910/14550/17 Про визнання недійсним договору транспортування природного газу - 13.07.2023 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/14550/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Волковицької Н.О., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Укртрансгаз" - Дудченко В.В., адвокат (довіреність від 05.12.2022 №1-3243),

відповідача - акціонерного товариства "Київгаз" - Шимко Л.М., адвокат (довіреність від 02.01.2023 №Д-25/23),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства "Київгаз"

на рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2022 (суддя Босий В.П.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 (головуючий суддя: Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.)

у справі № 910/14550/17

за позовом акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - позивач, АТ "Укртрансгаз")

до акціонерного товариства "Київгаз" (далі - відповідач, скаржник, АТ "Київгаз")

про стягнення 6 307 780,45 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

АТ "Укртрансгаз" звернулося до суду з позовом до АТ "Київгаз", в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 15.05.2018 року, просило стягнути з відповідача 6 307 780,45 грн, з яких: 5 487 141,64 грн - заборгованість по оплаті наданих послуг згідно з договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011147/П19 від 28.09.2011року за період з жовтня 2016 року по червень 2017 року, 533 091,24 грн - пеня, 64 327,10 грн - три відсотки річних та 223 220,47 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань згідно з договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011147/П19 від 28.09.2011 року, укладеного між сторонами у справі, в частині повної оплати наданих позивачем послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

Короткий зміст судових рішень

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 06.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020, позов задоволено частково; закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4 525 750,34 грн; стягнуто з відповідача на користь позивача 805 194,12 грн основного боргу та 12 017,91 грн судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.05.2020 скасовано рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 156 197,19 грн. основного боргу за жовтень 2016 року, 533 091,24 грн пені, 64 327,10 3% річних та 223 220,47 грн інфляційних втрат, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками нового розгляду справи, рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 497 656,99 грн пені, 57 214,98 грн процентів річних, 198 045,98 грн втрат від інфляції та судові витрати в сумі 11 293,77 грн.

Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 скасовано, справу (в частині позовних вимог про стягнення 156 197,19 грн основного боргу за договором транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011147/П19 від 28.09.2011 за жовтень 2016 року, 533 091,24 грн пені, 64 327,10 грн трьох відсотків річних та 223 220,47 грн інфляційних втрат) передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

08.02.2022 представником позивача подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 156 197,19 грн, пеню у розмірі 743 304,69 грн, 3% річних у розмірі 155 261,39 грн та інфляційні у розмірі 457 246,72 грн (а саме здійснено донарахування пені, інфляційних та 3% річних з 21.07.2017 по дату фактичного погашення заборгованості, стягнення якої було предметом даного спору).

При новому розгляді справи рішенням господарського суду міста Києва від 20.07.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023, позов АТ "Укртрансгаз" задоволено частково. Стягнуто з АТ "Київгаз" на користь АТ "Укртрансгаз" заборгованість у розмірі 156 197,19 грн, пеню у розмірі 245 647,70 грн, інфляційні у розмірі 259 200,74 грн, 3% річних у розмірі 98 046,41 грн та судовий збір у розмірі 22 680,15 грн. Провадження у справі в частині стягнення пені у розмірі 497 656,99 грн, 3% річних у розмірі 57 214,98 грн та інфляційних у розмірі 198 045,98 грн. закрито.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "Київгаз", з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати в частині задоволення вимог про стягнення 210 213,45 грн. пені, річних у розмірі 90 934,29 грн. та інфляційних втрат у розмірі 234 026,25 грн. (в частині донарахування зазначених сум), ухвалити в зазначеній частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Так скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 925/1242/15 (925/751/20), від 13.07.2022 у справі № 911/1850/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19 щодо застосування статей 257, 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) в частині донарахованих періодів пені, 3% річних та інфляційних втрат, що вказані в заяві про збільшення позовних вимог.

