910/20036/20 Про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення - 14.02.2023 Прийняття

1.1. У грудні 2020 року Дніпровська міська рада (далі - Міськрада та/або позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства юстиції України, державного реєстратора Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України Клюковського Максима Володимировича (далі - державний реєстратор) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 12.03.2013 № 3893748 про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: просп. Богдана Хмельницького, буд. 113, прим. 106, м. Дніпро, загальною площею 264,4 кв. м за Товариством з обмеженою відповідальністю "РУШ" (далі - ТОВ "РУШ"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 103072312101 (далі - спірне рішення).

1.2. На обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2007 у справі № 38/590-07 визнано за ТОВ "РУШ" право спільної власності на 59 % частини нежилого приміщення за адресою: вул. Героїв Сталінграда (нині просп. Богдана Хмельницького), буд. 113, прим. 106, м. Дніпропетровськ (тепер м. Дніпро), яке належить територіальній громаді міста Дніпропетровська в особі Міськради. На підставі зазначеного судового рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором внесено запис про право власності ТОВ "РУШ" на вказане нерухоме майно за № 29087905 із зазначенням розміру частки 1/1. Позивач акцентував увагу на тому, що спірне нежиле приміщення на праві спільної часткової власності належить як Міськраді у розмірі 41 %, так і ТОВ "РУШ" у розмірі 59 %, а державна реєстрація права власності в цілому на об`єкт нерухомості за ТОВ "РУШ" порушує право власності Міськради на його частину.

1.3. У відзиві на позов Міністерство юстиції України проти позову заперечувало, просило у задоволенні позовної заяви відмовити, посилаючись на те, що позивачем жодним чином не обґрунтовано з посиланням на норми законодавства, чинні на час прийняття спірного рішення, в чому полягає протиправність рішення. Міністерство юстиції України також просило застосувати наслідки спливу позовної давності.

1.4. У письмових поясненнях ТОВ "РУШ" заперечувало проти позову, просило у задоволенні позовної заяви відмовити, посилаючись на те, що позивачем не наведено жодного факту порушення відповідачами положень статей 10, 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, що діяла станом на 12.07.2013. Крім цього, за твердженням ТОВ "РУШ", Міськрада з 11.10.2012 не є власником долі спірного нежитлового приміщення у зв`язку із відчуженням цієї долі. На думку ТОВ "РУШ", позивачем не обґрунтовано та не доведено порушення його прав та інтересів відповідачами та наявність підстав для визнання протиправним та скасування спірного рішення. ТОВ "РУШ" також наголошувало на пропуску позивачем позовної давності.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі № 910/20036/20 (суддя Демидов В. О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачем не надано суду доказів, на підставі яких правовстановлюючих документів він є власником 41 % спірного нерухомого майна, тобто позивачем належним чином не підтверджено право власності на спірне нежитлове приміщення, а також не доведено порушення його прав та законних інтересів. Місцевий господарський суд також наголосив на тому, що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення не призведе до поновлення порушених прав позивача, оскільки відповідне рішення вичерпує свою дію із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування спірного рішення, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

2.3. 20.05.2021 через загальний відділ діловодства місцевого господарського суду від ТОВ "РУШ" надійшло клопотання про приєднання доказів, а саме доказів на підтвердження понесення судових витрат з розгляду справи у суді першої інстанції.

2.4. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 910/20036/20 (суддя Демидов В. О.) заяву ТОВ "РУШ" про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 910/20036/20 задоволено; стягнуто з Міськради на користь ТОВ "РУШ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 500,00 грн.

2.5. Задовольняючи вимоги ТОВ "РУШ" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, місцевий господарський суд виходив з того, що заявником доведено факт надання послуг правничої допомоги на суму 21 500,00 грн, які є документально підтвердженими, співмірними із складністю справи та наданими послугами, а також часом, витраченим на надання таких послуг, та відповідно їх обсягом.

2.6. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Міськрада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

2.7. Не погодившись із прийнятим додатковим рішенням суду, Міськрада також звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021, заяву ТОВ "РУШ" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково та зменшити розмір стягнення витрат на професійну правничу допомогу, який покладено на позивача.

