918/7/23 Про визнання недійсним наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України про включення об'єкта до переліку майна, яке підлягає приватизації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу в частині та повернення протирадіаційного укриття - 12.03.2024 Прийняття

1.1. У січні 2023 року керівник Сарненської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - РВ ФДМ по Рівненській та Житомирській областях), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про:

- визнання недійсним наказу від 20.11.1995 № 1022, прийнятого Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (далі - РВ ФДМ по Рівненській області) в частині включення до об`єктів приватизації протирадіаційного укриття площею 120 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.12.2007, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Дубровицька центральна районна аптека № 27" (далі - ВАТ "Дубровицька центральна районна аптека № 27") та Приватним підприємством "Наша аптека" (далі - ПП "Наша аптека"), в частині включення в загальну площу нежитлової будівлі площі 120 м2, що є протирадіаційним укриттям;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.09.2016, укладеного між ПП "Наша аптека" та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), в частині включення в загальну площу нежитлової будівлі площі 120 м2, що є протирадіаційним укриттям;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.07.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в частині включення в загальну площу нежитлової будівлі площі 120 м2, що є протирадіаційним укриттям;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути РВ ФДМ по Рівненській та Житомирській областях протирадіаційне укриття, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.2. Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що на момент прийняття РВ ФДМ по Рівненській області оспорюваного наказу захисна споруда протирадіаційного укриття не могла відчужуватися з державної або комунальної власності у приватну власність, оскільки такі захисні споруди цивільного захисту були віднесені до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення.

Таким чином, на думку прокурора, оспорюваний наказ РВ ФДМ по Рівненській області та оспорювані договори в частині включення до загальної площі нежитлової будівлі площі 120 м2, що є протирадіаційним укриттям, необхідно визнати недійсними, а ОСОБА_1. зобов`язати повернути РВ ФДМ по Рівненській та Житомирській областях спірне протирадіаційне укриття.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 у справі № 918/7/23, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави до РВ ФДМ по Рівненській та Житомирській областях, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу, визнання недійсними договорів купівлі-продажу в частині та повернення протирадіаційного укриття.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не надав достовірних доказів, які підтверджують належність спірного майна в цій справі до протирадіаційного укриття. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним наказу від 20.11.1995 № 1022, виданого РВ ФДМ по Рівненській області, в частині включення до об`єктів приватизації протирадіаційного укриття площею 120 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 м. Дубровиця, Сарненський район, Рівненська область.

З урахуванням викладеного господарський суд констатував необхідність відмови в задоволенні інших позовних вимог прокурора, оскільки, за висновком суду, такі позовні вимоги прокурора є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним наказу РВ ФДМ по Рівненській області від 20.11.1995 № 1022.

2.3. Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, погодився з наведеними висновками господарського суду першої інстанції та зазначив, що спірне протирадіаційне укриття не належить до спеціально спроектованих та збудованих укриттів, які за своїм функціональним призначенням не використовуються під будь-які інші цілі, крім захисту населення, оскільки, за висновком суду, таке спірне протирадіаційне укриття має подвійне призначення.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 та рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023 у справі № 918/7/23, до Верховного Суду звернувся перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позов прокурора, поданий в інтересах держави.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", статті 1 Закону України "Про цивільну оборону України", статті 32 Кодексу цивільного захисту України, частини 2 статті 178 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, від 23.10.2018 у справі № 918/249/17, від 21.01.2022 у справі № 904/2524/19, від 09.06.2022 у справі № 913/140/21.

3.4. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 32 Кодексу цивільного захисту України про те, що наявність облікової документації на захисну споруду цивільного захисту виключає можливість віднесення об`єкта цивільного захисту до укриттів подвійного призначення.

3.5. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури також зазначає, що ведення обліку фонду захисних споруд здійснюється шляхом складення у паперовій формі паспорта та облікової картки захисної споруди. Водночас, за доводами заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишився той факт, що облікова картка є саме тим документом, на підставі якого здійснюється ведення обліку фонду захисних споруд.

3.6. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури наголошує на помилковості висновку апеляційного господарського суду про те, що спірне протирадіаційне укриття має подвійне призначення, оскільки у мирний час використовується під склад, а тому не належить до спеціально спроектованих та збудованих укриттів, які за своїм функціональним призначенням не використовуються під будь-які інші цілі, крім захисту населення.