Крім того, скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення у цій справі неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, статті 257, 258, 261, 264, 267, пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , щодо яких на момент прийняття оскаржуваної постанови був відсутній висновок Верховного Суду стосовно їх застосування у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Від АТ "Укртрансгаз" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить Суд закрити касаційне провадження у справі (в частині подання касаційної скарги з підстав пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України. Відмовити АТ "Київгаз" у задоволенні касаційної скарги (поданої з підстав пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України) та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

29.06.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 13.07.2023.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 07.07.2023 № 29.2-02/1590 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14550/17 у зв`язку з відрядженням суддів Бенедисюка І.М. та Малашенкової Т.М.

07.07.2023 від АТ "Київгаз" надійшли пояснення по справі, які останнє просить Суд врахувати під час розгляду касаційної скарги.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що Акціонерне товариство "Укртрансгаз" є оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) - суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників), що підтверджується ліцензією на здійснення такої діяльності серії АЕ № 194511 від 11.03.2013.

Діяльність позивача як Оператора ГТС врегульована, зокрема, Законом України "Про ринок природного газу" (329-19) , а також Кодексом газотранспортної системи, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс ГТС), який є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України, і дія якого поширюється на всіх суб`єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ (пункти 2, 3 глави 1 розділу І Кодексу ГТС).

Відповідно до пункту 45 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Акціонерне товариство "Київгаз" є оператором газорозподільної системи - суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу"), і який у розумінні пункту 5 глави 1 Розділу І Кодексу ГТС є оператором суміжної системи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 глави 2 розділу І Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс ГРС), до основної функції відповідача як оператора газорозподільної системи входить забезпечення розподілу (переміщення) природного газу від місць його надходження в ГРМ з ГТС та з інших джерел (від ГДП та ВБГ, підключених до ГРМ, та від суміжних ГРМ) до споживачів природного газу з урахуванням його якісних і фізико-хімічних характеристик та потреб цих споживачів.

Таким чином, відповідач здійснює фактичний розподіл природного газу для потреб споживача у загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача.

Також судами встановлено, що Дочірньою компанією "Укртрансгаз" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") (газотранспортне підприємство) та Публічним акціонерним товариством "Київгаз" (замовник) укладено Договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011147/П19 (надалі - "Договір"), відповідно до умов якого газотранспортне підприємство зобов`язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов`язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.

За змістом преамбули Договору замовник - суб`єкт ринку природного газу, який на підставі Договору замовляє в газотранспортного підприємства надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для його подальшого використання на власні потреби або постачання споживачам.

Споживач замовника - юридична чи фізична особа - підприємець, якій замовник надає послугу з постачання природного газу на підставі відповідного договору.

Розділами 2 - 11 Договору сторонами узгоджені умови транспортування газу, порядок оформлення актів наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами, порядок обліку газу та його якість, визначення вартості послуг за Договором та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, їх відповідальність, строк дії Договору та інші умови тощо.

Згідно з пунктом 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, умови Договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01 жовтня 2011 року. Договір діє в частині транспортування газу до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов`язань за цим Договором.

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Окрім цього, сторонами підписано Додаткові угоди до Договору, а саме : №1 від 13.04.2012, №2 від 17.01.2013, №5 від 01.10.2014, якими вносились зміни до реквізитів сторін; №3 від 17.01.2013, згідно якої доповнено пункт 1.2 Договору новим абзацом: "плановий обсяг транспортування природного газу замовника в 2013 році складає до 285 000,0 тис.куб.м, та в пункті 11.1 слова та цифри "до 31 грудня 2012 року" замінити словами та цифрами "до 31 грудня 2013 року"; №4 від 20.06.2014, згідно з якої в іншій редакції викладено пункт 1.2 розділу 1 Договору.

Відповідно до наявних в матеріалах справи актів наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами Газотранспортне підприємство на виконання умов договору протягом періоду з квітня 2016 року по червень 2017 року надало Замовнику послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в обсязі 18 114,087 тис.куб.м на загальну суму 11 682 483,56 грн.

