915/857/20 Про визнання недійсним договору на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану у регулюючій ємкості добового регулювання зрошувальної системи, зобов`язання повернути у розпорядження держави земельну ділянку - 25.04.2023 Прийняття

1.1. У червні 2020 керівник Баштанської місцевої прокуратури Миколаївської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Баштанської районної державної адміністрації (далі - Баштанська райдержадміністрація) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Баштанського міжрайонного управління водного господарства (далі - Управління водного господарства) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оазис Бисан" (далі - ТОВ "Оазис Бисан") про:

- визнання недійсним договору на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану у регулюючій ємкості добового регулювання Явкинської зрошувальної системи "Явкинське водосховище" від 08.01.2014 № 2 та додаткової угоди до нього від 24.01.2020 № 7, укладені між Управлінням водного господарства та ТОВ "Оазис Бисан" (далі - спірний договір; договір від 08.01.2014 № 2);

- зобов`язання ТОВ "Оазис Бисан" повернути у розпорядження держави в особі Баштанської райдержадміністрації з правом постійного користування Управління водного господарства земельну ділянку водного фонду площею 105,16 га (із загальної площі земельної ділянки 166,03 га, кадастровий номер 48200686500:01:000:0460), на якій розташована регулююча ємкість добового регулювання Явкинської зрошувальної системи "Явкинське водосховище", яка знаходиться за межами села Явкине Баштанського району та використовується товариством на підставі договору на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану у регулюючій ємкості добового регулювання Явкинської зрошувальної системи "Явкинське водосховище" від 08.01.2014 № 2 та додаткової угоди до нього від 24.01.2020 № 7.

1.2. Позовні вимоги, з посиланням, зокрема, на положення статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що спірний договір є удаваним та вчинений сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору оренди земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом, а його зміст суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України (2768-14) , Закону України "Про оренду землі" (161-14) , а також не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним.

Прокурор зазначав, що за спірним договором відбулось розпорядження земельною ділянкою під водним об`єктом неуповноваженим суб`єктом, а сам договір не відповідає вимогам законодавства.

1.3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Оазис Бисан" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на безпідставність доводів прокурора та недоведеність ним порушення прав Баштанської райдержадміністрації.

1.4. Управління водного господарства у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, вказувало на безпідставність доводів прокурора про удаваність укладеного між відповідачами договору.

1.5. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

1.6. Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.11.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

2.2. Суди попередніх інстанцій зазначили, що прокурор, звертаючись з позовом до суду, вказував про те, що оспорюваний у справі правочин, укладений між відповідачами, є удаваним, оскільки містить ознаки іншого правочину, а саме договору оренди земельної ділянки, проте суди на підставі встановлених обставин справи та з урахуванням положень чинного законодавства дійшли висновку про необґрунтованість та недоведеність таких доводів та позовних вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 та рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.02.2022, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на ухвалення судових рішень з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 203, 215, 235, 837 Цивільного кодексу України, статей 92, 95, 122, 124 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про оренду землі", статті 51 Водного кодексу України, статті 14 Закону України "Про аквакультуру", статей 86, 236, 316 Господарського процесуального кодексу України, а також у зв`язку із застосуванням судами норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постанові від 15.05.2018 у справі № 906/854/17.

Прокурор вважає, що суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи не врахували обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені в постанові в цій справі від 08.09.2021, в якій зазначено про необхідність повної та всебічної оцінки зібраних у справі доказів, перевірки доводів прокурора про удаваність оспорюваного правочину, визначення дійсної правової природи спірного договору.

Судами попередніх інстанцій не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 щодо оцінки доказів та стандартів доказування, оскільки суди без дотримання приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України дійшли помилкових висновків, які не ґрунтуються на доказах та не відповідають фактичним обставинам справи стосовно того, що оспорювана угода є договором підряду.

