ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ30 вересня 2025 року м. Київcправа № 926/3091/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Логінова Т.Ю. (самопредставництво)
відповідача - Фуркал С.О. (самопредставництво)
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції
касаційну скаргу Чернівецької міської ради
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 та
постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025
за позовом Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
до Чернівецької міської ради
про зобов`язання виконати рішення.
1. Короткий зміст позовних вимог1.1. Південно-західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК, позивач) звернулося до суду з позовом до Чернівецької міської ради (далі - Рада, відповідач) про зобов`язання виконати рішення відділення Антимонопольного комітету від 11.08.2023 №72/53-р/к у справі №72/40-23 (далі - рішення АМК).1.2. Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням АМК визнано дії Ради, у зв`язку з прийняттям рішення від 29.12.2014 №1475 "Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків i тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Чернівці" (із змінами внесеними рішенням від 04.02.2016 №95) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, які можуть призвести до обмеження конкуренції на ринках реалізації товарів, надання послуг i виконання робіт у тимчасових спорудах в територіальних межах Чернівецької міської територіальної громади. 1.3. Вказаним рішенням зобов`язано Раду у двомісячний строк, з дня отримання рішення, припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення. 1.4. Не погоджуючись з прийнятим рішенням АМК, Рада оскаржила його в судовому порядку. Рішенням Господарського суду Хмельницької області у справі № 926/4354/23 від 20.03.2024, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного Господарського суду від 13.06.2024, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України від 11.08.2023 №72/53-р/к у справі №72/40-23 відмовлено. Відтак, у зв`язку із невиконанням відповідачем рішення Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/53-р/к від 11.08.2023 у справі №72/40-23, відділення АМК звернулося до Господарського суду Чернівецької області про зобов`язання виконати вищезазначене рішення.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 (суддя Гушилик С. М.), яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 (колегія суддів: Кравчук Н. М., Матущак О. І., Скрипчук О. С.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі.2.2. Зобов`язано Чернівецьку міську раду виконати рішення Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.08.2023 №72/53-р/к у справі №72/40-23.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги3.1. У касаційній скарзі Рада, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу4.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210-ІІІ (2210-14)
), які містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 904/1732/17, від 08.07.2019 у справі № 924/963/18, від 29.07.2021 у справі № 916/2799/20. 4.3. Щодо обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статті 5 ЦПК України в контексті пред`явлення до господарського суду позовів органами влади, за якими відсутній предмет спору до моменту відкриття провадження у справі.
5. Доводи інших учасників справи 5.1. У відзиві на касаційну скаргу АМК просив Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.12.2014 Радою прийнято рішення 59 сесії 6 скликання №1475 "Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Чернівців" (далі - Положення), а рішенням 2 сесії 7 скликання Чернівецької міської ради від 04.02.2016 № 95 внесено зміни до Положення, та викладено його в новій редакції.6.2. У пункті 1.2 прийнятого Положення визначено, що воно розроблено з метою визначення порядку та умов для отримання тимчасового користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків пересувних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, регулювання організаційно-правових відносин, пов`язаних з оформленням договорів. 6.3. Відділенням АМК проведено дослідження на предмет додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції органами місцевого самоврядування на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах в територіальних межах Чернівецької міської об`єднаної територіальної громади, за результатами якого виявлено обставини, які свідчать про наявність у діях Чернівецької міської ради ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції та встановлено, що окремі норми прийнятого Чернівецькою міською радою Положення (пункти 3.1, 3.2, 3.3, 3.8.1, 3.15 розділу 3) не відповідають вимогам Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який визначає механізм їх розміщення, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 (z1330-11)
, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1330/20068 (z1330-11)
.6.4. Як вважає позивач, прийнятим Положенням Рада встановила додаткові вимоги, не передбачені Порядком, внаслідок чого вступ на ринок суб`єктів господарювання ускладнюється, що може призвести до обмеження конкуренції на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах. 6.5. Відділення АМК 11.07.2022 надіслало Раді супровідним листом №7202/1386 для виконання рекомендації адміністративної колегії відділення АМК від 08.07.2022 №72/02-рк/к щодо припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 3 статті 50, частини першої статті 15 Закону № 2210-ІІІ у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування та рекомендував відповідачу привести Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Чернівці, затверджене рішенням 59 сесії 6 скликання від 29.12.2014 №1475 (зі змінами внесеними рішенням 2 сесії 7 скликання міської ради від 04.02.2016 № 95 "Про внесення змін до Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Чернівці", затвердженого рішенням міської ради 6 скликання від 29.12.2014 №1475) до вимог чинного законодавства.6.6. Неодноразово АМК звертався до Чернівецької міської ради з листами від 13.02.2023, 09.03.2023 з проханням надати інформацію щодо виконання рекомендацій з відповідними підтверджуючими документами. 