2.8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 (Коробенко Г. П. - головуючий, судді Кравчук Г. А., Козир Т. П.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі № 910/20036/20 скасоване; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне рішення; стягнуто з Міністерства юстиції України на користь Міськради 1 051,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 1 576,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги; стягнуто з державного реєстратора на користь Міськради 1 051,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 1 576,50 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 910/20036/20 скасоване; відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "РУШ" про відшкодування витрат на правничу допомогу.

2.9. Апеляційний господарський суд, посилаючись на положення частин 1, 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) визнав посилання позивача на неможливість надання додаткових доказів до суду першої інстанції як винятковий випадок неможливості подання таких доказів, задовольнив клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, долучив до матеріалів справи додаткові докази: копію листа Управління з питань комунальної власності департаменту по роботі з активами Міськради від 10.11.2021 № 4/10-2367, копію свідоцтва про право власності САВ № НОМЕР_1 від 03.10.2007, копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ССГ № 308630 від 05.10.2007.

Постанова суду апеляційної інстанції по суті спору мотивована тим, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту у виді визнання протиправним та скасування спірного рішення. При цьому суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна.

Так, суд апеляційної інстанції, установивши, що територіальна громада міста Дніпропетровська (тепер м. Дніпро) в особі Міськради є власником частини спірного нежитлового приміщення, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Міськради від 19.06.2003 № 1725 "Про передачу житлових будинків на баланс КЖРЕВП Бабушкінського району", свідоцтвом про право власності на нерухоме майно САВ № НОМЕР_1 від 03.10.2007, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія ССГ № 308630 від 05.10.2007, відповідно до якого реєстрація права власності на спірне нежитлове приміщення за територіальною громадою міста Дніпропетровська (тепер м. Дніпро) в особі Міськради здійснено 05.10.2007, а також те, що внесення на підставі спірного рішення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ТОВ "РУШ" на спірне нерухоме майно за № 29087905 із зазначенням розміру частки 1/1 не узгоджується зі змістом рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2007 у справі № 38/590-07, згідно з яким за ТОВ "РУШ" визнано право спільної власності на 59 % частини спірного нежилого приміщення, порушує права територіальної громади міста Дніпропетровська (тепер м. Дніпро) в особі Міськради як власника спільної власності, якому належить 41 % частини спірного нежилого приміщення, а тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав, скасування рішення державного реєстратора одночасно припиняє речові права ТОВ "РУШ" на 41 % частини спірного нежилого приміщення. З огляду на викладене колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій справі.

Стосовно заяв Міністерства юстиції України та ТОВ "РУШ" про застосування позовної давності, то суд апеляційної інстанції зазначив про те, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог у даній справі не застосовуються.

Суд апеляційної інстанції також акцентував увагу на тому, що заява третьої особи - ТОВ "РУШ" про понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в місцевому господарському суді не підлягає задоволенню з огляду на задоволення позовних вимог. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про те, що доводи ТОВ "РУШ", які стосуються обґрунтованості та доведеності розміру витрат на професійну допомогу, правомірності їх нарахування, не досліджувалися.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі № 910/20036/20, Міністерство юстиції України звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 - залишити без змін.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.3. Скаржник звертає увагу на те, що Міністерство юстиції України неодноразово наголошувало на тому, що позивачем у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі не було наведено жодного факту порушення з боку відповідачів положень статті 10 та/або статті 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції, чинній станом на 12.07.2013, однак судом апеляційної інстанції зазначене не було взято до уваги.

Міністерство юстиції України також наголосило на тому, що повністю підтримує позицію місцевого господарського суду стосовно застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, з яких убачається, що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення не призведе до поновлення порушених прав позивача, оскільки відповідне рішення вичерпує свою дію із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування спірного рішення, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Якщо судом буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес позивача. Тому за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності відповідачем є не суб`єкт держаної реєстрації прав, а особа, щодо права якої здійснено такий запис.

Міністерство юстиції України також звернуло увагу на те, що суд апеляційної інстанції не застосував жодну з правових позицій Верховного Суду щодо застосування позовної давності, викладених у постановах від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 13.02.2018 у справі № 910/9452/17 та постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15. Позивач звернувся до господарського суду тільки 15.12.2020 з позовною вимогою про скасування рішення від 12.07.2013, що свідчить про пропуск позовної давності, який визначено статтями 257, 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та становить три роки з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює для неї цю можливість знати про посягання на права.

3.4. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі № 910/20036/20, ТОВ "РУШ" також звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 залишити без змін.

