909/298/21 Про визнання недійсним та скасування рішення загальних (виборних) зборів обласної організації національної спілки художників України - 14.09.2022 Прийняття

суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Стратієнко Л.В., Вронської Г.О., Студенця В.І. на постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 14.09.2022 у справі № 909/298/21

за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної організації національної спілки художників України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання недійсним та скасування рішення загальних (виборних) зборів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.09.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2022.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про визнання недійсним та скасування рішення загальних (виборних) зборів Івано-Франківської обласної організації Національної спілки художників України, оформлене протоколом № 29 від 28.12.2018, на підставі якого 10.01.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань № 11191070013002956.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.11.2019 позивач, який з 1993 року є дійсним членом Національної спілки художників України (НСХУ), а з 16.12.2013 - головою правління Івано-Франківської обласної організації НСХУ, під час розгляду спору у справі № 344/7145/19, дізнався про проведення 28.12.2018 виборних зборів Івано-Франківської обласної організації НСХУ, прийняті на яких рішення оформлені протоколом № 29 від 28.12.2018. Позивач, який не був виключений зі складу НСХУ у порядку, встановленому статутом Івано-Франківської обласної організації НСХУ, НСХУ, про проведення зборів не повідомлявся, прийнятим на зборах рішенням було порушено його право обиратись і бути обраним до керівних, виконавчих і контрольно-ревізійних органів організації, закріплене в п. 4.4 статуту Івано-Франківської обласної організації НСХУ. Вказує і на те, що особи, які не були фактично обрані до складу правління Івано-Франківської обласної організації НСХУ, порушили його право на користування творчою майстернею, наданою йому у 1995 році відповідно до статуту Івано-Франківської обласної організації НСХУ та майном, яке в ній залишилось. Також посилається на таке порушення при проведенні спірних зборів - протокол № 29 від 28.12.2018 містив недостовірні відомості щодо результатів голосування на зборах.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.09.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2022, у задоволенні позову відмовлено.

При вирішенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що ОСОБА_1 мав право бути присутнім 28.12.2018 на загальних зборах Івано-Франківської обласної організації НСХУ, однак, внаслідок порушення положень статуту Івано-Франківської обласної організації НСХУ, НСХУ, був позбавлений цього права та права бути обраним на зборах. Встановивши, що спірним рішенням Івано-Франківської обласної організації НСХУ, оформленим протоколом № 29 від 28.12.2018, порушено право позивача, а останній звернувся до суду з позовом 07.04.2021, тобто з пропуском позовної давності - суди відмовили у задоволенні позову через пропуск позовної давності про застосування якої просив відповідач.

При цьому суди встановили, що згідно з ст. 258 ЦК України початком відліку позовної давності є 31.01.2019 - дата видачі головою НСХУ ОСОБА_11 наказу № 3, яким було скасовано рішення ради НСХУ, прийняте на засіданні 29.11.2018 (протокол № 6), щодо виключення ОСОБА_1 із членів НСХУ, а останнім днем подачі позову - 31.01.2020.

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.09.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 і прийняте нове рішення, яким позов задовольнити.

У касаційній скарзі посилався на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначав, що судами попередніх інстанцій не враховано висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 257, 258 ЦК України, викладеного у постанові від 18.03.2020 у справі № 904/686/19. На думку скаржника п. 8 ч. 2 ст. 258 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини, натомість застосуванню підлягала ст. 257 ЦК України. Вважає, що суди безпідставно не дали належної оцінки довідці НСХУ від 02.07.2020, якою підтверджується безперервність членства ОСОБА_1 у НСХУ. Вважає неправильним визначення початку відліку позовної давності з моменту прийняття наказу № 3 від 31.01.2019, адже він не стосується оскаржуваного рішення. Зазначає, що сам факт того, що він знав про дату проведення загальних зборів 28.12.2018 не свідчить про його обізнаність з питаннями, які були на них розглянуті. Вказує, що третя особа - ОСОБА_7 надавала до суду письмові пояснення про те, що ОСОБА_1 не повідомляли про збори, адже він не був членом НСХУ.

