910/7632/21 Про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації прав - 18.04.2023 Прийняття

- скасування державної реєстрації права державної власності Міністерства охорони здоров`я України на нежитлові приміщення загальною площею 117, 6 м2 на проспекті Свободи, 5 у м. Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1769600146101, з одночасним припиненням права державної власності Міністерства охорони здоров`я України на ці нежитлові приміщення;

- скасування державної реєстрації права оперативного управління Державної установи "Львівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" на нежитлові приміщення загальною площею 117, 6 м2 на просп. Свободи, 5 у місті Львові, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1769600146101, з одночасним припиненням права оперативного управління цими нежитловими приміщеннями.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 13, 41 Конституції України, статей 316- 319, 321, 324, 327, 387, 388 Цивільного кодексу України, статей 10, 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та пункт 4 частини 1 статті 24, пункт 13 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обґрунтовані наступним.

Так, позивач зазначав, що Львівська міська рада є власником будинку № 5 на проспекті Свободи у м. Львові, реєстрація права комунальної власності на який було здійснено за територіальною громадою м. Львова у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.04.2003 на підставі рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 № 222.

14.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на нежитлові приміщення 3-го поверху під інд. 35-1, 35-7- 35-25 загальною площею 215,4 м2 на просп. Свободи, 5 у м. Львові.

Згідно з довідкою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 11.01.2018 № 03-13-00266, на підставі якої проведена державна реєстрація права комунальної власності Львівської міської ради, нежитлові приміщення 3-го поверху під інд. 35-1, 35-7- 35-25 загальною площею 215,4 м2 на просп. Свободи, 5 у м. Львові в державній власності не перебувають, інформація про них в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності відсутня.

Позивач зазначав, що 19.09.1993 Львівська міська рада передала нежитлові приміщення в оренду Міській санітарно-епідеміологічній станції на підставі договору оренди № 2248.

10.12.2003 було укладено договір оренди нежитлових приміщень 3-го поверху під інд. 35-1, 35-7- 35-25 із Санітарно-епідеміологічною станцією Галицького району, а 11.06.2015 укладено договір оренди № 9629-15 з Головним управлінням Держсанепідслужби у Львівській області.

Проте з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 18.02.2019 на нежитлові приміщення загальною площею 117,6 м2 на просп. Свободи, 5 у м. Львові зареєстровано право державної власності за Міністерством охорони здоров`я України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520 (520-2004-р) . У цей же день зареєстроване інше речове право - право оперативного управління нежитловими приміщеннями за Державною установою "Львівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України".

Позивач наголошував, що спірне нерухоме майно належить до комунальної власності, а Львівська міська рада не приймала рішень про передачу нежитлових приміщень на просп. Свободи, 5 у державну власність.

Львівська міська рада акцентувала увагу на тому, що при співставленні технічного паспорта від 23.01.2019 на нежитлові приміщення площею 117,6 м2, що зареєстровані на праві державної власності за Міністерством охорони здоров`я України та технічного паспорта від 24.09.2018 на нежитлові приміщення площею 215,4 м2, зареєстровані на праві комунальної власності за Львівською міською радою, вбачається, що приміщення площею 117,6 м2 входять в загальну площу приміщень площею 215,4 м2, які належать Львівській міській раді.

Отже, має місце подвійна реєстрація прав на нерухоме майно.

При цьому позивач зазначав, що реєстрація права державної власності за Міністерством охорони здоров`я України була здійснена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) , яким передбачалося прийняти пропозицію Міністерства охорони здоров`я України, обласних рад та Севастопольської міської ради щодо передачі цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій згідно з додатком із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність.

Проте, посилаючись на частини 3 та 4 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Львівська міська рада наголошувала, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) стосується передачі в державну власність цілісних майнових комплексів із спільної власності територіальних громад областей, а спірні нежитлові приміщення на просп. Свободи, 5 у м. Львові ніколи не належали на праві спільної власності територіальним громадам Львівської області, а завжди були у комунальній власності Львівської міської ради.

