910/19891/20 Про стягнення відсотків за користування коштами за договором про відкриття кредитної лінії - 25.07.2023 Прийняття

1. У грудні 2020 року Акціонерне товариство "Міжнародний резервний банк" (далі - Банк) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 03.02.2021) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) про стягнення 17 250 384, 89 доларів США процентів за користування кредитною лінією та 263 093 438, 81 грн пені.

2. Позов обґрунтований неналежним виконанням зобов`язань за договором про відкриття кредитної лінії №7О-В/11/66/ЮО від 29.12.2011 (далі - договір) зі сплати процентів за користування кредитними коштами за період з 14.12.2017 по 23.11.2020 та пені за прострочення сплати основної суми заборгованості та процентів.

3. Залізниця заперечувала проти позову з таких підстав:

- нарахування позивачем процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, починаючи з 29.12.2014, неправомірне, оскільки не відповідає положенню абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України;

- нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 у справі № 910/1120/16;

- нарахування пені на підставі договору, укладеного між Банком і ДП "Донецька залізниця", яке було позичальником за договором і яке здійснювало свою діяльність (розташоване) на території, яка визначена як зона проведення антитерористичної операції неправомірне, оскільки не відповідає статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної організації".

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 29.12.2011 АТ "Сбербанк" (що є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк сбербанку росії") та Державне підприємство "Донецька залізниця" (правонаступником якого є Залізниця) уклали договір про відкриття кредитної лінії №70-В/11/66/ЮО зі змінами та доповненнями, внесеними додатковим договором №1 від 19.03.2012, додатковим договором № 2 від 19.03.2012, додатковим договором № 3 від 20.03.2012 та додатковим договором №4 від 23.03.2012 року.

5. Відповідно до п. 1.1 договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в доларах США, що надалі іменується "кредитна лінія", та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти (далі - кредит) у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов`язується використати кредит з метою, зазначеною у п. 1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору.

6. Згідно з п. 1.2, 1.4 договору ліміт кредитної лінії складає 55 000 000, 00 доларів США. Останній день дії кредитної лінії - 28.12.2014.

7. Розділом 6 договору сторони узгодили порядок сплати процентів за користування кредитом, а саме:

- позичальник зобов`язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти за кредитом нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією в валюті заборгованості (п. 6.1 договору);

- нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 365 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховуються при нарахуванні процентів (п. 6.2 договору);

- проценти, нараховані відповідно до пунктів 6.1 - 6.2 цього договору, позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 (трьох) робочих днів, наступних за днем закінчення періоду. При цьому під "періодом" сторони в цій ст. 6 розуміють кожний з періодів, який починається з того числа місяця, в якому був укладений цей договір (реквізит договору "дата", вказаний у верхньому правому куті на першій сторінці договору), і закінчується в день, що передує такому числу наступного (відповідного) місяця (т. ч. проценти за кредитом за такий день нараховуються) (п. 6.3 договору).

8. Розділом 10 договору передбачено відповідальність сторін, згідно з п. 10.1 якого за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позичальником за цим договором, банк має право вимагати сплати позичальником пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення : а) за прострочення строку/ів повернення кредиту; б) за прострочення строку/ів сплати процентів за користування кредитом, які визначені ст. 6 цього договору. Для розрахунку пені приймається 365 днів у році.

9. Цей договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін, та зобов`язання по ньому виникають після погодження залучення кредиту Міністерством інфраструктури України та Міністерством фінансів України, і діє до повного виконання зобов`язань позичальника по цьому договору (п. 11.3 договору).

10. Згідно з п. 1 додаткових договорів № 1, № 2, № 3, № 4 Банк, відповідно до умов кредитного договору, надає позичальнику транш кредиту, а саме:

- у сумі 6 292 394 доларів США на строк з 19.03.2012 по 28.12.2014 (додатковий договір № 1 від 19.03.2012);

- у сумі 13 707 606 доларів США на строк з 19.03.2012 по 28.12.2014 (додатковий договір № 2 від 19.03.2012);

- у сумі 17 500 000 доларів США на строк з 20.03.2012 по 28.12.2014 (додатковий договір № 3 від 20.03.2012);

- у сумі 17 500 000 доларів США на строк з 23.03.2012 по 28.12.2014 (додатковий договір № 4 від 23.03.2012).

11. Розмір процентів за користування кредитом, відповідно до п. 2, 3 вказаних додаткових договорів, визначено на рівні 10, 65 % річних. Позичальник зобов`язується повернути Банку кредит, наданий на умовах цих додаткових договорів, не пізніше 28.12.2014.

12. Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.05.2018 у справі № 910/22858/17, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2019 та постановою Верховного Суду від 14.05.2019, стягнуто з ДП "Донецька залізниця" на користь АТ "Сбербанк" заборгованість за договором за основною сумою кредитної лінії в розмірі 54 945 202, 05 доларів США та заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами 13 194 299, 96 доларів США, що були нараховані банком за період з 29.08.2015 по 13.12.2017 (включно).

13. У зв`язку з невиконанням Залізницею зобов`язань щодо повернення кредитних коштів у повному обсязі та у передбачений договором строк, позивач нарахував відповідачу проценти за користування кредитом за період з 14.12.2017 до 23.11.2020.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції постанов суду апеляційної інстанції та постанови Верховного Суду

14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022, позов задоволено частково. Стягнуто із Залізниці на користь Банку заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами за період з 14.12.2017 по 23.11.2020 у розмірі 17 250 384, 89 дол. США. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

15. Судові рішення мотивовано таким:

- Банк надав суду докази заборгованості Залізниці зі сплати процентів за користування кредитом (виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, що підтверджує наявність заборгованості);

- доказів погашення заборгованості зі сплати процентів Залізниця не надала;

- посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 щодо безпідставного нарахування процентів за користування кредитними коштами за межами строку кредитування є безпідставним, оскільки правовідносини сторін не є тотожними правовідносинам у справі № 910/19891/20, а твердження відповідача щодо строків нарахування процентів за кредитом спростовується умовами договору кредитування;

- у контексті умов договору вбачається розмежування понять "строк кредитної лінії", який визначений 28.12.2014 та з настанням якого зобов`язання банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняються, та поняття "строк договору", який визначений до повного виконання зобов`язань позичальником по договору;

- ураховуючи погодження сторонами в пункті 6.2 договору умов (нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі) наявні підстави для нарахування позивачем процентів відповідно до порядку, визначеного умовами договору;

- позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 263 093 438, 81 грн не підлягають задоволенню, оскільки на час кредитування та до 21.10.2015 зобов`язаною особою за кредитними договорами було ДП "Донецька залізниця", яке здійснювало свою діяльність у пільговій для нарахування штрафних санкцій зоні та було звільнено від сплати цих санкцій, тому покладати на правонаступника зобов`язання, від яких звільнений попередник, є неправомірним.

16. Під час апеляційного перегляду також було задоволено клопотання позивача про зміну назви АТ "Сбербанк" на АТ "Міжнародний резервний банк".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

17. 24.05.2022 Залізниця звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

18. Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 536, 625, 1048, 1050 Цивільного кодексу України, оскільки дійшли помилкового висновку щодо правомірного нарахування відсотків за користування кредитними коштами після спливу кінцевого терміну повернення кредиту - 28.12.2014 та не врахували висновки, викладені у:

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит); за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання);

- постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 902/5/19 та від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17 (стягнення річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України повинно бути самостійною умовою договору і не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченим у порядку статті 1048 ЦК України, так як законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами). Верховний Суд ухвалою від 03.06.2022 відкрив касаційне провадження у справі.

19. 07.07.2022 Банк подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти вимог касаційної скарги.

20. Відзив на касаційну скаргу обґрунтовано таким:

- умовами кредитного договору передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, а тому нарахування процентів правомірне;

- правовідносини сторін у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, на яку посилається скаржник, не є тотожними правовідносинам сторін у справі №910/19891/20, а твердження відповідача щодо строків нарахування процентів за кредитом спростовується умовами договору кредитування;

- суди правильно врахували висновки Верховного Суду, зроблені в постанові від 14.05.2019 у справі №910/22858/17, які не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.

21. 19.07.2022 касаційне провадження було зупинено до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16 за заявою кредитора - АТ "Сбербанк" до боржника - Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" про визнання грошових вимог, до яких включено проценти за користування кредитом, передбачених п. 6.2 договору аналогічного змісту, що і пунктом 6.2 договору у справі, яка переглядається.

22. 23.06.2023 провадження у справі було поновлено.

23. 10.07.2023 від Залізниці надійшли пояснення, в яких відповідач зазначив про необхідність врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, які підтверджують його позицію.