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 14.09.2022 скасовано рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.09.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсним рішення загальних (виборних) зборів Івано-Франківської обласної організації НСХУ, оформлене протоколом № 29 від 28.12.2018, на підставі якого 10.01.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань № 11191070013002956.

В іншій частині позову відмовлено.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та задовольняючи частково позов, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду виходив з того, що до вимог про визнання недійсним рішення загальних (виборних) зборів Обласної організації спілки підлягає застосуванню ст. 257 ЦК України, якою встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а не п. 8 ч. 2 ст. 258 ГПК України, яка встановлює спеціальну позовну давність. Оскільки з позовом про визнання недійсним рішення загальних (виборних) зборів Обласної організації спілки від 28.12.2018 позивач звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області 07.04.2021, визначена нормою ст. 257 ЦК України загальна позовна давність не спливла, що свідчить про безпідставність висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову з огляду на сплив позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем.

Верховний Суд, встановивши, що позивач звернувся з позовом в межах позовної давності, взявши до уваги те, що висновки судів попередніх інстанцій про доведення позивачем порушення його права у спірних правовідносинах не оскаржено ні відповідачем, ні третіми особами, і відповідно, судові рішення у вказаних частинах не є предметом касаційного перегляду з огляду на ст. 300 ГПК України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних (виборних) зборів Обласної організації спілки, оформленого протоколом № 29 від 28.12.2018.

Погоджуючись із висновком Верховного Суду про застосування до спірних правовідносин загальної позовної давності у три роки, вважаємо помилковим висновок про перегляд рішень судів попередніх інстанцій лише в частині застосування позовної давності та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову. На нашу думку, у цій справі необхідно було скасувати прийняті у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

У ЦК України (435-15) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 цього Кодексу).

Запроваджений нормами ЦК України (435-15) інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права.

Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний висновок міститься у п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може.

Встановлення порушення права особи є першочерговим щодо застосування позовної давності.

Отже, позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги і про її застосування просить сторона у справі - відповідач.

Разом з тим, необхідно розмежовувати дві окремі самостійні форми відмови у задоволенні позову - з огляду на відсутність порушеного права (з підстави необґрунтованості позову і у цьому випадку позовна давність не застосовується) та через пропуск позовної давності, яка застосовується лише при доведенні порушення прав особи, за захистом якого ця особа звернулась, за заявою сторони у справі.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 300 ГПК України).

Розглядаючи касаційну скаргу на судове рішення, Верховний Суд аналізує не лише позицію сторін у справі, а й позицію суду, який ухвалив рішення.

Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій ст. ст. 257, 258 ЦК України, на необхідність дослідження чого, серед іншого, вказав скаржник в касаційній скарзі, повинен був спочатку здійснити перевірку рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовної вимоги, тобто чи правильно суди застосували норми матеріального і процесуального права при встановленні наявності і порушення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, і лише тоді вирішувати питання застосування судами позовної давності.

Посилання на ст. 300 ГПК України не може бути підставою для порушення порядку застосування позовної давності, зокрема і Верховним Судом.

У цій справі Верховний Суд встановив неправильне застосування судами до спірних правовідносин однорічної позовної давності замість трирічної, з огляду на що скасував рішення судів попередніх інстанцій. Однак, не перевірив правомірність висновків судів про наявність у позивача відповідного права, за захистом якого він звернувся, і порушення його оспорюваним рішенням та фактично, без жодного обґрунтування, а лише вказавши на неоскарження рішення судів в частині встановлення судами порушеного права позивача та пославшись на ст. 300 ГПК України, задовольнив позов.

