920/1143/20 Про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічні вимоги щодо визнання недійсним договору поруки та визнання поруки припиненою - 05.10.2023 Прийняття

АТ "Перший український міжнародний банк" звернулося до суду з позовом до АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" та ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" про солідарне стягнення з відповідачів: 8 773 588,04 доларів США основного боргу за кредитом, 6 648 026,07 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом (за період з 13.07.2015 по 01.11.2020), 39 407 075,97 грн. пені за порушення строків повернення основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, 270 000 доларів США штрафу за порушення умов кредитного договору.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем-1 умов кредитного договору від 07.12.2012 № 04-248 з додатковими угодами № 1-25 до нього, виконання зобов`язання за яким забезпечено порукою ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" згідно з договором поруки від 07.12.2012 № 10-253 з додатковими угодами № 1-20 до нього, у зв`язку з чим виникла солідарна відповідальність боржника та поручителя.

ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" у зустрічному позові, який пред`явлений до АТ "Перший український міжнародний банк" просило суд визнати недійсною додаткову угоду від 30.04.2020 № 20 до договору поруки від 07.12.2012 № 10-253, який укладений АТ "Перший Український міжнародний банк" з ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання", та визнати поруку за договором поруки від 07.12.2012 № 10-253 припиненою, у зв`язку із закінченням строку дії поруки.

Зустрічний позов обґрунтований з посиланням на те, що додаткова угода від 30.04.2020 № 20 до договору поруки від 07.12.2012 № 10-253 не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею. В частині вимоги про визнання поруки припиненою зустрічний позов обґрунтований тим, що станом на момент укладення додаткової угоди від 30.04.2020 № 20 до договору поруки від 07.12.2012 № 10-253 порука за договором фактично припинилася, нової ж поруки за умовами додаткової угоди поручитель не надав; застосовувати умови нової редакції пункту 6.1 щодо строку припинення поруки (вже припиненої) неможливо.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.02.2023 зі справи № 920/1143/20 первісний позов задоволено частково: стягнуто солідарно з АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" та ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" на користь АТ "Перший український міжнародний банк" 8 773 588,04 доларів США основного боргу за кредитом, 6 648 026,07 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, 6 632 224,75 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за кредитом. Відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог в частині стягнення 26 142 626,47 грн. пені за порушення строків повернення суми кредиту, 6 632 224,75 грн. пені за порушення сплати відсотків за кредитом, 270 000 доларів США штрафу. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 зі справи рішення суду першої інстанції змінено: стягнуто солідарно з АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" та ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" на користь АТ "Перший український міжнародний банк" 8 773 588,04 доларів США основного боргу за кредитом, 6 638 026,07 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, 6 632 224,75 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за кредитом. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Здійснено новий розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції в частині зміни судового рішення попередньої інстанції щодо стягнення процентів за користування кредитом мотивовано, зокрема, тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). При цьому суд апеляційної інстанції, скасовуючи судове рішення попередньої інстанції в частині стягнення 10 000 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, нарахованих за період з 04.12.2017 по 01.11.2020, переглянув рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" (з огляду на те, що судове рішення в частині первісного позову оскаржувалося АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" лише в частині стягнення 10 000 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитними коштами).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах (розгляд яких здійснюється Судом спільно) ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині первісного позову про стягнення 10 000 доларів США процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 01.01.2020 по 01.11.2020, та ухвалити нове рішення про відмову в позові у відповідній частині. Також скаржник просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення попередньої інстанції в частині вирішення спору за первісним позовом ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) стосовно наявності у суду апеляційної інстанції обов`язку вийти за межі вимог апеляційної скарги у разі встановлення неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення в частині, що не оскаржувалася в апеляційній скарзі (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України (1798-12) ).

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій в частині вирішення спору за зустрічним позовом ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" посилається на застосування судами норм права, а саме приписів статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України щодо припинення договору поруки без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 зі справи № 367/8904/15-ц, від 18.01.2022 зі справи № 2-969/11, від 16.06.2022 зі справи № 1327/4103/12, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 зі справи № 408/8040/12, від 22.08.2018 зі справи № 2-1169/11 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

Також скаржник з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застування норм права, а саме приписів статті 180 Господарського кодексу України, статей 207, 638 ЦК України до правовідносин за договором поруки та можливості укладання нового договору поруки шляхом внесення змін до раніше укладеного договору поруки, строк поруки за яким сплинув.

Доводи інших учасників справи

У відзивах на касаційні скарги АТ "Перший український міжнародний банк" просив Суд у задоволенні касаційних скарг ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" відмовити, з посиланням, зокрема, на їх необґрунтованість.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 12.09.2023 зі справи задоволено заяву АТ "Перший український міжнародний банк" про участь у судових засіданнях касаційного провадження у справі № 920/1143/20, у тому числі, призначеного на 21.09.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У судовому засіданні 21.09.2023 розгляд касаційних скарг відкладався до 05.10.2023.

05.10.2023 від ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" надійшли письмові пояснення по справі.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.12.2012 публічним акціонерним товариством "Перший Український міжнародний банк" (правонаступником прав та обов`язків якого є АТ "Перший український міжнародний банк") та публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М.В. Фрунзе" (правонаступником прав та обов`язків якого є АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання") укладено кредитний договір № 04-248 (далі - Кредитний договір) з додатковими угодами до нього №№ 1-25, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 10 000 000 доларів США, а позичальник зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені пунктом 6.1 Кредитного договору.

АТ "Перший український міжнародний банк" належним чином виконало свої обов`язки за кредитним договором, відкривши АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" позичковий рахунок та надавши йому обумовлені кредитним договором грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується меморіальним ордером від 07.12.2022 № 5 та меморіальним ордером від 10.12.2012 № 6.

Розділом "Терміни" Кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 04.09.2017 № 25) встановлено такі періоди користування кредитом:

- 1-й період користування кредитом до 04.12.2017;

- 2-й період користування кредитом з 05.12.2017 по 29.03.2018;

- 3-й період користування кредитом з 30.03.2018 по 26.03.2019;

- 4-й період користування кредитом з 27.03.2019 по 01.11.2019.

Згідно з підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 Кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 04.09.2017 № 25) у випадку не продовження кредитування на другий період користування кредитом позичальник зобов`язаний повернути всю суму заборгованості за кредитом.

Оскільки з боку боржника мало місце неналежне виконання своїх зобов`язань за Кредитним договором, Банком прийнято рішення не продовжувати кредитування на другий період користування кредитом, у зв`язку з чим строк повернення кредиту настав 04.12.2017, а позичальник зобов`язаний був повернути всю суму заборгованості за кредитом 05.12.2017, проте вказаний обов`язок відповідачем-1 не виконаний, кредитні кошти не повернуті, проценти за користування кредитом не сплачені.

Так, за твердженням позивача за первісним позовом, невиконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за Кредитним договором свідчить про настання для позивача за первісним позовом несприятливих подій, передбачених наступними пунктами договору:

- підпункт 5.1.1 пункту 5.1 - несплата клієнтом будь-якої суми, що належить до сплати на користь Банку згідно цього договору у передбачений ним строк, та/або невиконання або неналежне виконання будь-яких інших обов`язків за цим договором та/або обов`язків за угодами про забезпечення та/або за іншими угодами, укладеними сторонами;

- підпункт 5.1.11 пункту 5.1 - невиконання або неналежне виконання будь-якою із зазначених осіб, а саме: позичальником, поручителем та/або будь-якою іншою пов`язаною особою зазначених осіб будь-яких обов`язків за кредитними договорами (або іншими договорами, що передбачають здійснення будь-якої кредитної операції), укладеними, що будуть укладені будь-якою з зазначених осіб з Банком/іншими фінансовими установами, невиконання або неналежне виконання будь-яких обов`язків за договорами, укладеними з метою забезпечення виконання зобов`язань за такими кредитними договорами (або іншими договорами, що передбачають здійснення будь-якої кредитної операції).

Відповідно до пункту 5.4 Кредитного договору сторони домовились, що у випадку будь-якої несприятливої події Банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення пункту 6.1 цього договору, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредити і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку згідно цього договору, в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Кредитний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно з цим договором у повному обсязі (пункт 14.5 Кредитного договору).

Згідно з додатковими угодами №№ 21-25 до Кредитного договору було змінено строк повернення кредитних коштів по тілу кредиту та процентам, графік повернення кредиту.

