ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/13536/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульський Г. М. - головуючий, Могил С. К., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Вояж"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 (колегія суддів у складі: Тищенко А. І. - головуючий, Чорногуз М. Г., Михальська Ю. Б.) та рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 (суддя Мельник В. І.)

за позовом Приватного підприємства "Вояж"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра"

про визнання недійсним договору

за участю: відповідача Салабай О.Б. (директор), Горгіладзе М.С. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Приватне підприємство "Вояж" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра", у якому просило визнати недійсним договір від 03.04.2019 № 03-04/2019, який укладено між сторонами у справі.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір не укладався позивачем, а підписаний генеральним директором позивача з перевищенням повноважень, оскільки договір може укладатися лише за умови його попереднього погодження із засновником підприємства, тому підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023, в позові відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин недійсності договору, оскільки він підписаний від імені позивача в особі генерального директора Добровольського С. М. у межах наданих йому повноважень та позивачем вчинено низку дій для виконання його умов, що виключає підстави для визнання його недійсним.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 911/1605/20, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 08.02.2023 у справі № 915/997/21, від 22.11.2022 у справі № 925/2/22, від 09.04.2019 у справі № 924/491/17, від 31.07.2019 у справі № 910/2030/18, від 01.11.2022 у справі № 910/12960/21, від 04.03.2021 № 910/3500/19, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 23.11.2021 у справі № 911/604/19, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 14.12.2022 у справі № 916/1674/18, та у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 910/28081/14. Крім того, позивач вказує на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема: засновник не приймав рішення про надання права Генеральному директору Добровольському М. С. підписувати спірний договір та самостійно визначати на власний розсуд розмір частки, яку позивач отримує у власність; про існування спірного договору позивач довідався в червні 2021 року; накази позивача від 02.12.2019 № 5/19, від 07.11.2020 № 7/11/20, акт приймання-передачі площадки під будівництво від 21.09.2020 відсутні у позивача та на них відсутня печатка позивача, немає посилання на оспорюваний договір, тому ці документи не доводять вчинення дій на виконання спірного договору зі сторони позивача. При цьому позивач зазначає, що суди не дослідили оспорюваний договір та договір про інвестування та делегування функцій замовника від 03.04.2019 № 03-04/2019, які мають однакові реквізити та стосуються одного і того ж об`єкта.

3.3. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують. Також відповідач заявляє про стягнення з позивача витрат на професійну (правничу) допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 43 944,34 грн.

3.4. У письмовому клопотанні представника позивача про відкладення розгляду поданої ним касаційної скарги на іншу дату колегією суддів під час судового засідання 12.07.2023 із здійсненням повного фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог статті 222 ГПК України було відмовлено не виходячи до нарадчої кімнати згідно із положеннями частини 4 статті 233 цього Кодексу із зазначенням мотивів такої відмови.

4. Мотивувальна частина

4.1. Суди встановили, що відповідно до наказу № 107-ВК від 13.10.2017 на посаду генерального директора Приватного підприємства "Вояж" призначено Добровольського М.С. з наданням генеральному директору повноважень згідно Статуту та правом першого підпису фінансово-банківських документів.

4.2. 03.04.2019 між позивачем в особі директора Добровольського Миколи Сергійовича та відповідачем був укладений договір № 03-04/2019 (далі - договір), предметом якого є діяльність сторін по здійсненню ними комплексу дій організаційного, оперативно-господарського, технічного та фінансового характеру, спрямованих на будівництво об`єкту та прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, подальшим розподілом площі об`єкту між сторонами (пункт 2.1.).

4.3. Згідно з пунктом 1.1 договору об`єктом є будівля для надання послуг автовласникам з об`єктами громадського харчування, що буде побудована на земельній ділянці, кадастровий номер - 8000000000:90:176:0025, площею 0,2048 га, що знаходиться на Дніпровській набережній (навпроти затоки Берковщина) у Дарницькому районі м. Києва.

4.4. Відповідно до пунктів 8.1, 8.2 договору, позивач передає, а відповідач приймає частину функцій замовника будівництва (забудовника) об`єкта, передбачених умовами цього договору. У результаті реалізації проекту позивач отримує у власність майнові права на 25 % від загальної площі об`єкту, а відповідач набуває майнові права 75 % від загальної площі об`єкту.

4.5. Відповідно до абзацу 11 пункту 9.2 статті 9 статуту позивача, затвердження договорів (угод) на суму, що перебільшує 20 % від розміру статутного капіталу підприємства належить до виключної компетенції засновника.

4.6. Пунктом 10.3 статті 10 статуту позивача визначено, що генеральний директор не має права приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції засновника.

4.7. 04.12.2020 Приватне підприємство "Вояж" звернулось до Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради (КМДА) з лист-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:90:176:0025 за адресою Дніпровська набережна (навпроти затоки Берковщина) в Дарницькому районі м. Києва, до якого додано, зокрема, документи, які підтверджують виконання умов договору щодо будівництва об`єкта або які обґрунтовують необхідність поновлення договору оренди земельної ділянки для завершення такого будівництва, а саме: дозвіл на виконання будівельних робіт від 17.09.2020 №ІУ013200917221, замовники будівництва Приватне підприємство "Вояж", ТОВ "Лантанагра".