Щодо висновку судів попередніх інстанцій про порушення прав позивача, якому Верховний Суд не надав жодної оцінки з огляду на неоскарження цього висновку учасниками справи, необхідно зазначити таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, як член НСХУ, з 16.12.2013 був головою правління Івано-Франківської обласної організації НСХУ.

29.11.2018 рада НСХУ прийняла рішення про виключення ОСОБА_1 з членів НСХУ, про що свідчить протокол № 6 (а.с. 62-63, т. 1).

28.12.2018 Івано-Франківська обласна організація НСХУ на загальних (виборних) зборах прийняла рішення про обрання голови правління Івано-Франківської обласної організації НСХУ, складу правління та контрольно-ревізійних органів організації (КРК). Вказані рішення оформлені протоколом № 29 (а.с. 65-69, т. 1).

31.01.2019 голова НСХУ ОСОБА_11. видав наказ № 3, яким скасував рішення ради НСХУ щодо виключення ОСОБА_1 із членів НСХУ, оформлене протоколом № 6 від 29.11.2018 (а.с. 90, т. 1).

02.07.2020 голова НСХУ ОСОБА_11. видав довідку № 01-95-12, в якій вказав, що ОСОБА_1 є дійсним членом НСХУ і його членство в ній, починаючи з дати вступу і до сьогодні (в тому числі, в періоді з 29.11.2018 до 31.01.2019) не переривалося (а.с. 91, т. 1).

Встановивши вказані обставини, суди дійшли висновку про порушення права позивача обирати і бути обраним на спірних зборах Івано-Франківської обласної організації НСХУ 28.12.2018. Однак, ці висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, зроблені без належної оцінки доказів, які мають вирішальне значення при розгляду цього спору, на що не звернув уваги Верховний Суд при касаційному перегляді цієї справи.

Творча спілка - це добровільне об`єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту (ст. 1 Закону України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки").

Пунктом 1.1 статуту НСХУ встановлено, що НСХУ є всеукраїнською творчою спілкою, що є добровільним об`єднанням з фіксованим членством професійних творчих працівників - художників і мистецтвознавців та діє на всій території України.

Спілка складається з обласних, міських та регіональних організацій (територіальних осередків), які діють на основі власних статутів (положень), що не суперечать цьому статуту, та зареєстровані у встановленому законом порядку (п. 1.2 статуту).

Івано-Франківська обласна організація НСХУ - це добровільне об`єднання професійних творчих працівників у сфері культури, які проводять творчу діяльність на професійній основі, результатом якої є створення або інтерпретація творів у сфері культури та мистецтва (п. 1.1 статуту).

Розділ 4 статуту Івано-Франківської обласної організації НСХУ регулює членство в організації та визначає права і обов`язки членів спілки.

Зокрема, за п. 4.4 цього статуту члени спілки мають право, зокрема обирати і бути обраним до керівних, виконавчих і контрольно-ревізійних органів організації при наявності не менше чотирьох років перебування в організації, пропонувати зміни і доповнення до статуту; брати участь в усіх заходах організації, одержувати будь-яку інформацію про діяльність спілки і вносити пропозиції щодо роботи її структур.

Оскаржуючи рішення загальних (виборних) зборів Івано-Франківської обласної організації НСХУ, оформлене протоколом № 29 від 28.12.2018, позивач посилається на те, що цим рішенням було порушено його право, встановлене п. 4.4 статуту, з чим погодились суди попередніх інстанцій.

Стаття 236 ГПК України встановлює, що судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ч.1 ст. 237 ГПК України).

Ухвалене у справі рішення має бути вмотивованим, гранично повним, ясним, чітким, викладеним згідно з ст. 237 ГПК України та у послідовності, встановленій ст. 238 ГПК України.

Судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 є членом НСХУ з огляду на те, що наказом голови НСХУ ОСОБА_11. № 3 від 31.01.2019 було скасовано рішення ради НСХУ про виключення ОСОБА_1 із членів НСХУ та, що спірним рішенням загальних (виборних) зборів Івано-Франківської обласної організації НСХУ, оформленим протоколом № 29 від 28.12.2018, було порушено його право, встановлене п. 4.4 статуту Івано-Франківської обласної організації НСХУ.

