910/6927/23 Про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу, скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів - 16.01.2024 Прийняття

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" від 23.09.2016, оформлених протоколом № 1, та скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів № 10711050002030334 від 26.10.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням порядку скликання та проведення загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" від 23.09.2016, що призвело до порушення прав ОСОБА_1, як члена кооперативу, на участь в управлінні. Крім того, як наслідок, підлягає скасуванню запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10711050002030334 від 26.10.2016 про державну реєстрацію змін до установчих документів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7".

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6927/23 закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази позивач не був членом кооперативу станом на момент прийняття рішень загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" від 23.09.2016, а став ним лише у 2021 році. Отже, між сторонами відсутній спір, що виник з корпоративних правовідносин. Відтак, оскільки позов заявлений фізичною особою до житлово-будівельного кооперативу, членом якого позивач станом на момент прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів не був, відповідно до приписів процесуального закону відсутнє порушення корпоративних прав ОСОБА_1, що робить неможливим розгляд даної справи в порядку господарського судочинства, а даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 910/6927/23 скасовано, а справу передано до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- станом на день звернення позивача з даним позовом до суду він був членом Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7", а отже і володів корпоративними правами в кооперативі;

- за вказаних обставин, аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник з корпоративних відносин між членом юридичної особи та самою юридичною особою, пов`язаний з діяльністю такої юридичної особи;

- спір у даній справі відноситься до категорії спорів, пов`язаних з корпоративними правовідносинами;

- суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону помилково встановив відсутність порушеного права позивача в ухвалі про закриття провадження у справі, оскільки встановлення вказаних обставин можливе лише під час ухвалення рішення за результатами розгляду спору по суті.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у даній справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суд апеляційної інстанції порушив пункт 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки визначив підсудність спору виключно виходячи з суб`єктного складу сторін спору, залишивши поза увагою те, що на момент прийняття спірного рішення загальних зборів кооперативу між сторонами не існувало корпоративних відносин;

- суд апеляційної інстанції не врахував положення пункту 1 частини 1 статті 177, частини 2 статті 185, частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, які зобов`язують суд першої інстанції саме у підготовчому провадженні остаточно встановлювати характер спірних правовідносин і відповідно до цього приймати рішення щодо подальшого розгляду справи;

- суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги та порушив принцип змагальності сторін, оскільки всі аргументи та доводи, викладені в оскаржуваній постанові, не охоплюються підставами апеляційної скарги позивача;

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 11 Закону України "Про кооперацію", в частині моменту виникнення корпоративних відносин між сторонами, призвело до помилкового висновку щодо підсудності спору господарському суді.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувану постанову залишити без змін.

Відзив позивача на касаційну скаргу мотивовано тим, що:

- у своїй позовній заяві у даній справі ОСОБА_1 заявляв, що у протоколі № 1 від 23.09.2016 загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" стоїть його особистий підпис як члена кооперативу, цей протокол підписаний особисто головою правління ОСОБА_2, поставлена печатка кооперативу та цей протокол було здано до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що є юридичним доказом того, що ОСОБА_1 на момент проведення цих загальних зборів членів кооперативу був членом кооперативу та мав право як член кооперативу підписувати даний протокол;

- у відзиві на позовну заяву у даній справі представник відповідача не спростовував що у протоколі № 1 від 23.09.2016 стоїть, у тому числі особистий підпис ОСОБА_1, тим паче вказував, що ОСОБА_1 як член кооперативу був присутнім на цих зборах, дослівно зазначивши - "відповідно до даних протоколу на загальних зборах були присутні 165 членів кооперативу з загальної кількості 222 членів кооперативу", "Протокол загальних зборів підписаний головою та секретарем загальних зборів. До протоколу доданий належним чином оформлений список членів кооперативу, які були присутні на загальних зборах з відповідними підписами членів";

- тобто представник відповідача не спростовував, що у списку присутніх членів кооперативу є повністю написано прізвище, ім`я та по батькові ОСОБА_1 та стоїть особистий підпис ОСОБА_1 як члена кооперативу;

- такі дані у зазначеному "списку" могли з`явитися лише тому, що голова правління Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" ОСОБА_2 знав та не мав жодного сумніву, що ОСОБА_1 набув членство в кооперативі ще у 2011 році, коли став власником квартири АДРЕСА_1 та звернувся з відповідною заявою про прийняття ОСОБА_1 до членів кооперативу. Тому голова правління вніс ОСОБА_1 у список членів кооперативу присутніх на загальних зборах 23.09.2016;

- отримавши в подарунок у 2011 році від своїх батьків частину квартири АДРЕСА_1 та відповідно до пункту 3.1 статуту кооперативу - членами кооперативу можуть бути фізичні особи, що досягли 18-ти літнього віку власники квартир, що розміщені у багатоповерховому будинку по АДРЕСА_2 та зареєстровані у даному будинку, ОСОБА_1 була написана заява на вступ до кооперативу, а матір`ю ОСОБА_1 написана заява про вихід з кооперативу, через те, що до цього вона була членом кооперативу від квартири АДРЕСА_1 . Та на загальних зборах які бали проведені в кінці 2011 року ОСОБА_1 було прийнято у члени кооперативу Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7". Заява від ОСОБА_1 на вступ, заява від матері ОСОБА_1 на вихід з кооперативу та рішення загальних зборів від 2011 знаходяться у голови правління кооперативу, але він їх не надає, тому, що зацікавлений, щоб їх не оприлюднювати. Оскільки на момент проведення загальних зборів членів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" від 23.09.2016 ОСОБА_1 був законним членом кооперативу від квартири АДРЕСА_1, голова правління ОСОБА_2 вніс прізвище ім`я та по батькові ОСОБА_1 у список присутніх на цих загальних зборах членів кооперативу;