Суди не врахували, що положення законодавства свідчать про той факт, що оскільки основним видом діяльності ТОВ "Оазис Бисан" є прісноводне рибництво та оптова торгівля рибою, тобто аквакультура, і така діяльність безпосередньо пов`язана із використанням рибогосподарської технологічної водойми, метою укладання спірного договору була саме передача земельної ділянки із водоймою задля можливості використання її товариством у власних господарських цілях для отримання прибутку. Аналіз умов спірного договору в сукупності з наданими прокурором доказами підтверджує той факт, що ТОВ "Оазис Бисан" використовує земельну ділянку з розташованим на ній Явкинським водосховищем саме для риборозведення, а не виконує роботи з оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту, як про це зазначено у спірному договорі.

Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 щодо застосування статті 235 Цивільного кодексу України, а суди всупереч вказаним висновкам Верховного Суду, без дотримання статті 236 Господарського процесуального кодексу України, не надали належної оцінки доводам прокурора про удаваність оспорюваного договору, укладенням якого сторони фактично приховали орендні правовідносини щодо земельної ділянки із розташованим на ній водним об`єктом.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Оазис Бисан" просить поновити строк на подання відзиву та відмовити у задоволенні касаційної скарги, акцентуючи увагу на тому, що суди правильно застосувавши норми чинного законодавства, встановивши обставини справи, дійшли висновку про необґрунтованість доводів прокурора щодо правової природи спірного правочину.

Товариство звертає увагу на тому, що у низці постанов Верховного Суду правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (постанова Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18).

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та встановлено судами, 08.01.2014 між Управлінням водного господарства (сторона 1) та ТОВ "Оазис Бисан" (сторона 2) укладено договір на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану у регулюючій ємкості добового регулювання Явкинської зрошувальної системи "Яквинське водосховище" № 2, за умовами якого для здійснення заходів для екологічного оздоровлення регулюючої ємкості добового регулювання Явкинської зрошувальної системи Явкинське водосховище сторони домовились проводити оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану водосховища та поліпшення якості води шляхом вселення у водний об`єкт рослиноїдних риб меліорантів у певній комбінації (полікультури) відповідної структури. Вказані заходи здійснюються на Явкинському водосховищі, яке розміщене біля села Явкине, Явкинської сільської ради Баштанського району, площею 102,16 га (пункт 1.2 договору).

У розділі 2 договору сторони передбачили взаємні права та обов`язки, зокрема:

- обов`язок сторони 1 (Управління водного господарства) надати стороні 2 (ТОВ "Оазис Бисан") Явкинське водосховище для здійснення заходів екологічного оздоровлення (пункт 2.1.1 договору);

- сторона 2 зобов`язана, зокрема, вселяти рослиноїдні риби меліоранти у певній комбінації (полікультури) відповідної структури відповідно до розділу 5 абзацу 3 та пункту 3 висновків Розробки комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію гідрологічного стану технологічної водойми Миколаївської області (Явкинське водосховище) розробленої та затвердженої ДВНЗ "Херсонським державним аграрним університетом" від 15.11.2012 для здійснення біологічного очищення та видалення з водойми надлишкової біомаси, шляхом її утилізації та поліпшити якість води; кожного року розробляти програму робіт по заходам спрямованим на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану технологічної водойми (Явкинського водосховища), а саме щільності посадки рибопосадкового матеріалу та результатів вирощування (пункти 2.2.2 та 2.2.3 договору);

- у пунктах 2.3.1 та 2.3.2 договору передбачені права сторони 1, зокрема на: вільний доступ для проведення нагляду за технічним станом водного об`єкту, його раціональним використанням та гідротехнічної споруди на ньому, обстеження їх згідно із відповідним Положенням про проведення планово-попереджувальних ремонтів, взяття аналізів води, гідрологічних замірів та інших дій, пов`язаних з експлуатацією водосховища; ініціювання припинення договірних відносин у разі: використання водного об`єкту не за призначенням; невиконання умов договору по вселенню рибопосадкового матеріалу у певній комбінації (полікультури) відповідної структури; наявності заборгованості з оплати вартості кормової бази; ненадання двостороннього акту зариблення, після його проведення);

- згідно з пунктом 2.4.1 та 2.4.2 договору передбачено право сторони 2 відловлювати вирощену рибу та реалізовувати на свій розсуд; при вирощуванні риби керуватися табл. 5.2 Розробки, затвердженої ДВНЗ "Херсонським державним аграрним університетом" від 15.11.2012 або розробленою власною програмою робіт, погодженою із стороною 1.

За змістом пункту 3.1 договору загальна сума договору становить 43 159,68 грн на рік.

Згідно з пунктами 3.2 та 3.3 договору його учасники домовились, що сторона 2 сплачує стороні 1 вартість кормової бази (відповідно розрахунку), а приріст рибопосадкового матеріалу використовує як дохідну частину на свій розсуд. Оплату коштів сторона 2 здійснює рівними частинами (1/4 річної суми) до 20 квітня за І квартал, до 20 липня за ІІ квартал, до 20 жовтня за ІІІ квартал та до 20 грудня за ІV квартал поточного року (пункт 3.3 Договору № 2).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє 5 років - до 31.12.2019 (пункт 5.1 договору).

4.3. Суди також установили, що 24.01.2020 сторони уклали додаткову угоду № 7 до договору № 2, якою змінили умови договору, зокрема:

- пункт 2.2.1 викладено у новій редакції: "Надати стороні 2 Явкинське водосховище для здійснення заходів екологічного оздоровлення та приміщення рятувального поста для зберігання плавзасобів для запобігання загибелі людей на воді";

- дію договору продовжено до 31.12.2025;

- збільшено загальну суму договору та узгоджено її у сумі 61 959,64 грн на 2020 рік;

- доповнено положення договору такими обов`язками сторони 2, зокрема, здійснювати зариблення водосховища у присутності представників сторони 1 про що скласти відповідний акт про зариблення; охороняти водосховище з рибою та прилеглі до нього захисні смуги; дозволено любительську ловлю риби для працівників сторони 1 у вихідні та святкові дні за умови не більше однієї людини в день, загальний вилов риби в день до 3-х кілограмів, місце ловлі попередньо має бути узгоджено з представниками підприємства (пункти 2.2.10- 2.2.12).

4.4. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Баштанської райдержадміністрації про визнання недійсним договору від 08.01.2014 № 2 та додаткової угоди до нього від 24.01.2020 № 7, укладених між Управлінням водного господарства та ТОВ "Оазис Бисан", а також про зобов`язання ТОВ "Оазис Бисан" повернути у розпорядження держави в особі Баштанської райдержадміністрації з правом постійного користування Управління водного господарства земельну ділянку водного фонду, з посиланням на удаваність спірного правочину.

4.5. Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України, удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 та від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц зазначено, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

4.6. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у цій справі та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, звертав увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 зазначалося, що встановлення правової природи правочинів, що вчиняються учасниками спору, є обов`язком суду, а оцінка цих правочинів сторонами для суду не є обов`язковою.

4.7. Так, статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У свою чергу частинами 1, 2 статті 837 зазначеного Кодексу передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 статті 843 Цивільного кодексу України визначено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 Цивільного кодексу України).

Водночас за змістом статті 13 Закону "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Отже, як і договори про надання послуг/підряду, так і договір оренди укладаються на платній основі, про що зазначалося у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у цій справі.

Однак, договір про надання послуг передбачає отримання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії/здійснення певної діяльності, за яку замовник (в цьому випадку Управління водного господарства) має сплачувати кошти за надання такої послуги виконавцю (ТОВ "Оазис Бисан").

У той же час, і договір підряду також визначає, що певну роботу виконує, а розраховується за цю роботу замовник.

Верховний Суд у постанові від 08.09.2021 у цій справі зазначав, що на відміну від договорів про надання послуг/підряду, договір оренди землі укладається на платній основі для отримання можливості користуватися земельною ділянкою (в тому числі землями, зайнятими об`єктом водного фонду) з використанням її корисних властивостей і правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) - отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

4.8. Під час нового розгляду суди попередніх інстанцій установили, що в період з 2014 року по 2018 рік в Явкинському водосховищі відбувалося зариблення, про що свідчать наявні у матеріалах справи акти про зариблення Явкинського водосховища, підписані уповноваженими особами ТОВ "Оазис Бисан". Зариблення водосховища відбувалося також і у 2020 році про що свідчать відповідні акти від 23.04.2020 та від 24.04.2020, підписані уповноваженими представниками відповідачів.

