2-а/489/34/15 Про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради "Про землі запасу", яким, зокрема, переведено землі у присадибні землі сільської ради, виділено земельну ділянку згідно представленого списку командування військової частини під індивідуальне будівництво - 10.09.2020 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 (судді - Єщенко О.В., Димерлій О.О., Романішин В.Л.) у справі за позовом Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення,

У липні 2014 року ДП "Миколаївське лісове господарство" звернулось до суду з позовом, в якому, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило визнати незаконним та скасувати рішення Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 08.12.1992 року №85 "Про землі запасу", яким, зокрема, переведено землі площею 1,8 га, розташовані в кварталі 33 виділи 8,11 урочища "Варварівське" Андріївського лісництва у присадибні землі Веснянської сільської ради, виділено земельну ділянку згідно представленого списку командування В/ч 6480 під індивідуальне будівництво.

В обґрунтування позову посилалось на те, що спірне рішення прийнято без попереднього погодження користувача земельної ділянки - ДП "Миколаївське лісове господарство", отже в супереч вимогам земельного законодавства, що є безумовною підставою для його скасування.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.04.2015 позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Веснянської сільської ради народних депутатів №85 від 08.12.1992 року про перевід земель запасу площею 1,8 га, які розташовані у кварталі 33 виділ 8,11 урочища "Варварівське" Андріївського лісництва, в підсобно-господарські землі Веснянської сільської ради та надання вказаної земельної ділянки, згідно представленого списку керівництва військової частини 6480 під індивідуальну забудову військовослужбовцям.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.04.2015 скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки дійсним обставинам справи, не досліджено належним чином докази, які мають значення для правильного вирішення спору та ухвалено рішення, яке підлягає скасуванню.

Крім того, посилався на те, що позивачу не було відомо про оскарження рішення суду першої інстанції, йому не надсилалась копія апеляційної скарги та прийняте за результатами апеляційного перегляду рішення, не повідомлявся позивач і про судові засідання суду апеляційної інстанції. Про існування оскаржуваного рішення дізнався отримавши судове рішення в цивільній справі №2/490/711/2016.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.11.1964 року виконавчим комітетом Миколаївської районної міської Ради депутатів трудящих видано Державному підприємству "Миколаївське лісове господарство" акт на право користування землею площею 25 га згідно з планом описом меж в районі від А до Б - з землями Сливинського училища механізації с-г №1, від Б до В - з землями річки Південний Буг, від В до А - з землями Варварівського лісництва.

Рішенням Веснянської сільської Ради народних депутатів від 08.12.1992 року за №85 "Про землі запасу", зокрема, переведено землі площею 1,8 га, розташовані в кварталі 33, ділянки 8,11 урочища "Варварівське" Андріївського лісництва в присадибні землі Веснянської сільської ради та виділено земельну ділянку згідно представленого списку командування В/ч 6480 під індивідуальне будівництво.

Рішеннями виконавчого комітету від 31.05.1993 року №29 "Про виділення ділянок для будівництва індивідуальних будинків військовослужбовцям в/ч 6480" та від 14.01.1994 року №2 "Про виділення ділянок для будівництва індивідуальних будинків" вирішено виділити спірну земельну ділянку зазначеним в них громадянам під індивідуальну забудову.

Не погоджуючись з рішенням відповідача від 08.12.1992 року за №85, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в супереч вимогам земельного законодавства вилучення спірної земельної ділянки відбулось без погодження її постійного користувача - ДП "Миколаївське лісове господарство", рішення сільської є незаконним та підлягає скасуванню.

Скасовуючи постанову суд першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 (v007p710-09) , виходив з того, що оскільки після винесення оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування прийняті наступні рішення від 31.05.1993 року №29 та від 14.01.1994 року №2 про виділення громадянам земельних ділянок для будівництва індивідуальних будинків, рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів від 08.12.1992 року за №85 втратило дію своїм виконанням, а тому не створює для позивача негативних наслідків, не порушує його прав та інтересів у розмінні норм КАС України

Розглядаючи справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками суддів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017р.), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків:

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.".

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Спірні правовідносини у справі що розглядається, виникли внаслідок незгоди позивача з рішенням сільради від 08.12.1992 "Про землі запасу", яке, на його думку, обмежує право підприємства на користування земельною ділянкою, яке у встановленому законом порядку не припинено.

Тобто, звернення до суду з цим позовом спрямоване насамперед на захист права позивача стосовно користування спірною земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не пов`язаний із захистом прав Підприємства у сфері публічно-правових відносин, водночас стосується цивільних прав та інтересів позивача стосовно користування земельною ділянкою.

Та обставина, що відповідачем у справі визначено орган місцевого самоврядування, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Крім того як встановлено судами, після прийняття оскаржуваного рішення відповідачем прийнято рішення від 31.05.1993 року №29 та від 14.01.1994 року №2 про виділення громадянам земельних ділянок для будівництва індивідуальних будинків.

Таким чином, захищаючи своє право на спірну земельну ділянку, яка протягом тривалого часу перебувала у нього в користуванні, позивач фактично оскаржує право користування (власності) третіх (фізичних) осіб на цю земельну ділянку, передану їм на підставі рішень органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За таких обставин, цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного майнового інтересу позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до статті 239 КАС України позивачі мають право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Інші процесуальні порушення, якими позивач обгрунтовує касаційну скаргу, не впливають на рішення за наслідками касаційного перегляду, оскільки за правилами частини 1 ст. 354 КАС України, порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

постановив:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" - задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03.04.2015 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2016 - скасувати.

Провадження у справі №2-а/489/34/15 за позовом Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення, - закрити.

Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови позивач вправі звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією