911/321/23 Про визнання недійсними рішень загальних зборів членів садівничого товариства - 04.04.2024 Прийняття

3. Позивач зазначає, що станом на 25.09.2021 відповідач не вів обліку членів СТ "Заліське", не вів обліку реєстру видачі членських книжок членами СТ "Заліське", не виготовив реєстр членів товариства з зазначенням ім`я, по батькові (за наявності), дати народження, країни громадянства, місця проживання та реєстраційного номеру облікової картки платника податків, не оприлюднив для членів товариства реєстру його членів з зазначенням ім`я, по батькові (за наявності), дати народження, країни громадянства, місця проживання, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, також відповідач не звіряв учасників загальних зборів 25.09.2021 з реєстром членів товариства, зокрема не звіряв за ім`ям, по батькові (за наявності), дати народження, країни громадянства, місця проживання, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, не проводив підрахунку голосів "За", при ухваленні рішень на загальних зборах 25.09.2021, не вів фіксацію проведення загальних зборів товариства, що відбулися 25.09.2021, технічними засобами (відео, аудіо), не виключав з членів товариства жодної особи за період з 20.08.2016 та не має заяв членів товариства про вихід із членів товариства за період з 20.08.2016 по 25.09.2021, та не має в реєстрі вхідної кореспонденції зареєстрованих заяв про вихід з членів товариства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду Київської області від 04.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 у задоволенні позову відмовлено.

5. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що позивач був обізнаним про проведення спірних загальних зборів із відповідним порядком денним, прийняття спірного рішення загальними зборами СТ "Заліське" відбулось за наявності визначеного статтею 15 Закону України "Про кооперацію" кворуму, при цьому позивачем не доведено порушення його корпоративних прав оспорюваним рішенням та не доведено наявності негативних наслідків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

6. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 і рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2023 та направити справу № 911/321/23 на новий розгляд до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

7. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 28, частини п`ятої статті 245 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), пункту 8 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", статті 11 Закону України "Про кооперацію", частини другої статті 74, частини четвертої статті 90 та статті 213 ГПК України.

8. Також в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а також суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України).

Позиція інших учасників справи

9. Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Розгляд клопотань

10. 03.04.2024 та 04.04.2024 до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які мотивовані тим, що розглядувана справа містить виключну правову проблему через необхідність надання правового висновку щодо питання застосування положень статті 28, частини п`ятої статті 245 ЦК України, частини другої статті 74 ГПК України та пункту 8 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

11. Стосовно заявлених скаржником клопотань про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає таке.

12. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

13. Згідно з частиною першою статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

15. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 906/677/19).

16. З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши доводи скаржника, Судом встановлено, що останній не наводить обґрунтованих доводів, які б підтверджували існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні норм права та відсутності сталої судової практики у відповідних питаннях, наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників скаржником не наведена, отже, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

17. Водночас відсутність сформованого правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права до певних правовідносин, на яку посилається скаржник, а також поставлення питань, які не входять до предмету розгляду цієї справи, не можуть бути підставою для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду. Зазначені в клопотанні питання можуть бути вирішені під час розгляду цієї справи Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду відповідно до його повноважень у залежності від установлених обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

18. ОСОБА_1 є членом Садівничого товариства "Заліське" як власник двох земельних ділянок в такому садівничому товаристві по АДРЕСА_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією членської книжки садовода.

19. Садівниче товариство "Заліське" засноване 13.10.1992 і за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом.

20. Відповідно до наявних в матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.10.2007, 18.10.2010, 13.09.2016 та 20.04.2023 кількість членів СТ "Заліське" була незмінною та становила 600 фізичних осіб.

21. Як зазначає позивач у позовній заяві, 24.08.2021 на дошці об`яв СТ "Заліське" була розміщена об`ява наступного змісту: "Загальні збори відбудуться 25.09.2021 СТ "Заліське", вул. Центральна, 2/1, о 12:00.

Порядок денний:

1. Звіт голови правління СТ "Заліське" ОСОБА_2 .

2. Звіт голови ревізійної комісії ОСОБА_3 .

3. Обрання голови правління СТ "Заліське".

4. Обрання членів правління СТ "Заліське".

5. Обрання членів ревізійної комісії СТ "Заліське".

6. Прийняття Положень по "Внутрішньому розпорядку в СТ "Заліське".

7. Зміни та доповнення до статуту СТ "Заліське".

8. Затвердження кошторису.

9. Виключення із членів товариства ОСОБА_4 .