6.7. Однак, у зв`язку з невиконанням Радою рекомендацій, розпорядженням відділенням АМК від 05.05.2023 року №72/46-рп/к розпочато розгляд справи №72/40-23 за ознаками вчинення Чернівецькою міською радою порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтею 50, частини першої статті 15 Закону №2210-ІІІ, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які можуть призвести до обмеження конкуренції.6.8. Рішенням відділення АМК від 11.08.2023 №72/53-р/к у справі №72/40-23 визнано дії Ради, які полягають у прийнятті рішення від 29.12.2014 №1475 "Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків i тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Чернівці" (із змінами внесеними рішенням від 04.02.2016 № 95) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, які можуть призвести до обмеження конкуренції на ринках реалізації товарів, надання послуг i виконання робіт у тимчасових спорудах в територіальних межах Чернівецької міської територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області.6.9. Цим рішенням АМК зобов`язано Раду у двомісячний строк з дня отримання рішення припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, наведене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення.6.10. Чернівецька міська рада оскаржила рішення АМК України від 11.08.2023 №72/53-р/к у справі №72/40-23 в судовому порядку. 6.11. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 у справі № 926/4354/23, яке постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 залишено без змін, у задоволенні позовних вимог Чернівецької міської ради до Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення АМК від 11.08.2023 №72/53-р/к у справі №72/40-23 відмовлено.6.12. З врахуванням наведеного, встановлені у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 у справі № 926/4354/23 обставини щодо виявлених порушень Закону №2210-ІІІ (2210-14)
, законності прийнятого АМК рішення суди визнали преюдиційними для господарського суду під час розгляду цієї справи, а тому не підлягають повторному доказуванню.6.13. Позивач стверджує, що на час звернення з позовом до суду відповідач не виконав зобов`язання, які встановлені пунктом 1 рішення АМК, що стало підставою звернення з позовом.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).8.13. Скаржник посилається на низку судових рішень Верховного Суду, які вказані у розділі 4 цієї постанови. 8.14. Предметом позову у справі № 904/1732/17, на яку посилається скаржник, було визнання недійсним рішення АМК про визнання дій позивача у цій справі порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону у вигляді дій суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.8.15. У справі № 924/963/18 предметом спору було зобов`язання виконати рішення адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.12.2017 № 64-р/к у справі №03-06/35-17. Касаційний господарський погодився із висновком судів попередніх інстанцій, що Хмельницька міська рада, не оскарживши рішення № 64-р/к в установленому Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14)
порядку, не може заперечувати щодо порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права органом Антимонопольного комітету України у цьому рішенні. А зміст оскаржених рішень свідчить, що Хмельницька міська рада не спростувала покладений в основу рішення № 64-р/к висновок про те, що внесені нею зміни до пункту 3 рішення Хмельницької міської ради № 18 суперечать Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (3038-17)
, згідно з яким розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Отже, такі дії Хмельницької міської ради суперечать затвердженому відповідно до цього Закону Порядку. Таким чином Суд зазначив про те, що Хмельницька міська рада зобов`язана припинити встановлене відділенням АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції. 8.16. Щодо справи № 916/2799/20, то предметом спору у ній було зобов`язання виконати рішення АМК. Позовна заява мотивована невиконанням відповідачем зобов`язань, які встановлені у рішенні АМК, і які є обов`язковими до виконання. Втім, скаржник, посилаючись на неврахування висновку Верховного Суду у цій справі, не зазначив, яким чином попередні судові інстанції застосували інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в зазначеній скаржником справі.8.17. Суд виходить з того, що предметом розгляду цієї справи (№ 926/3091/24) є зобов`язання відповідача виконати рішення АМК. Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з такого.8.18. Південно-західним міжобласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України проведено дослідження на предмет додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції органами місцевого самоврядування на ринку реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт у тимчасових спорудах в територіальних межах Чернівецької міської об`єднаної територіальної громади, за результатами якого виявлено ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які можуть призвести до обмеження конкуренції, як наслідок винесено рішення АМК, яким визнано дії Чернівецької міської ради, які полягають у прийнятті рішення від 29.12.2014 №1475 "Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків i тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Чернівці" (із змінами внесеними рішенням від 04.02.2016 №95) порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, які можуть призвести до обмеження конкуренції на ринках реалізації товарів, надання послуг i виконання робіт у тимчасових спорудах в територіальних межах Чернівецької міської територіальної громади.8.19. Згідно рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.03.2024 у справі № 926/4354/23, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 та постановою Верховного Суду від 28.01.2025, рішення АМК прийняте у відповідності до норм чинного законодавства, встановлене порушення Радою підтверджене, а відтак є обов`язковим для виконання. 