916/2583/21 Про звернення стягнення на предмет іпотеки - 29.09.2022 Прийняття

Акціонерне товариство "УКРСИББАНК" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до територіальної громади в особі Одеської міської ради про стягнення з відповідача 50 000,00 доларів США шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та на праві власності належить територіальній громаді в особі Одеської міської ради як відумерла спадщина після смерті ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11222630000 від 25 вересня 2007 року, шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що між ним та ОСОБА_1 як позичальником був укладений договір про надання споживчого кредиту №11222630000 від 25 вересня 2007 року, в забезпечення виконання зобов`язань за яким між позивачем та зазначеним позичальником був укладений іпотечний договір від 25 вересня 2007 року. Відповідно до умов іпотечного договору в іпотеку позивачу було передане нерухоме майно (квартира), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак позичальник помер та на підставі рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2018 року по справі № 523/13732/18 спадщина, що відкрилася після смерті ОСОБА_1, зокрема зазначена квартира, була визнана судом відумерлою та передана у власність відповідача.

За твердженням позивача відповідач як власник відумерлого майна позичальника набув статусу іпотекодавця, має всі його права, й несе всі обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, та відповідно до статті 1231, частин третьої та четвертої статті 1277 Цивільного кодексу України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" зобов`язаний задовольнити вимоги позивача як кредитора спадкодавця про відшкодування майнових збитків позивача у межах середньої ринкової вартості зазначеної квартири шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

25 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УКРСИББАНК" (Банк) та ОСОБА_1 (Позичальник) був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11222630000, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати Позичальнику однією сумою, а Позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 99 900,00 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за даним договором банком приймається:

- застава нерухомості, а саме: іпотека трикімнатної квартири, загальною площею 62,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1, ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_1 ;

- порука фізичної особи ОСОБА_2, ідентифікаційний номер ДРФО НОМЕР_2 .

Кредит, наданий Банком, також забезпечується усім належним Позичальнику майном і коштами, на які може бути звернене стягнення в порядку, установленому законодавством України (пункт 2.2 кредитного договору).

25 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УКРСИББАНК" як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем був укладений іпотечний договір, за яким іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що складається з 3 (трьох) житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 62,1 кв.м та знаходиться адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця за договором про надання споживчого кредиту № 11222630000 від 25 вересня 2007 року з додатковою угодою № 1 від 25 вересня 2007 року та за договором про надання споживчого кредиту № 11222643000 від 25 вересня 2007 року (пункт 1.2. іпотечного договору).

25 вересня 2007 року іпотечний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Д., та зареєстрований в реєстрі за номером 4370.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник та іпотекодавець - ОСОБА_1 помер.

У жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство "УКРСИББАНК" звернулося до Суворовського районного суду міста Одеси із заявою про визнання спадщини померлого ОСОБА_1, що складається з квартири за адресою: АДРЕСА_1, відумерлою.

Суворовський районний суд міста Одеси рішенням від 19 грудня 2018 року по справі № 523/13732/18 задовольнив заяву Публічного акціонерного товариства "УКРСИББАНК": визнав спадщину померлого ОСОБА_1, що складається в тому числі з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, - відумерлою, та передав відумерлу спадщину у власність територіальній громаді за місцем відкриття спадщини - територіальній громаді Одеської міської ради.

Суворовський районний суд міста Одеси у зазначеному рішенні, зокрема, встановив, що у період з 13 жовтня 2016 року - дня відкриття спадщини до 19 грудня 2018 року - дня постановлення зазначеного судового рішення у справі №523/13732/18 спадкоємці померлого до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 не зверталися та матеріали справи протилежного не містять.

19 лютого 2019 року за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2018 року по справі №523/13732/18 було зареєстроване право власності на квартиру, загальною площею 62,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

17 серпня 2020 року Акціонерне товариство "УКРСИББАНК" звернулося до Одеської міської ради з вимогою кредитора № 24-1-01/683 від 11 серпня 2020 року про відшкодування завданих Акціонерному товариству "УКРСИББАНК" збитків у розмірі 95 619,21 доларів США.