Пропозиції правлінням приймаються до 18.09.2021".

22. 18.09.2021 позивач разом з членом СТ "Заліське" ОСОБА_4 звернулись до СТ "Заліське" з заявою, до якої було додано пропозицію щодо питання порядку денного на загальні збори членів СТ "Заліське" 25.09.2021.

23. У поданій пропозиції позивач просив включити в порядок денний загальних зборів СТ "Заліське" питання наступного змісту: "Стягнути з ОСОБА_2 49 832,00 грн спричиненої СТ "Заліське" матеріальної шкоди".

24. Вказана пропозиція підписана позивачем та членом СТ "Заліське" ОСОБА_4 .

25. Також, 18.09.2021 позивач разом з членом СТ "Заліське" ОСОБА_4 звернулись до СТ "Заліське" з заявою, до якої було додано пропозицію щодо питання порядку денного на загальні збори членів СТ "Заліське" 25.09.2021.

26. У поданій пропозиції позивач просив включити в порядок денний загальних зборів СТ "Заліське" питання наступного змісту:

1. Припинити діяльність СТ "Заліське" шляхом ліквідації.

2. Обрати ліквідаційну комісію.

3. Провести ліквідаційну ревізію.

4. Передати електрообладнання до енергопостачальної компанії.

27. Вказана пропозиція підписана позивачем та членами СТ "Заліське" ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

28. СТ "Заліське" листом № 460 від 09.10.2021 повідомило позивача про те, що пропозицію включити в порядок денний загальних зборів питання такого змісту: "стягнути з ОСОБА_2 49 832,00 грн, спричиненої СТ "Заліське" матеріальної шкоди" не має підстав включити, оскільки грошові кошти на судові справи, викладені у заяві пов`язані із судовими позовами до СТ "Заліське" за позовами позивача. Після перевірки ревізійної комісії був зроблений висновок про відсутність незаконних витрат СТ "Заліське".

29. 25.09.2021 на території СТ "Заліське" відбулись загальні збори членів СТ "Заліське".

30. У преамбулі протоколу № 1 загальних зборів СТ "Заліське" від 25.09.2021 вказано, що у загальних зборах прийняли участь всього 315 осіб, у тому числі: особисто 240 членів СТ "Заліське" та 75 осіб за дорученням. Зазначено, що присутність на зборах складає кворум.

31. Зі змісту протоколу № 1 загальних зборів членів СТ "Заліське" від 25.09.2021 вбачається, що на обговорення було поставлено питання щодо внесення до порядку денного питання щодо припинення діяльності СТ шляхом ліквідації.

32. Загальними зборами вирішено не включати до порядку денного дане питання, за що одноголосно проголосували члени СТ "Заліське".

33. У протоколі зафіксований розгляд питань, що включені до порядку денного, та підсумки голосування членів товариства по кожному з питань:

Питання 1: визнали схвальною роботу правління (одноголосно);

Питання 2: заслухали звіт голови ревізійної комісії СТ "Заліське", у тому числі було розглянуто питання, порушене позивачем у пропозиції щодо стягнення з ОСОБА_2 шкоди;

Питання 3: обрано головою правління СТ "Заліське" ОСОБА_2 ("За" - 311, "Проти" - 3, "Утримались" - 1);

Питання 4: обрано членів правління СТ "Заліське": ОСОБА_8 ("За" - одноголосно); ОСОБА_9 ("За" - одноголосно); ОСОБА_10 ("За" - одноголосно); ОСОБА_11 ("За" - 314, "Проти" - 1); ОСОБА_12 ("За" - одноголосно); ОСОБА_13 ("За" - одноголосно); ОСОБА_14 ("За" - 313, "Проти" - 2); ОСОБА_15 ("За" - одноголосно); ОСОБА_16 ("За" - одноголосно);

Питання 5: обрано членів ревізійної комісії СТ "Заліське": головою комісії ОСОБА_17 ("За" - одноголосно); членами - ОСОБА_18 та ОСОБА_19 ("За" - одноголосно);

Питання 6: прийнято вцілому положення "Внутрішнього розпорядку в СТ "Заліське" та внесено його як додаток до статуту ("За" - 313, що становить 99,36% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 2);

Питання 7: внесено зміни та доповнення до статуту СТ "Заліське", а саме:

- до пункту 1.3 статуту ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

- до пункту 4.1 статуту ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

- доповнено статут пунктом 5.8.13 ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

- до пункту 7.6 статуту ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

- доповнено статут пунктом 7.6.1 ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

- доповнено статут пунктом 8.1.2 ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

