914/1177/22 Про стягнення матеріальної шкоди (неотриманих доходів) у зв'язку із тривалим невиконанням судового рішення - 17.04.2024 Прийняття

Фермерське господарство "Рисовський" (далі - ФГ "Рисовський", позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області (відповідач) матеріальної шкоди (недоотриманих доходів) за період з 1995 року по 2009 рік на загальну суму 1 206 000,00 грн.

Позивач мотивував позовні вимоги невиконанням рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.1994 у справі №5/79 упродовж тривалого часу, що призвело до порушення прав ФГ "Рисовський" у виді неотриманих доходів, розмір яких розрахований позивачем на підставі довідок статистики про вартість сільськогосподарської продукції за відповідний період.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Господарський суд Львівської області рішенням від 27.04.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 914/1177/22, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Судові рішення мотивовані недоведеністю наявності складу цивільного правопорушення, оскільки отримання позивачем земельної ділянки ще не гарантує отримання ним прибутку внаслідок її використання, зокрема й у визначеному позивачем розмірі.

Додатково у контексті можливості здійснення прибуткової господарської діяльності судами враховано преюдиційність обставин (встановлених судовими рішеннями у справах № 914/3502/21 та №9014/2546/20) щодо перебування позивача (ФГ "Рисовський") у стані припинення з 2008 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Позивач (ФГ "Рисовський") подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 27.04.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційну скаргу позивач обґрунтував застосуванням судами попередніх інстанцій норм права без урахування правових висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 (v007p710-01) у справі № 1-22/2001р та постанові пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) .

За змістом наведених у скарзі доводів скаржник стверджує про незаконність оскаржуваних судових рішень з підстав їх ухвалення з неправильним застосуванням норм статей 8, 9, 56 Конституції України, статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до положень частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Касаційне провадження

19.12.2023 до касаційного суду надійшла касаційна скарга ФГ "Рисовський".

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №914/1177/22 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Картере В.І., Васьковський О.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2023.

Ухвалами від 09.01.2024 та від 08.02.2023 Верховний Суд, серед іншого, залишав касаційну скаргу ФГ "Рисовський" без руху та надавав скаржнику строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог ухвал Верховного Суду від 09.01.2024 до касаційного суду 29.02.2024 надійшли відповідні документи та пояснення.

19.03.2024 Верховний Суд постановив ухвалу, якою, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Рисовський" на рішення Господарського суду Львівської області від 27.04.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 914/1177/22, призначив її до розгляду на 17.04.2024 о 11:45 год.

У судове засідання 17.04.2024 учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином. Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю уповноважених представників сторін.

Установлені судами фактичні обставини справи

Спір виник через порушене право позивача протиправною бездіяльністю щодо виконання наказу господарського суду № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське".

Згідно ухвали від 31.12.2020 у справі №5/79 господарський суд замінив боржника на його правонаступника - Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області у виконавчому провадженні з примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі №5/79.

Підставою для звернення ФГ "Рисовський" до господарського суду з позовом у цій справі про стягнення з Солонківської сільської ради 1 206 000,00 грн завданої матеріальної шкоди слугувало невиконання відповідачем з 1995 року по 2009 рік рішення Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994.

Суди також з`ясували, що Господарським судом Львівської області розглядалась справа №914/3502/21, предметом позову у якій була вимога ФГ "Рисовський" про стягнення, зокрема, матеріальної шкоди з Солонківської сільської ради за період 2017-2021 років. За результатом такого розгляду господарський суд чинним рішенням від 30.06.2022 у справі № 914/3502/21, серед іншого, відмовив у задоволенні вказаних вимог. При цьому судом з`ясовано, що матеріали справи не містять документів, які свідчать про ведення позивачем господарської діяльності; позивач перебуває у стані припинення з 2008 року; до 06.06.2018 сільська рада не вправі була розпоряджатися відповідною земельною ділянкою.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Предметом позову в цій справі є вимога фермерського господарства-позивача (як юридичної особи) про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у виді упущеної вигоди, завданої тривалим невиконанням судового рішення.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, серед іншого, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас норми статті 1173 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів місцевого самоврядування, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності та полягають у тому, що наявність вини таких органів не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для доказування у спорах про стягнення шкоди.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, завдання матеріальної шкоди позивач пов`язує із тривалим невиконанням Солонківською сільською радою рішення суду від 13.10.1994 у справі № 5/79, тобто внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.