Рішенням від 08.10.2002 № 48 "Про надання згоди на передачу об`єктів спільної власності територіальних громад Львівської області установ та закладів санітарно-епідеміологічної служби до державної власності і до сфери Міністерства охорони здоров`я" Львівська обласна рада лише рекомендувала органам місцевого самоврядування Львівської області передати у державну власність нерухоме майно, проте такого рішення Львівська міська рада не приймала.

1.3. У відзиві на позовну заяву Міністерство охорони здоров`я України просило відмовити в її задоволенні, вказуючи, зокрема, на те, що на підставі положень Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) , розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) прийнято пропозицію Міністерства охорони здоров`я України, обласних рад та Севастопольської міської ради щодо передачі цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій згідно з додатком із спільної власності областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність з віднесенням їх до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України.

До зазначеного переліку входила, зокрема, Галицька районна санітарно-епідеміологічна станція, а саме цілісні майнові комплекси, розташовані у м. Львові на просп. Свободи, 5 та вул. Огієнка, 12.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.12.2004 № 608 прийнято із спільної власності областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України цілісні майнові комплекси, зокрема Галицької районної санітарно-епідеміологічної станції, розташовані у м. Львові на просп. Свободи, 5 та вул. Огієнка, 12.

Зазначені акти індивідуальної дії прийняті Кабінетом Міністрів України та Міністерством охорони здоров`я України як суб`єктами владних повноважень, реалізовані та не оскаржені у встановленому законодавством порядку.

Отже, відповідач зазначав, що свідоцтво про право власності від 20.02.2019 № 45613739, видане на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідає вимогам законодавства, зокрема, положенням частини 5 статті 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" та статті 4 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 (суддя Кирилюк Т. Ю.) у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду наявність у нього права власності на будівлю з 18.04.2003, а лише доведено наявність права на частину приміщень цієї будівлі загальною площею 215,4 м2, яке виникло 14.01.2019.

Суд також зазначав, що надані позивачем технічні паспорти містять різні площі приміщень третього поверху - 215,4 м2, 296,3 м2 та 117,6 м2. Проте з урахуванням літерної нумерації та різних площ приміщень суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, що йдеться про одну будівлю.

Крім того, судом відхилені доводи позивача щодо наявності орендних відносин за договорами від 14.09.1993 № 2248, від 10.12.2003 № Л-1808 та від 11.06.2015 № Г-9629-15, вказавши, що Міністерство охорони здоров`я України не є учасником цих правовідносин, а сам факт оренди не є правовстановлюючим фактом в частині наявності в орендодавця права власності на об`єкт оренди.

2.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради, а згідно з ухвалою від 20.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (особа, яка вважає, що порушені її права, інтереси та (або) обов`язки) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 скасоване, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволені, витребувано з чужого незаконного володіння Міністерства охорони здоров`я України нежитлові приміщення загальною площею 117, 6 м2 на просп. Свободи, 5 у м. Львові, скасовано державну реєстрацію права державної власності Міністерства охорони здоров`я України та реєстрацію права оперативного управління Державної установи "Львівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" на нежитлові приміщення.

Суд апеляційної інстанції установив, що матеріали справи не містять доказів про передачу нежитлових приміщень на просп. Свободи, 5 у м. Львові з комунальної до державної власності, а тому дійшов висновку, що спірне майно вибуло з володіння власника - Львівської міської ради поза його волею, що є підставою відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України для витребування майна з чужого незаконного володіння.

При цьому суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи Міністерства охорони здоров`я України про те, що будівля на просп. Свободи, 5 у м. Львові ніколи не перебувала у комунальній власності, спірні будівлі є державною власністю на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) у відповідності з приписами статті 4 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та статті 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", оскільки такі доводи не відповідають правовому регулюванню спірних правовідносин та встановленим обставинам цієї справи.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що аналогічні правові висновки щодо порядку передачі майна з комунальної власності у державну власність на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) викладені у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/6205/20.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022, Міністерство охорони здоров`я України у касаційній скарзі просить її скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2021, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення у справі, що є порушенням норм процесуального права (статті 86 Господарського процесуального кодексу України), з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 31, 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) щодо застосування яких відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах стосовно витребування з незаконного володіння державою майна санітарно-епідеміологічних станцій до комунальної власності.