Акти наданих послуг, крім актів за жовтень 2016 року, за лютий 2017 року та за березень 2017 року, які підписані тільки з боку АТ "Укртрансгаз", підписані представниками Замовника та Газотранспортного підприємства та засвідчені печатками сторін.

Відповідно до пункту 5.5 Договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100 % попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Встановлено, що замовник оплатив вартість наданих йому Газотранспортним підприємством послуг лише частково, сплативши 6 195 341,92 грн, несплаченою залишилась вартість наданих протягом періоду з жовтня 2016 року по червень 2017 року послуг у розмірі 5 487 141,64 грн, що і стало підставою для звернення АТ "Укртрансгаз" у серпні 2017 року до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з АТ "Київгаз" 5 487 141,64 грн основної заборгованості за період з жовтня 2016 року по червень 2017 року, 533 091,24 грн пені, 64 327,10 грн 3% відсотка річних та 223 220,47 грн інфляційних втрат.

Після порушення провадження у справі №910/14550/17 відповідач здійснив часткову оплату вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 4 525 750,34 грн, що стало підставою для закриття судом провадження у справі №910/14550/17 в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 4 525 750,34 грн.

Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 скасовано, справу в частині позовних вимог про стягнення 156 197,19 грн основного боргу за договором транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1109011147/П19 від 28.09.2011 за жовтень 2016 року, 533 091,24 грн пені, 64 327,10 грн трьох відсотків річних та 223 220,47 грн інфляційних втрат передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи зазначені рішення та постанову, Верховний Суд вказав, що в порушення статті 316 ГПК України суди не виконали вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 27.05.2020 у цій справі та не застосували до спірних правовідносин зазначені положення Кодексу ГТС, не надали оцінку умовам технічної угоди №10-03-92 від 04.05.2011 щодо їх відповідності положенням Кодексу газотранспортної системи, з огляду на що передчасно керувалися умовами технічної угоди при вирішенні спору у цій справі, зокрема при встановленні обставин дотримання відповідачем порядку та строку заявлення позивачу своєї незгоди з визначеним обсягом прийнятого у жовтні 2016 року на ГРС-12 "Хотів" природного газу.

Отже, враховуючи висновки суду касаційної інстанції, предметом нового розгляду у даній справі є вимоги АТ "Укртрансгаз" про стягнення з відповідача 156 197,19 грн основного боргу за надані за Договором в жовтні 2016 року послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а також стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Суди встановили, що умови транспортування газу погоджені сторонами у розділі 2 Договору, відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4 якого підставою для транспортування газу магістральними трубопроводами є підтвердження в установленому порядку Оператором Єдиної газотранспортної системи України відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу газу, наявності в Замовника місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби (підтверджені обсяги).

Замовник передає Газотранспортному підприємству газ в загальному потоці в підтверджених обсягах у пунктах приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи газотранспортного підприємства.

Газотранспортне підприємство приймає газ від Замовника в пунктах приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає Замовнику в загальному потоці в газорозподільні мережі.

У пунктах 3.1 - 3.4, 5.4 Договору сторони передбачили, що послуги з транспортування газу оформлюються позивачем і відповідачем актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами. Позивач до 15-го числа місяця, наступного за звітним, направляє відповідачу два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою позивача. Відповідач протягом 2-х днів з дати одержання акта наданих послуг зобов`язується повернути позивачу один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою відповідач, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків відповідача з позивачем. Вартість фактично наданих позивачем відповідачу послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

На виконання умов Договору на підтвердження отриманого відповідачем у жовтні 2016 року природного газу позивач склав та направив відповідачу акт наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами №10-16-1109011147/П19 від 31.10.2016, відповідно до якого позивачем у жовтні 2016 року було протранспортовано природного газу Замовника (відповідача) в обсязі 1 522,617 тис. куб. м. на суму 972 404,12 грн.

Проте зазначений акт підписаний лише позивачем, підпису та печатки відповідача акт не містить.