Отже, у контексті спірних правовідносин необхідною підставою для притягнення органу місцевого самоврядування (сільської ради) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірна бездіяльність цього органу, наявність матеріальної шкоди (упущеної вигоди) та причинний зв`язок між протиправною бездіяльністю і заподіяною шкодою.

При цьому тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, у той час як відсутність хоча б однієї з них виключає настання відповідальності.

Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії/бездіяльність відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

У цій справі позивач (ФГ "Рисовський") звернувся з позовом до Солонківської сільської ради про стягнення збитків у виді упущеної вигоди, який обґрунтовано втратою можливості отримати доходи від використання земельної ділянки, присудженої до виділення позивачу як фермерському господарству судовим рішенням, що не виконується.

Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень господарські суди надали правову оцінку поданих позивачем доказів та з`ясували, що для розрахунку суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач зазначає, що він використав середньостатистичні показники та ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію, яку б він міг виростити та зібрати у разі наявності у нього відповідної земельної ділянки.

За результатом наданої правової оцінки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність факту наявності збитків у виді упущеної вигоди, оскільки отримання позивачем земельної ділянки ще не гарантує отримання ним прибутку внаслідок її використання і саме у такому розмірі, як визначив позивач. Тому, на переконання судів, сама наявність довідок статистики не доводить наявність підстав для стягнення з відповідача матеріальної шкоди у виді упущеної вигоди за період з 1995 року по 2009 рік.

Оскільки позивачем не доведено наявності збитків (упущеної вигоди) та, як наслідок, складу цивільного правопорушення (трьох його складових у спорі про застосування деліктної відповідальності органу місцевого самоврядування), Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують, натомість зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.

Принагідно колегія суддів враховує, що у рішенні ЄСПЛ "Рисовський проти України" від 20.01.2012 предметом розгляду були також вимоги ОСОБА_1 про відшкодування прибутку, який він втратив з 11.05.1992 через неможливість обробітку земельної ділянки, формально виділеної йому для ведення фермерського господарства. За результатом розгляду справи ЄСПЛ у вказаному рішенні визнав зазначені вимоги (що за своєю суттю є вимогами про відшкодування упущеної вигоди) надмірними та необґрунтованими, а їх розрахунки - доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, відтак через відсутність належних документів Суд вважав визначення розміру матеріальної шкоди неможливим і не присудив жодного відшкодування у цій частині.

Верховний Суд зауважує, що вимоги, які були предметом розгляду у зазначеному рішенні ЄСПЛ, заявлялись ОСОБА_1 як одноосібним власником ФГ "Рисовський" за період, що включає проміжок часу, за який заявлена до стягнення матеріальна шкода, завдана фермерському господарству, у цій справі. Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо недоведення позивачем наявності збитків (упущеної вигоди) внаслідок тривалого невиконання Солонківською сільською радою рішення суду від 13.10.1994 у справі № 5/79 узгоджуються з позицією ЄСПЛ у рішенні від 20.10.2010 у справі "Рисовський проти України" щодо розгляду аналогічних вимог з тих самих підстав.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд відхиляє за безпідставністю доводи скаржника про неправильне застосування судами положень статей 8, 9, 56 Конституції України та статей 1173, 1174 ЦК України.

Аргументи скаржника про невірне застосування попередніми судовими інстанціями норм права через неврахування правових висновків, викладених у постанові пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , колегія суддів вважає помилковими, оскільки предметом позову у цій справі є вимога про відшкодування завданої позивачу саме матеріальної, а не моральної шкоди.

Верховний Суд також зауважує, що у рішенні від 30.05.2001 у справі № 1-22/2001р (про неврахування судами якого стверджує скаржник) Конституційний Суд України розглянув конституційне звернення щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб). Оскільки до спірних правовідносин не підлягали застосуванню наведені норми права, щодо яких здійснювалось тлумачення Конституційним Судом України, колегія суддів визнає неприйнятними посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій викладених у зазначеному рішенні правових висновків.

З урахуванням наведеного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства та на підставі належно встановлених судами попередніх інстанцій обставин і оцінених доказів, тому доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ФГ "Рисовський" та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Рисовський" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 27.04.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 914/1177/22 залишити без змін.