24. Також 10.07.2023 Залізниця звернулася з клопотанням про закриття провадження у справі, яке мотивовано посиланням на частину п`яту статті 4 Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів" (борги державних підприємств, установ та організацій України та/або господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, права вимоги яких були примусово вилучені вважаються погашеними з дня набрання чинності законом України, яким затверджено указ Президента України про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України про примусове вилучення відповідних об`єктів права власності російської федерації та її резидентів). Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11.05.2022 "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів" набрав чинності 19.05.2022. Відповідно до додатку "Фінансові активи, зокрема у вигляді прав вимоги боргу, що підлягають передачі, станом на 31 березня 2022 року" до рішення РНБО України від 11.05.2022 "Про примусове вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів" фінансові активи (права вимоги) AT "МР Банк" станом на 31.03.2022 до AT "Укрзалізниця" вилучені. А тому всі зобов`язання за кредитним договором, що існували станом на 31.03.2022, на підставах встановлених вищезазначеними законами, вважаються погашеними з 19.05.2022.

25. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Положеннями частин першої, сьомої статті 301 ГПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

27. Отже, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, чинних на момент ухвалення судових рішень (або на момент виникнення спірних правовідносин). Тобто ті, які мали місце на момент розгляду справи.

28. Водночас Закон України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів" було ухвалено 03.03.2022, а чинності він набув 07.03.2022, тобто більш ніж через місяць після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції у цій справі.

29. Враховуючи те, що на момент ухвалення оскаржуваних рішень закон, на який посилається скаржник, був відсутній, суд касаційної інстанції, в силу процесуальних обмежень, передбачених статтями 300, 301 ГПК України, не може врахувати їх щодо можливості застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України для закриття провадження у справі. А тому заявлене Залізницею клопотання про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

30. Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій та повноту їх встановлення, а також дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга Залізниці підлягає задоволенню з таких підстав.

31. Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

32. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

33. Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

34. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);

- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);

- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);

- у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови);

- в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає (пункт 108 постанови);

- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).

35. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій послались на можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування і кваліфікували такі проценти, як проценти за "користування кредитом".

36. Суди попередніх інстанцій встановили, що умова договору, якою Банк обґрунтовує свої вимоги зі сплати процентів, розташована в розділі договору, який регулює правомірну поведінку сторін ("Проценти за користування кредитом").

37. При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що договір також містить окремий розділ, який регулює відповідальність позичальника ("Відповідальність сторін договору").

38. Також суди із наданих Банком розрахунків встановили, що проценти за період поза межами строку кредитування позивач нарахував саме як проценти за "користування кредитом", а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.

39. Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих Банком процентів за "користування кредитом" поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок, унеможливлює задоволення вимог Банку про стягнення процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

40. Суди попередніх інстанцій, встановивши обставини справи, які підлягають з`ясуванню у цій справі, не здійснили тлумачення умов договору, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку щодо можливості застосування положення договору, яким передбачено нарахування процентів за правомірне користування кредитом, до правовідносин про нарахування процентів за неправомірне користування кредитними коштами. А тому висновки судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, враховуючи встановлені судами обставини справи, є помилковими.

41. Отже, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника щодо відсутності підстав для нарахування Банком процентів за правомірне користування кредитом поза межами строку кредитування, відповідно відсутні підстави для їх стягнення в розмірі 17 250 384, 89 дол. США. Вимог про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом, як міри відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України або положеннями договору про відповідальність, Банк не заявляв.

42. Оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16. Також вони не відповідають висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, ухваленої після прийняття оскаржуваних судових рішень.

43. Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18).

44. Незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

45. А тому посилання суду апеляційної інстанції на висновки, викладені в постанові Верховного Суд від 14.05.2019 у справі №910/22858/17 визнаються необґрунтованими. Відповідно, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

46. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

47. Згідно з положеннями частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

48. Оскільки суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права (частину другу статті 625, частину першу статті 1048, частину першу статті 1054 ЦК України), це призвело до ухвалення незаконних судових рішень про задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом, а також оскільки виправлення відповідної помилки не потребує з`ясування нових обставин і дослідження нових доказів, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних у справі судових рішень в частині стягнення процентів в сумі 17 250 384, 89 дол. США та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

49. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

50. Згідно з пунктом 2 частини першої, пунктом 2 частини четвертої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на позивача у разі відмови в позові. Банк має відшкодувати Залізниці сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 103 550, 00 грн та касаційної скарги - 1 471 400, 00 грн.

Керуючись статтями 129, 300, пунктом 3 частини першої статті 308, статтями 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.

2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 у справі №910/19891/20 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код 25959784) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код 40075815) 1 471 400, 00 грн - судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги і 1 103 550, 00 грн - судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.