914/127/20 Про стягнення збитків - 25.04.2023 Прийняття

1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі -Банк) про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 13.04.2021) збитків у сумі 3 320 191,28 грн, що визначаються різницею між вартістю об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 92749346101), визначеної станом на 25.03.2016, та заборгованістю позивача перед відповідачем за рамковою угодою та договором про надання траншу, яка станом на 25.03.2016 становила 4 798 180,72 грн.

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що Банк занизив ринкову вартість предмета іпотеки на момент набуття нерухомості у власність. Надіслана Банком письмова вимога не містить відомостей щодо вартості предмета іпотеки. Правовою підставою позову зазначено статті 3, 11, 13, 14, 16, 22, 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 (суддя Петрашко М. М.) позов задоволено: стягнуто з Банку на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 3 320 191,28 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що правовідносини, які виникли між сторонами за своїм змістом є кондикційними, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків). При цьому кошти у сумі 3 320 191,28 грн заявлені до стягнення за межами договірних правовідносин, а саме кредитних договорів та договору іпотеки, тому заявлені до стягнення кошти слід розглядати як приріст майна у набувача без достатніх правових підстав, що визначені як різниця між вартістю об`єкта нерухомого майна нежитлових приміщень та заборгованістю позивача перед відповідачем за договорами, які відповідач фактично зберіг у себе без достатньої правової підстави за рахунок позивача.

4. Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 14.07.2022 (суддя Петрашко М. М.) заяву позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено; стягнуто з Банку на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 30.06.2022 у справі № 914/127/20 скасовано, прийнято нове рішення: у задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку про стягнення збитків у сумі 3 320 191,28 грн відмовлено; додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 14.07.2022 у справі № 914/127/20 скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 50 000,00 грн відмовлено.

Постанову мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не прийняв висновок експерта, складений за результатами оціночно-будівельної експертизи, як доказ про ринкову вартість нежитлового приміщення станом на 25.03.2016, оскільки у висновку зазначено, що складність ретроспективного дослідження полягає в тому, що зробити повний моніторинг ринку на минулу дату вже практично неможливо. Апеляційний суд також зазначив, що звернення Банком стягнення на предмет іпотеки та визначення його вартості не може розглядатися як винні дії з огляду на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки є наслідком невиконання договірних зобов`язань позивача перед Банком, звернення стягнення на предмет іпотеки не було оскаржено позивачем, визначення Банком вартості предмета іпотеки у сумі 3 099 500,00 грн вже було предметом розгляду у справі № 910/15177/18, де рішенням суду у задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку про стягнення коштів було відмовлено повністю.

У цій справі право власності на предмет іпотеки (що є еквівалентом грошових коштів, які заявленi до стягнення позивачем) було набуто Банком безпосередньо на підставі договору іпотеки та положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", що виключає можливість застосування Глави 83 ЦК України (435-15) до спірних правовідносин. Збитки, заявлені позивачем до стягнення, обґрунтовано порушенням договірних зобов`язань відповідачем у вигляді відсутності ціни предмета іпотеки у вимозі Банку, що направлялася відповідачем як кредитором позивачу як боржникові, що у сукупності виключає застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, яку помилково застосував місцевий господарський суд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статті 1212 ЦК України та не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 916/2364/20.

Оскільки у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/15177/18 суд дійшов висновку про порушення процедури набуття Банком предмета іпотеки у власність у порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку" та умов іпотечного договору, наведене, на думку скаржника, дає підстави для застосування статті 1212 ЦК України.

Скаржник також зазначає як підставу для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, які є предметом цієї справи стосовно обрання ефективного способу захисту права.

Узагальнені доводи інших учасників справи

8. Банк у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі № 914/127/20 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 11.04.2023.

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2023 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі № 914/127/20 до 25.04.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11. 03.03.2014 між фізичною особою-підприємцем Блищаком Назарієм Богдановичем (позичальник) та Банком (кредитор) укладено рамкову угоду № FW302.905, за умовами якої кредитор зобов`язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування в порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами.