Судами також встановлено, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язань позичальника (АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання") за Кредитним договором, АТ "Перший український міжнародний банк" та ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" уклали договір поруки від 07.12.2012 № 10-253 (далі - Договір поруки) з додатковими угодами № 1-20 до нього.

Відповідно до пункту 1.2 Договору поруки поручитель відповідає перед Банком за виконання зобов`язань в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, витрат кредитор тощо.

Згідно з додатковою угодою від 30.04.2020 № 20 Договір поруки викладено в новій редакції.

Відповідно до пункту 6.1 Договору поруки (в редакції додаткової угоди від 30.04.2020 № 20), порука за цим договором припиняється у разі виконання зобов`язання в повному обсязі або якщо протягом п`яти років з дня настання строку (терміну) виконання зобов`язання, зазначеного в пункті 2.1 цього договору, кредитор не пред`явить позову до поручителя та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

На виконання умов Кредитного договору та норм чинного законодавства України 05.06.2020 позивачем за первісним позовом надіслано на адресу відповідача-1 повідомлення щодо виконання зобов`язань за Кредитним договором, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком.

Зазначене повідомлення отримано відповідачем -1 16.06.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Станом на 01.11.2020 заборгованість відповідача-1 за Кредитним договором склала 8 773 588,04 доларів США.

На виконання умов Договору поруки та норм чинного законодавства України, 05.06.2020 позивачем за первісним позовом надіслано на адресу відповідача-2 повідомлення про необхідність виконання зобов`язання за Договором поруки, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком.

Зазначене повідомлення 11.06.2020 отримано відповідачем-2, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

На суму основного боргу у розмірі 8 773 588,04 доларів США позивачем за первісним позовом нараховано до солідарного стягнення з відповідачів: 6 648 026,07 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом (за період з 13.07.2015 по 01.11.2020), 39 407 075,97 грн. пені за порушення строків повернення основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, 270 000 доларів США штрафу за порушення умов кредитного договору.

Крім того судами встановлено, що додаткова угода від 30.04.2020 № 20 до Договору поруки має підписи уповноважених осіб та скріплена печатками заявника та Банку. Остання містить всі необхідні істотні умови, що визначені для договорів поруки, а саме: предмет договору; зобов`язання, яке забезпечене порукою; порядок виконання зобов`язання; зміст та обсяг відповідальності поручителя та умови щодо прав поручителя при виконанні зобов`язання; умови щодо припинення поруки.

Фактичне досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору поруки, незважаючи на те, що сторони визначили його, як "додаткову угоду" не виключає його правової природи, як дійсного та чинного правочину, внаслідок укладання якого між Банком та ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" виникло нове акцесорне зобов`язання.

ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання", укладаючи додаткову угоду від 30.04.2020 № 20 до Договору поруки, висловило вільну та безумовну волю взяти на себе солідарне зобов`язання за виконання Кредитного договору.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для солідарного стягнення заборгованості з відповідачів, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем-1 за первісним позовом зобов`язання за Кредитним договором, яке забезпечене порукою за Договором поруки.

Причиною виникнення спору зі справи за зустрічним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 30.04.2020 № 20 до Договору поруки та визнання поруки за Договором поруки припиненою, у зв`язку із закінченням строку дії поруки.

Предметом касаційного оскарження у справі є судові рішення попередніх інстанцій в частині вирішення спору за первісним позовом про стягнення 10 000 доларів США процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 01.01.2020 по 01.11.2020, а також в частині вирішення спору за зустрічним позовом. В іншій частині судові рішення попередніх інстанцій жодною із сторін спору не оскаржуються.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення попередньої інстанції в частині вирішення спору за первісним позовом ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, приписів статті 269 ГПК України стосовно наявності у суду апеляційної інстанції обов`язку вийти за межі вимог апеляційної скарги у разі встановлення неправильного застосування норм матеріального права судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення в частині, що не оскаржувалася в апеляційній скарзі (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Так, за доводами ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання", оскарження АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку безпосередньо в частині стягнення 10 000 доларів США процентів за користування кредитом, нарахованих у проміжку за період з 04.12.2017 по 01.11.2020, було пов`язане з відсутністю можливості у названого товариства сплатити судовий збір за оскарження рішення суду першої інстанції у повному обсязі через складний фінансовий стан. Проте суд апеляційної інстанції, встановивши, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором стоку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, тобто, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у частині солідарного стягнення з відповідачів за первісним позовом процентів за користування кредитом, нарахованих після 04.12.2017, повинен був, на думку скаржника, з урахуванням змісту приписів частини четвертої статті 269 ГПК України, захистити порушене право відповідачів за первісним позовом в повному обсязі та вийти за межі вимог апеляційної скарги АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" про оскарження стягнення процентів за користування кредитом в сумі 10 000 доларів США, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 04.12.2017 по 01.11.2020 в повному обсязі, та ухвалити нове рішення у відповідній частині про відмову в позові.