З видаткових накладних вбачається що у період з 25.03.2014 по 24.04.2020 ТОВ "Оазис Бисан" придбавало у суб`єктів господарської діяльності мальків риби для подальшого зариблення водойми.

28.09.2018 за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері ветеринарної медицини службовими особами Баштанського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області було складено акт, за змістом якого вбачається, що порушень ТОВ "Оазис Бисан" не виявлено.

Зі звіту з науково-дослідної роботи "Розробка комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану технологічної водойми Миколаївської області (Явкинське водосховище) від 2020" зокрема, вбачається, що виконання ТОВ "Оазис Бисан" комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану Явкинського водосховища сприяє покращенню показників водойми.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом частини 1 статті 5 Закону України "Про аквакультуру" суб`єкти аквакультури мають право, зокрема, на проведення робіт з рибогосподарської меліорації водних об`єктів (їх частин), які використовуються для цілей аквакультури.

Статтею 18 вказаного Закону передбачено, що рибогосподарська меліорація водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм здійснюється з метою цілеспрямованого підвищення їх біологічної продуктивності, поліпшення умов існування об`єктів аквакультури, поліпшення їх кількісних та якісних характеристик, регулювання чисельності малоцінних для товарного виробництва гідробіонтів. Порядок здійснення рибогосподарської меліорації водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства".

Суди встановили, що на час укладення договору та подання позову порядок здійснення рибогосподарської меліорації не затверджений.

Так, суди виходили з того, що рибогосподарська меліорація є саме роботою, може виконуватися підрядником на свій ризик, та передбачає зобов`язання підрядника передати результат такої роботи замовнику, а тому за своїм змістом не суперечить визначенню підрядних робіт, яке випливає з положень статті 837 Цивільного кодексу України.

Отже, суди дійшли висновку, що правовідносини, які склалися між Управлінням водного господарства та ТОВ "Оазис Бисан" можна вважати правовідносинами, які склалися у сфері підряду.

4.9. Суди попередніх інстанцій також установили, що ТОВ "Оазис Бисан" на виконання умов спірного договору виконувало свої зобов`язання належним чином шляхом заселення в Явкинське водосховище рослиноїдних риб, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами про зариблення Явкинського водосховища упродовж 2014- 2020 років, копіями програм робіт та заходів, спрямованих на оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану у регулюючій ємкості добового регулювання Явкинської зрошувальної системи "Явкинське водосховище", видатковими накладними, які свідчать про придбання товариством малька риби для подальшого зариблення впродовж 2014- 2020 років. Якість проведених ТОВ "Оазис Бисан" робіт із зариблення підтверджується звітом Херсонського державного аграрного університету.

Суди також виходили з того, що кошти у сумі 43 159,68 грн, та в подальшому кошти, які щороку сплачувались Управлінню водного господарства, є саме вартістю кормової бази (трави), яка використовувалась для відгодівлі рослиноїдних видів риб, зариблених ТОВ "Оазис Бисан".

За умовами спірного договору вигодонабувачами за ним є обидві сторони - Управління водного господарства отримує екологічне оздоровлення зрошувальної системи Явкинського водосховища, чим виконує, зокрема, умови Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро, а ТОВ "Оазис Бисан", здійснюючи зариблення водосховища та відгодівлю риби, отримує її приріст та може використовувати вирощену рибу як дохідну частину на свій розсуд, що не заборонено чинним законодавством та у відповідності до принципу свободи договору, укладеного між сторонами, застосовується лише на розсуд сторін, які його уклали.