3.5. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.6. Скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а саме висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц.

На думку ТОВ "РУШ", обставини справи свідчать про те, що позивачем у позовній заяві від 15.12.2020 заявлено вимогу про скасування рішення про державну реєстрацію прав без заявлення вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, тому вимога позивача про скасування спірного рішення не є необхідною для ефективного відновлення його права, більш того, право позивача, виходячи з обставин наведених, у цій касаційній скарзі є непідтвердженим та не зареєстрованим відповідно до законодавства. Тобто обраний судом апеляційної інстанції спосіб захисту є не ефективним без наявних прав у позивача для їх захисту судом. Внаслідок ухвалення апеляційною інстанцією оскаржуваного рішення виникла прогалина в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності ТОВ "РУШ" права власності на спірне нерухоме майно.

Скаржник також звертає увагу, на те, що суд апеляційної інстанції на обґрунтування своєї позиції не звернув увагу на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 25.05.2021 у справі № 909/319/20.

3.7. Заявник касаційної скарги також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не навів жодного факту порушення відповідачами положень статей 2, 3, 10, 11, 15, 19, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній 12.07.2013, тобто підстав протиправності спірного рішення. Із зазначеного слідує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та оскаржуване рішення не ґрунтується на нормах матеріального права.

3.8. ТОВ "РУШ" також наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції положень частини 3 статті 269 ГПК України. Скаржник звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно, з порушенням вимог статті 269 ГПК України прийнято докази (рішення виконавчого комітету Міськради від 19.06.2003 № 1725 "Про передачу житлових будинків на баланс КЖРЕВП Бабушкінського району", свідоцтва про право власності САВ № НОМЕР_1 від 03.10.2007, виданого виконавчим комітетом Міськради, акт приймання-передачі житлового будинку на вул. Героїв Сталінграду, 113 у комунальну власність), які не були подані до суду першої інстанції у зв`язку з тим, що позивач мав усю цю інформацію та документи, які згодом були надані суду апеляційної інстанції без належного обґрунтування позивачем неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що позивач є власником спільної власності, якому належить 41 % частини нежитлового приміщення на підставі: рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2007 у справі № 38/590-07, рішення виконавчого комітету Міськради "Про передачу житлових будинків на баланс КЖРЕВП Бабушкінського району" від 19.06.2003 № 1725, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія САВ № НОМЕР_1 від 03.10.2007, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серія ССГ № 308630 від 05.10.2007, акта приймання-передачі житлового будинку на вул. Героїв Сталінграду, 113 у комунальну власність. Проте, на думку скаржника, зазначені документи не містять жодної інформації щодо права власності позивача на 41 % частини спірного нежитлового приміщення.

Судовому захисту підлягає існуюче право або охоронюваний законом інтерес, а обставини цієї справи, що досліджувались судами першої та апеляційної інстанцій, свідчать про відсутність існування у позивача права власності на 41 % частини нежитлового приміщення та відповідно і про відсутність реєстрації такого права, тому не існує підстав для судового захисту права або охоронюваного інтересу позивача. Зазначене підтверджуються правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 924/369/19.

Отже, скаржник наголошує, що судом апеляційної інстанції безпідставно, з порушенням вимог статі 79, частин 1, 2 статті 269 ГПК України, визнано вірогідними докази та встановлено факти щодо права власності позивача у зв`язку з тим, що наведені докази на підтвердження обставин права власності позивача на 41 % частини нежитлового приміщення не є вірогідними та спростовуються матеріалами справи, а надані позивачем докази не стосуються та не підтверджують факту належності позивачу права власності на 41 % частини нежитлового приміщення.

3.9. Щодо скасування судом апеляційної інстанції додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у цій справі, то ТОВ "РУШ" зазначило, що у суді першої інстанції ТОВ "РУШ" були надані всі документальні підтвердження, які були досліджені судом першої інстанції при розгляді справи, щодо надання адвокатом правничої допомоги за договором та умови її надання, в тому числі гонорар за кожну проведену роботу (надану послугу). Позивач протягом розгляду справи мав всю необхідну інформацію щодо розрахунку, розміру правничої допомоги та документів, які її підтверджують, але не заявив у суді першої інстанції жодних заперечень на порушення визначеного статтею 126 ГПК України обов`язку щодо доведення неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Крім того, позивач в апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції не зазначив, які саме норми матеріального та процесуального права порушені судом першої інстанції, а також не навів жодного доводу, у чому саме витрати третьої особи на правничу допомогу адвоката є неспівмірними та не відповідають критеріям, визначеним у статті 126 ГПК України. Зазначені обставини судом апеляційної інстанції, всупереч вимогам статей 236, 237, 282 ГПК України, в оскаржуваному рішенні апеляційної інстанції залишені поза увагою.