- до пункту 8.3.2 статуту ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

- до пункту 8.3.3 статуту ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

- до пункту 8.4 статуту ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

- до пункту 9.10.1 статуту - не прийнято ("Проти" - одноголосно);

- внесено до статуту як додатки такі положення: "Положення про правління СТ "Заліське", "Положення про електропостачання і електромережу СТ "Заліське", "Положення про ревізійну комісію СТ "Заліське", "Положення внутрішнього розпорядку в СТ "Заліське" ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

Питання 8: затверджено кошторис СТ "Заліське" з розрахунку 15 грн за 1 сотку в місяць з 01.10.2021 ("За" - 250, "Проти" - 65); затверджено тариф на електроенергію: день 1,68 + 10%=1,85 грн, ніч 1,85/2=0,93 грн, який буде діяти з 01.10.2021 ("За" - 312, "Проти" - 2, "Утримались" - 1); підтверджено рішення правління - протокол № 37 від 25.07.2020, згідно з яким вступний внесок становить 5 000,00 грн ("За" - 310, "Проти" - 3, "Утримались" - 2); затверджено рішення правління - протокол № 41 від 07.08.2021, згідно з яким сума заборгованості по членським внескам за кожен рік буде обчислюватись з розрахунку за сотку, затверджену загальними зборами на час оплати заборгованості ("За" - одноголосно);

Питання 9: вирішили внести попередження ОСОБА_4 ("За" - одноголосно);

Питання 10: підтверджено рішення зборів від 20.08.2016, 07.05.2017, 22.06.2019 ("За" - 310, що становить 98,41% голосів від присутніх на загальних зборах, "Проти" - 5);

Питання 11: розглянуто інші питання, рішення по яким ухвалено більшістю голосів.

34. Позивач не був присутнім на вказаних загальних зборах.

35. Спір виник внаслідок того, що, на думку позивача, Загальні збори СТ "Заліське" проведені 25.09.2021 відбулись за відсутності кворуму, що є підставою для визнання таких рішень недійсними.

Позиція Верховного Суду

36. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення, наведені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

37. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

38. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

39. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст.16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

40. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

41. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

42. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

43. Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

44. У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

45. Позивач у позові просить визнати недійсними рішення Загальних зборів членів Садівничого товариства "Заліське" від 25.09.2021, оформленого протоколом № 1.

46. Так Верховний Суд у постанові від 21.06.2022 у справі № 362/666/19 вказав на те, що з набранням чинності Законом України "Про кооперацію" (1087-15) садівничі товариства отримали можливість здійснювати реєстрацію такої юридичної особи, як обслуговуючого кооперативу.

47. Зокрема, 21.10.2009 Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва виснував, що садівничі товариства можуть створюватися як об`єднання громадян. У цих роз`ясненнях визнано, що садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства.

48. Можна стверджувати, що використання для ведення садівництва, городництва та дачного господарства організаційно-правової форми споживчого або обслуговуючого кооперативу як юридичної особи, утвореної фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (ст. 1 Закону України "Про кооперацію"), відповідає суті вказаної діяльності.

49. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про кооперацію" (тут і надалі в редакції на момент прийняття оспорюваного рішення загальних зборів) кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

50. За приписами статті 2 Закону України "Про кооперацію" кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

51. Відповідно до статті 6 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

52. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

53. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та може мати печатки.

54. Статтею 8 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

55. За приписами статті 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Чергові загальні збори членів кооперативу скликаються правлінням або головою кооперативу у разі потреби, але не рідше одного разу на рік.

Про дату, місце, час проведення та порядок денний загальних зборів члени кооперативу повинні бути повідомлені не пізніше ніж за 10 днів до визначеного строку їх проведення.

Позачергові загальні збори членів кооперативу скликаються на вимогу: не менше третини його членів; спостережної ради; ревізійної комісії (ревізора); органу управління кооперативного об`єднання, членом якого він є.

Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані протягом 20 днів з дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, протягом наступних 20 днів.

У разі коли з організаційних причин (через територіальне розміщення чи значну чисельність членів кооперативу) проведення загальних зборів членів кооперативу неможливе, статутом кооперативу може бути передбачено скликання зборів уповноважених кооперативу. Кількість членів кооперативу, які мають право делегувати уповноважених, та порядок делегування уповноважених для участі у зборах уповноважених визначаються статутом кооперативу.

Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених.

Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об`єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.