12. 03.03.2014 між ОСОБА_1 (позичальник) та Банком (кредитор) укладено рамкову угоду № FW302.906, за умовами якої кредитор зобов`язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування в порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами.

13. Відповідно до розділу 1 рамкових угод від 03.03.2014 № FW302.905 та № FW302.906 "Визначення термінів" кредитні договори - це усі договори про надання кредиту, які укладені та/або будуть укладені у майбутньому на підставі угоди як її невід`ємні частини, з врахуванням усіх діючих та майбутніх змін та доповнень до них.

14. 03.03.2014 між фізичною особою-підприємцем Блищаком Назарієм Богдановичем (позичальник) та Банком (кредитор) було укладено договір про надання траншу № 302.44258/FW302.905, за умовами якого кредитор на підставі та на умовах рамкової угоди від 03.03.2014 № FW302.905 та цього договору зобов`язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов`язань та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених рамковою угодою та цим договором.

15. Умови, на яких надається кредит, передбачені пунктом 2 договору про надання траншу. Загальні умови та порядок надання кредиту передбачено розділом 3 рамкової угоди від 03.03.2014 № FW302.905. Погашення грошових зобов`язань передбачено у розділі 7 рамкової угоди від 03.03.2014 № FW302.905. Відповідальність за порушення зобов`язань викладено у розділі 10 рамкової угоди від 03.03.2014 №FW302.905.

16. В забезпечення виконання зобов`язань за рамковими угодами від 03.03.2014 № FW302.905, № FW302.906 та за договором про надання траншу від 03.03.2014 № 302.44258/FW302.905 між громадянином ОСОБА_1 (іпотекодавець) та Банком (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки від 03.03.2014 №296091-ІД1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Магировською О.В., зареєстрований у реєстрі за №885, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нежитлове приміщення першого поверху від 9 "а" - 1 по 9 "а" - 7, позначене в поверхневому плані літерою "А-3", загальною площею 83,1 м2, реєстраційний номер 92749346101, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

17. Згідно із пунктами 2.2. та 2.3. договору іпотеки від 03.03.2014 № 296091-ІД1, заставна вартість переданого в іпотеку майна становить 1851760,00 грн., яка встановлена станом на дату укладення договору та визначена за погодженням сторін на підставі акта оцінки від 03.03.2014р. Сторони погоджуються, що протягом дії договору заставна вартість може бути змінена, про що складається новий акт оцінки, де визначається та відображається нова заставна вартість предмета іпотеки.

18. Відповідно до підпункту 7.1.1. пункту 7.1. договору іпотеки від 03.03.2014 № 296091-ІД1, сторони домовились, що іпотекодержатель у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки вправі на власний вибір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

19. Банк у зв`язку із невиконанням позичальником своїх зобов`язань, що випливають з умов рамкової угоди від 03.03.2014 №FW302.905, договору про надання траншу від 03.03.2014 № 302.44258/FW302.905, виконання яких забезпечено договором іпотеки від 03.03.2014 № 296091-ІД1, 12.02.2016 скерувало ОСОБА_1 вимогу вих. № 44/16, зі змісту якої вбачається, що Банк на підставі статті 35 Закону України "Про іпотеку" вимагав у ОСОБА_1 повністю погасити заборгованість за умовами рамкової угоди та договору про надання траншу в загальній сумі 4 798 180,72 грн, а у випадку якщо заборгованість не буде погашена, Банк повідомив ОСОБА_1 про те, що він буде змушений звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві.

20. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2016 (індексний номер 28932870) приватний нотаріус Юрченко Василь Васильович зареєстрував право власності на предмет іпотеки - нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за новим власником - Банком, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна станом на 06.04.2016 (номер інформаційної довідки 56778513).

21. Як зазначено у позовній заяві, позивач проти такого способу виконання зобов`язання не заперечив, рішення про реєстрацію права власності не оскаржував.

22. Відповідно до звіту про оцінку майна від 31.03.2016 № ПКБ-38-16, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська оціночна компанія" на замовлення Банку, предмет іпотеки оцінено на суму 3 099 500,00 грн.