4.10. Колегія суддів зазначає, що у постанові від 08.09.2021 у зазначеній справі Верховний Суд констатував, що відсутність у Цивільному кодексі України (435-15) та Господарському кодексі України (436-15) окремого розділу про регулювання правовідносин сторін за договором "про оптимізацію гідрологічного, гідрохімічного стану у регулюючій ємкості добового регулювання водосховища" жодним чином не свідчить про те, що правовідносини сторін за таким договором знаходяться поза нормативним регулюванням. Судам належало здійснити оцінку усіх погоджених сторонами умов укладеного правочину, проаналізувати обсяг прав та обов`язків, які виникли в результаті укладення такого правочину, врахувати дійсний стан правовідносин його учасників і за результатами вказаного визначити правові норми, що мають застосовуватись у даному випадку.

Крім того Верховний Суд зазначав, що як стверджував прокурор, згідно з умовами спірного договору за виконання робіт із здійснення біологічної меліорації водосховища саме ТОВ "Оазис Бисан", як виконавцем цих робіт, а не Управлінням водного господарства, як їх отримувачем, сплачується плата, визначена розділом 3 договору.

4.11. Оскаржуючи судові рішення у справі, прокурор посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, та неврахування судами під час розгляду справи висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема у справах № 916/933/17, № 906/854/17.

4.12. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

4.13. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради та фізичної особи-підприємця Юрочкіна П. М. про визнання недійсним договору оренди комунального майна (берегозахисної споруди у виді бетонованого майданчика) та зобов`язання повернути майно, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, зазначив таке.

Так, у зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що за змістом частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Верховний Суд ураховуючи умови спірного у справі № 916/933/17 договору визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність у договорі, що оспорюється, елементів договору підряду та договору про спільну діяльність, вказавши, що відповідно до змісту прав і обов`язків сторін договору про співробітництво та організацію взаємовідносин відповідач на підставі спірного договору фактично отримав право користування комунальним майном - берегозахисною спорудою у виді бетонованого майданчику для здійснення його господарської діяльності (надання платних послуг оздоровчо-пляжного сервісу).

У постанові від 15.05.2018 у справі № 906/854/17 за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави до Овруцького міжрайонного управління водного господарства та фізичної особи-підприємця Овдієнка М. В. про визнання недійсним договору від 01.06.2017 про надання послуг з оптимізації гідрологічного, гідрохімічного стану водного об`єкту с. Словечно, укладеного між відповідачами, та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку водного фонду, Верховний Суд зазначив таке.

Так, Верховний Суд визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій у справі № 906/854/17, які відмовили у задоволенні позову з посиланням на недоведеність прокурором належними доказами того, що спірна земельна ділянка водного фонду та водний об`єкт передані у володіння і користування ФОП Овдієнку М. В. на підставі удаваного правочину, оскільки метою укладення оспорюваного у справі правочину є виконання заходів, спрямованих на оптимізацію гідрологічного стану водного об`єкта с. Словечно Овруцького району Житомирської області, розроблених Інститутом "Укррибпроект", а земельна ділянка за спірним договором відповідачеві для господарської діяльності не передавалася.

Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що фактично поза увагою судів залишилася дійсна правова природа відносин, що склались між відповідачами у справі, так як наразі з встановлених судами умов оспорюваного правочину вбачається, що ФОП Овдієнко М. В. на підставі цього договору фактично отримав на платній основі право користування земельною ділянкою з об`єктом водного фонду для вирощування риби з метою її подальшої реалізації, здійснюючи господарську діяльність, а до Овруцьке міжрайонне управління водного господарства фактично отримувало плату за користування цією земельною ділянкою із водною акваторією.

4.14. Як свідчать матеріали справи, у спірному договорі сторони передбачили, зокрема, такі умови:

- сторона 2 (ТОВ "Оазис Бисан") зобов`язаний дотримуватися режиму господарювання на водосховищі відповідно до чинного законодавства України, не допускати порушень технологічної цілісності гідротехнічного комплексу та процесу її функціонування (пункт 2.2.4 договору);

- сторона 2 (ТОВ "Оазис Бисан") зобов`язана забезпечувати на землях водного фонду санітарної та епідемічної обстановки, з метою запобігання виникненню інфекційних захворювань та додержання на них природоохоронного законодавства, усунення наслідків здійснення господарської діяльності (забруднень водосховища, його дна та прилеглих територій) (пункт 2.2.5 договору);

- не проводити будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних - за згодою замовника), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт 2.2.6 договору);

- організовувати рибозахист та охорону на водосховищі та прилеглих землях водного фонду за власний рахунок. Виконувати вимоги статей 88, 89 Водного кодексу України (пункт 2.2.7 договору);

- використовувати рятувальний пост для зберігання плавзасобів для запобігання загибелі людей на воді (пункт 2.2.9 договору);

- має право вирощену рибу відловлювати та реалізовувати на свій розсуд (пункт 2.4.1 договору);

- сторона 1 (Управління водного господарства) має право вільного доступу для проведення нагляду за технічним станом водного об`єкту, його раціональним використанням та гідротехнічної споруди на ньому, обстеження їх згідно з відповідним положенням про проведення планово-попереджувальних ремонтів, взяття аналізів води, гідрологічних замірів та інших дій, пов`язаних з експлуатацією водосховища.

4.15. У постанові від 08.09.2021 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу № 915/857/20 на новий розгляд, зазначив, що судам належить здійснити оцінку усіх погоджених сторонами умов укладеного правочину, проаналізувати обсяг прав та обов`язків, які виникли в результаті укладення такого правочину, врахувати дійсний стан правовідносин його учасників і за результатами вказаного визначити правові норми, що мають застосовуватись у даному випадку.

4.16. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, земельна ділянка на території Явкинської сільської ради Баштанського району Миколаївської області площею 166,03 га, кадастровий номер 4820686500:01:000:0460, у тому числі під водою (ставки) 105,16 га, перебуває у постійному користуванні Управління водного господарства для ведення водогосподарських підприємств на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ № 196745.

Виходячи зі змісту положень статей 93, 124 Земельного кодексу України та статті 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 зазначеного Кодексу та, за загальним правилом, за результатами проведення земельних торгів.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України).

Обсяг прав землекористувачів визначено в статті 95 Земельного кодексу України, якою передбачено, зокрема право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію тощо.

У постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17 зазначено, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій".

Аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21).

У постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 917/1550/21 вказано, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу право розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, у тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.

4.17. У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21) сформульовано такий правовий висновок:

"Незазначення сторонами у спірних договорах про надання Відповідачеві-2 саме права користування земельними ділянками та сплату ним саме орендної плати за земельні ділянки, відсутність закріплення ними умов щодо індексації, перегляду орендної плати тощо, не спростовує висновок щодо виникнення між ними орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому терміни, а передусім суть правовідносин (прав і обов`язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним.

Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину.

Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, про яку зазначає суд апеляційної інстанції, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування".

4.18. За змістом статті 51 Водного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 08.01.2014) у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України (2768-14) , відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Типова форма договору оренди водних об`єктів затверджується Кабінетом Міністрів України. Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди.

4.19. Проте суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що рибогосподарська меліорація є саме роботою, може виконуватися підрядником на свій ризик, та передбачає зобов`язання підрядника передати результат такої роботи замовнику, а тому за своїм змістом не суперечить визначенню підрядних робіт, яке випливає з положень статті 837 Цивільного кодексу України, та дійшовши висновку про те, що за умовами спірного договору правовідносини, які склалися між Управлінням водного господарства та ТОВ "Оазис Бисан" можна вважати правовідносинами, які склалися у сфері підряду, не дослідили всіх обставин справи.

Так, колегія суддів вважає, що поза увагою судів залишилася необхідність дослідження всіх умов договору, зокрема, щодо зобов`язання ТОВ "Оазис Бисан" дотримуватися режиму господарювання на водосховищі, не допускати порушень технологічної цілісності гідротехнічного комплексу та процесу його функціонування (пункт 2.2.4 договору); не проводити будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних - за згодою замовника), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт 2.2.6 договору); організовувати рибозахист та охорону на водосховищі та прилеглих землях водного фонду за власний рахунок та виконувати вимоги статей 88, 89 Водного кодексу України (пункт 2.2.7 договору); використовувати рятувальний пост для зберігання плавзасобів для запобігання загибелі людей на воді (пункт 2.2.9 договору), а також умов договору щодо наявності в Управління водного господарства вільного доступу для проведення нагляду за технічним станом водного об`єкту, його раціональним використанням та гідротехнічної споруди на ньому.

Отже, судам з урахуванням всіх умов договору та положень законодавства необхідно з`ясувати питання стосовно користування ТОВ "Оазис Бисан" земельною ділянкою, розташованим на ній водним об`єктом та гідротехнічною спорудою, та вирішити спір виходячи з усіх встановлених обставин справи в їх сукупності.

4.20. Крім того, як вже зазначалося, за змістом розділу 3 договору загальна сума договору становить 43 159,68 грн з урахуванням податку на додану вартість за рік (пункт 3.1 договору). ТОВ "Оазис Бисан" сплачує Управлінню водного господарства вартість кормової бази (відповідно до розрахунку), а приріст рибопосадкового матеріалу використовує як дохідну частину на свій розсуд (пункт 3.2 договору) Оплату коштів ТОВ "Оазис Бисан" здійснює рівними частинами (1/4 річної суми) (пункт 3.3. договору). Оплата може змінюватися за домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди (пункт 3.4 договору).

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що кошти у сумі 43159, 68 грн (та подальші кошти, які щороку сплачувались Управлінню водного господарства) є вартістю кормової бази (трави), яка використовувалась для відгодівлі рослиноїдних видів риб, зариблених ТОВ "Оазис Бисан". При цьому, за умовами договору вигодонабувачами за ним є обидві сторони, а саме Управління водного господарства отримує екологічне оздоровлення зрошувальної системи Явкинського водосховища, а ТОВ "Оазис Бисан", здійснюючи зариблення водосховища та відгодівлю риби, отримує її приріст та може використовувати вирощену рибу як дохідну частину на свій розсуд.

За змістом статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

При цьому, згідно з пунктом "в" частини 1 статті 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок.

Платниками плати за землю є землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди (пункти 269.1.1.2, 269.1.2. статті 269 Податкового кодексу України).

Договір оренди землі укладається на платній основі для отримання можливості користуватися земельною ділянкою (в тому числі землями, зайнятими об`єктом водного фонду) з використанням її корисних властивостей і правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) - отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Проте питання щодо дійсної правової природи грошових коштів, визначених договором, судами не встановлювалася, як і не з`ясовувалося питання стосовно того, чи не передбачено умовами договору отримання ТОВ "Оазис Бисан" на платній основі права користування земельною ділянкою з об`єктом водного фонду для вирощування риби з метою її подальшої реалізації для здійснення господарської діяльності та отримання Управлінням водного господарства плати за користування цією земельною ділянкою із водною акваторією.

4.21. Щодо позовної вимоги прокурора в інтересах держави в особі Баштанської райдержадміністрації про зобов`язання ТОВ "Оазис Бисан" повернути у розпорядження держави в особі Баштанської райдержадміністрації з правом постійного користування Управління водного господарства земельну ділянку водного фонду площею 105,16 га (із загальної площі земельної ділянки 166,03 га, кадастровий номер 48200686500:01:000:0460), колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Однак, як свідчить зміст позовної заяви, прокурор в інтересах держави в особі Баштанської райдержадміністрації звернувся з вимогою про зобов`язання ТОВ "Оазис Бисан" повернути у розпорядження держави в особі Баштанської райдержадміністрації з правом постійного користування Управління водного господарства земельну ділянку водного фонду, проте суди не надали оцінку тому, чи може бути позовна вимога звернута на задоволення потреб іншого відповідача, та яке право позивача у справі - Баштанської райдержадміністрації може бути поновлено у визначений прокурором спосіб.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає висновки судів передчасними, а тому рішення Господарського Миколаївської області від 22.02.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 у справі слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.