56. Частиною першою статті 16 Закону України "Про кооперацію" передбачено, що виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

57. Статутом СТ "Заліське", затвердженим загальними зборами протоколом № 2 від 20.08.2016, визначено, що члени товариства наділені правом голосу на загальних зборах (вищому органі товариства) (пункт 7.3 Статуту).

58. Членами товариства є власники приватизованих ділянок та громадяни, в яких садівничі ділянки знаходяться в постійному користуванні. Права і обов`язки членів перед товариством однакові, незалежно від форм власності володіння землею (пункт 5.5 Статуту).

59. Відповідно до пункту 8.1. Статуту вищим органом управління є загальні збори членів товариства.

60. Згідно із підпунктом 8.1.1 Статуту загальні збори товариства мають право вирішувати питання якщо на них присутні більше половини його членів (50% + 1).

61. Кожен член товариства має один голос (підпункт 8.3.18 Статуту). Кожен член товариства має право передати право голосу іншому члену товариства за належно оформленим дорученням (пункт 8.5. Статуту).

62. За результатами загальних зборів складається протокол, який підписується головою та секретарем, прошивається і затверджується печаткою (пункт 8.6. Статуту).

63. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні рішення прийняті Загальними зборами СТ "Заліське" від 25.09.2021 за відсутності кворуму.

64. Так, Верховний Суд зазначає, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

65. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

66. Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України (1798-12) його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

67. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

68. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

69. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

70. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність.

71. Відповідно до частини третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

72. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

73. При цьому стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

74. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20).

75. Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі № 916/211/22 зазначив, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів членів кооперативу можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення члена кооперативу можливості взяти участь у загальних зборах; порушення рішенням загальних зборів прав чи законних інтересів члена.

76. Однак не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

77. Для визнання недійсними рішень загальних зборів кооперативу повинен бути доведеним факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів члена кооперативу (позивача).

78. Вирішуючи питання про захист порушеного права, суд має враховувати інтереси і самого кооперативу і його інших членів, крім позивача, тобто дотримуватися балансу інтересів членів кооперативу і самого кооперативу. Тому важливо встановити не абстрактне, а конкретне порушене право чи інтерес члена кооперативу для його співставлення з інтересами інших членів та кооперативу, які можуть бути порушені визнанням недійсним ухваленого рішення.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 916/2506/20, від 28.03.2023 у справі № 916/213/22, від 30.05.2023 у справі № 916/212/22, від 27.03.2023 у справі № 906/908/21, від 15.06.2022 у справі № 910/6685/21.

79. Верховний Суд зазначає, що такий підхід до вирішення подібних корпоративних спорів є усталеним і його послідовно дотримуються господарські суди під час вирішення спору щодо оскарження рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичних осіб. Визначальним для задоволення такого позову є наявність ознак порушення оскаржуваним рішенням прав та інтересів позивача.

80. Як встановлено судами попередніх інстанцій, в акті № 5 від 25.09.2021 про результати реєстрації членів товариства на загальних зборах 25.09.2021, затвердженого головою правління СТ "Заліське", на загальних зборах 25.09.2021 були присутні 315 осіб, з яких 240 зареєструвались в списку особисто та за дорученнями - 75 осіб, форма яких затверджена рішенням правління від 11.07.2007, що підтверджується протоколом № 2 від 11.07.2007. При цьому у вказаному акті зазначено, що списки зареєстрованих на загальних зборах 25.09.2021 складаються з 16 аркушів, реєстрація проводилась згідно бухгалтерського списку, суттєві виправлення, пов`язані з великою кількістю членів товариства при реєстрації. Акт складений та підписаний реєстраторами Загальних зборів у кількості 4 осіб ( ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 ).

81. Відомості, викладені в акті № 5 від 25.09.2021 щодо кількості присутніх осіб на загальних зборах 25.09.2021 відповідають даним списку реєстрації. На аркуші 1 зареєстровано 12 членів товариства. На аркуші 2 зареєстровано 12 членів товариства. На аркуші 3 зареєстровано 19 членів товариства. На аркуші 4 зареєстровано 13 членів товариства. На аркуші 5 зареєстровано 17 членів товариства. На аркуші 6 зареєстровано 16 членів товариства. На аркуші 7 зареєстровано 12 членів товариства. На аркуші 8 зареєстровано 15 членів товариства. На аркуші 9 зареєстровано 11 членів товариства. На аркуші 10 зареєстровано 17 членів товариства. На аркуші 11 зареєстровано 24 члени товариства. На аркуші 12 зареєстровано 13 членів товариства. На аркуші 13 зареєстровано 17 членів товариства. На аркуші 14 зареєстровано 15 членів товариства. На аркуші 15 зареєстровано 19 членів товариства. На аркуші 16 зареєстровано 8 членів товариства. Під номер значиться ОСОБА_24, помилково поставив ОСОБА_25 . Підпис під за номером 585 не зарахований Засвідчуємо, що зареєстрованих членів товариства на загальних з СТ "Заліське" було 315 осіб, з яких 240 осіб зареєструвалися в списку, 75 по дорученнях форма яких прийнята на правлінні від 11.07.2007, Протокол №2 і затверджена загальними зборами від 28.07.2007. Вказаним засвідчено виправлення, допущених описок у прізвищах та ініціалах членів товариства.

