910/4390/23 Про стягнення заборгованості за контрактом, укладеним на підставі процедури публічної закупівлі - 19.03.2024 Прийняття

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що при ухвалені оскаржуваних рішень судами не враховано висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19; Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14, від 04.10.2022 у справі № 925/434/19, від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21 щодо застосування частини шостої статті 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22; Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) у подібних правовідносинах, а також на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази та прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Міністерство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відкритого на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підприємство у касаційній скарзі посилається на те, що при ухвалені оскаржуваних рішень судами не враховано висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19; Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14, від 04.10.2022 у справі № 925/434/19, від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21 щодо застосування частини шостої статті 91 ГПК України та від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22; Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 щодо застосування статті 614 ЦК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 906/1336/19 предметом позову було визнання недійсним договору № 02-1/11 про передачу (відчуження) виключних майнових прав на знак для товарів і послуг від 02 листопада 2018 року, укладеного між відповідачами, та визнання недійсним рішення загальних зборів учасників відповідача 1, оформленого протоколом № 19-06/2017 від 21.08.2017, яким попередньо погоджено таке відчуження;

- № 911/5186/14 в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Консоль ЛТД" розглядались вимоги про: визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку; визнання протиправним та скасування рішення загальних зборів засновників від 21.01.2019 № 1 про створення ТОВ "Альфа Білдінг Трейд", яке було ухвалене по другому питанню порядку денного та стосується утворення статутного фонду ТОВ "Альфа Білдінг Трейд" за рахунок наступного майна ПП "Віратек": 99 відсотків від загальної площі об`єкта незавершеного будівництва, будівлі комерційного призначення, розташованого за адресою, Дніпропетровська область, місто Дніпропетровськ, вулиця Мечникова, будинок 19; визнання недійсним договору купівлі-продажу;

- № 925/434/19 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Сарматія" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 24.02.2021 у справі №925/434/19, виходив з того, що суд апеляційної інстанції, зазначивши про інтерес особи, яка подала апеляційну скаргу, не встановив, чи укладення мирової угоди між стягувачем та боржником у порядку передбачених законом процедур виконавчого провадження за існуючими між ними правовідносинами, порушує права заявника, якщо порушує, то яким чином і чи можуть права такої особи бути поновлені шляхом скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди, чи при цьому буде дотримано баланс інтересів сторін та засади пропорційності, враховуючи, що фермерське господарство стверджує про наявне речове майнове право лише стосовно трьох офісних приміщень площею всього 43,9 м.кв. у цілому комплексі будівель та споруд загальною площею 3280,7 кв.м. Відтак, суд не встановив, чи відповідає обраний спосіб захисту (шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду про затвердження мирової угоди у порядку виконавчого провадження) порушеного, на думку заявника, права характеру його порушеного права та чи є такий ефективним, чи є такий спосіб захисту належним способом захисту порушеного переважного права щодо нерухомого майна. Отже, суд апеляційної інстанції порушив послідовність та поетапність з`ясування належних обставин справи відповідно до вимог статті 254 ГПК України, перейшовши до розгляду по суті апеляційної скарги поданою особою, яка не брала участі у справі, без першочергового належного з`ясування права у такої особи на апеляційне оскарження;

- № 910/17281/21 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що судами не надано належної оцінки доводам відповідача про те, що додаткові угоди №1-3 до договору відповідачу на погодження не надходили, у зв`язку з чим додаткові угоди між сторонами не укладались, а наявні у матеріалах справи копії додаткових угод №1-3 до договору не містять гербової печатки на підписі особи, яка підписала ці угоди зі сторони відповідача, як і акти приймання-передачі природного газу за спірний період, які також не містять відбитків гербової печатки на підписі особи, яка підписала акти зі сторони відповідача. Тобто, заперечення сторони щодо належності та допустимості доказів на підтвердження обставин внесення сторонами змін до Договору. Судам також належало перевірити доводи сторони в цій частині та встановити обставини щодо повноважень особи, яка зі сторони відповідача підписала додаткові угоди №1-3 до Договору та акти приймання-передачі природного газу за спірний період. З огляду на предмет і підстави заявленого позову та аргументи відповідача, Верховний Суд також звернув увагу на те, що у спірних правовідносинах позивач має довести не лише факт погодження відповідачем умов договору в частині підвищення ціни за одиницю товару (100 метрів куб.), але й належним чином довести обставини щодо відповідності таких додаткових угод імперативним приписам статі 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (922-19) . Водночас висновки судів попередніх інстанцій щодо можливості/неможливості поширення умов додаткових угод № 1-3 до договору до спірних правовідносин у частині вартості природного газу взагалі не містять належного мотивування;

