916/1431/23 Про визнання припиненим договору управління нерухомим майном - 06.02.2024 Прийняття

1.1. У квітні 2023 року Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" (далі - АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВА-ХВИЛЯ" (далі - ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ"), в якій просило визнати припиненим з 23.10.2020 договір управління нерухомим майном від 28.12.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Ринок Малиновський" (далі - ПАТ "Ринок Малиновський") та ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ", щодо передачі в управління 3-поверхової будівлі бізнес-центру з підземним паркінгом, що складається з будівлі літ. "А" загальною площею 8010,2 м2 та знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Бабаджаняна Маршала (колишня вул. Рекордна), буд. 25-Б, посвідчений 28.12.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М. В., зареєстрований у реєстрі за № 1748.

1.2. Позовні вимоги АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з посиланням на приписи статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статей 15, 16, 317, 319, 321, 1032, 1044 Цивільного кодексу України обґрунтовані наявністю, на думку позивача, підстав для визнання припиненим договору управління нерухомим майном з 23.10.2020, оскільки саме з 23.10.2020 відбувся перехід до позивача права власності на майно внаслідок звернення на нього стягнення за договором іпотеки.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.08.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 у справі № 916/1431/23, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ" про визнання припиненим з 23.10.2020 договору управління нерухомим майном від 28.12.2014, укладеного між ПАТ "Ринок Малиновський" та ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ".

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлення юридичного факту виходить за межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання. Однак АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, прагне досягнути юридичної визначеності, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення прав та обов`язків контрагентів договору. З урахуванням викладеного суди констатували, що позовна вимога про визнання договору управління майном припиненим (тобто про встановлення факту припинення договору в минулому) є неналежним способом захисту прав та інтересів позивача. Водночас господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що у цьому випадку належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 та рішенням Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 у справі № 916/1431/23, до Верховного Суду звернулося АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 16, 20, частини 7 статті 1032 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, постановах Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, від 10.06.2020 у справі № 334/8332/17.

3.4. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 7 статті 1032 Цивільного кодексу України.

3.5. ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ" у відзиві на касаційну скаргу АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ" вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав у вигляді визнання судом припиненим договору управління з певної дати в минулому. На думку ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ", у цьому випадку між сторонами існує спір щодо наявності або відсутності права управління нерухомим майном.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 09.12.2021 було зареєстровано нову редакцію Статуту Акціонерного товариства "СБЕРБАНК" та відповідно до внесених змін змінено найменування на Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" (далі - АТ "Міжнародний резервний банк").

4.2. Згідно з рішенням правління Національного банку України від 25.02.2022 року № 91-рш/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" та рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25.02.2022 № 131 "Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства "Міжнародний резервний Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації АТ "Міжнародний резервний банк".

4.3. Господарські суди зазначили, що з 25.02.2022 розпочато процедуру ліквідації АТ "Міжнародний резервний банк", а безпосереднє управління цим банком перейшло до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з метою пошуку майна, його збереження та подальшої реалізації для задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

4.4. Господарські суди також зазначили, що за змістом пункту 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів" примусово вилучено в Україні, зокрема, корпоративні права у розмірі 100 % майна АТ "Міжнародний резервний банк", що належать Публічному акціонерному товариству "Сбербанк Росії".

4.5. Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій установили, що 100% корпоративних прав АТ "Міжнародний резервний банк" вилучено (націоналізовано) у попередніх власників на користь Держави Україна.

4.6. Крім того, господарські суди встановили, що під час початку процедури ліквідації АТ "Міжнародний резервний банк" уповноважені особи виявили, що 28.12.2014 між ПАТ "Ринок Малиновський" (установник управління) та ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ" (управитель) укладено договір управління нерухомим майном, а саме: 3-поверхової будівлі бізнес-центру з підземним паркінгом, що складається з будівлі літ. "А" загальною площею 8010,2 м2 та знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Бабаджаняна Маршала (колишня вул. Рекордна), буд. 25-Б, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 52697651101.