82. Таким чином, на загальних зборах СТ "Заліське" 25.09.2021 зареєструвалось 240 осіб згідно списку зареєстрованих.

83. При цьому, суди відхилили доводи позивача про відсутність у списку назви "реєстру", оскільки за висновками судів вказане не свідчить про не здійснення такої реєстрації членів СТ "Заліське" 25.09.2021. Доводи про те, що 36 осіб, які нібито набули членство у період з 20.08.2016 по 25.09.2021 та не мали право голосувати позивачем документально не підтверджено та не знайшли свого відображення у матеріалах даної справи, а тому не взяті судами до уваги. Також через недоведеність суди відхилили твердження позивача про те, що 39 осіб, які нібито набули членство у період з 20.08.2016 по 25.09.2021 видали довіреності, проте не мали права голосувати.

84. Також суди встановили, що доручень на участь у загальних зборах СТ "Заліське" 25.09.2021 видано від 75 членів Товариства, про що свідчить реєстр доручень, копії самих доручень та журнал реєстрації доручень.

85. Таким чином, суди встановили, що за підрахунком 240 присутніх + 75 згідно доручень, на загальних зборах СТ "Заліське" були присутні 315 членів Товариства.

86. Враховуючи те, що загальна кількість членів СТ "Заліське" складає 600 осіб згідно відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та встановлено судами під час розгляду справи № 911/2269/20, суди дійшли висновку про те, що загальні збори СТ "Заліське" 25.09.2021 відбулись за наявності кворуму.

87. Зазначеним та матеріалами справи спростовуються доводи позивача, викладені в позові та касаційній скарзі, про відсутність кворуму на загальних зборах членів Садівничого товариства "Заліське", які проведені 25.09.2021.

88. Стосовно доводів скаржника про неналежність, як доказу уповноваження учасників товариства на участь у загальних зборах, доручень на участь у загальних зборах СТ "Заліське", які не були посвідченні нотаріально Верховний Суд зазначає таке.

89. Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

90. Відповідно до частин третьої-четвертої статті 245 ЦК України довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем. Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з`єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім`ї і члена сім`ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з`єднання, установи або закладу. Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора. Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами. Довіреність суб`єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

91. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" № 191-VIII від 12.02.2015 (191-19) частину п`яту статті 245 ЦК України викладено в наступній редакції: "Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, видана фізичною особою, посвідчується нотаріусом або іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, а також може посвідчуватися депозитарною установою у визначеному Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах від імені юридичної особи видається в порядку, встановленому статтею 246 цього Кодексу, та не потребує посвідчення".

92. Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" № 289-VIII від 07.04.2015 (289-19) зазначену частину п`яту статті 245 Цивільного кодексу України викладено в редакції: "довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, видана фізичною особою, посвідчується у порядку, визначеному законодавством".

93. З аналізу норм статті 245 ЦК України вбачається, що норми зазначеної статті визначають перелік довіреностей, які, хоч і не є нотаріально посвідченими, але згідно із законом прирівнюються до них. Як виняток із загальних правил довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, яка посвідчується у порядку, визначеному законодавством.

94. Верховний Суд констатує, що на довіреність на право участі та голосування на загальних зборах не поширюється норма частини третьої статті 245 ЦК України щодо довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами.

95. Так Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 у справі № 906/907/21 звернув увагу на те, що чинне законодавство не містить визначення терміну "управління корпоративними правами". Законодавець, вживаючи термін "управління корпоративними правами", зазвичай має на увазі управління корпоративними правами (акціями, часткою, паєм) як єдиним об`єктом, а не реалізацію представником лише окремих прав учасника юридичної особи. Саме у такому значенні термін "управління корпоративними правами" вживається у чинному законодавстві, зокрема у статті 36 Закону України "Про запобігання корупції", Законі "Про управління об`єктами державної власності" (185-16) . Таким чином, поняття "управління корпоративними правами" відрізняється від повноважень представника реалізовувати окремі права члена кооперативу, визначені довіреністю для виконання основного доручення (участь і голосування на зборах).