Що ж до наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи.

При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18.

Верховний Суд зазначає, що предметом перевірки та апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у цій справі (відповідно до заявленого самим апелянтом обсягу апеляційного оскарження) було, зокрема, дотримання вимог законодавства при здійсненні стягнення на користь позивача за первісним позовом процентів за користування кредитом у конкретно визначеній апелянтом сумі, а саме 10 000 доларів США (оспорювана сума).

Крім того, в частині доводів скаржника щодо необхідності врахування обставин перебування апелянта (АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання") в складному фінансовому становищі та відсутності у нього грошових коштів на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в повному обсязі, суд касаційної інстанції зазначає, що сплата судового збору особами, які звертаються до суду - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами господарського процесуального законодавства та закону України "Про судовий збір" (3674-17) .

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland" від 19.06.2001, заява № 28249/95), зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом. Відповідно, суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

При цьому Суд відзначає, що з клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" до суду апеляційної інстанції не зверталося.

Досягнення особою мети - скасування судового рішення, у тому числі, й у тій його частині, за оскарження якої судовий збір не був сплачений (внаслідок неправильного трактування приписів частини четвертої статті 269 ГПК України в аспекті повноважень суду апеляційної інстанції) буде порушувати принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі, щодо обов`язку зі сплати ними судового збору.

Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

Суд звертає увагу на те, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.

Крім того у зазначеному аспекті Суд враховує і те, що скаржник (ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання") до суду апеляційної інстанції звертався з апеляційною скаргою виключно в частині вирішення спору за зустрічним позовом.

Питання правомірності прийнятого рішення за первісним позовом, зокрема, в частині стягнення місцевим господарським судом процентів за користування кредитом в апеляційній скарзі ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" не ставилося.

При цьому з касаційними скаргами у справі № 920/1143/20 звернулося виключно ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання".

Отже, доводи ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" з посиланням на приписи частини четвертої статті 269 ГПК України стосуються питання щодо правильності застосування судом норм процесуального права в частині вирішення спору про стягнення процентів за користування кредитом, яке розглядалося за апеляційною скаргою іншого учасника справи - АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання", що є порушенням принципу диспозитивності господарського судочинства.

В частині вирішення спору за зустрічним позовом ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається, зокрема, на застосування судами норм права, а саме приписів статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України щодо припинення договору поруки без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 зі справи № 367/8904/15-ц, від 18.01.2022 зі справи № 2-969/11, від 16.06.2022 зі справи № 1327/4103/12, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 зі справи № 408/8040/12, від 22.08.2018 зі справи № 2-1169/11 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладання Договору поруки від 07.12.2012), порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить

вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Так, за доводами скаржника, у Договорі поруки строк дії поруки сторонами визначений не був, отже порука за Договором поруки припинилася через 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто 04.06.2018, і на момент укладення сторонами додаткової угоди від 30.04.2020 № 20 до Договору поруки порука вже була припиненою.

Таким чином, скаржник вважає, що правовідносини поруки за Договором поруки припинилися 04.06.2018, і шляхом укладення додаткової угоди від 30.04.2020 № 20 до договору сторони не могли поновити відповідні правовідносини. Нової ж поруки за умовами додаткової угоди від 30.04.2020 № 20 поручитель не надавав.

