910/10936/23 Про відшкодування витрат на професійну правову допомогу у справі про банкрутство боржника - 30.01.2024 Прийняття

3. 20.07.2023 ухвалою Господарського суду міста Києва, серед іншого, відкрито провадження у справі № 910/10936/23 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_2 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; керуючим реструктуризацією боргів боржника призначено арбітражного керуючого Приходька Д.В.

4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 (головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Поляков Б.М., Сітайло Л.Г.) закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 року у справі № 910/10936/23.

Подання заяви до суду.

5. 27.09.2023 року ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду із заявою, в якій просив ухвалити додаткове рішення, яким покласти (здійснити розподіл) на ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу по справі № 910/10936/23 у розмірі 5 000 грн.

6. Зокрема, заявник вказував на наявність підстав для відшкодування за рахунок скаржника судових витрат, понесених у зв`язку із наданням професійної правничої допомоги боржнику в суді апеляційної інстанції.

Розгляд справи судами.

7. 10.10.2023 додатковою ухвалою Північного апеляційного господарського суду заяву ОСОБА_2 про винесення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи № 910/10936/23 в суді апеляційної інстанції.

8. Судове рішення мотивовано тим, що, оцінивши витрати боржника з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання боржнику адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є стягнення з особи, яка ініціювала апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, на користь боржника у справі про неплатоспроможність 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді в суді апеляційної інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

9. 22.10.2023 (через систему "Електронний суд") ОСОБА_1 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткову ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/10936/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про винесення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат.

10. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження у цій справі, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 130 ГПК України, а також вказує про необхідність надання Верховним Судом висновку стосовно стягнення судових витрат на користь боржника у справі про банкрутство.

Б. Доводи відзиву на касаційну скаргу.

11. До Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому наведено прохання залишити без задоволення цю касаційну скаргу, а оскаржену додаткову ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду.

А. Щодо суті касаційної скарги.

12. Розглянувши матеріали справи та доводи учасників, здійснивши перевірку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

13. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

14. Суд апеляційної інстанції у цій справі дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь боржника 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

15. Судова колегія погоджується з цим висновком суду з огляду на таке.

16. Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

17. Водночас, відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

18. Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

19. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

20. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

21. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

22. У частині третій статті 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

23. Частинами першою-другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

24. Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

25. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

26. Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

27. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

28. За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

29. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

30. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

31. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

32. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

33. Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

34. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 126 ГПК України).

35. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

36. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

37. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

38. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

39. Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

40. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

41. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

42. Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

43. У цій справі судом апеляційної інстанції було встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу боржником долучено до матеріалів справи: копію додаткового договору від 31.08.2023 № 2, копію акту виконаних робіт від 27.09.2023 та опис робіт за договором про надання правничої допомоги від 05.07.2023, Додаткового договору від 31.08.2023 № 2 у справі № 910/10936/23, згідно яких боржнику надано адвокатських послуг на суму 5 000 грн.

Встановлено, що у зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/10936/23 ОСОБА_2 доручив адвокату Тарасову С.О. надати правову оцінку підставам апеляційного оскарження такої ухвали; сформувати та погодити з клієнтом правову позицію у справі № 910/10936/23; підготувати відзив на апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/10936/23; здійснити представництво інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (п.1 додаткового договору від 31.08.2023 № 2).

Пунктом 2 додаткового договору від 31.08.2023 № 2 сторони погодили, що розмір гонорару адвоката за його роботу у справі № 910/10936/23 складає 8 000 грн.

При цьому, остаточний розмір гонорару адвоката за цією додатковою угодою визначається у підписаному Акті виконаних робіт (п. 3 додаткового договору від 31.08.2023 № 2).

На підтвердження виконання послуг за цим договором боржником до матеріалів справи долучено складений Тарасовим С.О. 27.09.2023 опис робіт, пов`язаних із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи, а також підписаним між сторонами Акт виконаних робіт від 27.09.2023.

Зазначений вище акт містить перелік робіт, які проведено адвокатом Тарасовим С.О. в рамках супроводження інтересів ОСОБА_2 у даній справі.

Роботи надано адвокатом у відповідності до умов додаткового договору від 31.08.2023 № 2 та прийнято клієнтом без жодних претензій та зауважень за виконаному роботу, що зазначено у п. 3 вказаного акту.

Також, на підставі п. 3 додаткового договору від 31.08.2023 № 2 у Акті виконаних робіт (пункт 2) сторони визначили остаточний розмір гонорару адвоката, який складає 5 000 грн.

44. Судом також встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_2 у Північному апеляційному господарському суді 26.09.2023 року здійснював адвокат Тарасов С.О. згідно ордера, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги від 05.07.2023 року, а в матеріалах справи міститься відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1, підписаний боржником.

45. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати боржника з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність боржником у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання йому адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені боржником витрати на професійну правничу допомогу відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

46. Судова колегія відхиляє доводи скаржника стосовно неправильного застосування статті 130 ГПК відносно тлумачення такої процесуальної дії, як закриття провадження у справі.

Так, цілком вірно було заначено судом апеляційної інстанції, що в даному випадку апеляційним господарським судом було закрито саме апеляційне провадження, а не провадження у справі в цілому, що є різними процесуальними діями.

Закриття апеляційного провадження за своєю суттю та змістом є відміннім від такої процесуальної дії як закриття провадження у справі, оскільки не є формою закінчення розгляду господарської справи, підстави для вчинення судом цих процесуальних дій є різним.

Отже закриття апеляційного провадження, підстави та порядок якого регламентовані статтею 264 ГПК України, не є тотожним закриттю провадження у справі, яке визначене статтею 231 названого Кодексу (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі касаційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 925/1221/17).

47. Судом апеляційної інстанції обґрунтовано взято до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 357/380/20, за якою у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та судова колегія не вбачає підстав відходити від цього правового висновку.

48. Слід зазначити, що у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 було визначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Тобто, фактично повністю спростовуються доводи скаржника стосовно неможливості, на його думку, сплати суми судових витрат боржником у справі про банкрутство, оскільки не взято скаржником до уваги можливість оплати на майбутнє (постфактум) послуг адвоката.

49. Крім того, скаржник зазначав, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо стягнення судових витрат на користь боржника у справі про банкрутство.

50. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

51. За змістом пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведені положення спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

52. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

53. Як зазначалось, здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, касаційним судом не було встановлено порушень процесуальних норм, наведених у главі 8 розділу 1 ГПК України (1798-12) , про що касаційним судом зазначалось у цій постанові, положення цієї глави є чіткими і зрозумілими, при цьому, судова практика щодо застосування судами таких положень є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, які описані вище, а тому, Верховний Суд не вбачає підстав для викладення правового висновку у даній справі.

54. Підсумовуючи викладене, судова колегія при розгляді цієї справи не вбачає підстав для відходу від наведених правових позицій Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, а також від критеріїв, які застосовує ЄСПЛ при розподілі судових витрат.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

55. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а відповідно касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - залишенню без змін.