4.8. За результатом розгляду документів Приватного підприємства "Вояж" 22.04.2021 рішенням Київської міської ради № 931/972 поновлено на 15 років договір оренди земельної ділянки, який був зареєстрований 07.03.2006 за № 63-6-00341.

4.9. Позивач наполягаючи на задоволенні позову вказував на те, що договір не укладався, уповноваженими особами не підписувався, жодних осіб на вчинення такого правочину не уповноважувалось, директор Добровольський М. С. не мав повноважень укладати договір, так як погодження та затвердження таких договорів відповідно до пункту 9.2 статуту позивача є виключною компетенцією засновника і вирішуються за його рішенням.

4.10. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.11. Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

4.12. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 2).

4.13. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

4.14. Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

4.15. Разом з цим, в статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

4.16. Наведене означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.

4.17. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частини перша, третя статті 92 ЦК України).

4.18. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

4.19. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

4.20. Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

4.21. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

4.22. З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.

4.23. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

4.24. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України постановах від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, 12.04. 2017 у справі № 6-72цс17. Таких же висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

4.25. При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц зробила висновок про те, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

4.26. Ураховуючи викладене, оскільки у даній справі позивачем не доведено недобросовісності та нерозумності в поведінці відповідача щодо обізнаності про наявність обмежень повноважень у генерального директора позивача Добровольського Миколи Сергійовича на укладення оспорюваного правочину, та судом апеляційної інстанції встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:90:176:0025 побудовано шість поверхів будівлі, територія земельної ділянки огороджена парканом та охороняється, на будівельному паркані розміщено паспорт об`єкту будівництва суд, апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність у суду першої інстанції правових підстав для відмови у задоволенні позову і такі висновки узгоджуються із наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду.

4.27. За вказаних обставин інші доводи, викладені у касаційній скарзі, зокрема про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази: засновник не приймав рішення про надання права Генеральному директору Добровольському М. С. підписувати спірний договір та самостійно визначати на власний розсуд розмір частки, яку позивач отримує у власність; про існування спірного договору позивач довідався в червні 2021 року; накази позивача від 02.12.2019 № 5/19, від 07.11.2020 № 7/11/20, акт приймання-передачі площадки під будівництво від 21.09.2020 відсутні у позивача та на них відсутня печатка позивача, немає посилання на оспорюваний договір, тому ці документи не доводять вчинення дій на виконання спірного договору зі сторони позивача; суди не дослідили оспорюваний договір та договір про інвестування та делегування функцій замовника від 03.04.2019 № 03-04/2019, які мають однакові реквізити та стосуються одного і того ж об`єкта, за вказаних вище обставин не мають правового значення для вирішення даного позову, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

4.28. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1). Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ч. 2).

4.29. За вказаних обставин оскільки неправильного застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Щодо заяви відповідача про стягнення витрат на професійну (правничу) допомогу у суді касаційної інстанції.

4.30. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить стягнути з позивача витрати на професійну (правничу) допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 43 944,34 грн.

4.31. Згідно частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

4.32. Відповідно до статті 161 наведеного Кодексу при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (частина 1). Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина 2).

4.33. Пунктом 8 частини 3 статті 165 ГПК України передбачено, що відзив на позову заяву повинен містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

4.34. У відзиві на позовну заяву (т. 1, а.с. 37-46) відповідач вказував, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи складають 70 029,74 грн витрат на професійну правову (правничу) допомогу.

4.35. Суд першої інстанції після прийняття рішення та до його апеляційного перегляду не вирішував питання про стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на професійну правову (правничу) допомогу у суді.

4.36. У заяві про розподіл судових витрат (т.3, а.с. 120-123), з долученням до неї відповідних документів, відповідач просив суд апеляційної інстанції стягнути з позивача понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 65 234,57 грн, але позивач у клопотанні про зменшення витрат на правову допомогу (т.3. а.с. 136-137) просив суд зменшити заявлену відповідачем до стягнення суму витрат на правничу допомогу до 5 000, 00 грн.

4.37. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 заяву відповідача задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача 32 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції, в іншій частині заяви відмовлено.

4.38. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказував, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, складає 43 944,34 грн витрат на професійну правову (правничу) допомогу.

4.39. 07.07.2023 до суду касаційної інстанції надійшло клопотання відповідача про долучення доказів понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції у розмірі 43 944,34 грн.

4.40. Згідно пункту 2 частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

4.41. Отже, з урахуванням викладеного, оскільки в позові було відмовлено, судові витрати належить покласти на позивача.

4.42. Згідно статті 327 ГПК України наказ суду видається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вояж" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 у справі № 910/13536/21 залишити без змін.

Стягнути із Приватного підприємства "Вояж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лантанагра" 43 944 (сорок три тисячі дев`ятсот сорок чотири) грн 34 коп. витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді С. К. Могил

Л. І. Рогач