- № 914/4238/15 судами розглядались вимоги про зобов`язання повернути з оренди на користь ТОВ "ЕКО-КМГ" сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 130, р.н. НОМЕР_1, р.в. 1984 р.; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ ММЗ 4505, р.н. НОМЕР_2, р.в. 1989 р.; сміттєвоз КО-431 ЗІЛ 431412, р.н. НОМЕР_3, р.в.1993 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 433362, р.н. НОМЕР_4, р.в. 1999 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 4333, р.н. НОМЕР_5, р.в. 1999 р.; сміттєвоз КО-440 ЗІЛ 431410, р.н. НОМЕР_6, р.в. 1987 р.; сміттєвоз mersedes-benz actoros, р.н. НОМЕР_7, р.в. 2002 р.; бульдозер ДЗ 110, р.н. НОМЕР_8 ; а також про стягнення 479 040,00 грн за договорами оренди транспортних засобів від 01.10.2013 №№ 1/10, 2/10, 3/10, 4/10, 5/10, 6/10, 7/10, 8/10, з яких 239 520,00 грн - заборгованість з орендної плати за період з січня 2014 року по серпень 2015 року, 239 520,00 грн - неустойка на підставі статті 785 ЦК України за період з серпня 2015 року по квітень 2017 року;

- № 916/1307/22 предметом позовних вимог було стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за оренду в сумі 9 360 301,49 грн за період з 01.11.2020 по 23.02.2022, у зв`язку з неповерненням об`єкта оренди після припинення дії договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства "Ізмаїльський винзавод" від 15.11.2000;

- № 910/11131/19 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції зазначив, що задоволення апеляційним судом позовних вимог у повному обсязі суперечить положенням частини другої статті 785 ЦК України, тоді як суд першої інстанції дійшов правильного висновку, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення сум неустойки, правильність розрахунків якої сторонами не заперечується і перевірена судами першої та апеляційної інстанцій. Суд зазначив про наявність підстав для відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. Водночас, дійшов висновків про відсутність підстав для відступу як від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах: від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, а також в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, прийнятій Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, так і від правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі № 925/1223/17 та від 11.12.2019 у справі № 904/527/19, з урахуванням правового регулювання за наслідками, що настають для сторін у разі припинення договору, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору, та щодо способу захисту у цьому разі порушеного права орендодавця.

При цьому предметом позову у даній справі № 910/4390/23 є стягнення 51 849 160,01 грн за Контрактом, під час розгляду якого судами встановлено, що у матеріалах справи наявна копія Контракту сторонами, якого є Міністерство (замовник) та Підприємство (виконавець).

Відповідно до пункту 1.1 Контракту виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену у специфікації продукції (Додаток 1 до Контракту), що поставляються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії рф, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти її та оплатити таку продукцію.

Згідно з пунктом 1.2 Контракту підставою для укладення контракту є введення воєнного стану від 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 та "План закупівель озброєння, військової та спеціальної техніки, ракет, та боєприпасів на воєнний стан для забезпечення першочергових потреб від 05.03.2022 № 3242/з, затверджений Міністерством оборони України (зі змінами).

Пунктом 2.1 Контракту передбачено, що орієнтовна вартість продукції на момент укладення контракту без урахування податку на додану вартість становить 742 258 325,00 грн. Вартість продукції встановлено на підставі листа виконавця від 07.03.2022 № 070322/12 та від 08.03.2022 № 080322/4.

Додатковою угодою № 3 від 10.06.2022 сторонами викладено розділ 2 Контракту у новій редакції, зокрема визначено вартість товару за контрактом без урахування податку на додану вартість у сумі 789 753 399,40 грн, а також сторонами затверджено у новій редакції специфікацію товарів оборонного призначення, що поставляється за Контрактом у вигляді додатка № 1 до додаткової угоди № 3.

Відповідно до специфікації, яка є додатком № 1 до додаткової угоди № 3 сторонами погоджено найменування товарів оборонного призначення, що поставляється за Контрактом, їх комплектація із зазначенням креслень, технічних умов, стандартів, яким повинна відповідати (номер, дата); кількість товару, загальна вартість товару, яка складає 789 753 399,40 грн.

Згідно з пунктом 2.6 Контракту замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі до 99% від орієнтованої товару за контрактом на строк не більш, як дев`ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товар поставляються протягом дев`яти місяців з дати перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, але у будь-якому випадку, не пізніше строку поставки продукції, зазначеного у специфікації продукції, що поставляється за Контрактом.

Пунктом 3.1 Контракту передбачено, що продукція поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місця поставки).

Відповідно до пункту 3.2 Контракту поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки. Продукція передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, сертифікатів якості, сертифікатами походження.

Згідно з пунктом 3.4 Контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації або декларації, оформлені митним органом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 174.