8.20. Отже, рішення АМК було предметом судового розгляду у першій, апеляційній та касаційнІЙ інстанціях, за наслідком розгляду якого суди відмовили у задоволенні позову про визнання недійсним вказаного рішення АМК, а тому воно є чинним.8.21. Відповідно до частини другої статті 56 Закону №2210-ІІІ рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов`язковими до виконання.8.22. Враховуючи зміст позовних вимог у цій справі та спірні правовідносини предметом розгляду та дослідження у даному випадку можуть бути виключно обставини, пов`язані з фактичним виконанням або невиконанням Радою рішення АМК, з огляду на чинність такого рішення та обов`язковість його виконання [близька за змістом правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №920/1126/17 та від 01.02.2024 у справі №902/600/23].8.23. Суди попередніх інстанцій щодо твердження відповідача з приводу того, що згідно з Правил благоустрою №1282 усунуті порушення, встановлені АМК, зазначили що відповідачем надано копію Правил благоустрою №1282, з яких вбачається, що вони є обов`язковими для виконання на території Чернівецької міської територіальної громади всіма органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, підпорядкування та відомчої належності, органами самоорганізації населення; громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають на території територіальної громади, а також фізичними особами-підприємцями та особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність (у тому числі нотаріусами, адвокатами, експертами, оцінювачами, художниками тощо).8.24. Згідно розділу 2.7 Правил благоустрою №1282 ними регулюється питання розміщення і функціонування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, тимчасових металевих гаражів та малих архітектурних форм. Проте, місцевим господарським судом встановлено, що Радою з прийняттям Правил благоустрою №1282 не було здійснено змін, які б виконували рішення АМК, тобто самі Правила №1282 були прийняті 29.06.2023 до винесення рішення АМК 11.08.2023, цими Правилами не внесено змін в Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення літніх торгових майданчиків і тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Чернівців, не скасовані ті його пункти, які суперечили вимогам Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який визначає механізм їх розміщення, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 (z1330-11)
, всі пункти Положення продовжують діяти, в Правилах благоустрою не зазначено, що його пункти відміняють ті пункти Положення, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, що можуть призвести до обмеження конкуренції, зазначені акти є різними за своїм змістом, кожен з яких виконує свою функцію, отже рішення є невиконаним.8.25. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.8.26. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.8.27. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.8.28. Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.8.29. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.8.30. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.8.31. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.32. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.8.33. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.8.34. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.8.35. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.8.36. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування "статті 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статті 5 ЦПК України в контексті пред`явлення до господарського суду позовів органами влади, за якими відсутній предмет спору до моменту відкриття провадження у справі".8.37. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. 8.38. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.8.39. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).8.40. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.8.41. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.8.42. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у таку категорію справ. Суди попередніх інстанцій зазначили про те, що Радою не було внесено змін/скасування саме вимог Положення, відповідно до яких, окрім паспорта прив`язки ТС, вимагається ще правовстановлюючий документ на земельну ділянку, і якого, зокрема, і стосувалось рішення АМК №72/53-р/к. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що Правила благоустрою №1282 і Положення це два окремі акти, прийняті Радою, які є різними за змістом та обидва є обов`язковими до виконання. 8.43. Твердження про те, що Рада повідомляла АМК про те, що способом усунення порушення буде прийняття Правил №1282, з посиланням на наявні в справі листи Департаменту урбаністики та архітектури суди відхилили як такі, які не відповідають дійсності, оскільки перелічені листи не містять такої інформації, а саме в листах немає посилання на прийняття Правил №1282, крім того суди зауважили також про те, що Правила №1282 прийняті 29.06.2023 до винесення рішення АМК 11.08.2023.8.44. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.8.45. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.8.46. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.8.47. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73- 80, 86, 300 ГПК України.8.48. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення - відсутні.Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.8.49. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.8.50. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.
10. Судові витрати10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Чернівецької міської ради на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі № 926/3091/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.2. Касаційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі № 926/3091/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.3. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі № 926/3091/24 залишити без змін.Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова