917/1058/22 Про витребування майна з чужого незаконного володіння - 25.07.2023 Прийняття

1.1. У вересні 2022 року до Господарського суду Полтавської області звернулася Полтавська обласна рада з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробіт" (далі - ТОВ "Євробіт") про витребування з незаконного володіння останнього на користь власника - територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради, нерухомого майна - нежитлових будівель та споруд Кременчуцького паливного складу, що знаходяться за адресою: Полтавська область, Кременчуцький район, місто Кременчук, вулиця Профспілкова, будинок № 2, до якого входять складові частини: вагова побутова, А-1, загальною площею 43,1 кв. м.; адмінбудівля, Б-1,загальною площею 82,7 кв. м.; побутова-гараж, В-1, загальною площею 316,0 кв. м.; вбиральня, Г-1, загальною площею 2,2 кв. м.; побутова, електрощитова, Д-2, загальною площею 76,0 кв. м.; 3/к, 1; естакада, 2; огорожа, 3; ворота, 4; ворота, 5; огорожа, 6; замощення, 7.

Позов обґрунтований тим, що після скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди, на підставі якої вносилися відомості до реєстру щодо права власності відповідача, останній не повернув майно позивачу, а продовжуючи обліковуватись власником спірного майна, встиг відчужити іншим особам п`ять з шести об`єктів, за виключенням нежитлових будівель та споруд Кременчуцького паливного складу (Полтавська обл., Кременчуцький р-н, м. Кременчук, вул. Профспілкова, буд. № 2).

Позивач стверджує, що під час реєстраційних дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав власності на означене нерухоме майно, державним реєстратором Комендантської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Зеленцовою О.О. порушено вимоги статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що встановлено висновком комісії в акті від 17.01.2022 за результатами камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. На підставі вищезазначеного грубого порушення наказом першого заступника Міністра юстиції України від 18.01.2022 № 141/5 державному реєстратору Комендантівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Зеленцовій О. О. анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, між ТОВ "Євробіт" (надавач) та Полтавським обласним комунальним виробничим-комерційним підприємством "Полтавапаливо" (отримувач) 09.06.2020 року було укладено договір №5 "про надання поворотної фінансової допомоги".

За умовами договору Третя особа отримала у користування строком на 1 (один) місяць з дати підписання договору кошти в сумі 1 890 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.08.2020 у справі № 917/1150/20, в межах якої розглядалися вимоги відповідача до третьої особи про стягнення зазначеної суми, затверджено мирову угоду, за змістом якої Третя особа зобов`язалася в строк до 01.10.2020 погасити відповідачу означену заборгованість в розмірі 1 890 000,00 грн, зокрема, шляхом передачі у його власність нерухомого майна, яке перебуває на балансі, оперативному управлінні Третьої особи та має відповідну оціночну вартість.

Конкретний перелік об`єктів нерухомого майна, які мали бути передані в рахунок погашення грошових зобов`язань в мировій угоді не було визначено, проте було узгоджено шляхом відповідного листування між зазначеними особами.

Внаслідок цих дій, у власність відповідача було передано об`єкти нерухомого майна, що належать територіальним громадам сіл, селищ, міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради:

- нежитлові будівлі та споруди Кременчуцького паливного складу (Полтавська обл., Кременчуцький р-н, м. Кременчук, вул. Профспілкова, буд. № 2).

- нежитлові будівлі та споруди Козельщинського паливного складу (Полтавська обл., Козельщинський р-н, с. Лутовинівка, вул. Надії Курченко, буд. № 11).

- нежитлові будівлі та споруди Машівського паливного складу (Полтавська обл., Машівський р-н, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, буд. № 1).

- нежитлові будівлі та споруди Лубенського паливного складу (Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, буд. № 7).

- нежитлові будівлі та споруди Решетилівського паливного складу (Полтавська обл., Решетилівський р-н, с. Покровське, вул. Степова, буд. № 33).

- нежитлові будівлі та споруди Полтавського паливного складу (м. Полтава, вул. Яківчанська, буд. № 5).

Зокрема, до переданого об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі та споруди Кременчуцького паливного складу, що розташований за адресою Полтавська область, Кременчуцький район, м. Кременчук, вул. Профспілкова, буд. № 2 увійшли наступні складові частини: вагова побутова, А-1, загальною площею 43,1 кв. м.; адмінбудівля, Б-1, загальною площею 82,7 кв. м.; побутова-гараж, В- 1, загальною площею 316,0 кв. м.; вбиральня, Г-1, загальною площею 2,2 кв. м.; побутова, електрощитова, Д-2, загальною площею 76,0 кв. м.; 3/к, 1; естакада, 2; огорожа, 3; ворота, 4; ворота, 5; огорожа, 6; замощення, 7.

Право власності на вказані об`єкти за відповідачем зареєстровано Державним реєстратором Комендантівської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Зеленцовою О. О., а підставою для державної реєстрації визначено ухвалу Господарського суду Полтавської області у справі №917/1150/20 від 25.08.2020, технічні паспорти на об`єкти, мирова угода між Третьою особою та Відповідачем від 21.08.2020, акт приймання-передачі нерухомого майна, відомість інвентаризації основних засобів.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 року ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.08.2020 у справі №917/1150/20, якою було затверджено вищезазначену Мирову угоду - скасовано за мотивами того, що положення про задоволення вимог кредитора шляхом відчуження на його користь нерухомого майна територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області - порушувало права цієї громади в особі Полтавської обласної ради, яка відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" уповноважена розпоряджатися майном комунальної форми власності.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.12.2022 у справі № 917/1058/22, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023, позов задоволено.

Рішення судів аргументовані тим, що згідно зі Статутом третьої особи, остання заснована на майні спільної (комунальної) власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області, її засновником є Полтавська обласна рада, а власником - територіальні громади сіл, селищ і міст Полтавської області, в особі Полтавської обласної ради, майно є спільною (комунальною) власністю територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Здійснюючи право господарського відання, Третя особа володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

За Третьою особою спірне нерухоме майно та основні засоби закріплені на праві господарського відання, а власником є територіальна громада Полтавської області в особі Позивача.

На момент звернення позивача з цим позовом право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано Державним реєстратором Комендантської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Зеленцовою О. О. 29.10.2020 за відповідачем, підставою для чого зазначено мирову угоду, затверджену вищезазначеною ухвалою суду. Доказів погодження позивачем передачі у власність Відповідачу спірного нерухомого майна суду не надано, позивачем зазначений факт заперечується.

Рішення про відчуження спірного нерухомого майна та основних засобів, що закріплені за Третьою особою на праві господарського відання, могло бути прийнято лише з дозволу Позивача.

Зазначена обставина досліджувалась при розгляді господарської справи №917/1150/20, зокрема, в постанові Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 також встановлений факт відсутності такого погодження, що серед іншого покладено в основу висновку про скасування відповідної ухвали Господарського суду Полтавської області від 25.08.2020, проте, відповідач продовжував обліковуватись власником спірного майна.

Факт безпідставного (незаконного) володіння відповідачем спірними об`єктами обласної комунальної власності підтверджується матеріалами справи.

Оскільки спірне майно безпідставно, поза волею, вибуло із законного володіння власника - територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області в особі Полтавської обласної ради, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог про витребування з незаконного володіння відповідача такого майна.

Заперечення відповідача, що вищезазначене нерухоме майно не може входити до предмету позову в цій справі щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки позивач в силу вимог статей 331, 334 ЦК України не є та не був власником спірних об`єктів нерухомості - спростовуються матеріалами справи, а саме Витягом з рішення Полтавської обласної ради від 17.11.1998 "Про заходи по забезпеченню управління майном спільної власності територіальних громад Полтавської області". Відповідно до означеного документу, Полтавська державна виробничо - комерційна фірма "Полтавапаливо", правонаступником якої є Третя особа, належала до спільної власності сіл, селищ і міст Полтавської області, а тому відповідне майно, що обліковується на балансі Третьої особи знаходиться в комунальній власності. Крім того, протягом розгляду справи в суді першої інстанції відповідач правом надання відзиву не скористався, право власності територіальної громади Полтавської області в особі Позивача на спірне майно не заперечував, будь-яких доводів щодо неможливості такого заперечення не заявляв.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та відзиву на касаційну скаргу

4.1. ТОВ "Євробіт" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), а саме судами не враховано правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 25.06.2014 у справі № 6- 67цс14 та постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-6, від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16, від 05.10.2016 у справі №916/2129/15, від 29.03.2018 у справі № 904/10673/16, від 29.08.2019 у справі № 367/7450/16-ц (провадження №61-30449св18)), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12- 135гс19) стосовно того, що саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Суди не з`ясували обставини стосовно того, чи є позивач (Полтавська обласна рада) власником майна, а отже і наявність у Полтавської обласної ради повноважень на звернення до суду з позовом про витребування майна.

