будь-який спосіб, змінювати власника сільськогосподарської техніки, передавати сільськогосподарську техніку в заставу, оренду третім особам, передавати сільськогосподарську техніку до статутного капіталу будь-яких юридичних осіб, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані із зміною власника сільськогосподарської техніки.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.03.2023 у справі №925/1577/20(925/286/23) заяву про вжиття заходів забезпечення позову задоволено та вжито відповідні заходи забезпечення позову.

Ліквідатор ТОВ "Колос 14" арбітражний керуючий Носань Н.С. звернулась до Господарського суду Черкаської області в межах справи про банкрутство з позовною заявою про визнання недійсними укладеного боржником правочину - договору купівлі-продажу № 1609/9/2020 від 16.09.2020 та застосування наслідків недійсності цього правочину.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що:

- договір являється безоплатним враховуючи п. 3.2. договору купівлі-продажу №1609/9/2020 від 16.09.2020, бункер-накопичувач перевантажувальний на дату підписання сторонами договору вже являється оплаченим, відтак, надане до матеріалів справи платіжне доручення не підтверджує факт оплати ПП "Іріда" на користь ТОВ "Колос 14" грошових коштів в межах даного договору за спірний бункер-накопичувач перевантажувальний;

- згідно з п. 6.1, п. 6.2. договору, передача бункера-накопичувача перевантажувального не оформлюється актом приймання-передачі, а наявність підписів на цьому договорі свідчить про те, що сільськогосподарська техніка передана у фактичне володіння ПП "Іріда", та одночасно із цим з моменту підписання цього Договору обома сторонами право власності на бункер-накопичувач перевантажувальний переходить від ТОВ "Колос 14" до ПП "Іріда";

- директор ТОВ "Колос 14" не мав повноважень на укладення договору, оскільки положеннями статуту ТОВ "Колос 14" передбачено, що надання згоди на укладення правочинів що виходить за рамки звичайної господарської діяльності товариства або базуються на незвичайних комерційних умовах (тобто будь-які договори, контракти, угоди чи домовленості, які не є виправданими з комерційної точки зору) належить до компетенції загальних зборів учасників товариства, а оскільки будь-якого рішення загальних зборів із наданням згоди на укладання оспорюваного договору, із зазначенням особи контрагента за договором, реквізитів договору до Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області надано не було, та інших відомостей про існування такого рішення немає, позивач вважає, що згоди на продаж техніки керівником боржника отримано не було;

- станом на дату укладення договору керівником ПП "Іріда" являвся ОСОБА_2, який одночасно є засновником ТОВ "Колос 14", а тому останнє вважається таким, що відчужило належну товариству сільськогосподарську техніку на користь заінтересованої особи в розумінні статті 1 КУзПБ;

- договір укладено у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Колос 14");

- договором завдано шкоди ТОВ "Олімп", перед яким у боржника станом на дату укладення спірного договору існувала прострочена кредиторська заборгованість, яка не була погашена за рахунок проданої сільськогосподарської техніки, не зважаючи на обізнаність боржника про її існування;

- на момент вчинення оспорюваного правочину спірна сільськогосподарська техніка перебувала в заставі АТ "Креді Агріколь Банк", а тому її відчуження являється порушенням статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Відповідач заперечував проти позовних вимог ліквідатора боржника, вказуючи, що:

- оспорюваний договір купівлі-продажу являється оплатним, що підтверджується платіжним дорученням та випискою з рахунку ТОВ "Колос 14" в АТ "Креді Агріколь Банк";

- протоколом-рішенням зборів учасників ТОВ "Колос 14" від 16.10.2020 надано повноваження керівнику товариства ОСОБА_1 на проведення усіх необхідних дій для продажу спірного трактора колісного, що в силу положень статті 241 ЦК України свідчить про схвалення його продажу;

- керівник ТОВ "Колос 14" в силу положень п. 9.1. та п. 9.2.1. статуту ТОВ "Колос 14" мав повноваження для укладення правочинів, загальна вартість яких не перевищує еквівалент 500000,00 доларів США;

- відчуження сільськогосподарської техніки ТОВ "Колос 14" здійснено задля погашення кредиторської заборгованості перед АТ "Креді Агріколь Банк" у розмірі 10 000 000,00 грн, яка існувала станом на дату укладення Договору купівлі-продажу;

- позивач діє виключно в інтересах ТОВ "Олімп";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу, в силу положень статті 216 ЦК України матиме наслідком обов`язок боржника повернути ПП "Іріда" грошові кошти, отримані за продаж трактора колісного, що призведе до збільшення суми кредиторських вимог і не матиме наслідком погашення всіх кредиторських вимог, а тому заявлені позовні вимоги не відповідають інтересам ТОВ "Колос 14";

- стаття 42 КУзПБ передбачає визнання недійсними виключно безоплатних правочинів.

Фактичні обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій

09.02.2017 між АТ "Креді Агріколь Банк" та ТОВ "Колос 14", ПП "Іріда" укладено Договір про надання банківських послуг № 215/2897853, згідно якого АТ "Креді Агріколь Банк" зобов`язувалось надавати ТОВ "Колос 14" та ПП "Іріда" банківські послуги, перелічені в договорі, в межах встановленого договором ліміту банківської послуги, а ПП "Іріда" та ТОВ "Колос 14" приймати надані банком послуги та належним чином виконувати зобов`язання за договором, відносно наданої банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг банку.

Згідно з п. 16 Договору про надання банківських послуг, в день укладення Договору, але в будь-якому випадку до моменту отримання Банківської послуги за Договором вперше, Клієнт має укласти/забезпечити укладення третьою особою.

Відповідно до п. 17 Договору про надання банківських послуг, Генеральний строк Договору (строк протягом якого клієнти банку повинні виконати усі боргові зобов`язання за Договором) - до 08.02.2024, Генеральний ліміт Договору (максимальна сума боргових зобов`язань клієнта за Договором на конкретну дату) - 5000000,00 грн.

09.02.2017 разом із укладенням Договору про надання банківських послуг між АТ "Креді Агріколь Банк" та ТОВ "Колос 14" було укладено Договір застави №215/2897853-2, відповідно до якого ТОВ "Колос 14" задля забезпечення виконання зобов`язань за Договором про надання банківських послуг від 09.02.2017, передано в заставу банку наступне рухоме майно:

- борона дискова БДВП-6,3 з прикотуючим катком БДВП-6,3, 2016 року виробництва, серійний номер 3228, інвентарний номер 96, місце знаходження - вул. Шевченка, буд. 80, с. Стара Осота, Олександрівський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 359812,50 грн;

- оприскувач причіпний JOHN DEERE М732-24m, 2015 року виробництва, серійний номер 1WZ0732MCF0160185, інвентарний номер 91, місце знаходження - вул. Шевченка, буд. 80, с. Стара Осота, Олександрівський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 846713,33 грн;

- культиватор HORSCH Tiger 4MT з катком TopRing, 2016 року виробництва, серійний номер 34642087, інвентарний номер 86, місце знаходження - вул. Шевченка, буд. 80, с. Стара Осота, Олександрівський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 1175436,67 грн;

- трактор колісний NEW HOLLAND TD5.110, 2015 року виробництва, серійний номер HFD153977, реєстраційний номер 33953СА, місце знаходження - вул. Шевченка, буд. 80, с. Стара Осота, Олександрійський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 633855,00 грн.

27.02.2018 між АТ "Креді Агріколь Банк" та ТОВ "Колос 14" укладено Договір про зміну №1 до Договору застави № 215/2897853-2 від 09.02.2017, відповідно до якого внесено зміни до п. 11, 13 Основного Договору, зокрема щодо майна, яке передано в заставу, а саме додатково включено наступне майно:

- перевантажувальний бункер-накопичувач ПБН-16, 2017 року виробництва, серійний номер 160274, інвентарний номер 00009, місце знаходження - с.Стара Осота, Олександрівський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 288882,50 грн;

- розпушувач JOHN DEERE 512, 2004 року виробництва, заводський номер N00512Х002694, інвентарний номер 00012, місце знаходження - с.Стара Осота, Олександрійський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 443 825,00 грн;

- жниварка для збирання соняшника ЖНС-7,4 ДЖ, 2017 року виробництва, заводський номер 268052, інвентарний номер 00011, місце знаходження - с.Стара Осота, Олександрійський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 201 352,50 грн;

- трактор колісний MASSEY FERGUSON MF8480, 2006 року виробництва, заводський номер R047022, двигун номер S02813, місце знаходження - с.Стара Осота, Олександрійський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 1 190 470,83 грн.

20.03.2019 між АТ "Креді Агріколь Банк" та ТОВ "Колос 14" укладено Договір про зміну №2 до Договору застави № 215/2897853-2 від 09.02.2017, відповідно до якого внесено зміни до п. 13 Основного Договору, щодо майна, яке передано в заставу, а саме додатково включено наступне майно:

- ваги автомобільні тензометричні електронні для зважування сільськогосподарської продукції типу ВАТ-80 вантажоприймальний пристрій "Тоннар" з довжиною платформи 18 м, 2018 року виробництва, заводський номер 735, інвентарний номер 00047, місце знаходження - с. Стара Осота, Олександрійський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 218630,83 грн;

- трактор NEW HOLLAND TD5.110, 2016 року виробництва, заводський номер HFD171394, місце знаходження - с. Стара Осота, Олександрійський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 517184,17 грн;

- трактор колісний NEW HOLLAND T8.410, 2017 року виробництва, заводський номер JJAT8410KHRE01123, місце знаходження - с. Стара Осота, Олександрійський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 3345210,00 грн.

13.03.2020 між АТ "Креді Агріколь Банк" та ПП "Іріда", ТОВ "Колос 14" укладено Договір про зміну № 8 до Договору про надання банківських послуг від 09.02.2017 №215/2897853, згідно якого внесено зміни до положень Основного договору, в тому числі в частині розміру ліміту банківської послуги та дат її поступового припинення, відповідно до якої встановлено, що чинність ліміту банківської послуги закінчується 01.04.2021.

29.04.2020 між АТ "Креді Агріколь Банк" та ТОВ "Колос 14" укладено Договір про зміну №3 до Договору застави № 215/2897853-2 від 09.02.2017, відповідно до якого внесено зміни до п. 7, 11 Основного Договору, зокрема щодо рухомого майна, переданого в заставу, а саме додатково включено наступне майно:

- трактор колісний JOHN DEERE 6135B, 2018 року виробництва, заводський номер 1YR6135BCJN500627, місце знаходження - вул. Шевченка, буд. 80, с.Стара Осота, Олександрівський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 896345,83 грн;

- бункер-накопичувач перевантажувальний ПБН-30, 2019 року виробництва, заводський номер 100737, місце знаходження - вул. Шевченка, буд. 80, с.Стара Осота, Олександрівський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 750 230,00 грн.

04.06.2020 між АТ "Креді Агріколь Банк" та ТОВ "Колос 14" укладено Договір про зміну №4 до Договору застави № 215/2897853-2 від 09.02.2017, відповідно до якого внесено зміни до положень п. 13 Основного Договору, зокрема щодо рухомого майна, що передавалось в заставу банку, а саме до складу заставного майна додатково включене наступне:

- коротка дискова борона Heliodor 9/700 KA, 2018 року виробництва, заводський номер 459240, місце знаходження - вул. Шевченка, буд. 80, с.Стара Осота, Олександрівський район, Кіровоградська область, вартість за згодою між Заставодавцем і Банком - 920391,67 грн.

30.12.2020 на адресу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (надалі - "Держпродспоживслужба") розпорядником майна направлено запит № 02-02/165 від 24.12.2020, згідно якого просив надати інформацію про трактори, самохідні шасі, самохідні с/г дорожньо-будівельні та меліоративні машини, с/г техніку та інші механізми, які були зареєстровані за ТОВ "Колос 14"за період з 01.01.2017 по дату надання відповіді на цей запит, та досі рахуються на обліку в Держпродспоживслужбі за цим товариством.

12.01.2021 на поштову адресу розпорядника майна надійшов лист Держпродспоживслужби від 05.01.2021 № 17.3-10/135, відповідно до якого згідно з даними уніфікованої автоматизованої електронно-облікової системи надана інформація про реєстраційні дії за ТОВ "Колос 14" за період 01.01.2017 по 05.01.2021.

12.01.2021 на адресу Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області направлено запит від 12.01.2021 № 02-02/28, яким розпорядник майна просив надати належним чином завірені копії документів, на підставі яких вищевказана техніка була знята з обліку за ТОВ "Колос 14" та повідомити осіб, за якими ця техніка зареєстрована на момент надання відповіді на запит.

В ході процедури розпорядження майном стало відомо про те, що частина вищевказаної техніки ТОВ "Колос 14" була перереєстрована на ПП "Іріда" (код ЄДРПОУ 24413994, бул.Шевченка, 200, м. Черкаси, 18000).

18.01.2021, керуючись отриманою інформацією, розпорядником майна направлено на адресу Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області та Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів запити від 18.01.2021 № 02-02/41 та № 02-02/42 відповідно, згідно яких просив надати належним чином завірені копії всіх документів, на підставі яких вищевказана техніка була зареєстрована за ПП "Іріда".

02.02.2021 на адресу розпорядника майна надійшла відповідь Держпродспоживслужби від 25.01.2021 № 17.3-10/1435, згідно якої у відповідь на запит розпорядника майна від 18.01.2021 № 02-02/42 повідомлено про те, що документи, про надання яких просить розпорядник майна, є конфіденційними та відповідно можуть бути поширені виключно за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку та умовах, або в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

04.02.2021 розпорядником майна ТОВ "Колос 14" подано до Господарського суду Черкаської області клопотання про витребування доказів, відповідно до якого просив витребувати у Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області належним чином завірені копії документів, що стали підставою для перереєстрації з ТОВ "Колос 14" на користь ПП "Іріда" сільськогосподарської техніки, вказаної вище, інформацію про актуальних власників цієї сільськогосподарської техніки.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.03.2021 у справі №925/1577/20 клопотання задоволено; витребувано у Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області відповідні документи та інформацію.