Оскаржуючи судове рішення з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на те, що для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння має бути: встановлено та ідентифіковано чіткі об`єкти спірного індивідуального визначеного майна; підтверджено право власності або законного володіння у власника або титульного володільця на ці об`єкти; підтверджено існування в натурі цих об`єктів як предметів матеріального світу на момент подачі позову та прийняття рішення про витребування такого майна; підтверджено, що відповідач саме на момент подачі позову та прийняття рішення фактично тримає його у себе, внаслідок чого власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння річчю.

Проте матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують факт виникнення права власності або законного володіння спірним об`єктом у Львівської міської ради та вибуття його з державної власності.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Львівська міська рада, заперечуючи проти її задоволення, вказує на безпідставність доводів скаржника з підстав, зазначених у відзиві.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суд апеляційної інстанції установив такі обставини:

- у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно 27.04.2004 на підставі рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 № 222 проведена реєстрація права комунальної власності за територіальною громадою м. Львова на будинок № 5 на просп. Свободи у м. Львові;

- 14.01.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на нежитлові приміщення у будинку на просп. Свободи, 5 у м. Львові;

- 19.09.1993 Львівська міська рада передала нежитлові приміщення в оренду Міській санітарно-епідеміологічній станції на підставі договору оренди № 2248. 10.12.2003 Львівською міською радою укладено договір оренди нежитлових приміщень із Санітарно-епідеміологічною станцією Галицького району, а 11.06.2015 укладено договір оренди № 9629-15 з Головним управлінням Держсанепідслужби у Львівській області;

- згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.02.2019 на нежитлові приміщення загальною площею 117,6 м2 на просп. Свободи, 5 у м. Львові зареєстровано право державної власності за Міністерством охорони здоров`я України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р "Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність" (520-2004-р) ;

- на нежитлові приміщення зареєстроване право господарського відання за Державною установою "Львівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України".

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога Львівської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння нежитлових приміщень загальною площею 117, 6 м2 на просп. Свободи, 5 у м. Львові, скасування державної реєстрації права державної власності Міністерства охорони здоров`я України на нежитлові приміщення та скасування державної реєстрації права оперативного управління Державної установи "Львівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" на спірні нежитлові приміщення загальною площею 117, 6 м2 на просп. Свободи, 5 у місті Львові з посиланням, зокрема, на приписи статей 321, 387, 388 Цивільного кодексу України, положення Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) та "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

4.4. Суд апеляційної інстанції установив, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) , яке визначено підставою реєстрації права державної власності за Міністерством охорони здоров`я України на спірні приміщення, передбачалося прийняти пропозицію Міністерства охорони здоров`я України, обласних рад та Севастопольської міської ради щодо передачі цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій згідно з додатком із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) Міністерство охорони здоров`я України прийняло наказ від 08.12.2004 № 608 "Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність", пунктом 2 якого передбачено, що для прийняття санітарно-епідеміологічних станцій створюються комісії з питань передачі об`єктів у державну власність (додаток 2).

Проте суд апеляційної інстанції установив, що, як вбачається з додатку 2 до зазначеного наказу Міністерства охорони здоров`я України, по Львівській області склад комісії з передачі об`єктів затверджений не був.

Згідно з пунктом 3 зазначеного наказу Міністерства охорони здоров`я України передбачалося комісіям здійснити приймання-передачу державного майна, оформити відповідними актами відповідно до вимог Порядку надання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісій з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 (1482-98-п) і в десятиденний термін подати їх Міністерству на затвердження.

Управління майном спільної власності Львівської обласної ради у листі від 03.03.2020 № 3537 повідомило, що акти приймання-передачі цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій по Львівській області відсутні.