3.10. 20.06.2022 ТОВ "РУШ" подало клопотання про надання доказів на підтвердження судових витрат.

3.11. Міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить поновити порушений строк для подання відзиву, у задоволенні касаційної скарги ТОВ "РУШ" відмовити, оскаржувану постанову - залишити без змін.

3.12. Міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить поновити порушений строк для подання відзиву, у задоволенні касаційної скарги Міністерства юстиції України відмовити, оскаржувану постанову - залишити без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установлено судом апеляційної інстанції, 09.06.2003 рішенням виконавчого комітету Міськради № 1725 "Про передачу житлових будинків на баланс КЖРЕВП Бабушкінського району" затверджено акти від 04.06.2003 про передачу житлових будинків, зокрема, будинку 133 під літ "б" на вул. Героїв Сталінграда в м. Дніпропетровськ з балансу Відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпрогес" на баланс Комунальному житловому ремонтно-експлуатаційному виробничому підприємству (КЖРЕВП) Бабушкінського району (далі - рішення № 1725).

03.10.2007 на підставі зазначеного рішення № 1725 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія САВ № НОМЕР_1, відповідно до якого територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Міськради є власником об`єкта комунальної власності в житловому будинку під літ. "А-5", 6 в цокольному поверсі нежитлового приміщення № 106, під "літ. а1" вхід в цокольний поверх, приямки під літ. "а6-а15", ганок під літ. "А16", загальною площею 264,4 кв. м; адреса об`єкта: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 113, прим. 106.

Відповідно до розпорядження міського голови від 24.11.2015 № 882-р "Про перейменування топонімів м. Дніпропетровська" вул. Героїв Сталінграда перейменована на проспект Богдана Хмельницького.

Постановою Голови Верховної Ради України від 19.05.2016 № 1375-VIII "Про перейменування міста Дніпропетровськ Дніпропетровської області" перейменовано місто Дніпропетровськ Дніпропетровської області на місто Дніпро.

Судом апеляційної інстанції також установлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2007 у справі № 38/590-07 за позовом ТОВ "РУШ" до Міськради про визнання права власності, визнано за ТОВ "РУШ", право спільної власності на 59 % частини нежилого приміщення, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ (тепер м. Дніпро), вул. Героїв Сталінграда, буд. 113, прим. 106, яке належить територіальній громаді міста Дніпропетровська в особі Міськради, код ЄДРПОУ 04052092.

13.06.2013 державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 1621333 про проведення державної реєстрації права власності на нежиле приміщення, що розташоване в м. Дніпропетровськ (тепер м. Дніпро), вул. Героїв Сталінграда, буд. 113, прим. 106, загальною площею 264,4 кв. м за ТОВ "РУШ", реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 103072312101.

На підставі спірного рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором внесено запис про право власності ТОВ "РУШ" на вказане нерухоме майно за № 29087905 із зазначенням розміру частки 1/1.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Міськради Александрук Г. В. від 28.02.2020 № 51394467 відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: комунальна, на нежитлове приміщення з реєстраційним номером 103072312101, що розташований: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, буд. 113, приміщення 106, за суб`єктом: Територіальна громада м. Дніпра в особі Міськради, податковий номер 26510514.

Із зазначеного рішення державного реєстратора вбачається, що за результатами пошуків інформації у Державному реєстрі прав державним реєстратором було встановлено, що нежитлове приміщення № 106 у будинку № 113 на просп. Богдана Хмельницького у м. Дніпрі є об`єктом права приватної власності, яке вже зареєстроване за іншою особою.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 903/833/17 сформульовано висновок, зокрема про те, що належним відповідачем у спорі про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 907/225/20.

Ураховуючи зазначені правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на положення частин 1, 2 статті 20 ЦК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Частиною 1 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно із частинами 1- 3 статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Отже, за змістом норм господарського процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Частиною 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 903/833/17.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Таким чином, вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 23.11.2019 у справі № 911/1681/18 та від 16.02.2022 у справі № 907/225/20.