При розгляді цього спору, в порушення вимог ст. 86 ГПК України, суди не дали належної оцінки наказу голови НСХУ ОСОБА_11 № 3 від 31.01.2019, не дослідили і не встановили чи належить до повноважень голови НСХУ скасування рішення ради НСХУ і чи діяв ОСОБА_11 при прийнятті вказаного наказу в порядку, встановленому статутом НСХУ, з урахуванням правил п. 5.10 статуту НСХУ (а.с. 41-42, т. 1), відповідно до якого голова спілки має право відмінити та призупинити рішення загальних зборів та інших органів управління, посадових осіб, місцевих організацій, у разі порушення ними чинного законодавства, статуту спілки, статутів і положень організацій та структурних підрозділів спілки для їх розгляду на правлінні (раді).

Тобто поза увагою судів залишилось те, що статут НСХУ не містить положень про повноваження голови НСХУ скасовувати рішення ради НСХУ, а передбачає лише право відмінити та призупинити рішення загальних зборів та відповідних органів для їх розгляду на правлінні (раді).

Крім того, суди не спростували та не дали будь-якої оцінки запереченням третіх осіб, в яких вони вказували на відсутність у ОСОБА_11 компетенції на скасування рішення ради НСХУ, що свідчить про порушення ними вимог ч. 5 ст. 236 ГПК України.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність порушення прав позивача без з`ясування обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, зокрема, чи мав право голова НСХУ ОСОБА_11 відповідно до його повноважень, визначених статутом спілки, скасувати рішення ради НСХУ, прийняте на засіданні 29.11.2018, щодо виключення ОСОБА_1 із членів НСХУ і чи породив цей наказ юридичні наслідки у вигляді поновлення ОСОБА_1 у статусі члена НСХУ.

В порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 237 ГПК України, суди не встановили чи мало місце членства ОСОБА_1 у НСХУ (поновлення його у членах НСХУ у встановленому статутом порядку) на час прийняття Івано-Франківської обласної організації НСХУ рішення від 28.12.2018 і чи повинен він був як член спілки повідомлятись про ці збори та брати в них участь, а, отже чи було його право порушено спірним рішенням загальних (виборних) зборів від 28.12.2018.

За відсутності належного встановлення наявності і порушення права позивача відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, про що вказано у п. 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17, неправильним є висновок судів про застосування позовної давності, яка застосовується лише за наявності такого порушення.

Відповідно до ст. 300 ГПК України Верховний Суд розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Але при постановленні нового рішення суд касаційної інстанції, виходячи з положень ч. 1 ст. 300 ГПК України, не вправі ігнорувати вимоги, яким має відповідати судове рішення, в тому числі і суду касаційної інстанції, встановлені ст. ст. 236 - 238 ГПК України. Зокрема, воно має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом (ст. 2 ГПК України передбачає, що захисту підлягають саме порушені, невизнані або оспорювані права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, держави).

Отже, для того, щоб ухвалювати рішення про задоволення позову, необхідно відповідно до вимог ч.5 ст. 236 ГПК України, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, встановити наявність об`єкту захисту - порушені, невизнані або оспорювані права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, держави.

Судами попередніх інстанцій вказані вимоги при розгляді питання щодо наявності і порушення права позивача не були дотримані, а тому суд касаційної інстанції, будучи позбавленим в силу вимог ч.1 ст. 300 ГПК України самостійно встановлювати обставини справи, за наявності вищезазначених порушень, мав відповідно до вимог ч. 3 ст. 310 ГПК України скасувати постановлені у справі рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а не ухвалювати нове рішення про часткове задоволення позову при неповному з`ясуванні судами попередніх інстанцій обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, а отже з порушенням вимог ст. 236 ГПК України.