Суд апеляційної інстанції також установив, що, як вбачається з листа Державної санітарно-епідеміологічної служби України до Фонду державного майна України від 19.05.2014 № 06.21-47476/14, процес передачі із комунальної до державної власності на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р "Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність" (520-2004-р) не було завершено та свідоцтва про право державної власності санітарно-епідеміологічними станціями Міністерства охорони здоров`я України отримані не були. Процедура передачі майна з комунальної власності в державну у встановленому законодавством порядку проведена не була, не затверджено персональний склад комісії з передачі, відсутнє рішення власника майна про передачу об`єкта нерухомого майна, не підписано акт приймання-передачі.

4.5. Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що 05.11.1991 на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" та від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" (697-12) , Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Згідно з цією постановою Кабінету Міністрів України до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), зокрема міста Львова, було передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів, житлово-експлуатаційні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду. У подальшому відбулося прийняття законодавчих актів, якими було врегульовано процедуру оплатного відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб ( Закон України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) ) та безоплатного (окрім продажу надлишків загальної площі) відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України ( Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) ).

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 (311-91-п) розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами за участю виконкомів нижчестоящих рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських рад народних депутатів за участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських рад народних депутатів.

Суд установив, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 (311-91-п) виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24.12.1991 № 728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області", яким затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.

При цьому апеляційний суд зазначив, що будівля, частина приміщень в якій становлять предмет спору в цій справі, є житловим будинком, отже, зміна правового режиму приміщень у ньому можлива внаслідок приватизації житлових та нежитлових приміщень, а тому житлові і нежитлові приміщення, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста.

Як вже зазначалося, 27.07.2004 у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 № 222 проведена реєстрація права комунальної власності за територіальною громадою м. Львова на будинок № 5 на просп. Свободи у м. Львові.

У той же час реєстрація права державної власності на нежитлові приміщення загальною площею 117, 6 м2 на просп. Свободи, 5 за Міністерством охорони здоров`я України відбулася на підставі розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) , яке стосувалося передачі у державну власність цілісних майнових комплексів із спільної власності територіальних громад областей.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Львівської обласної ради від 08.10.2002 № 48 "Про надання згоди на передачу об`єктів спільної власності територіальних громад області до державної власності" надано згоду на передачу об`єктів спільної власності територіальних громад Львівської області установ та закладів санітарно-епідеміологічної служби до державної власності і до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України, а у пункті 2 рекомендовано органам місцевого самоврядування Львівської області згідно з вимогами чинного законодавства передати у державну власність як цілісні майнові комплекси, приміщення, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо, що належать до комунальної власності органів місцевого самоврядування Львівської області та використовуються установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.

4.6. За змістом статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на час прийняття Львівською обласною радою рішення від 08.10.2002 № 48 про надання згоди на передачу об`єктів до державної власності) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на час прийняття Львівською обласною радою рішення від 08.10.2002 № 48 про надання згоди на передачу об`єктів до державної власності) передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

4.7. Як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції установив, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) , яке стало підставою для реєстрації права державної власності Міністерства охорони здоров`я України на приміщення на просп. Свободи, 5 у м. Львові, стосується передачі у державну власність цілісних майнових комплексів із спільної власності територіальних громад областей.

При цьому, як встановив суд апеляційної інстанції, спірні нежитлові приміщення належать до комунальної власності та не належали на праві спільної власності територіальним громадам Львівської області, а згідно з рішенням Львівської облради від 08.10.2002 № 48 лише рекомендовано органам місцевого самоврядування передати у державну власність цілісні майнові комплекси приміщення, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо, що належать до комунальної власності органів місцевого самоврядування Львівської області та використовуються установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.

4.8. Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) регулюються основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну і за змістом частини 1 статті 5 цього Закону передача об`єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням: сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об`єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад; районних, обласних рад - щодо об`єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.

Суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутнє рішення Львівської міської ради про передачу спірних приміщень у державну власність, а також доказів щодо проведення у встановленому законодавством порядку процедури передачі майна з комунальної у державну власність стосовно спірного майна.