96. Частиною першою статті 245 ЦК України передбачено, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

97. Верховний Суд зазначає, що оскільки рішення зборів членів Товариства оформлюються протоколом, який вчиняється в письмовій формі, то довіреність на участь у таких зборах має вчинятися в письмовій формі. Водночас обов`язкового нотаріального посвідчення такої довіреності ні Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію" (819-20) , ні Законом України "Про кооперацію" (1087-15) не передбачено.

98. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.03.2023 у справі № 906/908/21, від 12.07.2023 у справі № 906/907/21, на які правомірно послався суд апеляційної інстанції.

99. Подібні за змістом висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 910/5179/20. Так, у п.8.57 Велика Палата, проаналізувавши зміст статті 245 ЦК, зокрема частину п`яту цієї статті, вказала, що оскільки рішення зборів співвласників оформлюються протоколом, який вчиняється в письмовій формі, то довіреність на участь у таких зборах має вчинятися в письмовій формі. При цьому обов`язкового нотаріального посвідчення такої довіреності законом не передбачено.

100. Наведеним також спростовуються доводи скаржника щодо відсутності правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 245 ЦК України.

101. Крім того, члени Садівничого товариства "Заліське" дорученнями уповноважили довірених осіб на голосування від їх імені по всім питанням. Надані суду довіреності складені у письмовій формі.

102. Тобто, члени Садівничого товариства "Заліське" видали довіреності саме на право участі та голосування на загальних зборах.

103. Суди також встановили, що форма довіреності для участі у загальних зборах затверджена рішенням правління від 11.07.2007, оформленим протоколом засідання правління від 11.07.2007 № 2.

104. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій правомірно взяли до уваги долучені до матеріалів справи довіреності щодо 75 осіб, що взяли участь у зборах через своїх представників, і які мають бути враховані в загальній кількості осіб, що з`явилися на збори.

105. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсними рішень зборів загальних зборів членів СТ "Заліське" від 25.09.2021, оформлених протоколом № 1, оскільки судами встановлено, що оспорювані збори членів садівничого товариства були повноважними і правомочними щодо прийняття рішень по питанням порядку денного вказаних загальних зборів, оспорювані рішення були прийняті зборами членів садівничого товариства із дотриманням положень чинного законодавства, приписів статуту Садівничого товариства "Заліське", а судами не встановлено порушення прав позивача.

106. Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

107. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

108. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

109. Разом з цим, у контексті доводів касаційної скарги стосовно визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

110. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

111. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

112. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України (1798-12) межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

113. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України стосовно необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування статті 28 ЦК України, пункту 8 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", статті 11 Закону України "Про кооперацію", частини другої статті 74, частини четвертої статті 90 та статті 213 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих сторонами доказів на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та підстав для відмови у задоволенні позову.

114. Колегія суддів також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

115. Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

116. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються суто декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

117. Відтак, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

118. Щодо інших заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

119. Згаданим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

120. У свою чергу, у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України (на нього посилається скаржник у касаційній скарзі) вказано, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

121. Таким чином, в силу наведеного припису процесуального права скасування оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції з подальшим направленням судової справи для нового розгляду можливе виключно у тому випадку, коли суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

122. За таких обставин, оскільки Судом визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України вже визнана необґрунтованою, тому і підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України у Суду також відсутні.

123. Разом з цим, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, стосовно необґрунтованого відхилення судами попередніх інстанцій клопотання щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України), у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень суду з огляду на таке.

124. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

125. Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2422/22, від 11.05.2023 у справі № 921/477/20, від 27.04.2023 у справі № 927/738/19, від 20.10.2022 у справі № 910/1554/19, від 20.10.2022 у справі № 910/9076/18, від 16.03.2021 у справі № 910/18774/15, від 23.02.2021 у справі № 907/62/18.

126. Водночас зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника у цій частині фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних рішення і постанови у цій справі.

127. Відхиляючи доводи скаржника Суд також враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

128. Верховний Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

129. Щодо іншої заявленої скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України) Верховний Суд зазначає таке.

130. У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

131. Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

132. Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.

133. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.

134. Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі не обґрунтував того, в чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи

135. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.

136. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

137. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень, направлення справи на новий розгляд або ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

138. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

139. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

140. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.