4.7. Відповідно до пункту 1.1 договору управління нерухомим майном у порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління передає в управління об`єкт, визначений у пункті 1.2 цього договору, а управитель приймає об`єкт та зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління об`єктом виключно в інтересах установника управління.

4.8. Умовами пункту 5.2 договору управління нерухомим майном визначено, що на день підписання цього договору об`єкт, який є предметом цього договору, перебуває під обтяженням, іпотекою та забороною відчуження у Публічного акціонерного товариства "Дочірній Банк Сбербанку Росії".

4.9. Господарські суди зазначили, що факт попередження управителя про обтяження об`єкта іпотекою підтверджується підписанням управителем цього договору (пункт 5.3 договору управління нерухомим майном).

4.10. Пунктом 9.2 договору управління нерухомим майном передбачено, що він може бути припинений у випадках, визначених цим договором, та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

4.11. Перехід права власності на об`єкт до третьої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору, не припиняє його дії і не впливає на обсяг прав та обов`язків управителя щодо здійснення управління об`єктом відповідно до умов цього договору. Новий власник об`єкта, переданого в управління згідно з цим договором, не може на власний розсуд обмежити, змінити чи припинити дію договору (пункт 9.5 договору управління нерухомим майном).

4.12. У розділі 10 договору управління нерухомим майном сторони погодили випадки припинення цього договору.

4.13. Цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення відповідно до законодавства України (пункт 3.1 договору управління нерухомим майном).

4.14. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, зазначений у пункті 3.1 договору, та діє 10 (десять) років (пункт 3.2 договору управління нерухомим майном).

4.15. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 28.12.2014 договір управління нерухомим майном нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М. В. та зареєстровано в реєстрі за № 1748.

4.16. Суди зазначили, що реєстрація речового права також підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 28.12.2014 № 31816594; запис про інше речове право № 8286519.

4.17. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 19.12.2011 між ПАТ "Ринок Малиновський" (боржник) та Публічним акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії" (іпотекодержатель) було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір (з майновим поручителем).

4.18. Відповідно до умов зазначеного договору в забезпечення виконання зобов`язань боржника, які випливають із договору про відкриття кредитної лінії номер 14-В/11/44/ЮО, укладеного 15.07.2011 між боржником і іпотекодержателем (з усіма змінами і доповненнями до нього), в іпотеку передано 3-поверхову будівлю бізнес-центру з підземним паркінгом, що складається з будівлі літ. "А" загальною площею 8010,2 м2 та знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. вул. Рекордна, буд. 25-Б.

4.19. Суди зазначили, що до наведеного іпотечного договору між іпотекодавцем та іпотекодержателем було укладено низку договорів про внесення змін. Іпотечним договором передбачено іпотечне застереження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог, забезпечених іпотекою, в т. ч. шляхом прийняття у власність.

4.20. У подальшому у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань боржником іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття його у власність. Суди встановили, що 23.10.2020 державним реєстратором зареєстроване право власності іпотекодержателя на іпотечне майно, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 229465735.

4.21. Господарські суди зазначили, що 08.08.2022 відповідач в рамках справи № 916/2740/21 направив вимогу № 2285 про припинення правовідносин між ПАТ "Ринок Малиновський" та ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ".

4.22. Водночас господарські суди попередніх інстанцій установили, що матеріали цієї справи не містять доказів про отримання відповідачем зазначеного повідомлення, як і не містять інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин.

4.23. Господарські суди також констатували, що оспорюваний договір управління майном в установленому законом порядку не розірвано, не визнано недійсним в цілому або в його частині за ініціативою будь-яких осіб.

4.24. АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, вважаючи припиненим із 23.10.2020 договір управління нерухомим майном, укладений між ПАТ "Ринок Малиновський" та ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ", звернувся до Господарського суду Одеської області із цим позовом.

4.25. Отже, спір у цій справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для визнання припиненим із 23.10.2020 договору управління нерухомим майном, укладеного між ПАТ "Ринок Малиновський" та ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається..