Як свідчать матеріали справи № 910/20036/20, звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування спірного рішення, позивач визначив як відповідачів Міністерство юстиції України та державного реєстратора.

Проте спір у цій справі є захистом прав позивача на частину спільної приватної власності від їх порушення з боку ТОВ "РУШ", за яким зареєстроване право щодо цього нерухомого майна в цілому. Отже, оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав Міськради на спірне майно та/або його частину, то належним відповідачем у ній є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме ТОВ "РУШ".

Таким чином, Міністерство юстиції України та державний реєстратор, до яких позивач пред`явив позов, не є належними відповідачами у цій справі.

Як зазначалося вище, відповідно до положень статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У справі, що розглядається, позивач клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України (1798-12) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 31.08.2021 у справі № 921/273/20).

З огляду на те, що постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 907/225/20 та від 29.06.2022 у справі № 903/833/17 ухвалено вже після подання касаційної скарги у цій справі, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, оскільки зазначеним правовим висновкам не відповідає висновок суду апеляційної інстанції про необхідність задоволення позову.

Ураховуючи вказане вище, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову до Міністерства юстиції України та державного реєстратора у зв`язку з пред`явленням позову до неналежних відповідачів.

З мотивів, наведених раніше у цій постанові, Верховний Суд частково погоджується з доводами, викладеними Міністерством юстиції України у касаційній скарзі, а саме про те, що належним відповідачем за позовом про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності є не суб`єкт держаної реєстрації прав, а особа, щодо права якої здійснено такий запис (пункт 3.3 цієї постанови).

Крім того, стосовно заявленого позивачем способу захисту його прав, а саме скасування спірного рішення, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) , який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 вказаної статті відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (340-20) визначено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19 зазначив, що за змістом статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

З огляду на вищезазначені положення законодавства та висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також враховуючи відсутність належних відповідачів, колегія суддів відхиляє доводи скаржників про неналежність способу захисту прав позивача.

У зв`язку з наведеним касаційні скарги підлягають задоволенню, оскаржувана постанова - скасуванню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі № 910/20036/20 про відмову у задоволенні позову - зміні з мотивів, викладених у цій постанові, а саме про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пред`явленням позовної вимоги до неналежних відповідачів. У свою чергу, резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі № 910/20036/20 слід залишити без змін.

Таким чином, зазначені скаржниками підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження з огляду на наявність підстав для застосування Верховним Судом положень частини 4 статті 300 ГПК України та зумовленого цим врахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 907/225/20 та від 29.06.2022 у справі № 903/833/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

5.3. Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 910/20036/20, то Верховний Суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ "РУШ" під час розгляду справи в суді першої інстанції зверталося із клопотанням про ухвалення додаткового рішення та стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 21 500,00 грн.

20.05.2021 через загальний відділ діловодства місцевого господарського суду від ТОВ "РУШ" надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме підтвердження судових витрат з розгляду справи.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 910/20036/20 (суддя Демидов В. О.), заяву ТОВ "РУШ" про ухвалення додаткового судового рішення у справі № 910/20036/20 задоволено; стягнуто з Міськради на користь ТОВ "РУШ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 500,00 грн.

Суд першої інстанції, враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю, керуючись статтями 123, 126, 129 ГПК України, нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (5076-17) , задовольняючи вимоги ТОВ "РУШ" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, виходив з того, що заявником доведено факт надання послуг правничої допомоги на суму 21 500,00 грн, які є документально підтвердженими, співмірними із складністю справи та наданими послугами, а також часом, витраченим на надання таких послуг, та відповідно їх обсягом.

Постановою апеляційного господарського суду додаткове рішення скасовано, оскільки судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги. З огляду на те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого господарського суду з мотивів, викладених у цій постанові, додаткове рішення слід також залишити в силі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.3. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.4. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.5. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.6. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги задовольнити, оскаржувану постанову скасувати, рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі № 910/20036/20 про відмову у задоволенні позову змінити з мотивів, викладених у цій постанові, а саме відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пред`явленням позовної вимоги до неналежних відповідачів. У свою чергу, резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 у справі № 910/20036/20 слід залишити без змін. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі № 910/20036/20 - залишити без змін.