17.03.2021 на поштову адресу розпорядника майна ТОВ "Колос 14" надійшов лист Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області від 16.03.2021 № 14-т/104-21, яким на виконання ухвали Господарського суду Черкаської області від 11.03.2021 по справі № 925/1577/20 було надіслано належним чином завірені копії документів, витребуваних судом.

У відповідності до отриманих від Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області документів, 16.09.2020 між ТОВ "Колос 14" в особі генерального директора ОСОБА_1, та ПП "Іріда", в особі директора ОСОБА_2, укладено договір купівлі-продажу ПБН-30 № 1609/9/2020.

Згідно з п. 1.1. цього договору Продавець (ТОВ "Колос 14") зобов`язується передати у власність Покупцю (ПП "Іріда"), а Покупець зобов`язується прийняти у власність ПБН-30, який має такі характеристики: бункер-накопичувач перевантажувальний, реєстраційний номер 39271 СА, марки ПБН-30, рік випуску 2019, заводський номер 100737, масою 7200 кг., власником якого є ТОВ "Колос 14", відповідно до Свідоцтва про реєстрацію машини серія ЕЕ № 227550, зареєстрований за Продавцем 22.08.2019 ГУ Держпродспоживслужби в Черкаській області.

В силу п. 3.1. договору, за домовленістю сторін, продаж ПБН-30 вчиняється за 945721,20 грн, разом з ПДВ, які отримані Продавцем від Покупця до підписання цього договору.

За змістом п. 3.2. договору, Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану сільськогосподарську техніку.

23.09.2020 ТОВ "Колос 14" виставлено ПП "Іріда" рахунок на оплату № 17, відповідно до якого зазначено ідентифікаційні ознаки бункера-накопичувача перевантажувального, розрахунковий рахунок ТОВ "Колос 14"для перерахунку коштів, та вартість бункера.

Платіжним дорученням № 1090 від 23.09.2020 перераховано грошові кошти у розмірі 945721,20 грн від ПП "Іріда" на користь ТОВ "Колос 14", призначення платежу: "Попередня оплата за бункер-накопичувач зг.рах. № 17 від 23.09.2020 ПДВ 20% = 157620,20 грн".

09.10.2020 сторонами складено видаткову накладну № 9, якою передано сільськогосподарську техніку від ТОВ "Колос 14" до ПП "Іріда".

У п. 6.1., п. 6.2. договору визначено, що право власності на ПБН-30 у Покупця виникає з моменту підписання даного договору. Сторони домовилися, що передача ПБН-30 Покупцю не оформлюється актом прийому-передачі, наявність підписів сторін на цьому договорі свідчить про те, що ПБН-30 передано у фактичне володіння Покупцю.

Протоколом-Рішенням зборів учасників ТОВ "Колос 14" від 16.10.2020 уповноважено генерального директора ТОВ "Колос 14" ОСОБА_1 провести всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірного ПБН-30.

16.10.2020 наказом ТОВ "Колос 14" керівником товариства ОСОБА_1 доручено ОСОБА_2 провести всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірного ПБН-30.

16.10.2020 ТОВ "Колос 14" видано на ім`я ОСОБА_2 довіреність для проведення всіх необхідних дій щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірного ПБН-30.

19.10.2020 ТОВ "Колос 14" подано до Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області заяву про зняття ПБН-30 з обліку.

20.10.2020 ПП "Іріда" подано до Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області заяву про постановку на облік за підприємством ПБН-30, придбаного на підставі спірного Договору купівлі-продажу. До заяви додано: належним чином завірена копія Договору купівлі-продажу № 1609/9/2020 від 16.09.2020, видаткова накладна № 9 від 09.10.2020, платіжне доручення № 1090 від 23.09.2020, свідоцтво про реєстрацію машини серії ЕЕ № 227550 від 22.08.2019, протокол-рішення Зборів власників (учасників) ПП "Іріда" від 16.09.2020, наказу ПП "Іріда" від 16.09.2020, висновку спеціаліста від 20.10.2020 № СТ014628.

29.10.2020 ПБН-30 знято з обліку за ТОВ "Колос 14" та перереєстровано на ПП "Іріда".

Станом на сьогодні власником ПБН-30 являється ПП "Іріда", у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б вказували на протилежне.

Короткий зміст оскаржуваних рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір купівлі-продажу ПБН-30 №1609/9/2020 від 16.09.2020, укладений між ТОВ "Колос 14" та ПП "Іріда". Зобов`язано ПП "Іріда" повернути ТОВ "Колос 14" бункер-накопичувач перевантажувальний, реєстраційний номер 39271 СА, марки ПБН-30, рік випуску 2019, заводський номер 100737.

Судові рішення прийнято з посиланням на приписи статей 3, 13, 203, 215, 241 ЦК України, статей 1, 42 КУзПБ, статей 16, 58, 123, 126, 129 ГПК України, статті 17 Закону України "Про заставу", статей 1, 4, 14 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та мотивовані тим, що договір купівлі-продажу ПБН-30 №1609/9/2020 від 16.09.2020 укладений в підозрілий період; між пов`язаними особами; за наявності заборгованості перед кредиторами, зокрема ТОВ "Олімп"; отриманими коштами за спірним правочином не здійснено погашення заборгованості перед ТОВ "Олімп", а погашено заборгованість перед AT "Креді Агріколь Банк" за договором про надання банківських послуг від 09.02.2017 №215/2897853, граничний строк погашення якої станом на дату укладення спірного договору не настав; предмет купівлі-продажу на момент укладення спірного договору перебував в заставі AT "Креді Агріколь Банк", що є порушенням статті 17 Закону України "Про заставу".

За висновками судів, оспорюваний правочин порушує положення пункту 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 13 ЦК України, а отже являється фраудаторним та підлягає визнанню недійсним на підставі абз. 3 частини 2 статті 42 КУзПБ із застосуваннями наслідків недійсності правочину шляхом зобов`язання ПП "Іріда" повернути ТОВ "Колос 14" бункер-накопичувач перевантажувальний, реєстраційний номер 39271 СА, марки ПБН-30, рік випуску 2019, заводський номер 100737.

При цьому суди відхилили як такі, що спростовуються матеріалами справи, доводи позивача про неоплатність договору та відсутність у керівника ТОВ "Колос-14" повноважень на підписання оспорюваного договору купівлі-продажу та погодження його вищим органом управління товариством.

Доводи касаційної скарги

ПП "Іріда" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 10.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 у справі скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

На обґрунтування своєї правової позиції із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду.

Вказує, що при вирішенні заявлених позовних вимог та при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами:

- порушено норми матеріального права (статті 16, 203, 215, 216 ЦК України, статтю 42 КУзПБ) та не перевірено належним чином доводи відповідача щодо відсутності у спірного договору ознак фраудаторності;

- порушено норми процесуального права - статті 126, 236 ГПК України;

- не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17, від 18.09.2019 у справі № 200/4202/14-ц, від 04.10.2023 по справі №291/1450/21, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

Крім того, в касаційній скарзі скаржник заперечує щодо стягнутих витрат на правничу допомогу у розмірі 24 000,00 гри, зазначаючи, що ліквідатор сам мав змогу ефективно захистити права боржника, оскільки це безпосередньо є його обов`язком, ним не наведена розумна необхідність залучення адвокатів до даної справи, що судами першої та апеляційної інстанції оцінено не було.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Ліквідатор ТОВ "Колос 14" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, не доводять незаконність рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

ТОВ "Олімп" у відзиві на касаційну скаргу ПП "Іріда" проти вимог та доводів касаційної скарги заперечує, вважає її необґрунтованою, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди належним чином дослідивши матеріали справи, дотримуючись норм процесуального та матеріального права, дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду позову ліквідатора боржника у справі про банкрутство, зокрема, про визнання недійсним правочину на підставі 3, 13 ЦК України (435-15) та частини 2 статті 42 КУзПБ.

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Так, згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Відповідно до частини 2 статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Таким чином, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами Цивільного кодексу України (435-15) , підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від вимог Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) , законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених Цивільним кодексом України (435-15) , підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають додаткові, спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

Оцінюючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень про визнання недійсним оспорюваного додаткового договору, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

У контексті цього спору, слід звернути увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16:

"Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).

Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

У справі, що розглядається, як вже було зазначено вище, заяву про визнання недійсним договору купівлі-продажу ПБН-30 № 1609/9/2020 від 16.09.2020, укладеного між ТОВ "Колос 14" та ПП "Іріда", подано на підставі абз. 3 частини другої статті 42 КУзПБ в контексті його не відповідності нормам статей 3, 13 ЦК України, тобто дотримання засад справедливості, добросовісності та розумності, а також дослідження обставин порушення цим правочином прав інших осіб.

Колегія суддів зауважує, що звертаючись з вимогами про визнання недійсним правочину, заявник згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

Досліджуючи доводи позивача, зокрема, про безоплатність оспорюваного правочину, суди першої та апеляційної інстанції визнали їх необґрунтованими, встановивши наявність в матеріалах справи платіжного доручення № 1090 від 23.09.2020, у відповідності до якого ПП "Іріда" перераховано на користь ТОВ "Колос 14" грошові кошти у розмірі 945 721,20 грн, та виписки з розрахункового рахунку ТОВ "Колос 14" в АТ "Креді Агріколь Банк", якою підтверджується, що грошові кошти у розмірі 945 721,20 грн за платіжним дорученням № 1090 від 23.09.2020 надійшли на рахунок боржника ТОВ "Колос 14".