05.11.1991 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затвердив перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Пунктом 2 зазначеної постанови доручено міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до 01.01.1992 передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Доказів того, що спірний об`єкт нерухомості входив до складу переданого до комунальної власності майна матеріали справи не містять. При цьому, згідно з витягом з рішення Полтавської обласної ради від 17.11.1998 "Про заходи по забезпеченню управління майном спільної власності територіальних громад Полтавської області", до спільної власності сіл, селищ і міст Полтавської області передано як окреме підприємство Полтавська державна виробничо - комерційна фірма "Полтавапаливо", проте у переліку відсутній спірний об`єкт нерухомого майна.

Саме лише посилання на те, що в комунальну власність було передано Полтавську державну виробничо - комерційну фірму "Полтавапаливо", не вказує на встановлення обставин, які безспірно підтверджують, що позивач набув право власності на нежитлові будівлі.

Станом на дату прийняття рішення Полтавської обласної ради від 17.11.1998 порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні регулювався Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 (z0399-98) ). Відповідно до п. 1.6 вищевказаної Інструкції № 121 державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Тобто позивач не подавав докази, що нерухоме майно було передано у власність сіл, селищ і міст Полтавської області або у інший, передбачений законом спосіб він набув право комунальної власності на зазначене майно чи доказів того, що майно належало Полтавській державній виробничо - комерційній фірмі "Полтавапаливо".

Крім того, судом апеляційної інстанції у справі № 917/1150/20 було надано правову оцінку мировій угоді, укладеній між ТОВ "Євробіт" та Полтавським обласним комунальним виробничо-комерційним підприємством "Полтавапаливо", але питання набуття права власності Полтавською обласною радою на спірне нерухоме майно судом не досліджувалось.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Предметом позовних вимог є витребування майна комунальної власності.

За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У статті 1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР (280/97-ВР) ) зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно із частиною третьою статті 16 указаного Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За змістом статті 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.

Частиною першою статті 60 Закону № 280/97-ВР установлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частинами п`ятою, восьмою цієї статті визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 522/7636/14-ц, якою обґрунтована підстава касаційного оскарження.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, якою також обґрунтована підстава касаційного оскарження, зауважено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. близькі за змістом висновки, сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 147), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункт 46)). У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 51)).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2019 у справі№ 910/7364/18, Суд відзначив, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Відповідно до частини першої статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

5.5. Як установили суди попередніх інстанцій, на момент звернення з позовом право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем. Підставою для державної реєстрації визначено ухвалу Господарського суду Полтавської області у справі від 25.08.2020 № 917/1150/20, технічні паспорти на об`єкти та мирова угода між третьою особою і відповідачем від 21.08.2020.

Водночас судами враховано, що за третьою особою спірне нерухоме майно та основні засоби були закріплені на праві господарського відання, а власником є територіальна громада Полтавської області в особі позивача. Рішення про відчуження спірного нерухомого майна могло бути прийнято лише з дозволу позивача, але доказів погодження позивачем передачі у власність відповідачу спірного нерухомого майна судам не надано, а позивачем зазначений факт заперечується.

Додатково апеляційний господарський суд вказав на те, що саме позивач є власником спірного нерухомого майна з огляду на витяг з рішення Полтавської обласної ради від 17.11.1998 "Про заходи по забезпеченню управління майном спільної власності територіальних громад Полтавської області", відповідно до якого Полтавська державна виробничо - комерційна фірма "Полтавапаливо", правонаступником якої є третя особа, належала до спільної власності сіл, селищ і міст Полтавської області, а тому відповідне майно, що обліковується на балансі третьої особи знаходиться в комунальній власності.

Таким чином, розглядаючи справу № 917/1058/22, суди попередніх інстанцій надавши оцінку доказам, встановили обставини щодо власника спірного майна та його перебування у господарському віданні третьої особи, що зумовлювало неможливість передачі такого майна відповідачу без згоди позивача. У зв`язку із викладеним, суди першої і апеляційної інстанцій фактично розглянули справу з дотриманням правових висновків, якими обґрунтована підстава касаційного оскарження, оцінили наявні у справі докази та встановили характер спірних правовідносин, а тому дійшли вірного висновку щодо можливості задоволення позовних вимог.

Водночас доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій, до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, та стосуються переоцінки наданих доказів.

Саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних в матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, як вже зазначалося, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

5.5. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження і стосуються переоцінки обставин, встановлених судами, відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Полтавської області від 20.12.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 у справі № 917/1058/22.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.