Відповідач, не погоджуючись із визначеним позивачем у цьому акті обсягом протранспортованого природного газу, склав та направив позивачу на підпис нову редакцію акта наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.10.2016, згідно з яким у жовтні 2016 року було протранспортовано природного газу Замовника (відповідача) в обсязі 1 260,7958 тис. куб. м.

З наведеного вбачається, що між сторонами існує неузгодженість та спір щодо обсягу отриманого у жовтні 2016 року за Договором природного газу у розмірі 261,822 тис. куб. м (далі - спірний обсяг газу) на суму 156 197,19 грн.

Так, передача позивачем (газотранспортним підприємством) відповідачу (замовнику) протранспортованого природного газу в загальному потоці в газорозподільні мережі здійснюється у пунктах призначення - газорозподільних станціях (ГРС), зокрема на ГРС-12 "Хотів".

29.07.2016 між представниками Боярського ЛВУ МГ УМГ "Київтрансгаз" та АТ "Київгаз" підписаний акт про встановлення, підключення та введення у комерційну експлуатацію з 01.08.2016 на ГРС-12 (Хотів) Боярського ЛВУМГ основного вузла обліку газу (пункт виміру газу).

03.11.2016 між УМГ "Київтрансгаз" АТ "Утрансгаз" та АТ "Київгаз" складений акт передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року, у якому встановлено, що УМГ "Київтрансгаз" передало через, зокрема ГРС-12, а відповідач прийняв у свої мережі 26 390 589 куб. м природного газу.

11.11.2016 АТ "Київгаз" направило на адресу УМГ "Київтрансгаз" АТ "Утрансгаз" лист, у якому вказало на помилковість свого рішення про прийняття вузла обліку газу, встановленого на ГРС-12 (Хотів), у комерційну експлуатацію з 01.08.2016, та зазначив про відкликання свого підпису під актом від 29.07.2016.

Також 11.11.2016 АТ "Київгаз" направило УМГ "Київтрансгаз" АТ "Утрансгаз" лист №3087-09, в якому повідомило про те, що зазначені в акті від 03.11.2016 дані щодо обсягу переданого газу не відповідають фактичним обставинам та не можуть застосовуватись для визначення фактично переданих у мережі АТ "Кивїгаз" обсягів природного газу. До зазначеного листа АТ "Київгаз" додало складений ним попередній акт від 11.11.2016 передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року, у якому зазначено про те, що у жовтні 2016 року УМГ "Київтрансгаз" передало через, зокрема ГРС-12, а відповідач прийняв в свої мережі 26 128 767 куб. м природного газу, тобто на 261 822 куб. м газу менше, ніж було зазначено в акті від 03.11.2016, складеному між УМГ "Київтрансгаз" АТ "Укртрансгаз" та АТ "Київгаз".

Відповідач під час розгляду справи зазначав, що причини виникнення розбіжностей, які призвели до складання попереднього акта від 11.11.2016 (додаток до акта) є те, що показники приладу обліку, встановленого на ГРС-12 (Хотів) не можуть сприйматись як достовірні та належним чином встановлені, оскільки різниця в обсягах природного газу, переданого в мережі АТ "Київгаз", що виміряні таким приладом, та виміряні вузлом обліку на базі змінного перепаду тиску, постійно збільшується та досягла у жовтні 2016 року 1%.

Зазначені обставини стали підставою для невизнання відповідачем отриманого від позивача обсягу газу у жовтні 2016 року за Договором у розмірі 1 522,617 тис. куб. м та направлення на підпис нової редакції акта наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.10.2016 в обсязі 1 260,7958 тис. куб. м (додаток до листа №2741/18 від 15.11.2016).

Також під час нового розгляду справи 08.02.2022 представником позивача подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 156 197,19 грн, пеню у розмірі 743 304,69 грн, 3% річних у розмірі 155 261,39 грн та інфляційні у розмірі 457 246,72 грн (а саме здійснено донарахування пені, інфляційних та 3% річних з 21.07.2017 по дату фактичного погашення заборгованості, стягнення якої було предметом даного спору).

Відповідачем, в свою чергу, подана заява про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій відповідач просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог АТ "Укртрансгаз" про стягнення з відповідача пені у розмірі 743 304,69 грн, 3% річних у розмірі 155 261,39 грн та інфляційні у розмірі 457 246,72 грн та відмовити у задоволенні позову про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного перегляду є судові рішення попередніх судових інстанцій в частині стягнення з відповідача донарахованих позивачем сум пені у розмірі 210 213,45 грн., річних у сумі 90 934,29 грн. та інфляційних втрату розмірі 234 026,25 грн. (на підставі поданої заяви про збільшення позовних вимог) та правомірність/неправомірність відхилення заяви відповідача про застосування строку позовної давності до зазначених сум пені, річних та інфляційних втрат.

Суди попередніх судових інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги АТ "Утрансгаз", врахувавши вказівки Верховного Суду, виходили, зокрема з того, що : спірні правовідносини регулюються саме положеннями кодексів ГТС та ГРС, а не умовами Технічної угоди, оскільки встановили, що Технічна угода укладена сторонами до дати набрання чинності зазначеними кодексами ГТС та ГРС, що зумовлює відмінність її умов положенням цих кодексів, а доказів укладення сторонами у справі Технічної угоди після набрання чинності цими кодексами та у відповідності до умов цих кодексів матеріали справи не містять; у випадку непогодження відповідачем результатів вимірювання обсягу природного газу, останній мав право вимагати проведення експертної повірки засобів вимірювальної техніки, або звернення до суду, чого відповідачем зроблено не було; попередній акт передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року від 11.11.2016 не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки оформлення попередніх актів не передбачено Кодексом ГТС, а вимоги Технічної угоди, на які посилається відповідач, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин; оскільки відповідач протягом 5 днів з дати оформлення акта передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року від 03.11.2016 не заявив, що не погоджується з визначенням місячного обсягу переданого газу, то обсяг переданого газу в жовтні місяці 2016 року визначається відповідно до акта від 03.11.2016, а саме 1 522,617 тис.куб.м.; обсяг наданих та не сплачених відповідачем послуг транспортування природного газу в жовтні 2016 року становить 261,822 тис. куб. м. на суму 156 197,16 грн, а отже вимоги АТ "Укртрансгаз" про стягнення з АТ "Київгаз" суми основного боргу у розмірі 156 197,16 грн є правомірними та обґрунтованими; здійснивши перевірку розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат суди вважали його арифметично вірним та обґрунтованим, відповідно, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 743 304,69 грн, 3% річних у розмірі 155 261,39 грн та інфляційних втрат у розмірі 457 246,72 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг є також обґрунтованими та підлягають задоволенню; щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суди вказали, що позовна давність як щодо основної суми заборгованості, так і щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних перервався та станом на момент звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог (08.02.2022) не спливла; при цьому судами враховано положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), відповідно до якого строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину; вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX (540-20) з 2 квітня 2020 року, а отже з 2 квітня 2020 року продовжено позовна давність по вимогам щодо стягнення штрафних санкцій на строк дії карантину.

Так, скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 925/1242/15 (925/751/20), від 13.07.2022 у справі № 911/1850/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19 щодо застосування статей 257, 258 ЦК України в частині донарахованих періодів пені, 3% річних та інфляційних втрат, що вказані в заяві про збільшення позовних вимог.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема і на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (1798-12) (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Так, колегія суддів відзначає, що:

- у постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №925/1242/15 (925/751/20) (на яку посилається скаржник) предметом позовних вимог є стягнення заборгованості з оплати фактично виконаних будівельних робіт, заборгованості з оплати будівельних матеріалів, пені, інфляційних втрат та річних. Скасовуючи судові рішення судів попередніх судових інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення 845467,20 грн та направляючи справу в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд, з посиланням на висновки Великої Палата Верховного Суду, викладені у постанові від 29.06.2021 у справі №904/3405/19, вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини щодо початку перебігу позовної давності, наявності чи відсутності її спливу на момент звернення з позовом, зокрема з урахуванням наявності чи відсутності передбачених законом підстав для висновку про її зупинення чи переривання. Отже, Верховний Суд у справі №925/1242/15 (925/751/20) не зробив висновок щодо застосування приписів статей 257, 258 ЦК України;

- у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 911/1850/18 (на яку посилається скаржник) предметом позову є вимоги Банку до Заводу про звернення стягнення на предмет іпотеки, визначення способу реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Верховний Суд, залишаючи в силі постанову апеляційного господарського суду про задоволення позовних вимог, вказав про те, що наявність трьох судових процесів, в межах яких Банк вчиняв відповідні дії, спрямовані на захист своїх прав та законних інтересів як кредитора та іпотекодержателя, свідчать про поважність причин пропуску позивачем позовної давності. Таким чином у справі № 911/1850/18 Верховний Суд також не зробив висновок щодо застосування приписів статей 257, 258 ЦК України;

- у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19 (на яку посилається скаржник) предметом позову є стягнення орендної плати, неустойки, інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з неналежним виконанням договору оренди. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій про часткове задоволення позову та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначив про те, що в даному випадку, незважаючи на помилковість тверджень позивачів про переривання позовної давності у зв`язку з пред`явленням позову у справі №910/7495/16, господарським судами необхідно було надати оцінку наведеним поясненням позивачів в контексті поважності причин пропущення позовної давності та зробити відповідний висновок щодо наявності або відсутності підстав для визнання причин пропуску позивачем позовної давності поважними. Верховний Суд також вказав, що дійшовши передчасного висновку про необхідність нотаріального посвідчення односторонньої відмови від договору, яка передбачена ч. 2 ст. 782 ЦК України, суди не встановили обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, зокрема, наявності або відсутності у позивача права на односторонню відмову від договору (невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд) та отримання такого повідомлення відповідачем (для встановлення дати припинення договору оренди); час, до якого у відповідача був обов`язок сплачувати орендну плату, а також момент, з якого у позивачів виникло право на нарахування позивачу неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, а також інфляційних витрат та 3% річних, заявлених позивачами на підставі ст. 625 ЦК України. Крім того, суди не вирішили питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання причин пропуску позивачем позовної давності поважними з урахуванням доводів позивачів з цього питання. Отже у справі № 910/4391/19 Верховний Суд не здійснював висновок щодо застосування приписів статей 257, 258 ЦК України.

Відтак, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 925/1242/15 (925/751/20), від 13.07.2022 у справі № 911/1850/18 та від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19 за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на відмінність предмету, підстав позовів та фактично-доказової бази справ, колегія суддів відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах та вважає про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Верховний Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду, у справах № 925/1242/15 (925/751/20), № 911/1850/18, № 910/4391/19 щодо застосування статей 257, 258 ЦК України в частині донарахованих періодів пені, 3% річних та інфляційних втрат, що вказані в заяві про збільшення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Доводи касаційної скарги фактично спонукають суд касаційної інстанції на переоцінку вже встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин, а суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не наділений такими повноваженнями.

У доводах касаційної скарги АТ "Київгаз" також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права, зокрема, статей 257, 258, 261, 264, 267 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) .

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , статті 257, 258, 261, 264, 267 ЦК України, оскільки вважає, що позовна давність спливла до внесення відповідних змін до кодексу.

Так, АТ "Київгаз" зазначає про те, що позовна давність (з урахуванням переривання - поданням позову до суду) до вимог про стягнення пені спливла 23.08.2018 (рік від дати подання позову), а щодо стягнення річних та інфляційних втрат на суму, зокрема, відповідно акта за жовтень 2016 спливла 20.11.2019.

Скаржник не погоджується з висновками щодо того, що станом на момент звернення до суду з заявою про збільшення позовних вимог (08.02.2022) позовна давність за спірними вимогами не спливла.

Щодо питання застосування приписів статті 258 ЦК України (в частині донарахованої позивачем пені) Суд зазначає таке.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (зокрема, до вимоги про стягнення пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №727/9352/17.

Разом із тим положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, положення глави 19 ЦК України (435-15) про позовну давність підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України.

Крім того, статтею 264 ЦК України встановлено: перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, з норм статей 263 та 264 ЦК України вбачається, що переривання перебігу позовної давності відрізняється від зупинення перебігу позовної давності тим, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Натомість у випадку зупинення позовної давності від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг цього строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Зупинення перебігу позовної давності має тимчасовий характер, коли до її строку не зараховується час існування визначених законодавством обставин, за наявності яких цей строк не спливає. Натомість переривання позовної давності означає анулювання строку, який сплив до моменту вчинення боржником передбачених законодавством дій щодо визнання боргу або іншого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом 23.08.2017, тому, з урахуванням переривання перебігу позовної давності за позовними вимогами щодо сплати пені, згідно з статтею 264 ЦК України, 24.08.2017 почав заново обраховуватися річний строк щодо стягнення пені, та, відповідно 24.08.2018 такий строк закінчився.

Проте позивач, на підставі частини другої статті 46 ГПК України, лише 08.02.2022 звернувся до суду з заявою про збільшення позовних вимог, зокрема, здійснивши донарахування сум пені (210 213,45 грн.) починаючи з 21.07.2017 (на заборгованість за період лютий-червень 2017).

Відповідач, в свою чергу, подав заяву про застосування позовної давності, оскільки вважав, що позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог поза межами позовної давності, зокрема, щодо стягнення пені.

Задовольняючи позовні вимоги, з урахуванням поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог, суди попередніх судових інстанції не врахували приписи статей 253, 258, 266 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України та дійшли безпідставного висновку, що позовна давність щодо стягнення пені переривалась та станом на момент звернення до суду з заявою про збільшення позовних вимог (08.02.2022) не спливла.

Крім того Суд зазначає, що оскільки позовна давність (в частині донарахованої позивачем пені) скінчилася 24.08.2018, відповідно, суди попередніх судових інстанцій безпідставно врахували пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року (540-20) ).

З огляду на вищевикладене, Суд вважає прийнятними аргументи скаржника в частині неправильного застосування судами приписів статті 258 ЦК України (в частині донарахованої позивачем пені) та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , оскільки позивач звернувся з заявою про збільшення позовних вимог 08.02.2022 (щодо донарахування сум пені) з пропуском річної спеціальної позовної давності, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, тобто, строк для пред`явлення вказаних вимог сплив до внесення змін до ЦК України (435-15) , які введені в дію на підставі Закону України № 540-ІХ (540-20) з 02.04.2020. Закон України № 540-ІХ (540-20) не має зворотньої дії у часі та не може продовжувати позовну давність, яка скінчилася до моменту набуття ним чинності.

Таким чином, доводи скаржника в цій частині знайшли своє підтвердження, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, відповідно, у задоволенні позову в частині яка стосується збільшення позовних вимог щодо стягнення з відповідача донарахованих сум пені у розмірі 210 213,45 грн., слід відмовити у зв`язку з пропуском річної спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Разом з тим, Верховний Суд враховує те, що на виконання рішення суду від 25.03.2021 у даній справі, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021, відповідачем були сплачені на користь позивача присуджені до стягнення пеня у розмірі 497 656,99 грн., 3% річних у розмірі 57 214,98 грн. та інфляційні у розмірі 11 293,77 грн., що не заперечувалося представниками сторін, а вказані кошти після скасування судових рішень позивачем відповідачу не поверталися, тому місцевий господарський суд правомірно закрив в цій частині провадження у справі на підставі приписів пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

З огляду на викладене, Суд вважає, що на користь позивача підлягала стягненню пеня у розмірі 35 434,25 грн. (заявлена позивачем сума пені складала 533 091,24 - сплачена сума пені 497 656,99 = 35 434,25 грн.).

Щодо позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційний втрат Суд вважає вказати таке.

Згідно з приписами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Разом з тим главою 19 ЦК України (435-15) визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 зі справи № 127//15672/16-ц, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 зі справи № 917/1421/18.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведений у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Отже, з урахуванням того, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення таке зобов`язання є триваючим.

Слід зауважити, що у постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.

В той же час, як вже зазначалося вище за змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, та в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19.

У справі, що розглядається, суди, з врахуванням подання позовної заяви позивачем 23.08.2017 (трирічний строк до 23.08.2020,) та відкриття провадження у даній справі 31.08.2017, дійшли правомірного висновку, що позовна давність як щодо основної суми заборгованості, так і щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат перервалася та станом на момент звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог (08.02.2022) не спливла. При цьому судами правомірно враховано пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (оскільки трирічна позовна давність до 23.08.2020, а зміни до ЦК України (435-15) , які введені в дію на підставі Закону України № 540-ІХ (540-20) з 02.04.2020, тобто, позовна давність щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат була продовжена та на 08.02.2022 не пропущена).

Схожі висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року (540-20) ) викладені у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі № 926/1812/21, від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, і Суд у справі № 910/14550/17 не вбачає підстав для відступу від них.

Отже, судами правомірно враховано сформовану практику Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року (540-20) ), вказавши, що строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час карантину, відповідно, станом на 08.02.2022 (момент подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог), позовна давність як щодо основної суми заборгованості, так і щодо стягнення 3% річних та інфляційних не закінчилася.

З огляду на викладене висновки судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги щодо стягнення річних та інфляційних втрат заявлені у межах позовної давності, яка переривалася, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права.

Таким чином, доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України частково знайшли своє підтвердження, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення з відповідача донарахованих позивачем сум пені у розмірі 210 213,45 грн. (на підставі поданої заяви про збільшення позовних вимог), та, відповідно в зазначеній частині позивачу у задоволенні позову слід відмовити. У решті оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи АТ "Київгаз" про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частинами першою, третьою, четвертою статті 311 ГПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження.

З урахуванням викладеного касаційна скарга акціонерного товариства "Київгаз" підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню в частині стягнення з відповідача донарахованих позивачем сум пені у розмірі 210 213,45 грн. (на підставі поданої заяви про збільшення позовних вимог). У зазначеній частині у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача донарахованих позивачем сум пені у розмірі 210 213,45 грн. слід відмовити. У решті оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід задовольнити частково, а судові рішення, в частині стягнення з відповідача донарахованих позивачем сум пені у розмірі 210 213,45 грн., підлягають скасуванню з прийняттям в зазначеній частині нового рішення про відмову у задоволенні позову. У решті оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Судові витрати

У зв`язку з тим, що суд частково скасовує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції з прийняттям у відповідній частині (щодо стягнення донарахованої пені) нового рішення, Суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 729,80 грн за розгляд апеляційної скарги та 6 306,40 грн за розгляд касаційної скарги.

Суд зазначає, що за результатом нового розгляду справи судом першої інстанції не було здійснено розподіл судових витрат з апеляційної та касаційної скарг (понесених у попередньому судовому розгляді), водночас, зазначене питання може бути вирішене судом першої інстанції у порядку приписів статті 244 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Київгаз" на рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі № 910/14550/17 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Київгаз" на рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі № 910/14550/17 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі № 910/14550/17 скасувати в частині стягнення з відповідача донарахованих позивачем сум пені у розмірі 210 213,45 грн. У зазначеній частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

4. У решті рішення господарського суду міста Києва від 20.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 у справі № 910/14550/17 залишити без змін.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; ідентифікаційний код 30019801) на користь Акціонерного товариства "Київгаз" (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 4Б; ідентифікаційний код 03346331) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 729,80 грн. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 6 306,40 грн.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя Н. Волковицька

Суддя В. Селіваненко