- через те, що ОСОБА_2 є незмінним головою правління Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" з початку існування кооперативу і до цього часу, то він добре знав, що тільки ОСОБА_1 є зареєстрованим, законним власником квартири АДРЕСА_1 та являється членом кооперативу. Представники відповідача, а саме Адвокатське Об`єднання "Барген" вже неодноразово намагалися маніпулювати кількістю членів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" у різних судових справах, на користь голови правління кооперативу ОСОБА_2, щоб прикрити його незаконну діяльність. Представник відповідача ввів суд першої інстанції в оману, продовжив це при розгляді справи в апеляційній інстанції, та продовжує надавати неправдиву інформацію у своїй касаційній скарзі своїм твердженням, що ОСОБА_1 прийняли в члени кооперативу тільки на загальних зборах від 30.06.2021;

- посилання представника відповідача у касаційній скарзі, що апеляційним судом порушено норми процесуального права (пункт 3 частини 1 статті 20, статтю 269 Господарського процесуального кодексу України) та норми матеріального права (статтю 11 Закону України "Про кооперацію") є безпідставними та необґрунтованими.

4. Позиція Верховного Суду

Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Суд зазначає таке.

У статті 124 Конституції України передбачено, шо правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Положеннями частини 2 статті 124 Конституції України врегульовано, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими и суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам, що визначено у Рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09 липня 2002 року (v015p710-02) у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У частині 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим, відповідно до частин 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 Господарського процесуального кодексу України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Наведена норма підлягає застосуванню, якщо предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у даній справі позивач, який є членом Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7", звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними та скасувати рішення загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу "Мотозаводець 7" від 23.09.2016, оформлені протоколом № 1, та скасувати запис про державну реєстрацію змін до установчих документів, посилаючись на порушення прав ОСОБА_1, як члена кооперативу, на участь в управлінні.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який підтримується Великою Палатою Верховного Суду й повторюється у значній кількості тотожних справ, Велика Палата Верховного Суду вважала, що особи, які є членами кооперативу, правомочні брати участь у його управлінні, а також мають інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. Оскільки кооператив є господарською організацією, а спір виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю кооперативу, а саме у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, розгляд цього спору має здійснюватися судом господарської юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 738/1772/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 759/11487/16-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18-ц, від 17 грудня 2019 року у справі №904/4887/18 та інших).

Так, у постанові від 13.10.2020 у справі № 695/2665/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

"Кооперація є одним із різновидів господарської діяльності, здійснюваної у формі кооперативу, правовідносини з питань участі членів кооперативу в управлінні кооперативом та обранні органу управління належать до юрисдикції суду, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб`єктивних прав та обов`язків як членів кооперативу з управління юридичною особою, так і органів управління юридичної особи, тому такі питання не є внутрішньостатутною діяльністю.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Члени кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Відповідно до пункту 4 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Якщо спір стосується реалізації прав членів кооперативу на управління кооперативом, тобто корпоративних за змістом правовідносин, то він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.".

Враховуючи вищевикладену усталену практику та зміст і підстави поданого позову у даній справі, суд апеляційної інстанції вірно зазначив про те, що у даному випадку спір між сторонами виник з корпоративних відносин між членом юридичної особи та самою юридичною особою, пов`язаний з діяльністю такої юридичної особи, а спір у даній справі відноситься до категорії спорів, пов`язаних з корпоративними правовідносинами.

Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено про те, що встановлення обставин наявності/відсутності порушеного права позивача можливе лише під час ухвалення рішення за результатами розгляду спору по суті, а не в ухвалі про закриття провадження у справі.

До того ж Суд зазначає, що суд першої інстанції роблячи висновки про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не навів відповідних мотивів, зокрема, не визначивши, які ж правовідносини виникли між сторонами (цивільні, сімейні, житлові тощо).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про віднесення розгляду цього спору до суду цивільної юрисдикції.

Натомість суд апеляційної інстанції, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та встановивши дійсні правовідносини сторін, обґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду, оскільки розгляд даного спору віднесено до господарської юрисдикції.

Суд відхиляє доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального закону, оскільки при прийнятті оскаржуваної постанови виходив не тільки з суб`єктного складу сторін спору, а й з характеру спірних правовідносин.

Також Суд відхиляє аргументи скаржника з посиланням на приписи статті 11 Закону України "Про кооперацію", з огляду на те, що, як зазначалось вище, встановлення обставин наявності/відсутності порушеного права позивача можливе лише під час ухвалення рішення за результатами розгляду спору по суті, а не в ухвалі про закриття провадження у справі.

Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до власного теоретичного тлумачення скаржником приписів процесуального закону.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).