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ" про визнання припиненим із 23.10.2020 договору управління нерухомим майном від 28.12.2014, укладеного між ПАТ "Ринок Малиновський" та ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ".

5.4. Підставою позовних вимог, на думку АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, є перехід до позивача права власності на майно внаслідок звернення стягнення на це майно за договором іпотеки. Тому, на думку позивача, є підстави для визнання припиненим договору управління нерухомим майном з 23.10.2020, оскільки саме з 23.10.2020 відбувся такий перехід права власності на майно.

5.5. За результатами розгляду цієї справи господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовна вимога про визнання договору управління майном припиненим (тобто про встановлення факту припинення договору в минулому) є неналежним способом захисту прав та інтересів позивача.

5.6. Колегія суддів зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 09.08.2022 у справі № 921/504/20, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 24.05.2022 у справі № 910/3100/21.

5.7. За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

5.8. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.9. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.10. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.11. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.12. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

5.13. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

5.14. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та / або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

5.15. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

5.16. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.

5.17. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.

5.18. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.19. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.20. Розглянувши цю справу по суті позовних вимог господарські суди зазначили, що встановлення юридичного факту виходить за межі компетенції господарського суду, оскільки в такому випадку суд не здійснює захисту порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання. Однак АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, прагне досягнути юридичної визначеності, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення прав та обов`язків контрагентів за договором. З урахуванням викладеного суди констатували, що позовна вимога про визнання договору управління майном припиненим (тобто про встановлення факту припинення договору в минулому) є неналежним способом захисту прав та інтересів позивача. Водночас господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у цьому випадку належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

5.21. АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.22. Пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.23. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували приписи статей 16, 20, частини 7 статті 1032 Цивільного кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, постановах Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, від 10.06.2020 у справі № 334/8332/17.

5.24. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.25. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

5.26. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про зобов`язання вчинити дії. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"37. Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакцій, чинній на момент звернення позивача до суду, є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу".

5.27. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Селянського (фермерського) господарства "ТІОС" Ткаченка Олександра Івановича до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі та відновлення становища, яке існувало до порушення. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"5.28. Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

5.29. Загальні способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Проте наведені переліки способів захисту не є вичерпними з огляду на наявний у статті 16 Цивільного кодексу України припис про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом".

5.28. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Вислобоки" про визнання права власності на будівельні матеріали. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень:

"Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, провадження № 61-6103св19; від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, провадження № 61-32739св18).

…У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), зазначено, що порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення".

5.29. Верховний Суд, перевіривши та надавши оцінку наведеним доводам скаржника, зазначає таке.

5.30. АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись до суду з позовом про захист порушеного права у цій справі, обрало спосіб захисту свого права шляхом визнання припиненим з 23.10.2020 договору управління нерухомим майном від 28.12.2014, укладеного між ПАТ "Ринок Малиновський" та ТОВ "НОВА-ХВИЛЯ".

5.31. Верховний Суд зазначає, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21.

5.32. Колегія суддів також зазначає, що встановлення юридичного факту виходить за межі компетенції господарського суду, оскільки в цьому випадку суд не здійснює захист порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу суб`єкта господарювання. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 916/849/17.

5.33. Отже, АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим з конкретної дати в минулому, прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав сторони договору. Водночас відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 910/16266/20.

5.34. Таким чином, вимога АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання договору припиненим з конкретної дати, яка минула до звернення з позовом, не відповідає способам захисту, визначеним цивільним та господарським законодавством. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі № 910/17079/19.

5.35. З огляду на викладене висновки господарських судів про те, що у цих спірних правовідносинах належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача, є правильними та такими, що відповідають правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

5.36. За таких обставин колегія суддів констатує, що висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях господарських судів попередніх інстанцій, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається скаржник.

5.37. Крім того, скаржник у касаційній скарзі зазначає, що Верховний Суд у постанові від 10.06.2020 у справі № 334/8332/17 підтвердив можливість визнання припиненим договору з дати події, яка відбулася раніше від рішення суду. При цьому скаржник наголошує, що Верховний Суд у зазначеній постанові визнав можливим та належним способом захисту прав визнання договору припиненим з дати в минулому.

5.38. З урахуванням доводів скаржника колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

5.39. Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

5.40. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.41. За таких обставин колегія суддів вважає, що під час касаційного перегляду рішення та постанови в цій справі врахуванню підлягає саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, про те, що приписи, зокрема, статті 16 Цивільного кодексу України, не передбачають такого способу захисту права та інтересу як визнання договору припиненим, а реалізація таких способів захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору припиненим, позивач прагне досягнути юридичної визначеності, тобто прагне отримати підтвердження судом припинення прав. Проте у такому випадку належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

5.42. Таким чином, колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 334/8332/17, оскільки враховує останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу захисту у спірних правовідносинах.

5.43. Отже, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.44. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.45. Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.46. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

5.47. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

5.48. На думку АТ "Міжнародний резервний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 7 статті 1032 Цивільного кодексу України.

5.49. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 7 статті 1032 Цивільного кодексу України у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

5.50. Верховний Суд зазначає, що у статті 1044 Цивільного кодексу України визначені підстави припинення договору управління. За змістом частини 1 наведеної статті Цивільного кодексу України (435-15) договір управління майном припиняється у разі: 1) загибелі майна, переданого в управління; 2) припинення договору за заявою однієї із сторін у зв`язку із закінченням його строку; 3) смерті фізичної особи - вигодонабувача або ліквідації юридичної особи - вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором; 4) відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором; 5) визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності або смерті; 6) відмови управителя або установника управління від договору управління майном у зв`язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном; 7) відмови установника управління від договору з іншої, ніж указана в пункті 6 цієї частини, причини за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором; 8) визнання фізичної особи - установника управління банкрутом; 9) повного завершення виконання сторонами договору управління майном; 10) дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду.

5.51. З урахуванням змісту частини 3 статті 1044 Цивільного кодексу України колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 1044 Цивільного кодексу України визначено загальний перелік підстав припинення договору управління майном, за яких майно, що було передане в управління, або майно, набуте від такого управління, передається установникові управління у порядку, визначеному договором..

5.52. Водночас системний аналіз приписів частини 7 статті 1032 Цивільного кодексу України свідчить про те, що договір управління майном також припиняється відповідно до прямої вказівки Закону у випадку переходу права власності на майно внаслідок звернення стягнення на нього. За загальним правилом право управителя, як і будь-яке речове право на чужу річ, слідує за річчю, обтяжуючи річ і значно обмежуючи повноваження володіння такою річчю (правило слідування). Однак таке правило слідування в договорі управління не застосовується і договір припиняється у випадку, коли право власності на майно, що перебуває в управлінні, переходить до набувача внаслідок звернення на нього стягнення. Отже, частина 7 статті 1032 Цивільного кодексу України визначає спеціальну підставу припинення договору управління майном.

5.53. Разом з тим колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що господарські суди попередній інстанцій, розглядаючи цю справу по суті позовних вимог, оцінили доводи позивача та проаналізували його посилання на приписи частини 7 статті 1032 Цивільного кодексу України. Однак господарські суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень у цій справі не мотивували свої рішення положеннями частини 7 статті 1032 Цивільного кодексу України, оскільки встановили, що позовна вимога про визнання договору управління майном припиненим (тобто про встановлення факту припинення договору в минулому) є неналежним способом захисту прав та інтересів позивача. Наведене виключає неправильне застосування господарськими судами приписів частини 7 статті 1032 Цивільного кодексу України за наявності встановлених обставин щодо обрання неналежного способу захисту прав та інтересів позивача.

5.54. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій роз`яснили позивачу, що в цьому випадку належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача. Господарські суди попередніх інстанцій також правильно звернули увагу позивача на наявність у нього права на формулювання інших підстав та предмета позову з метою поновлення його прав та інтересів.

5.55. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.56. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі.

5.57. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.