23. Оскільки відповідно до вимоги від 12.02.2016 вих. № 44/16 загальний розмір заборгованості за кредитом складав 4 798 180,72 грн, а згідно із звітом про оцінку вартості майна від 31.03.2016. № ПКБ-38-16 вартість предмета іпотеки оцінено на суму 3 099 500,00 грн, Банк подав позов до позичальника (фізичної особи-підприємця Блищака Назарія Богдановича) про стягнення залишку непокритої предметом іпотеки заборгованості, заборгованості за відсотками, процентами через неправомірне користування кредитом, а також нарахованої пені.

24. Так, у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/1321/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до фізичної особи-підприємця Блищака Назарія Богдановича про стягнення 1 839 805,92 грн заборгованості за невиконання умов рамкової угоди від 03.03.2014 № FW302.905 та договору про надання траншу від 03.03.2014 № 302.44258/FW302.905, з яких 1 410 126,95 грн - заборгованість за тілом кредиту, 303 993,87 грн - заборгованість за відсотками, 16 780,92 грн - заборгованість за процентами через неправомірне користування кредитом та 108 904,18 грн - пеня.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 у справі № 914/1321/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016, у задоволенні позову відмовлено, оскільки іпотекодержатель (позивач) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки до подання позову у справі № 914/1321/16.

Господарський суд Львівської області у рішенні від 26.07.2016 у справі № 914/1321/16 зазначив, що після звернення стягнення на предмет іпотеки у такий спосіб як набуття права власності на предмет іпотеки, кредитні відносини між позивачем та відповідачем припинилися, з огляду на що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

25. З огляду на те, що, на думку позивача, Банк занизив дійсну ринкову вартість предмета іпотеки станом на дату набуття у власність нерухомості, в листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Банку про стягнення з нього грошових коштів у сумі 3 114 568,15 грн, що перевищує 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/15177/18 за позовом ОСОБА_1 до Банку про стягнення 3 114 568,15 грн у задоволенні позову про стягнення суми перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог відмовлено повністю, з огляду на те, що сторони договору зобов`язані дотримуватись обумовлених ними в договорі умов та не порушувати їх, зокрема і щодо порядку набуття у власність в позасудовому порядку права власності на предмет іпотеки, який передбачає обов`язковість проведення оцінки предмета іпотеки і у разі оформлення іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, тому іпотекодержатель в разі набуття права власності в договірний спосіб, повинен був реалізувати своє право, оформивши на себе право власності на предмет іпотеки у спосіб, обумовлений сторонами в договорі, та визначений статтею 37 Закону України "Про іпотеку", якими передбачено обов`язкове проведення оцінки предмета іпотеки та погодження сторонами вартості, у разі договірного задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності за ним на предмет іпотеки, натомість відповідач набув у власність предмет іпотеки за вартістю, яка була визначена на підставі звіту про оцінку вартості майна від 31.03.2016 № ПКБ-38-16, який був визнаний судом неправомірним, а інших належних та допустимих доказів проведення оцінки вартості майна станом на час набуття предмета іпотеки у власність суду не було надано.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/15177/18 встановлено, що долучений до матеріалів справи висновок від 13.07.2018 № 10-18Д оціночно-будівельного дослідження здійснений за заявою громадянина ОСОБА_1 є неналежним та недопустимим доказом в підтвердження вартості предмета іпотеки. При цьому суд зазначив, що наслідком не виконання зобов`язань за договором може бути в тому числі стягнення збитків.

26. Відповідно до висновку експерта від 26.02.2021 № 4383 наданого за результатами судової оціночно-будівельної експертизи у цій справі (№ 914/127/20), ринкова вартість нежитлового приміщення станом на 25.03.2016 могла становити 8 118 372,00 грн.

27. З огляду на викладене, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області із заявою про уточнення позовних вимог від 13.04.2021, за змістом якої просить стягнути з Банку збитки у сумі 3 320 191,28 грн, що становить різницю між вартістю об`єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 92749346101), яка станом на 25.03.2016 становила 8 118 372,00 грн, та заборгованістю позивача перед відповідачем за кредитними договорами, що станом на 25.03.2016 складала 4 798 180,72 грн.

Позиція Верховного Суду

28. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

30. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

31. При цьому на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

32. Предметом позову у цій справі є вимога позивача про відшкодування збитків на підставі статті 22 ЦК України, спричинених відповідачем, який порушив процедуру набуття права власності нерухомого майна в позасудовому порядку, а саме не зробив оцінку вартості майна на момент набуття.

33. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанцій неправильно застосував положення статті 1212 ЦК України та не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 916/2364/20, предметом судового розгляду у якій був позов про стягнення грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України як таких, що були надмірно сплачені позивачем внаслідок надання відповідачем неправдивих відомостей щодо вартості наданих послуг.

Верховний Суд у зазначеній постанові сформулював такий правовий висновок:

"8.10. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

8.11. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов".

34. Разом з тим, загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання, тому колегія суддів не може погодитися з доводами скаржника про безпідставність набуття Банком майна та необхідністю застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, так як іпотекодержатель набув у власність предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, а іпотекодавець проти такого способу виконання зобов`язання не заперечує, тому наведений висновок Верховного Суду не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

35. Так, 25.03.2016 приватним нотаріусом Юрченком В. В. прийнято рішення провести державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, індексний номер 28932870, а підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки № 296091-ІД1, серія та номер: 885, виданий 03.03.2014.

36. Частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

37. Зі змісту статті 36 Закону України "Про іпотеку" убачається, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

38. Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

39. Згідно із частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

40. Аналогічні положення містяться у пункті 7.1 договору іпотеки, за змістом якого сторони домовились, що іпотекодержатель у випадку набуття права звернення стягнення на предмет іпотеки вправі на власний вибір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Право власності переходить до іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким є дане застереження, з моменту виконання іпотекодержателем усіх, передбачених законодавством дій, необхідних для звернення стягнення у такий спосіб, без необхідності вчинення іпотекодавцем будь-яких додаткових дій чи документів. Іпотекодержатель вправі самостійно визначити суб`єкта оціночної діяльності та укласти з ним відповідний договір для встановлення вартості предмета іпотеки, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя. Іпотекодержатель протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги іпотекодавця зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя за умови, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки буде зареєстроване в установленому законом порядку. Якщо іпотекодержатель має намір реалізувати предмет іпотеки, то вказаний строк обчислюється з моменту отримання іпотеко держателем повної суми коштів від реалізації предмета іпотеки.

41. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у цій справі право власності на предмет іпотеки (що є еквівалентом грошових коштів, які заявленi до стягнення позивачем) було набуто Банком безпосередньо на підставі договору іпотеки та положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", що виключає можливість застосування Глави 83 ЦК України (435-15) до спірних правовідносин. Позивач проти такого способу виконання зобов`язання, як задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, не заперечує.

42. Водночас спір між сторонами виник щодо ціни (вартості) набуття Банком права власності на предмет іпотеки.

43. У позовній заяві як на підставу позову ОСОБА_1 посилався на те, що вартість майна, яке Банк набув у власність, є значно вищою від суми заборгованості за кредитними договорами, а тому відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі різниці між вартістю набутого майна та розміром боргу за кредитними договорами.

44. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі № 910/15177/18 вбачається, що Банк набув право власності на предмет іпотеки без визначення вартості предмета іпотеки на час його набуття у власність, що є порушенням вимог закону та договору, тому ОСОБА_1 не може просити задовольнити його позовні вимоги на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки, набуття Банком у власність нерухомого майна відбулось з порушенням умов договору та зазначеного Закону: оформлення права власності без визначення вартості майна (або неправомірно визначеної вартості). Позивач наполягає саме на протиправності дій відповідача під час проведення оцінки та доводить іншу вартість предмета іпотеки станом на дату набуття права власності Банком. Положення статті 37 Закону України "Про іпотеку" застосовуються лише за наслідками правомірних дій учасників правовідносин та дотримання послідовності дій: оцінка, набуття у власність, повернення перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою. Наслідком неправомірних дій сторони (на чому наполягає позивач) згідно з положеннями чинного законодавства є стягнення збитків.