У пункті 4.1 Контракту сторони узгодили, що виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи відповідно до пункту 2.5 Контракту.

Відповідно до підпункту 1 пункту 7.2 Контракту за порушення строків поставки товару виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад тридцять днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної суми.

Згідно з пунктом 10.1 Контракту останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 30.12.2022.

Враховуючи умови пункту 4.1 Контракту, суди дійшли висновку, що відповідач мав здійснити поставку продукції у термін вказаний в специфікації.

Специфікацією, яка є додатком № 1 до додаткової угоди № 3 до Контракту, сторонами встановлений строк поставки товару до 08.04.2022.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання пункту 2.6 Контракту позивач сплатив відповідачу попередню оплату в розмірі 734 835 741,75 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 12.03.2022 № 403/1/27.

Товар, визначений специфікацією, яка є додатком № 1 додаткової угоди № 3, був поставлений відповідачем з порушенням строків, що підтверджується актом приймання-передачі товарів від 16.06.2022 № б/н за Контрактом та митними деклараціями, а саме:

За 1 пунктом специфікації поставка продукції відбулась 06.05.2022 з простроченням на 27 днів;

За пунктами 2, 3 Специфікації поставка продукції відбулась:

07.05.2022 у кількості 23 721 одиниці з простроченням на 28 днів;

08.05.2022 у кількості 4 568 одиниць з простроченням на 29 днів;

10.05.2022 у кількості 3 060 одиниць з простроченням на 31 день;

За пунктом 4, 5, 6 специфікації поставки продукції відбулась:

25.04.2022 у кількості 1 000 одиниць з простроченням на 16 днів;

27.04.2022 у кількості 1 440 одиниць з простроченням на 18 днів;

29.04.2022 у кількості 960 одиниць з простроченням на 20 днів;

03.05.2022 у кількості 2 460 одиниць з простроченням на 24 дні;

10.05.2022 у кількості 3 072 одиниці з простроченням на 31 день;

14.05.2022 у кількості 4 900 одиниць з простроченням на 35 днів;

17.05.2022 у кількості 3 168 одиниць з простроченням на 38 днів;

01.06.2022 у кількості 540 з простроченням на 52 дні;

05.06.2022 у кількості 2 460 одиниць з простроченням на 56 днів.

Позивачем сплачено відповідачу кошти за поставлений товар у розмірі 54 917 657,65 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 403/1/264 від 16.06.2022.

Також судами становлено, що 29.08.2022 Міністерство звернулося до Підприємства з претензією від 24.08.2022 № 403/3/2/6529 про порушення відповідачем умов Контракту в частині строків поставки продукції, у якій пропонувало у добровільному порядку сплатити пеню та штраф за прострочення поставки.

Підприємство надіслало позивачу супровідним листом від 18.11.2022 № 31.44/1253/5958-22 копію сертифіката Торгово-промислової палати України від 03.10.2022 № 3000-22-1013.

Факт порушення строків поставки товару відповідачем не заперечувався.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суди дійшли висновку, що відповідач виконав свої зобов`язання з поставки товару у повному обсязі, але з порушенням установленого Контрактом строку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що копія Контракту не є достовірним та допустимим доказом у справі, оскільки у відповідача відсутній оригінал Контракту, а подана позивачем копія викликає сумнів у її відповідності оригіналу.

На виконання вимоги суду позивачем оригінал Контракту не надано, водночас позивач надав письмові пояснення, в яких повідомив, що з 24.02.2022 під час активних бойових дій у Київській області Міністерством та Підприємством державні контракти укладались шляхом листування та узгодження всіх істотних умов контрактів.

Суди зазначили, що у матеріалах справи наявна копія Контракту, яка підписана уповноваженими сторонами та скріплена їх печатками.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно із статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

При цьому суди взяли до уваги те, що окрім оригіналу Контракту про наявність правовідносин поставки між сторонами, можуть свідчити також інші докази, зокрема, листування між позивачем та відповідачем, платіжні доручення від 12.03.2022 № 403/1/27 та від 16.06.2022 № 403/1/264 про сплату позивачем попередньої оплати та оплати за поставлений товар на користь відповідача, а також докази виконання Контракту відповідачем в частині поставки товару, а саме митні декларації, акт від 16.06.2022 № б/н приймання-передачі товарів за Контрактом.

З митних декларацій та акта від 16.06.2022 № б/н приймання-передачі товарів вбачається, що відповідачем було поставлено товар позивачу за Контрактом на загальну суму 789 753 399,40 грн, що відповідає умовам Контракту та специфікацій.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами здійснювалось листування щодо неналежного виконання зобов`язань відповідача за Контрактом в частині поставки продукції у строк до 08.04.2022, який визначений специфікацією, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 3 до Контракту.

