910/4678/22 Про стягнення безпідставно набутих коштів - 24.10.2023 Прийняття

3. 05.08.2016 о 15 год. 55 хв. трапилася дорожньо-транспортна пригода, а саме ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом "ВАЗ 210703", державний номерний знак НОМЕР_1, у м. Одеса допустив зіткнення з транспортним засобом "TOYOTA PRIUS", державний номерний знак НОМЕР_2, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем "MITSUBISHI LANCER" державний номерний знак НОМЕР_3, зазначеним транспортним засобам завдано механічні пошкодження.

4. Відповідно до постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 19.10.2016 у справі №521/156974/16-п ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

5. На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "ВАЗ 210703" д.н.з. НОМЕР_4 не була застрахована.

6. Потерпіла особа повідомила МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди, подала заяву про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, надавши всі необхідні документи, передбачені статтею 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV (1961-15) ).

7. Відповідно до звіту №308/17 вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу "TOYOTA PRIUS", державний номерний знак НОМЕР_2 становить 110709,40 грн, сума витрат на збір документів складає 772,00 грн.

8. МТСБУ визначило розмір заподіяної шкоди та здійснило регламентну виплату потерпілій особі. Загальний розмір витрат з урахуванням витрат на збір документів та визначення розміру шкоди склав 100772,00 грн.

9. Згідно з наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №1262983 від 26.12.2017 МТСБУ здійснило виплату Відповідачу у сумі 100000,00.

10. Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 12.07.2018 у справі №521/9923/17 задоволено позов Департаменту патрульної поліції (Відповідач) до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди т у розмірі 64083,97 грн.

11. 11.03.2020 МТСБУ звернулося з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

12. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19.10.2020 у справі №552/4448/20, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17.11.2020, у задоволенні позовних вимог МТСБУ відмовлено.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 позов задоволено.

14. Рішення мотивовано посиланням на положення статей 1166, 1187, 1212 Цивільного кодексу України, статей 22, 39, 41 Закону №1961-IV та відхилення заперечень Відповідача як таких, що не спростовують заявлених позовних вимог.

15. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 рішення господарського суду першої інстанції скасовано, викладено резолютивну частину в новій редакції, яка передбачає задоволення позову частково, стягнення з Відповідача на користь МТСБУ заборгованості у розмірі 64083,97 грн та відмову в задоволення позову в іншій частині.

16. Постанова мотивована тим, що Відповідач фактично отримав подвійне відшкодування заподіяної йому шкоди в сумі 164083,97 (100000,00 грн виплата МТСБУ та 64083,67 грн за рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 12.07.2018 у справі №521/9923/17), тому з огляду на фактичну вартість відновлювального ремонту в сумі 100000,00 грн кошти в сумі 64083,97 грн є безпідставно набутими.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

17. МТСБУ подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

18. Касаційну скаргу мотивовано наявністю підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

19. МТСБУ зазначило про неврахування при ухваленні оскаржуваної постанови висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 06.11.2019 у справі №131/153/17, щодо права потерпілого чи іншої особи, яка має право на отримання відшкодування, заявити вимогу про відшкодування шкоди виключно до особи, яка завдала шкоду, або про виплату страхового відшкодування до страховика, у якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільну відповідальність, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди за наявності підстав, передбачених статтею 1194 Цивільного кодексу України.

20. Крім того, МТСБУ послалось на відсутність висновку Верховного Суду щодо випадку, коли страховик звернувся до винної особи та в подальшому дізнався про існування рішення про стягнення коштів із винної особи на користь потерпілого з того самого предмету та з тих самих підстав.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

21. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому проти вимог і доводів скарги заперечує.

22. Посилаючись на положення статей 33, 35 Закону №1961-IV, Відповідач стверджує, що здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) відбулось в порядку та спосіб, передбачений законом, і він отримав належним способом страхове відшкодування за фактом ДТП.

Позиція Верховного Суду

23. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

24. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду позовних вимог МТСБУ про стягнення безпідставно набутого майна - грошових коштів регламентної виплати, виплаченої Відповідачу у зв`язку із заподіянням шкоди його майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої особою, яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

25. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

26. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

27. У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

28. Положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

29. Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

30. Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

31. Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди, зокрема завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовані статтями 1166, 1167, 1187 Цивільного кодексу України.

32. Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

33. Зокрема, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

34. Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок ДТП, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

35. За наведеним у статті 1 Закону України "Про страхування" визначенням, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

36. Зазначеним Законом у статті 7 встановлено види обов`язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування відповідальності).

37. Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює Закон №1961-IV (1961-15) , який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

38. Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, МТСБУ, потерпілі (ст. 4 Закону №1961-IV).

39. МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. До основних завдань МТСБУ віднесено, зокрема, здійснення виплати із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим законом (п. 39.1, пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Закону №1961-IV).

40. Регламентні виплати з централізованих страхових резервних фондів МТСБУ передбачені статтею 41 Закону №1961-IV, згідно з підпунктом (а) пункту 41.1 якої МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

41. Порядок здійснення страхового відшкодування на території України, у тому числі МТСБУ у передбачених Законом випадках, врегульовано розділом ІІІ Закону №1961-IV (1961-15) .

42. Так, відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну. Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, зокрема, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (ст.ст. 22, 28, 29 Закону №1961-IV). Випадки, коли шкода не відшкодовується перелічені у статті 32 Закону №1961-IV.

43. У положеннях статей 33- 36 Закону №1961-IV регламентовано порядок дій осіб у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати); дій страховика та МТСБУ після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати); прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати.

44. Зокрема, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону №1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

45. Виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків (п. 36.4 ст. 36 Закону №1961-IV).

46. Водночас згідно з положеннями пункту 38.2.1 статті 38 Закону №1961-IV МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

47. Крім того, статтею 1194 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

48. Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц та від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом №1961-IV (1961-15) . Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

49. У постанові від 06.11.2019 у справі №131/153/17 (на яку посилається МТСБУ в касаційній скарзі) Верховний Суд також виснував, що одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, особа, яка завдала шкоди, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди може бути зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) відповідно до статті 1194 ЦК України.

50. У зазначеній постанові Верховний Суд визнав неправильним висновок про наявність у потерпілої особи права на отримання відшкодування в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному, оскільки зазначене стосується права особи задовольнити свої вимоги в одному з таких зобов`язань, а подвійне стягнення відшкодування однієї й тієї ж шкоди законом не допускається. Водночас наявність невиконаного особою, що завдала шкоди, судового рішення не може бути підставою для покладення на страховика, у якого була застрахована цивільна відповідальність, зобов`язання здійснити виплату страхового відшкодування.

51. У постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/77 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, зокрема, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV (1961-15) виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV (1961-15) випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV (1961-15) не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.

52. Наведені правові позиції викладені в постановах Верховного Суду, спірні правовідносини в яких виникли між потерпілою особою, заподіювачем шкоди та страховиком, у якого була застрахована цивільна відповідальність заподіювача шкоди, тоді як цивільна відповідальність ОСОБА_1 (заподіювача спірної в цій справі шкоди) не була застрахована. Однак враховуючи приписи підпункту (а) пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV, який у таких випадках покладає на МТСБУ обов`язок із відшкодування шкоди на умовах, визначених цим Законом, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати mutatis mutandis (з урахуванням відповідних відмінностей) наведені висновки щодо застосування норм права під час розгляду цієї справи.

53. Однак висновки апеляційного господарського суду, на яких ґрунтується оскаржувана постанова, не відповідають наведеним правовим позиціям Верховного Суду щодо розподілу обов`язку з відшкодування шкоди потерпілій особі між її заподіювачем і страховиком (МТСБУ), правових наслідків такого відшкодування тощо, зважаючи на таке.

54. З огляду на підстави заявленого в цій справі позову, для правильного вирішення спору щодо виникнення між сторонами у справі кондикційних правовідносин, врегульованих главою 83 Цивільного кодексу України (435-15) , судам необхідно передусім з`ясувати наявність чи відсутність у МТСБУ передбаченої Законом №1961-IV (1961-15) підстави для відшкодування шкоди, заподіяної Відповідачеві внаслідок спірної ДТП, на момент здійснення відповідної регламентної виплати, а в разі наявності такої підстави - обставин, які б свідчили про те, що вона згодом відпала.

55. Дослідивши надані учасниками справи докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) МТСБУ відбулось у порядку та в спосіб, передбачені законом, Відповідач мав право та отримав належним способом страхове відшкодування за фактом ДПТ. МТСБУ не спростувало в касаційній скарзі зазначений висновок, який не суперечить встановленим судами обставинам, згідно з якими на момент звернення Відповідача до МТСБУ та здійснення відповідної регламентної виплати згідно з платіжним дорученням №1262983 від 26.12.2017 було відсутнє певне судове рішення, зокрема у справі №521/9923/17, про відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 як заподіювачем шкоди.