3.7. РВ ФДМ по Рівненській та Житомирській областях у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. РВ ФДМ по Рівненській та Житомирській областях зазначає, що оспорюваний наказ РВ ФДМ по Рівненській області від 20.11.1995 № 1022 відповідав чинному законодавству на момент його прийняття.

3.8. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін. ОСОБА_1 вважає, що спірне протирадіаційне укриття не належить до спеціально спроектованих та збудованих укриттів, які за своїм функціональним призначенням не використовуються під будь-які інші цілі, крім захисту населення.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що РВ ФДМ по Рівненській області наказом від 20.11.1995 № 1022 затвердило перелік об`єктів обласної комунальної власності, щодо яких прийнято рішення про приватизацію. Зокрема, до цього переліку включено Дубровицьку центральну районну аптеку № 27, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 м. Дубровиця, Сарненський район, Рівненська область.

4.2. У подальшому, за результатами розгляду звернення голови правління ВАТ "Дубровицька центральна районна аптека № 27" від 23.10.2006, наказом РВ ФДМ по Рівненській області від 17.11.2006 № 405 підтверджено право власності ВАТ "Дубровицька центральна районна аптека № 27" на приміщення аптеки, які передані до статутного фонду цього товариства.

4.3. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 21.12.2007 між ВАТ "Дубровицька центральна районна аптека № 27" та ПП "Наша аптека" укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, а саме будівлі аптеки № 27 загальною площею 679,2 м2, у тому числі приміщення "Б-2", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з витягом серії ССГ № 293328 про реєстрацію права власності на нерухоме майно зазначене майно на праві приватної власності належало ПП "Наша аптека".

4.4. Господарські суди зазначили, що заявою від 26.09.2016 № 275 ПП "Наша аптека" як власник нежитлової будівлі аптеки № 27 площею 679,2 м2, розташованої за адресою АДРЕСА_1, надало згоду на виділ в окремий об`єкт нерухомого майна частини будівлі аптеки № 27 (34/100), а саме підвалу загальною площею 232,5 м2.

4.5. Згідно з висновком про технічну можливість виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 28.09.2016, наданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Подільська інжинірингова компанія", приміщення підвалу площею 232,5 м2 виділено в натурі.

4.6. 28.09.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр розвитку будівництва та архітектури" виготовило технічний паспорт на нежитлове приміщення (підвал) будівлі аптеки № 27, літ. "Б-2".

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 29.09.2016 між ПП "Наша аптека" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (підвалу) будівлі аптеки № 27 площею 232,5 м2.

4.8. Господарські суди зазначили, що згідно з декларацією про готовність до експлуатації об`єкта від 27.12.2017 № РВ141173612647 на замовлення ОСОБА_2 здійснено реконструкцію підвального приміщення будівлі аптеки під магазин.

4.9. Крім того, господарські суди зазначили, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.07.2018 право приватної власності на підвальне приміщення перейшло до ОСОБА_1, який на цей час є власником нерухомого майна.

4.10. Відповідно до листа Дубровицької міської ради Сарненського району від 16.08.2022 № 07-546/03-41/22 за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття з обліковим номером № 65005); форма власності - приватна. Власником у акті оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту зазначено Фізичну особу - підприємця Краська В. І., проте згідно з Державним реєстром прав на нерухоме майно реальним власником підвального приміщення на цей час є ОСОБА_1 .

4.11. Як зазначили господарські суди, за доводами прокурора, про наявність за адресою: АДРЕСА_1 м. Дубровиця, Сарненський район, Рівненська область, захисної споруди (протирадіаційного укриття) свідчить облікова картка, згідно з якою балансоутримувачем протирадіаційного укриття є ВАТ "Дубровицька центральна районна аптека № 27"; тип укриття - вбудоване; конструкція - залізобетон; рік введення в експлуатацію - 1978; місткість - 80 чол.; загальна площа - 120 м2; використання укриття у мирний час - склад. Протирадіаційне укриття призначене для укриття працівників аптеки, робітників і службовців.

4.12. Як зазначили господарські суди, прокурор вважав, що на час прийняття РВ ФДМ по Рівненській області оспорюваного наказу посадовим особам РВ ФДМ по Рівненській області було достовірно відомо про наявність за адресою: АДРЕСА_1 м. Дубровиця, Сарненський район, Рівненська область, захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття під обліковим записом № 65005).

4.13. Крім того, господарські суди, розглядаючи цю справу по суті позовних вимог, установили, що зі змісту позовної заяви та долучених до неї письмових доказів, спірна споруда цивільного захисту має загальну площу 120 м2 та розташована у підвальному приміщенні. Проте згідно з технічним паспортом підвалу (літ. "Б-2") загальна площа такого підвалу складає 232,5 м2, а відповідно до облікової картки загальна площа підвалу складає 240 м2.

4.14. Господарські суди зазначили, що, звертаючись до суду з позовом, прокурор долучив копію листа Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області від 28.06.2022 № 6201-2859/6206/2 з переліком захисних споруд цивільного захисту Рівненської області.

4.15. Прокурор, вважаючи, що на момент прийняття РВ ФДМ по Рівненській області оспорюваного наказу захисна споруда протирадіаційного укриття не могла відчужуватися із державної або комунальної власності у приватну власність, оскільки такі захисні споруди цивільного захисту були віднесені до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, звернувся до господарського суду із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається..

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави до РВ ФДМ по Рівненській та Житомирській областях, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу РВ ФДМ по Рівненській області від 20.11.1995 № 1022, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов`язання ОСОБА_1 повернути РВ ФДМ по Рівненській та Житомирській областях протирадіаційне укриття.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку прокурора, є неможливість відчуження захисної споруди протирадіаційного укриття із державної або комунальної власності у приватну власність.

5.5. Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

5.6. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

5.7. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

5.8. Згідно з частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

5.9. Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.10. Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

5.11. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.12. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.13. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не надав достовірних доказів, які підтверджують належність спірного майна в цій справі до протирадіаційного укриття. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним наказу від 20.11.1995 № 1022, прийнятого РВ ФДМ по Рівненській області в частині включення до об`єктів приватизації протирадіаційного укриття площею 120 м2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 м. Дубровиця, Сарненський район, Рівненська область. З урахуванням викладеного господарський суд констатував необхідність відмови в задоволенні інших позовних вимог прокурора, оскільки, за висновком суду, такі позовні вимоги прокурора є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним наказу РВ ФДМ по Рівненській області від 20.11.1995 № 1022.

5.14. Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, погодився з наведеними висновками суду першої інстанції та зазначив, що спірне протирадіаційне укриття не належить до спеціально спроектованих та збудованих укриттів, які за своїм функціональним призначенням не використовуються під будь-які інші цілі, крім захисту населення, оскільки, за висновком суду, таке спірне протирадіаційне укриття має подвійне призначення.

5.15. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернувся з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.16. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.17. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", статті 1 Закону України "Про цивільну оборону України", статті 32 Кодексу цивільного захисту України, частини 2 статті 178 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, від 23.10.2018 у справі № 918/249/17, від 21.01.2022 у справі № 904/2524/19, від 09.06.2022 у справі № 913/140/21.

5.18. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.19. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.20. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях до Товариства з додатковою відповідальністю "Уманський м`ясокомбінат" про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна.

За доводами першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, спір у справі № 925/1288/20 стосувався протиправного вибуття захисної споруди цивільного захисту. При цьому Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду, зазначив, що суд не надав неналежної оцінки листу уповноваженого органу в сфері цивільного захисту. За результатами перегляду справи в касаційному порядку Верховний Суд зазначив, що суд допустив неповне з`ясування фактичних обставин та не дослідив докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому справу було передано на новий розгляд до суду апеляційного господарського суду.

5.21. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 918/249/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за заявою Публічного акціонерного товариства "Рівненський завод "Газотрон" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області про визнання права власності в межах справи № 918/249/17 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Рівненський завод "Газотрон".

За доводами першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, постанова Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 918/249/17 хоч і стосувалася банкрутства товариства, водночас у складі майна боржника було виявлено об`єкт нерухомості - протирадіаційне сховище (укриття). Верховний Суд у постанові від 23.10.2018 у справі № 918/249/17 зазначив, що судам належить дослідити, чи перебуває таке протирадіаційне сховище на обліку в компетентних органах як об`єкт цивільного захисту та чи застосовуються до нього приписи статей 18, 19 Кодексу цивільного захисту України.

5.22. З урахуванням доводів скаржника колегія суддів зазначає, що висновки, на які посилається перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури, не є висновками Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права. Верховний Суд, направляючи справу № 925/1288/20 на новий апеляційний розгляд, зазначив про неповне з`ясування фактичних обставин та недослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи. Верховний Суд, направляючи справу № 918/249/17 на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, зазначив про необхідність дослідження обставин перебування протирадіаційного сховища на обліку в компетентних органах.

5.23. При цьому скаржник, посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, від 23.10.2018 у справі № 918/249/17, не зазначає конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на думку скаржника, неправильно застосували господарські суди попередніх інстанцій. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу та встановлювати, які саме висновки Верховного Суду та щодо застосування якої саме норми права не було враховано судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 904/4921/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 19.09.2023 у справі № 912/1263/22, від 13.09.2022 у справі № 910/13873/21, від 31.05.2022 у справі № 910/3406/21, від 05.07.2022 у справі № 911/3448/20.

5.24. Таким чином, посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, від 23.10.2018 у справі № 918/249/17, є необґрунтованими.

5.25. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 21.01.2022 у справі № 904/2524/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Енергоінвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "ФГІ" про розірвання договору купівлі-продажу та повернення пакета акцій. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"106. Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися ті вимоги, що стосуються, доказів.

107. Водночас суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України)".

5.26. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 913/140/21, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника керівника Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України до Управління житлово-комунального господарства Рубіжанської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт-Будсіті" про визнання недійсним рішення тендерного комітету замовника, визнання недійсним договору на закупівлю робіт (договору підряду). У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"8.34. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.35. Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначає про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

8.36. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вище вказаних норм, з огляду на наведені вище міркування".

5.27. Розглянувши доводи скаржника, проаналізувавши наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, на які посилається скаржник з огляду на таке.

5.28. Наведені скаржником у касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду стосуються стандарту доказування і є загальними вимогами процесуального законодавства та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній із наведених справ, які переглядалися Верховним Судом, ці процесуальні норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування.

5.29. При цьому у касаційній скарзі відсутні доводи, яким чином неврахування наведених висновків касаційного суду призвело до ухвалення незаконних судових рішень у цій справі. Доводи касаційної скарги в частині застосування норм процесуального права стосуються переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин у цій справі, що згідно з приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

5.30. За таких обставин посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.01.2022 у справі № 904/2524/19, від 09.06.2022 у справі № 913/140/21, є необґрунтованими.

5.31. Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не були враховані при ухваленні оскаржуваних судових рішень, установив, що висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях господарських судів попередніх інстанцій, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник.

5.32. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.33. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.34. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.35. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.36. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.37. На думку першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 32 Кодексу цивільного захисту України про те, що наявність облікової документації на захисну споруду цивільного захисту, виключає можливість віднесення об`єкта цивільного захисту до укриттів подвійного призначення.

5.38. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають: майно органів державної влади і управління, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів; золотий та валютний фонди і запаси, державні матеріальні резерви, емісійна та резервна системи; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність по виготовленню цінних паперів і грошових знаків; засоби урядового, фельд`єгерського та спеціального зв`язку; об`єкти державної метрологічної служби; національні культурні та історичні цінності України, надра, водні ресурси та інші об`єкти права виключної власності народу України; об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом. Об`єкти освіти, які належать підприємствам та відомствам, можуть приватизуватися за умови збереження освітянського призначення; майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів, зброї, вибухових та радіоактивних речовин; атомні електростанції; інші об`єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій.

5.39. Відповідно до частини 1 статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належать: 1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів; 2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості та дії звичайних засобів ураження.

5.40. Частиною 12 статті 32 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

5.41. Колегія суддів зазначає, що наведена норма права є абсолютно визначеною та не передбачає розширеного тлумачення.

5.42. Верховний Суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 Вимог щодо забезпечення нумерації та здійснення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 № 579, ведення обліку фонду захисних споруд здійснюється шляхом складення в паперовій формі паспорта та облікової картки захисної споруди, а також ведення в паперовій та електронній формі книги обліку захисних споруд і книги обліку споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів.

5.43. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з доводами першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури про те, що паспорт та облікова картка захисної споруди є тим документами, на підставі яких здійснюється ведення обліку фонду захисних споруд. При цьому відповідно до пункту 16 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 (138-2017-п) , паспорт захисної споруди (споруди подвійного призначення) є первинним та обов`язковим документом для обліку сховищ, протирадіаційних укриттів, споруд подвійного призначення у складі фонду захисних споруд.

5.44. Водночас господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи цю справу по суті позовних вимог з урахуванням доказів, поданих прокурором на підтвердження своїх доводів, зазначили про відсутність первинних документів, на підставі яких можна встановити належність спірного майна до протирадіаційного укриття.

5.45. При цьому господарські суди попередніх інстанцій, оцінивши подану прокурором облікову картку захисної споруди, дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки прокурор не надав достовірних доказів, що підтверджують належність спірного майна в цій справі до протирадіаційного укриття.

5.46. Водночас колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що до захисних споруд цивільного захисту належать сховище та протирадіаційне укриття. Крім того, для укриття населення також використовуються споруди подвійного призначення - наземні або підземні будівлі / споруди чи їх окремі частини, що спроектовані або пристосовані для використання за основним функціональним призначенням, у тому числі для захисту населення, та в яких створені умови для тимчасового перебування людей.

5.47. Відповідно до пункту 4 Порядку використання у мирний час захисних споруд цивільного захисту для господарських, культурних і побутових потреб, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138 (138-2017-п) , захисні споруди можуть використовуватися у мирний час для потреб суб`єкта господарювання за умови приведення їх у готовність до використання за призначенням у строк, визначений цим Порядком.

5.48. Таким чином, помилковим є висновок апеляційного господарського суду про те, що у разі якщо захисна споруда цивільного захисту використовується у мирний час для інших цілей, то така споруда не відноситься до спеціально спроектованих та збудованих укриттів, а належить до споруд подвійного призначення.

5.49. Водночас такий висновок апеляційного господарського суду не призвів до неправильного вирішення спору, оскільки не був покладений в основу оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду в якості основної підстави для відмови в задоволенні позовних вимог прокурора в цій справі.

5.50. Верховний Суд зазначає, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Оскільки скаржник не довів неправильного застосування приписів статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" та статті 32 Кодексу цивільного захисту України, з огляду на фактичні обставини справи, встановлені господарськими судами, у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку у цій справі щодо застосування норм права, на які посилається скаржник

5.51. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.52. Крім того, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій справі, вважає за необхідне у цьому випадку врахувати висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/7213/22, про те, що вимога про визнання наказу незаконним та його скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до повернення спірного майна в цій справі. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 21.02.2023 у справі № 922/1057/20, від 07.03.2023 у справі № 911/632/19.

5.53. Водночас Верховний Суд зазначає, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність наказу без заявлення вимог про визнання його незаконним та скасування, оскільки такий наказ, за умови його невідповідності закону, не зумовлює правових наслідків, на які він спрямований. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палата Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

5.54. Крім того, колегія суддів зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

5.55. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 917/623/22, від 125.09.2023 у справі № 914/198/23, від 08.03.2023 у справі № 908/2345/21.

5.56. Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

5.57. Частиною 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.

5.58. За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які захищають своїх інтереси і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, можливо було би задовольнити позовні вимоги. В судовому порядку підлягають захисту порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

5.59. Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві. Таким чином, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення.

5.60. Тож визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

5.61. З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22.

5.62. Проте прокурор, звертаючись до Господарського суду Рівненської області з позовними вимогами про визнання недійсними трьох договорів купівлі-продажу, укладених між ВАТ "Дубровицька центральна районна аптека № 27" та ПП "Наша аптека", між ПП "Наша аптека" та ОСОБА_2, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, помилково за такими позовними вимогами визначив тільки одного відповідача - ОСОБА_1 .

5.63. Водночас колегія суддів враховує, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22.

5.64. Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що з вимогою про повернення чи витребування державного майна повинен звертатися державний орган, до повноважень якого належить управління таким майном, або прокурор в особі такого органу, якщо цей орган неналежно виконує свої функції щодо забезпечення контролю за використанням майна. Отже, належним позивачем у таких спорах повинен бути орган, на користь якого має бути повернуте (витребуване) спірне майно.

5.65. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, 22.03.2023 у справі № 509/5080/18.

5.66. Отже, за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій у касаційному порядку колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури, не підтвердилися, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

5.67. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі.

5.68. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.