Однак Одеська міська рада відповіді на зазначену вимогу кредитора Акціонерному товариству "УКРСИББАНК" не надала, з огляду на що Банк звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до територіальної громади в особі Одеської міської ради про стягнення 50 000,00 доларів США шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та на праві власності належить територіальній громаді в особі Одеської міської ради як відумерла спадщина, після смерті ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11222630000 від 25 вересня 2007 року, шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

3. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення

Господарський суд Одеської області рішенням від 22 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовив.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у спірних правовідносинах заміна боржника у зобов`язанні не відбулася, доказів заміни боржника у кредитному зобов`язанні позивач не надав, відповідач - територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради не є спадкоємцем померлого ОСОБА_1 .

За висновком судів оскільки у померлого позичальника відсутні спадкоємці, то його зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором та зобов`язання по іпотечному договору припинилися смертю боржника.

Також суди дійшли висновку про те, що навіть за умови, якщо цивільне законодавство і ототожнювало би спадкоємця з територіальною громадою, то Банк в будь-якому випадку пропустив строки, встановлені статтею 1281 Цивільного кодексу України, для заявлення своїх кредиторських вимог.

Крім того суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що надані позивачем в підтвердження факту видачі кредитних коштів та розміру заборгованості довідки-розрахунки заборгованості не є належним та допустимими доказами у справі, а первинних бухгалтерських документів як належних та допустимих доказів у підтвердження факту надання позичальнику кредитних коштів, їх розмір та дійсний розмір заборгованості позивач суду не надав.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Акціонерне товариство "УКРСИББАНК", не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1, 3 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 1277 ЦК України у тому числі у системному зв`язку з положеннями ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у питанні покладення на територіальну громаду обов`язку погашення вимог кредитора померлого боржника, спадщина якого визнана відумерлою та перейшла у власність територіальної громади.

За твердженням скаржника при розгляді справи та при прийнятті оскаржуваних рішень судами не враховано правових висновків Верховного Суду щодо доказів надання кредиту, що викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року по справі №754/17668/15-ц, від 10 жовтня 2019 року по справі 639/9835/15-ц, від 19 лютого 2020 року по справі № 910/16143/18, від 05 серпня 2020 року по справі №906/282/16, від 23 вересня 2019 року по справі №904/3242/18, від 19 лютого 2021 року по справі № 904/3242/18, згідно з якими виписка по рахунку є доказом надання кредитних коштів.

Таким чином, на думку скаржника, суди дійшли помилкового висновку, про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання кредитних коштів, оскільки виписка за поточним рахунком № НОМЕР_3 ОСОБА_1 є належним та допустимим доказом надання кредитних коштів.

Також скаржник вказує на неправильне застосування судами ч. 4 ст. 75 ГПК України та неврахування правових висновків Верховного Суду, що викладені у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №906/282/16, оскільки судами не враховано, що обставина наявності непогашеної заборгованості за кредитним договором у розмірі 95619,21 дол. США встановлена рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2018 по справі №523/13732/18 та відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребує доказуванню.

Скаржник посилається на неврахування судами правових висновків Верховного Суду щодо переходу обов`язків померлого до ради як правонаступника, які викладені у постанові Верховного Суду від 30.06.2022р. у справі № 924/692/21.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що з касаційної скарги неможливо визначити, які порушення допустили суди попередніх інстанцій, також скаржником не сформульовані підстави оскарження рішень, а скарга зводиться до незгоди з позицією судів.

6. Позиція Верховного Суду.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 1277 Цивільного кодексу України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Як встановлено судами, спадщину померлого ОСОБА_1, що складається в тому числі з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, в судовому порядку визнано відумерлою та передано відумерлу спадщину у власність територіальній громаді за місцем відкриття спадщини - територіальній громаді Одеської міської ради.

19 лютого 2019 року за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради було зареєстровано право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки за іпотечним договором від 25 вересня 2007 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 1277 ЦК України територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. До спадкоємця переходить обов`язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя. До спадкоємця переходить обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця. Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

Отже, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до ст. 1231 цього Кодексу.

Між тим ця стаття встановлює, що до спадкоємців переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем; моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яку було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; та обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за його життя.

Стаття 1231 ЦК України не визначає обов`язок спадкоємця виконувати договірні зобов`язання, боржником за якими був спадкодавець, а частина 4 ст. 1277 ЦК України не відсилає до інших статей, які передбачають обов`язок спадкоємців задовольнити інші вимоги кредитора, зокрема до ст. 1282 ЦК України.

Як правильно зазначено апеляційним господарським судом, несплата споживчого кредиту не є майновою шкодою, а отже заборгованість за кредитним договором не підпадає під положення ст. 1231 ЦК України.

Проте висновки господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є передчасними, оскільки що у даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати норми спеціального Закону, а саме ст. 23 Закону України "Про іпотеку", на яку також посилався позивач у позовній заяві.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Верховний Суд звертає увагу, що оскільки територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула право власності на майно, яке було предметом іпотеки, то на підставі ст. 23 Закону України "Про іпотеку" територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради набула статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

Господарські суди попередніх інстанцій, внаслідок невірного трактування ст. 608 ЦК України, дійшли помилкового висновку про те, що зобов`язання за кредитним та іпотечним договором припинились смертю боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Кредитні зобов`язання не є нерозривно пов`язаними з особою позичальника, а тому після його смерті не припиняються.

Також Верховний Суд вважає безпідставними та необґрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що позивач, звернувшись з кредиторською вимогою від 11.08.2020 до Одеської міської ради, пропустив строки, встановлені ст. 1281 ЦК України.

Стаття 1281 ЦК України встановлює порядок та строки пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, тоді як Одеська міська рада не є спадкоємцем померлого боржника, а отже встановлені в ст. 1281 ЦК України строки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За твердженням скаржника, суди дійшли помилкового висновку про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання кредитних коштів, оскільки виписка за поточним рахунком № НОМЕР_3 ОСОБА_1 є належним та допустимим доказом надання кредитних коштів.

Щодо таких доводів скаржника Верховний Суд звертає увагу, що матеріали справи №916/2583/21 не містять виписки за поточним рахунком № НОМЕР_3 ОСОБА_1, яку скаржник вважає належним доказом.

Разом з тим Верховний Суд вважає, що з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, керуючись принципом верховенства права, місцевий господарський суд та апеляційний суд в межах власних процесуальних повноважень мали можливість вжити заходів щодо встановлення обставин надання кредиту та розміру заборгованості ОСОБА_1, але цього не зробили, чим припустилися неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Крім того, як вбачається з рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2018 у справі №523/13732/18, судом у вказаній справі встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору про надання споживчого кредиту №11222630000 від 25.09.2007 отримав кредитні кошти у розмірі 99900.00 дол. США. На момент смерті позичальника за вказаним кредитним договором існувала заборгованість, яка станом на 12.09.2018 залишається непогашеною та становить: 95619 дол. США 21 цнт., що станом на 12.09.2018 за курсом НБУ 28.095614 грн. за 1 дол. США еквівалентно 2 686 480.42 грн. - заборгованість по кредиту та процентам.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже факт отримання ОСОБА_1 коштів на підставі договору про надання споживчого кредиту №11222630000 від 25.09.2007 та факт наявності заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором встановлено рішенням суду.

Господарські суди попередніх інстанцій вказаних обставин не врахували, як і не навели підстав неврахування таких обставин.

При цьому, Суд звертає увагу, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру. Господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин, у тому числі (а не виключно) з урахуванням преюдиційних обставин повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду в конкретній справі та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Враховуючи, що заявлена до стягнення сума у даній справі відрізняється від встановленої суми боргу у справі №523/13732/18, судами слід було перевірити її обґрунтованість.

Господарські суди попередніх інстанцій припустилися неповного дослідження та з`ясування всіх обставин справи в їх сукупності, порушили наведені вище норми матеріального та процесуального права та дійшли до необґрунтованих та передчасних висновків про необхідність відмови в позові.

Відповідно до частин першої і другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості з`ясувати всі істотні обставини справи, які входять до предмета доказування в даній справі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, прийняті за результатами розгляду справи, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

З огляду на викладене аргументи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Отже, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, прав та обов`язків сторін, належним чином дослідити наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України. Залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

8. Судові витрати

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22 грудня 2021 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21 липня 2022 року у справі №916/2583/21 скасувати.