Суд зазначає, що касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень таких висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

- строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати (постанова Верховного Суду від 26.02.2020 зі справи № 367/8904/15-ц);

- відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Умови договору поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України (постанова Верховного Суду від 18.01.2022 зі справи № 2-969/11);

- строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі;

- умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника за основним договором або до виконання поручителем зобов`язань боржника за основним договором, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому у цьому випадку має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 зі справи № 2-1169/11, постанова Верховного Суду від 16.06.2022 зі справи № 1327/4103/12).

Водночас у справі № 920/1143/20, судові рішення попередніх інстанцій в якій є предметом касаційного перегляду, судами, з посиланням на доктрину "заборона суперечливої поведінки" встановлено такі обставини: згідно з додатковою угодою від 30.04.2020 № 20 Договір поруки викладено в новій редакції; фактичне досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору поруки, незважаючи на те, що сторони визначили його, як "додаткову угоду" не виключає його правової природи, як дійсного та чинного правочину, внаслідок укладання якого між Банком та ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" виникло нове акцесорне зобов`язання; ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання", укладаючи додаткову угоду від 30.04.2020 № 20 до Договору поруки, висловило вільну та безумовну волю взяти на себе солідарне зобов`язання за виконання Кредитного договору; згідно з пунктом 6.1 Договору поруки (у редакції додаткової угоди від 30.04.2020 № 20), порука за цим договором припиняється у разі виконання зобов`язання в повному обсязі або якщо протягом п`яти років з дня настання строку (терміну) виконання зобов`язання, зазначеного в пункті 2.1 цього договору, кредитор не пред`явить позову до поручителя та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України; вимога про виконання солідарного зобов`язання за кредитним договором заявлена позивачем за первісним позовом в межах строків, передбачених Договором поруки (у редакції додаткової угоди від 30.04.2020 № 20) та статтею 559 ЦК України.

У зазначеному аспекті Суд зазначає, що форма не може превалювати над змістом, а суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України не наділений повноваженнями переоцінювати докази.

Таким чином, у Суду відсутні підстави вважати, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовані норми права, які регулюють питання припинення договору поруки, без урахування висновку щодо їх застосування, які викладені у вище перелічених постановах Верховного Суду.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.07.2023 зі справи № 920/1142/20.

Водночас доводи скаржника у наведеному аспекті насамперед стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній (зокрема, в частині встановлених судами обставин щодо виникнення нового акцесорного зобов`язання за угодою від 30.04.2020 № 20), що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.

Стосовно доводу скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застування норм права, а саме статті 180 Господарського кодексу України, статей 207, 638 ЦК України до правовідносин за договором поруки та можливості укладання нового договору поруки шляхом внесення змін до раніше укладеного договору поруки, строк поруки за яким сплинув, Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої-третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за своїм змістом угода від 30.04.2020 № 20 є новим акцесорним зобов`язанням (дійсним, чинним правочином), оскільки сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору поруки, а ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" висловило вільну та безумовну волю взяти на себе солідарне зобов`язання за виконання Кредитного договору.

Отже, з урахуванням встановлених судами обставин відсутні підстави вважати, що сторонами був укладений новий договір поруки шляхом внесення змін до раніше укладеного договору поруки, строк поруки за яким сплинув.

Таким чином, підстави для надання правового висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах відсутні.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційних скаргах не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023, згідно з якою змінено рішення господарського суду Сумської області від 07.02.2023 зі справи № 920/1143/20 в частині вирішення спору за первісним позовом про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, слід залишити без змін; рішення господарського суду Сумської області від 07.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 зі справи № 920/1143/20 в частині вирішення спору за зустрічним позовом про визнання недійсною додаткової угоди від 30.04.2020 № 20 до договору поруки від 07.12.2012 № 10-253 та визнання поруки за договором поруки припиненою, також слід залишити без змін.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційні скарги ТОВ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023, згідно з якою змінено рішення господарського суду Сумської області від 07.02.2023 зі справи № 920/1143/20 в частині вирішення спору за первісним позовом про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, залишити без змін.

3. Рішення господарського суду Сумської області від 07.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 зі справи № 920/1143/20 в частині вирішення спору за зустрічним позовом про визнання недійсною додаткової угоди від 30.04.2020 № 20 до договору поруки від 07.12.2012 № 10-253 та визнання поруки за договором поруки від 07.12.2012 № 10-253 припиненою, залишити без змін.