Враховуючи обставини даного спору та поведінку відповідача, який займає взаємовиключні правові позиції, зокрема, щодо, з однієї сторони, виконання Контракту та не заперечення факту прострочення виконання своїх зобов`язань, з іншої - ставлення під сумнів умови виконання Контракту за відсутності оригіналу такого правочину, суди дійшли висновку про те, що встановлені обставини дають підстави для застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу убачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Зміст статті 13 ЦК України, зокрема, свідчить про те, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що належним чином завірена копія Контракту зі всіма умовами, погодженими сторонами, є належним доказом у даній справі.

Судами встановлено, що відповідач посилався на існування форс-мажорних обставин, які унеможливили належне виконання зобов`язань за Контрактом та листом від 01.09.2022 № 31.48/1304/4509-22 відповідач звернувся до позивача, в якому повідомив про настання форс-мажорних обставин, а саме пожежі, яка сталася на території завода-виробника продукції, що призвела до пошкодження обладнання.

Листом від 11.10.2022 № 31.44/1253/5170-22 відповідач надіслав позивачу копію сертифіката Торгово-промислової палати України від 03.10.2022 № 3000-22-1013.

У підтвердження неможливості своєчасно здійснити виконання взятих на себе зобов`язань за Контрактом, відповідач посилався на сертифікат Польської торгової палати від 02.08.2022 № P/SW/88/2022, лист відповідача від 01.09.2022 № 31.48/1304/4509-22, лист Компанії "MOS Consulting Sp.z.o.o.? від 08.04.2022 № MOS/2022/06/161 та сертифікат Київської торгово-промислової палати України № 3000-22-1013 від 03.10.2022.

Згідно із сертифікатом Київської торгово-промислової палати України від 03.10.2022 № 3000-22-1013, відповідачу засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні та наявність обставин непереборної сили у продавця за зовнішньоекономічним контрактом, підтверджена сертифікатом Польської Торгової Палати № P/SW/88/2022 від 02.08.2022, період дії: з 11.04.2022 по 10.06.2022.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

Відповідно до пункту 7.3 Контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили, які виникли незалежно від волі сторін.

Згідно із статтею 141 Закону України ?Про торгово-промислові палати в Україні? Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, установленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.

Відповідно до частини другої статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з частиною четвертою статті 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Суди дійшли висновку, що сертифікат Київської торгово-промислової палати України від 03.10.2022 № 3000-22-1013 не є належним доказом щодо встановлення обставин непереборної сили у даних правовідносинах, оскільки підставою для укладення контракту слугувало саме введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022, відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 ?Про введення воєнного стану в Україні?, а отже посилання відповідача на зазначені форс-мажорні обставини для виконання господарського зобов`язання за Контрактом є безпідставним.

Також суди вказали на те, що відповідач, як господарюючий суб`єкт, здійснює свою підприємницьку діяльність на власний ризик, а тому укладаючи Контракт, мав усвідомлювати всі ризики, зокрема невиконання контрагентами своїх зобов`язань.

Враховуючи викладене та порівнюючи зміст правовідносин (права й обов`язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Стосовно доводів скаржника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. При цьому у даній справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими.

Таким чином, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Що ж до посилань у касаційній скарзі на те, що суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, то вони визнаються Судом безпідставними та необґрунтованими, оскільки такі доводи були предметом розгляду суду першої інстанцій (стороною були подані відповідні клопотання) та їм надана належна правова оцінка, а саме суд першої інстанції у мотивувальній частині свого рішення зазначив, що: ?Також, у судовому засіданні 16.05.2023 судом розглянуто клопотання відповідача про залучення до участі у справі Головне управління розвідки Міністерства оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Проте, відповідачем не наведено належних обґрунтувань, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Обставин, з яких вбачається, що внаслідок прийняття судового рішення у даній справі на Головне управління розвідки Міністерства оборони України буде покладено нові обов`язки та виникнуть нові права, судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання….

01.06.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про залучення третьої особи до участі у справі.

У судовому засіданні 06.06.2023 суд, розглянувши клопотання відповідача про залучення до участі у справі Компанію "MOS Consulting Sp.z.o.o." в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що наразі відсутні докази існування обставин того, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки Компанії "MOS Consulting Sp.z.o.o.". За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для залучення вказаної особи до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору?.

Тобто судом були розглянуті та відхилені відповідні клопотання відповідача.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги в частині оскарження Підприємством рішень судів попередніх інстанцій, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами були ухвалені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Дочірнього підприємства державної компанії "Укрспецекспорт" - державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 910/4390/23, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу в частині оскарження Дочірнім підприємством державної компанії "Укрспецекспорт" - державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 910/4390/23 з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 910/4390/23 - без змін.