45. З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є наслідком невиконання договірних зобов`язань позивача перед Банком, таке звернення стягнення на предмет іпотеки та визначення його вартості не може розглядатися як винні дії Банку.

46. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором (договором траншу), Банком було реалізовано предмет іпотеки шляхом державної реєстрації права власності на предмет іпотеки. Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 26.07.2016 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 914/1321/1, які набрали законної сили, за позовом Банку до фізичної особи-підприємця Блищака Назарія Богдановича про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 1 839 805,92 грн. При цьому, звіт про оцінку майна від 31.03.2016, виконаний на замовлення Банку, у справі № 914/1321/16 судом було визнано протиправним, до того ж цей звіт датований 31.03.2016 (оцінку зроблену 30.03.2016), тобто датою після набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки (25.03.2016).

47. Згідно із частиною 3 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", проведення незалежної оцінки майна є обов`язковим у випадках його застави, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

48. Згідно із статтею 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

49. Частиною 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

50. Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний) підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

51. Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, звіт про оцінку майна від 31.03.2016 № ПКБ-38-16, складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська оціночна компанія" на замовлення Банку, за результатом якого предмет іпотеки оцінено на суму 3 099 500,00 грн, проведений без огляду предмета іпотеки, отже, така оцінка майна є неналежною у зв`язку з чим не може братися до уваги для вирішення цієї справи.

52. Станом на дату набуття Банком права власності на нерухоме майно (25.03.2016), звіт про оцінку вартості нерухомого майна був відсутній, тобто іпотекодержатель (Банк) всупереч статті 37 Закону України "Про іпотеку" станом на дату набуття предмета іпотеки у власність не вжив заходів для проведення оцінки майна, що в свою чергу також свідчить про те, що звіт датований 31.03.2016 не може братися до уваги для вирішення цієї справи.

53. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2020 у цій справі (№ 914/127/20) було призначено судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інститут судових експертиз та винесено на вирішення судового експерта питання: "Яка ринкова вартість об`єкту нерухомого майна - нежитлового приміщення, реєстраційний номер 92749346101, загальною площею 83,1 м2, розташованого за адресою: місто Львів, проїзд Крива Липа, будинок 9, станом на момент набуття Банком права власності на цей об`єкт (25.03.2016)?".

53. 09.03.2021 на адресу суду надійшов висновок експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи від 26.02.2021 № 4383, в якому зазначено, що ринкова вартість нежитлового приміщення, розташованого за адресою: місто Львів, проїзд Крива Липа, будинок 9, станом на 25.03.2016, з заокругленням до цілого, могла становити 8 118 372,00 грн. При цьому, як зазначено у висновку від 26.02.2021 № 4383, при наданні заключної частини висновку експертом враховувалися особливість такого дослідження з визначення вартості об`єкта оцінки на минулий період (ретроспективна оцінка), тобто оцінювання проводилось на дату, яка є віддаленою в минуле від дати проведення оцінки; складність ретроспективного дослідження полягає в тому, що зробити повний моніторинг ринку на минулу дату практично вже неможливо. Тим не менше, у висновку експерта зазначено, що 22.01.2021 експерт прибув до місця розташування об`єкту дослідження. Однак, доступ до об`єкту забезпечено не було, тому лише ззовні оглянуто будівлю, в якій розташований об`єкт оцінки, та приміщення вікна-вітрини та скляні двері яких виходять на фасад будинку. Експерт зазначив, що при зовнішньому огляді приміщень вікна-вітрини та скляні двері яких виходять на фасад будинку встановлено, що приміщення не використовуються. Водночас експерт зазначив, що при дослідженні матеріалів справи встановлено, що у приміщеннях в період з 31.03.2016 (том 1, арк. 103-134) по 13.07.2018 (том 1, арк. 58-76) проведено внутрішньо-оздоблювальні ремонтні роботи. Отже, як зазначив експерт, можна стверджувати, що технічний стан приміщень станом на час огляду відрізняється від технічного стану на дату оцінки, тобто повторне проведення огляду є недоцільним, тому технічний стан приміщень на дату оцінки приймається виходячи з наданих на дослідження матеріалів справи.

