910/7662/17 Про визнання недійсною реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, визнання права власності та права користування земельною ділянкою - 25.07.2023 Прийняття

1. У травні 2017 року Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач-1, КМУ), Міністерства оборони України (далі - позивч-2, МОУ) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - позивач-3, Київське КЕУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1, Рада) та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-2, ЦМУМЮ) про визнання недійсною реєстрації права комунальної власності, визнання права власності та права користування земельною ділянкою.

2. Позов обґрунтовано тим, що земельна ділянка, загальною площею 2,8388 га, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, є військовим майном та вибула з власності держави в особі КМУ без волі останнього, оскільки передана у комунальну власність територіальній громаді без відповідного рішення КМУ або МОУ, у зв`язку з чим прокурор просив:

- визнати недійсною реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою м. Києва в особі Ради від 01.04.2015 на земельну ділянку площею 2,8388 га, яка розташована у м. Києві, АДРЕСА_4 (кадастровий номер 8000000000:69:254:0100);

- визнати за державою в особі КМУ право власності на земельну ділянку площею 2,8388 га по проспекту Відрадному, 42 у м. Києві (кадастровий номер 8000000000:69:254:0100);

- визнати право користування зазначеною земельною ділянкою за МОУ в особі Київського КЕУ.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Справа розглядалася судами неодноразово. Під час останнього нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

4. Рішення судів попередніх інстанцій узагальнено мотивоване такими аргументами і обставинами.

5. Так, суди дослідили, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 17.07.1978 № 1028/2 "Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини ІНФОРМАЦІЯ_2" надано у користування квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу, правонаступником якої є Київське КЕУ, земельні ділянки площею близько 70 га, на яких розміщені військові частини та організації ІНФОРМАЦІЯ_2, у тому числі: ІНФОРМАЦІЯ_1 площею біля 17 га по АДРЕСА_2; військова частина НОМЕР_1 площею біля АДРЕСА_1 резервів; військове містечко НОМЕР_3 площею біля 39 га по АДРЕСА_3).

6. З урахуванням приписів частини 1 статті 77 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", пункту 2 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, який затверджено постановою КМУ від 29.07.2002 №1282, суди дійшли висновку, що передана військовому містечку НОМЕР_3 земельна ділянка площею біля 39 га по АДРЕСА_4 (наразі адреса - АДРЕСА_4) відноситься до земель оборони.

7. Рішенням Ради від 26.07.2007 № 134/1968 "Про передачу земельної ділянки Державному підприємству "Управління капітального будівництва та інвестицій" для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури на АДРЕСА_4 у Солом`янському районі міста Києва" (далі - рішення № 134/1968) вирішено:

- припинити Київському КЕУ, як правонаступнику квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу, право користування земельною ділянкою площею 2,85 га, відведеною відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 17.07.78 № 1028/2 "Про надання в користування земельних ділянок квартирно-експлуатаційної частини ІНФОРМАЦІЯ_2", та віднести її до земель запасу житлової та громадської забудови;

- затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури на АДРЕСА_4 у Солом`янському районі м. Києва;

- передати ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", за умови виконання пункту 4 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 2,85 га для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури на АДРЕСА_4 у Солом`янському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

8. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (долучена прокурором до позовної заяви) право власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:69:254:0100, загальною площею 2,8388 га, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4; цільове призначення - для будівництва житлового комплексу з об`єктами соціальної інфраструктури (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 615542780000) зареєстровано за територіальною громадою в особі Ради; форма власності - комунальна; дата державної реєстрації - 01.04.2015; підстава виникнення права власності - пункт 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) .

9. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30.05.2017 №НВ-8000554422017, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:69:254:0100, загальною площею 2,8388 га, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, зареєстровано за територіальною громадою в особі Ради; у розділі "відомості про оренду, суборенду" вказано, що орендарем є ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" (дата державної реєстрації речового права - 26.11.2007, строк дії речового права - 5 років).

10. Суди встановили, що з наявних матеріалів справи вбачається, що також не заперечується сторонами, що земельна ділянка, з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100 площею 2,8388 га, перебуває в межах земельної ділянки на якій було розміщене військове містечко НОМЕР_3 площею біля 39 га по вул. Качалова, 3 (АДРЕСА_4), а відтак дійшли висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони.

11. Приналежність спірної земельної ділянки до земель оборони, за висновками судів, також установлена у справі №910/4266/16, предметом оскарження в якій було рішення №134/1968. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2017, яке набрало законної сили, у задоволенні позову першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави про скасування рішення №134/1968 відмовлено. Суди у наведеній справі дійшли висновку щодо обґрунтованості доводів прокурора про прийняття Радою рішення № 134/1968 з порушенням вимог законодавства щодо порядку припинення права користування (вилучення) земельних ділянок, що належать до земель оборони. Водночас, судами у справі № 910/4266/16 встановлено пропуск позовної давності, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

12. Окрім того, суди дослідили, що відомостями технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування кварталу 8000000000:69:254 обмеженого просп. Відрадний, вул. Качалова, кв. 69251, кв. 69252, та Київ-Петрівське ДМ ППЗТ, розробленому в 2003 році ТОВ "Топос" та узгодженому начальником відділу землевпорядкування Солом`янського району, підтверджується, що в межах військового містечка № НОМЕР_3 на земельній ділянці площею 2,9314 га (в межах якої перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100 площею 2,8388 га) розташований гарнізонний паливний склад районної КЕЧ.

13. За даними обліку Київського КЕУ (копіями інвентаризацій казарменно-житлового фонду станом на 01.01.2016 та 01.01.2020) встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:69:254:0100, площею 2,8388 га, за місцем розташування у м. Києві, АДРЕСА_4 розташовані п`ять будівель і споруд, що мають статус нерухомого військового майна, перебувають у власності держави, а саме: Управління №116 площею 100 кв.м., туалет №35 площею 4 кв.м, гараж №129 площею 110 кв.м, вагова №33 площею 72 кв.м та навіс №159 площею 250 кв.м.

14. Факт наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна державної форми власності (вагової площею 72 кв.м, туалета площею 4 кв.м, управління площею 100 кв.м, гаража площею 110 кв.м, навісу площею 250 кв.м) підтверджується також актом від 29.07.2019 звірки нерухомого військового майна (будівлі та споруди), яка перебуває у користуванні та на балансі ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" та на загальному обліку ККЕУ станом на 01.08.2019, витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, наданим ФДМУ, та відомістю за формою №2б (д) станом на 01.07.2022 про нерухоме державне майно ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", наданою Головним управлінням майна та ресурсів МОУ. Відповідно до наявної у витязі та відомості інформації МОУ про відношенню до вищезазначеного майна є суб`єктом управління, а ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" - його балансоутримувачем.

15. За таких обставин, суди дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджуються доводи прокурора та позивачів стосовно того, що на спірній земельній ділянці як станом на дату вчинення спірної реєстраційної дії, так і станом на дату подання позовної заяви та розгляду справи розташовані будівлі і споруди, що мають статус нерухомого військового майна, перебувають у власності держави, уповноваженим органом управління якого є МОУ, на обліку Київського КЕУ та на балансі ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", та що спірна земельна ділянка належить до земель оборони.

16. Ураховуючи встановлені у справі обставини, а також доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що рішення КМР №134/1968 від 26.07.2007 прийняте з порушенням земельного законодавства щодо порядку припинення права користування (вилучення) земельних ділянок, що належать до земель оборони, а реєстрація за територіальною громадою міста Києва в особі Ради права комунальної власності на спірну земельну ділянку здійснена із порушенням приписів підпункту "б" пункту 3 і підпункту "а" пункту 4 розділу ІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) .

Касаційні скарги

17. Не погодившись із прийнятими рішеннями, відповідачі-1 та 2 звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, у якій просять рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача-2

18. В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-2 зазначає, що у відповідності та на підставі пунктів 5, 10, 13 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України від 06.09.2012 №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) територіальна громада в особі Ради звернулась із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на земельну ділянку 8000000000:69:254:0100, площею 2,8388 га, за місцем розташування у м. Києві, АДРЕСА_4, надавши витяг із названого Закону України від 06.09.2012 №5245-VI (5245-17) , який підтверджує виникнення права власності на цей об`єкт нерухомого майна (пункт 10 Прикінцевих та Перехідних положень) та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.03.2015 №НВ-8000164512015, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності та зареєстрована на праві власності за територіальною громадою міста Києва в особі Ради, а третя особа-2 є орендарем відповідно до рішення органу місцевого самоврядування від 26.07.2007 №134/1968.

19. При цьому документом, який є підставою виникнення права власності у витязі з Державного земельного кадастру зазначено рішення №134/1968, яке на сьогоднішній день є чинним.

20. Державний реєстратор, у свою чергу, згідно пункту 10 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 №1142, здійснивши пошук у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за кадастровим номером земельної ділянки, встановив, що об`єкт нерухомого майна - земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:254:0100 не зареєстровано за жодною особою.

21. Отже державний реєстратор, встановивши, що подано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності, а також відсутні підстави для відмови, визначені статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.05.2015 №20577308.

22. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), відповідач-2 зазначає, що суди застосували частину другу статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.

23. Окрім того, з огляду на чинність рішення № 134/1968 скаржник зазначає про застосування судами статті 77 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 134/1968) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17.

Узагальнені доводи касаційної скарги відповідача-1

24. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Рада зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 267 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2020 у справі № 191/1169/16-а, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21. Зокрема зазначає, що 06.06.2018 Рада прийняла рішення про передачу спірної земельної ділянки у постійне користування Комунальному підприємству з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (далі - КП "Житлоінвестбуд-УКБ"), однак суд апеляційної інстанції всупереч наведеної норми процесуального закону не залучив відповідну особу до участі у справі, як таку на права і обов`язки якої може вплинути рішення у цій справі.

25. Суди застосували статті 328, 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц. Рада зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами спростовується наявність військового майна на спірній земельній ділянці. Разом з тим, суди не дослідили правову природу виникнення (у разі наявності) об`єктів на спірній земельній ділянці, дату формування, та актуальності інформації щодо об`єктів державного майна.

26. Суди застосували статтю 77 ЗК України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.02.2021 у справі № 910/8502/18, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20. Рада зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони, (зокрема рішення відповідного органу виконавчої влади, або органу місцевого самоврядування на підставі розробленого і погодженого проєкту відведення земельної ділянки), а також посилається на суперечливу поведінку Київського КЕУ в частині розпорядження спірною земельною ділянкою.

27. В частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Рада зазначає про недослідження судом апеляційної інстанції листа ДП "УКБ-Інвест" від 06.10.2006 № 6/673 з додатками щодо визначення правової природи будівель та споруд, що мало наслідком застосування приписів статті 77 ЗК України.

Узагальнені доводи інших учасників справи

28. Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону подав 10.07.2023 до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу відповідача-2 із пропуском строку, встановленого в ухвалу Верховного Суду від 22.06.2023 та без клопотання про його продовження, у зв`язку з чим на підставі частини другої статті 118 ГПК України відзив залишається без розгляду.

29. У відзиві на касаційну скаргу відповідача-2 КМУ вказує про її безпідставність та необґрунтованість. Вказує про надання судами належної правової оцінки доводам позивачів щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель державної власності. З рішеннями судів попередніх інстанцій погоджується, а тому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувані рішення залишити без змін.

30. МОУ у своєму відзиві наголошує на необґрунтованості поданої касаційної скарги відповідача-2. Звертає увагу на безпідставності посилань Позивача на постанови Верховного Суду у справах № 917/553/17, № 910/8502/17. Просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, в іншому випадку - оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, у задоволенні касаційної скарги відмовити.

31. У відзиві на касаційну скарги Ради МОУ також посилається на неподібність правовідносин у постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, з тими правовідносинами, що склалися в цій справі, та вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій. Просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, в іншому випадку - оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, у задоволенні касаційної скарги відмовити.

32. Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону у своєму відзиві на касаційну скаргу Ради також заперечує проти задоволення касаційної скарги. Наполягає на її необґрунтованості. Вважає, що судами попередніх інстанцій ухвалені правильні і законні рішення, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

33. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо касаційної скарги відповідача-2.

35. Касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-2 у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

36. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

37. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

38. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

39. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

40. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

41. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

42. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

43. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається відповідача-2 у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому і підстави для проведення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень за касаційною скаргою відповідача-2 відсутні з огляду на таке.

44. Так, у справі № 917/553/17 Товариство з обмеженою відповідальністю "Порцелак-Агро" подало позовну заяву про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.09.2009, видане Виконавчим комітетом Остапівської сільської ради щодо права власності Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "НИВА" на критий тік № 2, що розташований у селі Остапівка по вул. Гагаріна, 17в Лубенського району Полтавської області.

45. Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником нерухомого майна - критого току № 2, однак Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "НИВА" незаконно набув право власності на вказане нерухоме майно на підставі оспорюваного свідоцтва, оскільки рішення відповідача від 27.03.2007 № 12, яким вирішено оформити право власності СТОВ "НИВА" з видачею відповідного свідоцтва на зазначене нерухоме майно, за результатами розгляду протесту прокурора, скасовано рішенням шістнадцятої (позачергової) сесії шостого скликання Остапівської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 24.01.2012.

46. Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у справі № 917/553/17 у задоволенні позову відмовлено. Рішення судів аргументовані тим, що згідно з установленими у справі обставинами власником нерухомого майна, визначеним в оспорюваному свідоцтві, є третя особа у справі - з підтвердженням права власності належними доказами у відповідності до норм закону. А правовстановлюючі документи на це нерухоме майно позивача скасовані в судовому порядку, у зв`язку із чим позивач не довів наявність порушення його прав, свобод і інтересів, які потребують судового захисту. При цьому суди вказали, що звернення позивача із даним позовом є неефективним, оскільки не призведе до відновлення його порушених прав. До викладеного суди додали, що підставою оформлення на позивача права власності на визначене в спірному свідоцтві нерухоме майно стало рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 22.01.2009 у справі № 43/94. Однак таке рішення скасовано згідно з рішенням Ленінського районного суду міста Полтава від 19.01.2010, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 23.06.2010.

47. Верховний Суд у своїй постанові від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, на яку посилається відповідач-2 у касаційній скарзі, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, врахував що правовстановлюючі документи, якими позивач обґрунтовує набуття права власності на нерухоме майно скасовані, а відтак погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що записи щодо реєстрації за позивачем у 2009 році права власності на нерухоме майно на підставі правовстановлюючого документу, який згодом скасовано, не свідчить про набуття позивачем права власності на зазначене майно.

48. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів наявність у нього права власності на спірне нерухоме майно як на час подання позову, так і на час видачі спірного свідоцтва про право власності, а тому не довів наявність у нього прав та охоронюваних законом інтересів, які порушено внаслідок видачі такого свідоцтва, у зв`язку з чим відхилив аргументи скаржника, які стосуються чинності оспорюваного свідоцтва.

49. Аналіз наведеного переконливо свідчить про те, що правовідносини у справі № 917/553/17 є неподібними тим, що склалися у справі № 910/7662/17, адже відмінними у них є предмети і підстави позовних вимог, суть спірних відносин, фактичні обставини, правове регулювання. Спір у справі № 917/553/17 виник у зв`язку з оскарженням особою, яка вважає себе власником нерухомого майна, правовстановлюючих документів на це ж майно за іншою особою. Підставою для відмови в позові у справі № 917/553/17 слугували, зокрема, обставини скасування / недійсності правовстановлюючих документів позивача на майно щодо якого виник спір. У цьому ж контексті Верховний Суд сформував висновок стосовно застосування приписів частини 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на який посилається скаржник у касаційній скарзі. Разом з тим, спору у справі № 910/7662/17 у такому контексті не виникало. У справі № 910/7662/17 оскаржується державна реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку, яка за доводами позивачів належить до державної форми власності та є землею оборони, що в свою чергу свідчить також про очевидно різне правове регулювання правовідносин у цих двох справах.

50. За таких обставин, посилання відповідача-2 в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України при оскарженні судових рішень у справі № № 910/7662/17 на постанову Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнаються безпідставними і відхиляються.

51. У справі № 910/8502/17 судами розглядався позов МОУ до Ради і Гаражно-будівельного кооперативу "Акація" про визнання недійсним рішення Ради "Про передачу гаражно-будівельному кооперативу "АКАЦІЯ" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів без права будівництва будь-яких будівель і споруд на АДРЕСА_5 у Дарницькому районі м. Києва" від 20.11.2014 № 405/405; скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.01.2015 індексний номер - 32483432, про реєстрацію права власності за Гаражно-будівельним кооперативом "АКАЦІЯ" земельної ділянки площею 1,4592 га (кадастровий номер 8000000000:63:332:0022) для колективного гаражного будівництва, для експлуатації та обслуговування гаражів по АДРЕСА_5 у Дарницькому районі м. Києва; зобов`язання Гаражно-будівельного кооперативу "АКАЦІЯ" повернути МОУ земельну ділянку площею 1,4592 га (кадастровий номер 8000000000:63:332:0022) по АДРЕСА_5 у Дарницькому районі м. Києва та забезпечити можливість МОУ користуватися вказаною земельною ділянкою.

52. В обґрунтування позову МОУ посилалося на те, що прийнявши рішення "Про передачу гаражно-будівельному кооперативу "АКАЦІЯ" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів без права будівництва будь-яких будівель і споруд на вул. Бориспільській, 19-б у Дарницькому районі м. Києва" від 20.11.2014 № 405/405, Рада незаконно розпорядилась земельною ділянкою державної форми власності, що належить до земель оборони.

53. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та перебуває на праві постійного користування у позивача, а відтак дійшов висновку про недоведеність того, що спірна земельна ділянка належить чи коли-небудь належала позивачу, оскільки позивачем не надано доказів належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою відповідно до вимог як раніше діючого, так і чинного на даний час земельного законодавства.

54. Місцевий господарський суд вказав, що відповідач ГБК "АКАЦІЯ" є суміжним землекористувачем із військовою частиною НОМЕР_2, однак протягом тривалого часу позивач в особі військової частини НОМЕР_2 жодних вимог чи претензій щодо повернення спірної земельної ділянки не пред`являв; у 2001 році військова частина НОМЕР_2 погодила межі цієї ділянки із ГБК "АКАЦІЯ" як суміжному землекористувачу. Матеріали справи підтверджують, що на спірній земельній ділянці з 1990 років розташовані будівлі (гаражні бокси), на більшість з яких зареєстровано право власності членів ГБК "Акація", відтак задоволення позовних вимог фактично вимагатиме знесення цих споруд, що є порушенням права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України.

55. Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та є частиною земельної ділянки по АДРЕСА_5 у Дарницькому районі м. Києва, яка у 1948 була виділена для розміщення військових містечок та належить позивачу на праві постійного користування. Доказами, які підтверджують належність спірної земельної ділянки до земель оборони є рішення комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 09.08.1948 № 17-с "О возобновлении отвода второй КЭЧ Киевского района МВС СССР, земельных участков в Дарницком районе", а також відповідна технічна документація.

56. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийнявши рішення від 20.11.2014 № 405/405, Рада з перевищенням повноважень розпорядилась землями оборони, порушивши при цьому права позивача як законного землекористувача.

57. Верховний Суд постановою від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17 скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

58. Приймаючи зазначену постанову, Верховний Суд виходив із того, що чинне на момент ухвалення рішення про поновлення відводу земельних ділянок військовим містечкам земельне законодавство передбачало порядок проведення обов`язкової процедури оформлення права на землю із видачею правопідтверджуючих документів, якої як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, дотримано не було. Доказів подальшого оформлення права користування спірною земельною ділянкою, яка межує із земельною ділянкою, на якій розташована військова частина, позивач також не надав, а відтак Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

59. З викладеного вище вбачається, що предметом оскарження у справі № 910/8502/17 було, зокрема, рішення Ради, на підставі якого остання надала гаражному кооперативу земельну ділянку для колективного гаражного будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів. Підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у справі № 910/8502/17 слугував висновок про те, що МОУ не довело у передбаченому процесуальним законом порядку віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони та належного оформлення позивачем права користування цією земельною ділянкою.

60. З наведеного вище вбачається, що фактично-доказова база та зміст порівнюваних правовідносин у справах № 910/8502/17 та № 910/7662/17 суттєво відрізняється, оскільки спору щодо державної реєстрації права комунальної власності за Радою на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме військове майно, що суперечить положенням підпункту "б" пункту 3 і підпункту "а" пункту 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VI (5245-17) , у справі № 910/8502/17 не виникало. В той же час, у справі № 910/7662/17 віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони, як і протиправність рішення Ради про припинення Київському КЕУ права користування та передачу земельної ділянки в оренду для будівництва житлового комплексу, установлено в іншому судовому провадженні (справа № 910/4266/16), а висновки судів щодо незаконності реєстрації Радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку, в порядку процедури розмежування земель державної і комунальної власності, обґрунтовані також наявність нерухомого військового майна на цій земельній ділянці, що в свою чергу свідчить про неподібність правовідносин у порівнюваних справах за основним змістовим критерієм.

61. За таких обставин посилання скаржника в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України при оскарженні судових рішень у справі № 910/7662/17 на постанову Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/17 також визнаються безпідставними і відхиляються.

Щодо касаційної скарги відповідача-1.

62. Касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 у справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

63. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається відповідач-1 у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому і підстави для проведення касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень за касаційною скаргою відповідача-1 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відсутні з огляду на таке.

64. Так, Рада у касаційній скарзі посилається на те, що судові рішення у справі прийняті про права та обов`язки особи, незалученої до участі у справі, а саме КП "Житлоінвестбуд-УКБ", яке суд апеляційної інстанції в порушення статті 267 ГПК України не залучив до участі у справі.

65. У цій частині відповідач-1 посилається, зокрема, на висновки, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 191/1169/16-а, предметом оскарження у якій було рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проєкту детального плану території для будівництва гаражів з підстав неоприлюднення його у встановленому законом порядку.

66. Верховний Суд у наведеній постанові дійшов висновку, що оскільки рішення у цій справі стосується правомірності рішення Синельниківської міської ради про надання дозволу на розроблення проєкту детального плану території для будівництва гаражів по вул. Миру, яким вирішено надати відповідний дозвіл саме Виконавчому комітету міськради, отже суди фактично вирішили питання про обв`язки виконкому, на якого, як замовника містобудівної документації, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" покладається забезпечення оприлюднення оскаржуваного рішення. Однак, цей орган не було залучено до розгляду справи ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції. Окрім того, суд касаційної інстанції вказав на можливість залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стадії апеляційного провадження.

67. Також Рада посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21 предметом розгляду в якій були вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, неустойки за неповернення майна з оренди, заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг.

68. У наведеній постанові Верховний Суд досліджував зокрема питання алгоритму дій суду апеляційної інстанції у разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, та вказав, що першочергово суд апеляційної інстанції має з`ясувати чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків такої особи та яких саме, і лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про її процесуальний статус - залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, або ж закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи, чого апеляційним господарським судом у наведеній справі в порушення вимог процесуального законодавства зроблено не було.

69. У справі, яка розглядається, Рада посилається на те, що вона ще під час первісного розгляду справи у суді першої інстанції прийняла рішення про передачу КП "Житлоінвестбуд-УКБ" у постійне користування спірної земельної ділянки. Вказане, зокрема стало підставою для приєднання цього комунального підприємства до касаційної скарги Ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019. У подальшому КП "Житлоінвестбуд-УКБ" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у прийнятті якої було відмовлено у зв`язку із пропуском встановленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду з суб`єктивних причин.

70. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України щодо обов`язкової підстави для направлення справи на новий розгляд у випадку прийняття судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, наведені Радою у касаційній скарзі обставини не слугували підставою для скасування рішень попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд під час двох попередніх касаційних розглядів цієї справи.

71. Також, у справі яка розглядається питання щодо необхідності виконання рішення у цій справі особою, яка не була залучена до участі у справі, або неправомірності перегляду судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, не залученої до участі у справі, щодо якої не вирішено питання, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків такої особи, не виникало.

72. Наведене дає підстави для висновку про неподібність правовідносин у порівнюваних ситуаціях у справі № 191/1169/16-а в частині ухвалення рішення про права та (або) обов`язки особи не залученої до участі у справі та справі № 904/6084/21 в частині перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, щодо якої не вирішено, чи стосується таке рішення її прав, з правовідносинами у справі № 910/7662/17. Отже, посилання Ради в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, при оскарженні судових рішень у справі № 910/7662/17 на постанови Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 191/1169/16-а, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнаються безпідставними і відхиляються.

73. Стосовно доводів відповідача-1, викладених у пункті 25 цієї постанови, колегія суддів зазначає таке.

74. У справі № 916/2791/13 предметом розгляду були вимоги про знесення самовільно побудованої споруди, обґрунтовані тим, що відповідач розпочав будівельні роботи без відповідного дозволу та оформлення документів на будівництво, а виданий Інспекцією дозвіл є незаконним, оскільки стосується будівельних робіт з реконструкції двоповерхової частини готелю з надбудовою поверху, у той час як за цією адресою знаходиться двоповерховий житловий будинок з квартирами приватної власності, власники яких не надавали згоду на будь-яку реконструкцію; земельна ділянка, на якій самочинно споруджено будівлю, на момент початку робіт не була передана ні у власність, ні в користування ПАТ "ТВФ "Чорне море". При цьому відповідач 20.12.2001 уклав договір оренди земельної ділянки, у пункті 4 якого встановлено обмеження з використання земельної ділянки у вигляді заборони будівництва на ній. Спірними спорудами, які знаходяться впритул до п`яти житлових будівель, зайнято ділянку, необхідну для їх належного обслуговування та експлуатації. Самовільно побудована відповідачем споруда функціонує, проте не прийнята в експлуатацію в порядку, визначеному чинним законодавством.

75. Предмет, підстави заявлених позовних вимог, фактично-доказова база, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у справі № 916/2791/13 суттєво відрізняються від тих, що склалися у справі № 910/7662/17, позаяк знесення самовільно побудованої споруди не є предметом розгляду в цій справі, а правовідносини у справі № 916/2791/13 не стосувалися реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку державної форми власності.

76. Аналогічне стосується справи № 680/214/16-ц, предметом розгляду в якій були вимоги про визнання недійсною декларації про готовність об`єкта до експлуатації (елінг з кімнатами відпочинку) та скасування її реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень державного реєстратора, мотивовані, зокрема, тим, що на земельній ділянці водного фонду без будь-яких дозвільних документів збудовано елінг.

77. За таких обставин, посилання Ради на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на постанови Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визнаються необґрунтованими і відхиляються.

78. Стосовно доводів відповідача-1, викладених у пункті 26 цієї постанови, колегія суддів зазначає таке.

79. Так, Рада у своїй касаційній скарзі посилається на постанову Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/8502/18 аналіз правовідносин у якій, у порівнянні із правовідносинами, що склалися в справі № 910/7662/17, викладений вище у цій постанові (пункти 51-61 цієї постанови).

80. Стосовно посилань Ради на справу № 911/205/18 предметом розгляду в якій були вимоги про стягнення вартості необлікованої електричної енергії за договором про постачання електричної енергії, колегія суддів зазначає, що наведена скаржником постанова Верховного Суду від 04.02.2021 взагалі не стосується правовідносин права власності на землю, а відтак посилання на неї в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є необґрунтованими та відхиляються.

81. Щодо посилання відповідача-1 на справу № 126/2200/20, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду наведеної справи були вимоги фізичної особи до державного кадастрового реєстратора у Вінницькій області, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, Бершадської міської ради Вінницької області, іншої фізичної особи про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування запису в Поземельній книзі, скасування в Державному земельному кадастрі реєстрацію земельної ділянки, визнання незаконним рішення від 22.07.2020 № РВ-0501833442020 і зобов`язання вчинити дії, скасування запису про державну реєстрацію речового права та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Позов аргументовано тим, що позивач є власником спірної земельної ділянки на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 083652 від 10.02.2003, однак ця земельна ділянка у складі іншої земельної ділянки була протиправно, без проведення аукціону, передана в користування відповідачу.

82. Верховний Суд у своїй постанові від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові з підстав, наведених у цій постанові. Зокрема, Верховний Суд вказав, що позовні вимоги про скасування запису в поземельній книзі, скасування в державному земельному кадастрі реєстрації земельної ділянки, визнання незаконним рішення, зобов`язання вчинити дії, скасування запису про державну реєстрацію речового права є неефективними способами захисту. Стосовно вимог про витребування земельної ділянки, суд касаційної інстанції з урахуванням установлених у справі обставин про те, що в січні 2004 року позивачка відмовилась від права власності на спірну земельну ділянку, та згодом надала згоду на отримання у власність іншої земельної ділянки із земель фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва взамін ділянки, яка була включена в межі населеного пункту та отримала таку земельну ділянку у власність, вказав, що право власності позивачки на спірну земельну ділянку припинилося, а отже апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки, проте помилився щодо мотивів такої відмови.

83. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у справі № 126/2200/20 зі справою, яка розглядається, оскільки в справі № 910/7662/17 встановлені обставини щодо порушення порядку припинення права користування (вилучення) земельних ділянок, що належать до земель оборони, разом з тим, спору у справі № 126/2200/20 у такому контексті не виникало, що не відповідає змістовому критерію подібності правовідносин, наведеному вище у цій постанові. Протилежні доводи Ради, викладені у касаційній скарзі, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин. Відтак, посилання Ради на постанову Верховний Суд у своїй постанові від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20 в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, також є необґрунтованими і відхиляються.

84. Стосовно доводів касаційної скарги відповідача-1, обґрунтованих підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

85. Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, мотивами задоволення позовних вимог у цій справі слугували висновки судів про те, що спірна земельна ділянка перебуває в межах земельної ділянки на якій було розміщене військове містечко № НОМЕР_3 площею біля 39 га по вул. Качалова, 3 (АДРЕСА_4), в межах спірної земельної ділянки розташований Гарнізонний паливний склад районної КЕЧ, спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони. Факт віднесення спірної земельної ділянки до земель оборони встановлений також у справі № 910/4266/16.

86. Окрім того, суди дослідили, що даними обліку Київського КЕУ (копіями інвентаризацій казарменно-житлового фонду станом на 01.01.2016 та 01.01.2020), актом від 29.07.2019 звірки нерухомого військового майна (будівлі та споруди), яка перебуває у користуванні та на балансі ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" та на загальному обліку ККЕУ станом на 01.08.2019, витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, наданим ФДМУ, та відомістю за формою №2б (д) станом на 01.07.2022 про нерухоме державне майно ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій", наданою Головним управлінням майна та ресурсів МОУ, підтверджується розташування на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:69:254:0100, площею 2,8388 га, за місцем розташування у м. Києві, АДРЕСА_4 нерухомого військового майна, що перебуває у власності держави.

87. Рада з установленими у справі обставинами не погоджується, та зазначає, що суди не взяли до уваги лист ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" від 06.10.2006 № 6/673 та додані акти списання будівель (споруд), якими, за доводами скаржника, спростовується факт наявності майна на земельній ділянці військового містечка № НОМЕР_3 на момент ухвалення рішення № 134/1968.

88. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

89. Відхиляючи доводи Ради щодо неповноти з`ясування судами обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

90. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

91. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

92. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою відповідача-1 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстав касаційного оскарження у цій частині.

93. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій надали повну та всебічну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, зокрема, в частині в частині розташування нерухомого військового майна в межах спірної земельної ділянки, до переоцінки яких в силу положень ГПК України (1798-12) суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86 цього Кодексу.

94. Колегія суддів зазначає, що доводи Ради в цій частині Доводи скаржника, свідчать про незгоду останньої з установленими у справі обставинами та направлені на їх переоцінку, що, як уже було зазначено, не входить до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вимогами статті 300 ГПК України.

95. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахування його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

96. Таким чином, зважаючи на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки у цій справі посилання Ради на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є необґрунтованими.

97. Інші доводи касаційної скарги Ради підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

98. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

99. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 910/7662/17 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами відповідачів-1, 2 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у цій справі.

100. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

101. Доводи касаційної скарги відповідача-1, в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова- без змін.

Судові витрати

102. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційних скарг залишаються за скаржниками.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/7662/17 за касаційними скаргами Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) і Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Київської міської ради в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі № 910/7662/17 залишити без змін.