56. Тобто на підставі приписів Закону №1961-IV (1961-15) внаслідок заподіяння Відповідачеві під час ДТП шкоди особою, яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, МТСБУ стало учасником відповідного деліктного зобов`язання, і відшкодування Відповідачеві шкоди шляхом здійснення регламентної виплати є виконанням МТСБУ обов`язку боржника в зазначеному зобов`язанні, що має наслідком його припинення із виникненням нового (регресного) зобов`язання.

57. Водночас, задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції послався на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, які передбачають обов`язок особи повернути майно тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Однак апеляційний господарський суд не навів конкретних підстав для висновку про скасування, припинення тощо передбаченої Законом №1961-IV (1961-15) підстави, яка існувала на момент здійснення МТСБУ спірної регламентної виплати в частині такої виплати в сумі 64083,97 грн.

58. Правильно зауваживши про неправомірність отримання подвійного відшкодування потерпілою особою, апеляційний господарський суд не навів належного обґрунтування, яке б з огляду на встановлені судами фактичні обставини свідчило про безпідставне збагачення Відповідача на момент вирішення спору саме за рахунок МТСБУ і точно на зазначену суму грошових коштів.

59. За змістом мотивувальної частини оскаржуваної постанови, апеляційний господарський суд при вирішенні спору по суті дійшов висновку про відсутність підстави для сплати МТСБУ Відповідачеві регламентної виплати розмірі, який дорівнює сумі, присудженій до стягнення на користь Відповідача із заподіювача шкоди ОСОБА_1 судовим рішенням у справі №521/9923/17. Тоді як у поверненні МТСБУ коштів, сплачених Відповідачеві понад суму, присуджену до стягнення з ОСОБА_1, судом відмовлено. Оскаржувана у цій справі постанова в частині відмови у стягненні понад суму 64083,97 грн. виходить з того, що на страховика (МТСБУ) має бути покладено відшкодування різниці між тим відшкодуванням, яке має бути здійснене, згідно з судовим рішенням, особою, яка завдала шкоду та сумою реальної/фактичної вартості відновлювального ремонту автомобіля

60. Однак, відповідно до наведених вище правових висновків Верховного Суду у справах №147/66/77 і №131/153/17 чинним законодавством, зокрема статтею 1194 Цивільного кодексу України, обов`язок щодо повного відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) покладається на особу, яка завдала шкоду, а не на страховика (в даному випадку МТСБУ).

61. З огляду на наведене Верховний Суд погоджується з доводами МТСБУ про те, що висновки господарського суду апеляційної інстанції не відповідають приписам чинного законодавства та не ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, із належним дослідженням зібраних у справі доказів, необхідних для правильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, із урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Отже, вимоги касаційної скарги в частині скасування постанови суду апеляційної інстанції є обґрунтованими.

62. Водночас Верховний Суд не вбачає за можливе задовольнити вимоги касаційної скарги щодо залишення без змін рішення суду першої інстанції, адже положення статті 312 Господарського процесуального кодексу України передбачають залишення в силі судового рішення суду першої інстанції лише в тому разі, якщо судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. Однак рішення суду першої інстанції в цій справі, яке було предметом апеляційного перегляду та скасовано оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, не відповідає, зокрема, встановленим статтями 236, 238 Господарського процесуального кодексу України вимогам щодо обґрунтованості та змісту судового рішення, адже в його мотивувальній частині не викладена мотивована оцінка аргументів сторін, зокрема, конкретні підстави прийняття до уваги аргументів МТСБУ та відхилення заперечень Відповідача, а також належним чином не досліджені обставини щодо змісту наявних між учасниками справи правовідносин.

63. Наведене свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог статей 74, 86, 236, 238, 269 Господарського процесуального кодексу України. І такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи.

64. Верховний Суд вважає за необхідне констатувати помилковість твердження МТСБУ про те, що Одеський апеляційний суд у постанові від 05.05.2022 у справі №522/4448/20 зазначив про те, що Відповідач уже отримав кошти від винної особи, тому отримані Відповідачем від МТСБУ кошти є безпідставно набутими. Наведене не відповідає змісту зазначеного судового рішення, яке не містить такого висновку про безпідставне набуття коштів Відповідачем, а натомість містить роз`яснення МТСБУ його права на оскарження заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/9923/17 як особи, що сплатила відповідне відшкодування, та набула право регресної вимоги та права на звернення після цього до суду з новим позовом до ОСОБА_1 .