54. Дослідивши висновок експерта, обраний експертом методичний підхід визначення вартості об`єкта нерухомості, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для відхилення висновку експерта за результатами оціночно-будівельної експертизи від 26.02.2021 № 4383, за змістом якого ринкова вартість нежитлового приміщення, реєстраційний номер 92749346101, загальною площею 83,1 м2, розташованого за адресою: місто Львів, проїзд Крива Липа, будинок 9, станом на момент набуття Банком права власності на цей об`єкт (25.03.2016) могла становити 8 118 372,00 грн.

55. Однак суд апеляційної інстанції, не погодився з такими висновками місцевого господарського суду, посилаючись на те, що оскільки відповідно до висновку експерта від 26.02.2021 № 4383 наданого за результатами судової оціночно-будівельної експертизи у цій справі, ринкова вартість нежитлового приміщення станом на 25.03.2016 могла становити 8 118 372,00 грн, дійшов висновку, що позивачем не доведено розміру заподіяння Банком збитків завданих внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки.

56. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, відхиливши висновок експерта від 26.02.2021 № 4383, не обґрунтував відповідними положеннями чинного законодавства свого висновку. Зокрема, апеляційний суд не зазначив про невідповідність або неповноту наявного у справі експертного висновку, з огляду на те, що згідно з частиною 1 статті 107 ГПК України, якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам) або викликати експерта в судове засідання, задати йому запитання, які на думку суду, експерт не відобразив у своєму висновку та зобов`язати викласти відповідь на них у письмовій формі.

Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об`єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання. До проведення таких експертиз у разі потреби залучаються фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих установах, у тому числі працівники інших установ, органів виконавчої влади тощо. Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або має непевний, неконкретний характер. Експертиза, для вирішення питань якої необхідні знання з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань, є комплексною.

57. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що складність ретроспективного дослідження полягає в тому, що зробити повний моніторинг ринку на минулу дату вже практично неможливо не може вважатися належним обґрунтуванням відхилення проведеної у цій справі оціночно-будівельної експертизи і тим більше відмови у позові, без посилання на відповідні обставини справи і наявні в матеріалах справи докази, що не свідчить про повне і всебічне дослідження обставин справи, встановлення яких необхідне для правильного вирішення спору.

58. Наведене є самостійною і достатньою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий апеляційний розгляд безвідносно до інших доводів касаційної скарги (пункт 7 цієї постанови), які наразі не мають вирішального значення для правильного вирішення спору.

59. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд також наголошує, що застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними на обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

60. З огляду на висновки касаційного суду у цій справі про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", статті 22 ЦК України, статті 104 ГПК України, а саме необґрунтованих висновків щодо відсутності вини у діях Банку, відхилення проведеної у цій справі оціночно-будівельної експертизи, необхідності дослідження питання позовної давності, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

61. Зважаючи на те, що доводи скаржника щодо допущення порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права підтвердилися з огляду на викладене у цій постанові та зважаючи на межі повноважень суду касаційної інстанції, який не здійснює дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінки, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання щодо застосування права, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню.

Висновки Верховного Суду

62. Відповідно до положень статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

63. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

64. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції передчасним, отже, наявні підстави для направлення справи на новий розгляд для встановлення всіх обставин справи, тому постанову суду апеляційної інстанції у справі необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат

65. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

Виходячи зі змісту наведених законодавчих положень, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, питання про розподіл судових витрат повинно бути вирішено за результатами ухвалення остаточного рішення у справі, тому заява позивача про розподіл судових витрат (в частині витрат на професійну правничу допомогу) у справі № 914/127/20 підлягає залишенню без розгляду.