Перевіривши доводи позивача про відсутність у керівника ТОВ "Колос-14" ОСОБА_1 повноважень на підписання оспорюваного договору та погодження його укладення вищим органом управління товариством, суди встановили такі обставини.

Пунктом 9.2.1. Статуту ТОВ "Колос 14" встановлено, що Дирекція уповноважена на прийняття рішення щодо укладення договору, контракту, угоди або іншої домовленості із будь-якою особою, що розраховано (безпосередньо або опосередковано, одноразово або за декілька разів) на загальну суму не більш ніж еквівалент 500000,00 (п`ятсот тисяч) доларів США.

Згідно пункту 8.3.14 Статуту до компетенції загальних зборів учасників товариства належить, в тому числі, прийняття рішення щодо укладення будь-якого договору, контракту, угоди або іншої домовленості з будь-якою особою, що розраховано (безпосередньо або опосередковано, одноразово або за декілька разів) на загальну суму більш ніж еквівалент 100000,00 (сто тисяч) доларів США.

Відтак, загальні збори учасників товариства уповноважені погоджувати укладення правочинів загальною сумою більше ніж еквівалент 100000,00 доларів США, а Дирекція товариства - має повноваження на укладення правочинів на загальну суму не більше ніж еквівалент 500000,00 доларів США, що суперечить один одному.

В матеріалах справи міститься протокол-рішення зборів учасників ТОВ "Колос 14" від 16.10.2020, відповідно до якого учасники товариства вирішили уповноважити генерального директора ТОВ "Колос 14" ОСОБА_1 провести всі необхідні дії щодо зняття з реєстрації, постановки на облік та всі подальші процесуальні дії щодо продажу спірної техніки.

Ні положеннями Статуту ТОВ "Колос 14", ні чинним законодавством не визначені вимоги щодо форми схвалення правочину, а тому надання повноважень генеральному директору ТОВ "Колос 14" на вчинення дій щодо продажу ПБН-30 вже після укладення договору купівлі-продажу достатньою мірою свідчать про схвалення продажу ПБН-30 вищим органом управління, яким Статутом ТОВ "Колос 14" надано повноваження на укладення таких правочинів.

Наявність в матеріалах справи рішення загальних зборів товариства свідчить про схвалення вчинення даного правочину.

Встановлені судами обставини спростовують твердження позивача про те, що директор ТОВ "Колос 14" ОСОБА_1 не мав повноважень на укладення спірного Договору.

Щодо наявності у спірного договору купівлі-продажу ознак фраудаторного правочину та визнання його недійсним на підставі статті 42 КУзПБ, судами встановлено наступне.

За текстом договору купівлі-продажу бункера-накопичувача перевантажувального від 16.09.2020 №1609/9/2020, покупцем за цим договором являється ПП "Іріда" (код ЄДРПОУ 24413994), від імені якої, на час укладення правочину, діяв керівник підприємства - ОСОБА_2, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.01.2021 № 404329140072, який наявний в матеріалах справи.

Наразі керівником ПП "Іріда" є ОСОБА_3, а ОСОБА_2 залишився представником підприємства, який має право діяти від його імені без довіреності.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "Колос 14", представником ТОВ "Колос 14", який має право здійснювати дії, укладати правочини від імені товариства, та засновником товариства, є ОСОБА_2 .

ОСОБА_2, на дату укладення спірного договору купівлі-продажу (16.09.2020), одночасно був засновником, представником ТОВ "Колос 14" та керівником ПП "Іріда", тобто мав повноваження здійснювати управлінський вплив на обидві сторони спірного правочину.

ОСОБА_2 брав участь в прийнятті рішення про надання повноважень керівнику ТОВ "Колос 14" - ОСОБА_1 на вчинення процесуальних дій щодо продажу спірного майна, був керівником ПП "Іріда", що вказує на наявність у нього повноважень щодо безпосереднього управління ПП "Іріда", в тому числі укладення будь-яких правочинів, укладення яких не обмежене положеннями статуту ПП "Іріда".

За висновками судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 є в розумінні статті 1 КУзПБ заінтересованою особою стосовно ТОВ "Колос 14".

В цій частині колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

За приписами статті 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб передбачених у статті 1 КУзПБ, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

Згідно статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України (2755-17) визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Отже, з огляду на зазначене та наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов`язані особи", за встановлених обставин (пункт 54 цієї Постанови), суди дійшли правильного висновку, що спірний правочин укладено із заінтересованою особою, оскільки на час укладення спірного договору ОСОБА_2, хоч і опосередковано (через третіх осіб), однак був одночасно засновником, представником ТОВ "Колос 14" та керівником ПП "Іріда", тобто мав повноваження здійснювати управлінський вплив на обидві сторони спірного правочину, який порушує права та законні інтереси інших кредиторів боржника.

В цій частині, колегія суддів також звертається до висновків Верховного Суду викладених, зокрема, у постановах від 04.04.2023 у справі № 906/43/22, від 09.05.2023 у справі № 906/43/22 (906/458/22), за змістом яких однією з підстав для визнання договорів недійсними на підставі частини другої статті 42 КУзПБ є те, що спірний правочин укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи.

Тобто, в тому разі, якщо третя особа контролює дві юридичні особи, що являються сторонами одного правочину, то для боржника інша сторона такого правочину являється заінтересованою особою, а саме юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи.

Водночас, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу, що системний аналіз частин першої та другої статті 42 КУзПБ дозволяє дійти висновку про те, що структура вказаної статті визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як частиною другою статті 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Тобто, саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою є самостійним наслідком його недійсності. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 у справі № 910/5477/23.

Крім того, розглядаючи оспорюваний договір купівлі-продажу в контексті його відповідності нормам статей 3, 13 ЦК України, тобто дотримання засад справедливості, добросовісності та розумності, а також дослідження обставин порушення цим правочином прав інших осіб, суди встановили:

- спірний договір купівлі-продажу №1609/9/2020 від 16.09.2020 був укладений у підозрілий період (протягом трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "КОЛОС 14" - ухвала від 21.12.2020);

- станом на дату укладення договору купівлі-продажуПБН-30 № 1609/9/2020 від 16.09.2020 ТОВ "КОЛОС 14" являлось боржником перед ТОВ "Олімп", а заборгованість складала 5 264 589,98 грн, що підтверджена рішеннями Господарського суду Черкаської області від 10.09.2020 у справі № 925/651/20, та від 21.09.2020 у справі № 925/692/20. Тобто, станом на дату укладення спірного договору купівлі-продажу, ТОВ "Колос 14" мало прострочену кредиторську заборгованість перед ТОВ "Олімп", яка повністю до 16.09.2020 не була погашена ТОВ "Колос 14";

- кошти, отримані від продажу ПБН-30, не спрямовувались боржником на погашення існуючої заборгованості перед ТОВ "Олімп", що підтверджується випискою з рахунку ТОВ "Колос 14" в АТ "Креді Агріколь Банк" № НОМЕР_5 за період з серпня 2020 року по березень 2021 року;

- за рахунок коштів, отриманих від продажу техніки за спірним договором, ТОВ "Колос 14" погашено заборгованість перед АТ "Креді Агріколь Банк" за договором про надання банківських послуг від 09.02.2017 №215/2897853, граничний строк погашення якої, станом на дату укладення договору купівлі-продажу оприскувача причіпного, встановлений цим договором щонайменше до 08.02.2024;

- спірний ПБН-30 на момент укладення договору купівлі-продажу № 1609/9/2020 від 16.09.2020 перебував в заставі АТ "Креді Агріколь Банк", що є порушенням статті 17 Закону України "Про заставу".

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини, які не спростовані ПП "Іріда", та їх правова кваліфікація дають підстави погодитися з висновками попередніх судів про наявність ознак фраудаторності договору купівлі-продажу бункеру-накопичувача перевантажувального № 1609/9/2020 від 16.09.2020, укладеного між ТОВ "Колос 14" та ПП "Іріда", відтак й про визнання його недійсним.

Наслідки визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною 1 або 2 статті 42 КУзПБ, визначені частиною 3 зазначеної статті, згідно з якою сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Відтак, визнаючи недійсним договір, укладений боржником, судом першої інстанції правильно застосовано наслідки недійсності правочину, передбачені положеннями статті 42 КУзПБ, шляхом зобов`язання ПП "Іріда" повернути ТОВ "Колос 14" бункер-накопичувач перевантажувальний, реєстраційний номер 39271 СА, марки ПБН-30, рік випуску 2019, заводський номер 100737.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, що регулюють визнання недійсними фраудаторних правочинів (зокрема статті 42 КУзПБ).

Розглянувши заперечення скаржника щодо стягнутих витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Тобто за загальним правилом обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 126 ГПК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 45 368,00 грн, з яких 5 368,00 грн судового збору та 40 000,00 грн витрат на правничу допомогу. На підтвердження було подано документи: Договір про надання правової допомоги № 13-12-2021 від 13.12.2021, Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1 від 22.02.2023 за Договором про надання правової допомоги № 13-12-2021 від 13.12.2021, Додаткова угода № 15/02/2023-1 від 15.02.2023 до Договору про надання правової допомоги №13-12-2021 від 13.12.2021.

Верховний Суд у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловив правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Враховуючи положення статей 86, 123, 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції здійснивши оцінку розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, приймаючи до уваги обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та фактичних обставин справи, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності, врахувавши заперечення відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат, які покладаються на відповідача до 24 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, адже цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру.

Колегія суддів відхиляє заперечення скаржника проти задоволення судом заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, на його думку, складання позовів, участь у судових засіданнях, інші процесуальні дії є прямими обов`язками арбітражного керуючого (ліквідатора).

В силу пункту 4 частини 1 статті 12 КУзПБ арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право, залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Кодексом чи угодою з кредиторами.

При цьому, КУзПБ не містить прямої заборони щодо можливості участі представників арбітражного керуючого на окремих стадіях справи про банкрутство або під час вчинення окремих дій.

Отже, ліквідатор, як будь-який учасник справи, має право реалізовувати покладені на нього обов`язки особисто або із залученням представників, а обсяг роботи адвоката, вчинений ним, зазначений в додатках, що додавалися до позовної заяви. Відтак, доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.

Щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційні скарзі ПП "Іріда" посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 18.02.2019 у справі № 200/4202/14-ц, від 04.10.2023 по справі № 291/1450/21, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 02.06.2021 № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження відбувається тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де були подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Вищевказаний висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

В касаційній скарзі ПП "Іріда" відсутні конкретні посилання на те, що саме не було враховано із наведених правових позицій Верховного Суду судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті.

Посилання скаржника на зазначені правові позиції Верховного Суду зводиться лише до їх цитування, але разом із тим, будь-якого обґрунтування, чому саме цю правову позицію не врахував суд, в якій частині вона не була врахована - касаційна скарга не містить.

Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити також те, що оспорюваний правочин визнавався недійсним на підставі частини 2 статті 42 КУзПБ, поряд із встановленим фактом порушення сторонами статей 3 та 13 ЦК України, оскільки позивачем та стороною правочину являється боржник-банкрут, на якого поширюють свою дію норми Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) .

Натомість висновки Верховного Суду, на які посилається в касаційній скарзі ПП "Іріда", сформовані в справах, де суб`єктний склад відмінний від справ про банкрутство та не враховує специфіку правового режиму боржника, зокрема:

- у справі № 369/11268/16-ц сторонами є ПАТ "Банк Фамільний", а відповідачами - фізичні особи, справа розглядається за правилами цивільного судочинства, а предмет позову - визнання недійсним договору дарування і скасування державної реєстрації права власності, правочин визнавався недійсним на підставі загальних положень ЦК України (435-15) ;

- у справі № 638/2304/17 сторонами є фізичні особи, справа розглядалася за правилами цивільного судочинства, а предмет позову - визнання недійсним договору дарування грошових коштів, правочин визнавався недійсним на підставі загальних положень ЦК України (435-15) ;

- у справі № 200/4202/14-ц сторонами є ТОВ "Кей-Колект" і фізичні особи, предмет розгляду справи - скасування рішення міжрегіонального третейського суду від 01.07.2010 про визнання дійсним шлюбного договору подружжя в частині надання утримання (виплати аліментів) на дитину та стягнення коштів, спір розглядався за правилами цивільного судочинства;

- у справі № 291/1450/21 сторонами є фізичні особи та ПСП "Агрофірма "Світанок", ПП "Ружинський Край", ТОВ "СІГНЕТ-ЦЕНТР", предмет позову - визнання недійсним договору оренди землі та додаткової угоди до нього, справа розглядалась за правилами цивільного судочинства, а правочин визнавався недійсним на підставі загальних положень ЦК України (435-15) ;

- у справі № 761/26815/17 сторонами є фізична особа та ОСББ "Хмельницький", предмет позову - скасування рішення загальних зборів ОСББ, справа розглядалась за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами у цій справі не було враховано висновків Верховного Суду у наведених в касаційній скарзі справах, адже встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у цих справах, є відмінними.

Справи № 904/7905/16 та № 905/2030/19, на які посилається скаржник, хоч і є справами про банкрутство, але разом з тим, в своїй касаційній скарзі ПП "Іріда" не надає пояснення з приводу того, які саме висновки Верховного Суду, викладені в постановах у цих справах, не були враховані судом першої та апеляційної інстанції. Тому доводи ПП "Іріда" в цій частині являються необґрунтованими та безпідставними.

Відтак, підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлені та досліджені всі обставини справи та їм була надана правова оцінка, а аргументи скаржника переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України. Судами попередніх інстанцій надано оцінку всім поданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень, а доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 цього Кодексу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги ПП "Іріда" та залишенням без змін оскаржених судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.