4.9. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Згідно із частинами 3, 5 та 8 статті 16 цього Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

За змістом частини 2 статті 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Статтями 316, 321, 328 зазначеного Кодексу передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 наведено висновок про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи установив, що у Міністерства охорони здоров`я України відсутні правові підстави на володіння спірними приміщеннями з урахуванням як змісту розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) , яке стало підставою для реєстрації права державної власності Міністерства охорони здоров`я України на приміщення на проспекті Свободи, 5 у м. Львові, так і наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08.12.2004 № 608.

4.10. Колегія суддів вважає також за необхідне зазначити, що відповідні обставини встановлені також судами під час розгляду справи № 910/6205/20 за позовом Львівської міської ради до Міністерства охорони здоров`я України та Державної установи "Львівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" про витребування майна з чужого незаконного володіння (приміщень на вул. Огієнка,12 у м. Львові), скасування державної реєстрації права власності Міністерства охорони здоров`я України та скасування державної реєстрації права господарського відання державної установи на спірні приміщення.

Так, у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/6205/20 зазначено про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та правильність висновків стосовно того, що, враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів про передачу нежитлових приміщень на вул. Огієнка, 12 у м. Львові з комунальної до державної власності, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника - Львівської міської ради поза його волею, що є підставою відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України для витребування майна з чужого незаконного володіння.

4.11. Міністерство охорони здоров`я України, оскаржуючи постанову апеляційного суду, у касаційній скарзі послалося на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 31, 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) .

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

4.12. З огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

4.13. Як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції установив обставини, які не були спростовані заявником касаційної скарги, стосовно того, що в матеріалах справи відсутнє рішення Львівської міської ради про передачу спірних приміщень у державну власність та докази щодо проведення у встановленому законодавством порядку процедури передачі майна з комунальної у державну власність стосовно спірного майна, а також обставини про відсутність у Міністерства охорони здоров`я України правових підстав на володіння спірними приміщеннями з урахуванням як змісту розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 № 520-р (520-2004-р) , яке стало підставою для реєстрації права державної власності Міністерства охорони здоров`я України на приміщення на просп. Свободи, 5 у м. Львові, так і наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08.12.2004 № 608.

4.14. Однак, оскаржуючи судове рішення у справі з підстави, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі не довів та не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування норм права, зазначених заявником касаційної скарги, а саме статей 31, 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) у спірних правовідносинах щодо витребування майна з чужого незаконного володіння за вимогою власника такого майна в порядку статті 387 Цивільного кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/6205/20 (за участі тих самих сторін та з аналогічного предмета спору) також зазначено, що за відсутності висновку судів попередніх інстанцій про те, що спірні приміщення є державним майном санітарно-епідеміологічних станцій у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку щодо застосування статей 31, 35 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" (311-91-п) у справі, в якій предметом спору є вимоги про витребування з чужого незаконного володіння майна в порядку статті 387 Цивільного кодексу України і наявність висновків Верховного Суду щодо правового механізму застосування вказаної норми Закону скаржник не заперечує.

4.15. Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, з підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що зазначеною нормою передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в такому випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, зазначення скаржником у касаційній скарзі про оскарження судового рішення у справі з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не береться до уваги, оскільки заявником касаційної скарги не наведено доводів оскарження судового рішення з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, яким встановлено, а заявником касаційної скарги не спростовано, що спірне майно є комунальним і рішення щодо відчуження такого майна на користь держави власником не приймалося. Переоцінка вже оцінених судами попередніх інстанцій обставин не входить до компетенції суду касаційної інстанції в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/6205/20 (за участю тих самих сторін та з аналогічного предмета спору).

4.16. Посилання Міністерства охорони здоров`я України у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права не беруться до уваги, оскільки висновки у цих постановах щодо застосування статей 321, 388 Цивільного кодексу України не є релевантними висновкам суду в цій справі.

Крім того, заявник касаційної скарги підставами оскарження судового рішення визначив пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а підстава, передбачена у пункті 1 цієї норми щодо ухвалення судового рішення без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах скаржником не зазначалася.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги Міністерства охорони здоров`я України не знайшли підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.