916/1383/21 Про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування цінних паперів - 18.05.2022 Прийняття

- визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів БВ 09/19 від 04.06.2019 з відчуження 520 254 штук простих іменних акцій у бездокументарній формі (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000161418, номінальна вартість одного цінного паперу - 0,25 гривень) емітента Публічного акціонерного товариства "Гібрідний соняшник", укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- визнання недійсним договору дарування цінних папері від 09.10.2019 з відчуження 520 254 штук простих іменних акцій у бездокументарній формі (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA4000161418, номінальна вартість одного цінного паперу - 0,25 гривень) емітента Публічного акціонерного товариства "Гібрідний соняшник", укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 04.12.2014 у справі №522/19324/14-ц було затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, в частині позовних вимог щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя, за якою, зокрема, цінні папери, а саме: прості іменні акції ПАТ "Гібридний соняшник" в загальній кількості 1 745 794 штук розподіляються наступним чином: ОСОБА_5 - 684 476 штук, що становить 32 89 % статутного капіталу, ОСОБА_2 - 1 061 318 штук, що становить 51 % статутного капіталу.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 у справі № 522/19324/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, зареєстрований 14 червня 1997 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 537, зі зміною прізвища позивачки на дошлюбне " ОСОБА_1 ".

На момент затвердження судом вказаної мирової угоди у справі № 522/19324/14-ц власником пакету простих іменних акцій у бездокументарній формі ПАТ "Гібридний соняшник" у кількості 1 745 794 шт. був ОСОБА_5 .

Однак, як вказує позивачка, ОСОБА_5 не здійснив жодних дій, направлених на передачу їй частини акцій ПАТ "Гібридний соняшник", право власності на які позивачкою було набуто на підставі судового рішення - ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 04.12.2014 у справі № 522/19324/14-ц.

Позивачка зазначала, що укладенням оспорюваних правочинів відповідачі порушили її право власності та законний інтерес на отримання на підставі ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 04.12.2014 у справі № 522/19324/14-ц, цінних паперів, а саме: простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник" в загальній кількості 684 476 шт.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.01.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що укладені відповідачами оспорювані правочини не порушують права позивачки на можливість отримання у свою власність 684 476 шт. простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник" на підставі мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 затвердженої ухвалою Приморського районного суду міста Одеси у справі №522/19324/14 від 04.12.2014, оскільки на час вчинення оспорюваних правочинів на рахунку у цінних паперах відповідача-1 у депозитарній установі ПАТ "МТБ БАНК" обліковувалась кількість акцій у достатньому розмірі для передачі позивачці у власність 684 476 шт. простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник"; під час укладання оспорюваних правочинів відповідачами не була порушена жодна норма чинного законодавства України, а тому відсутні підстави для застосування ст. 203, 215, 216 ЦК України.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування судових рішень позивачка зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Стверджує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували частину третю статті 215 Цивільного кодексу України без врахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 09.08.2021 у справі № 910/3372/19, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 16.12.2020 у справі № 753/8376/17, від 07.04.2021 у справі № 478/300/19, від 20.02.2022 у справі № 902/51/21, від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц. Зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини п`ятої статті 11 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах щодо набуття права власності на цінні папери на підставі судового рішення.

17.05.2022 до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому останній просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін з наведених у відзиві мотивів. При цьому просить поновити строк на подання відзиву у зв`язку з поважними причинами його пропуску - запровадження на території України воєнного стану.

За ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Тобто, строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлений судом, може бути продовженим, а не поновленим.

З огляду на те, що ухвалою суду касаційної інстанції від 14.02.2022 позивачу було надано строк на подання відзиву до 02.03.2022, а 24.02.2022 з 05 год. 30 хв. в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та 26.03.2022 його продовжено строком на 30 діб у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, суд касаційної інстанції керуючись ч. 2 ст. 119 ГПК України вважає за необхідне продовжити строк на подання відзиву на касаційну скаргу та приймає його до розгляду.

17.05.2022 до Верховного Суду від представника позивача адвоката Кравченка І.В. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

Клопотання представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів Верховний Суд задовольнив.

Проте, представник ОСОБА_1 адвокат Кравченка І.В. не прийняв участь у судовому засіданні 18.05.2022 в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon" у зв`язку з виникненням технічних проблем з його доступу до мережі Інтернет, про що складений відповідний акт.

Відповідно до пп. 1.3 п. 1 розділу ІV Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду учасник, що бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку, зобов`язаний: зайти та авторизуватися в Системі за 10 хвилин до часу судового засідання; активувати технічні засоби (мікрофон, навушники та камера) та перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою Системи; очікувати запрошення Секретаря до участі в судовому засіданні.

Згідно з ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 за відсутності її представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача-1, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1 та 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 04.12.2014 ухвалою Приморського районного суду міста Одеси у справі №522/19324/14-ц затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, за якою, зокрема, цінні папери, а саме: прості іменні акції ПАТ "Гібридний соняшник" в загальній кількості 1 745 794 шт. розподіляються таким чином: ОСОБА_5 - 684 476 шт., що становить 32,89% статутного капіталу, ОСОБА_2 - 1 061 318 шт., що становить 51% статутного капіталу.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 у справі №522/19324/14-ц розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, змінено прізвище ОСОБА_5 на дошлюбне - Осадча.

04.06.2019 між ОСОБА_3 (покупець) та ПАТ "МТБ БАНК" (повірений) який діє на підставі договору доручення з продажу цінних паперів № БД 09/19 від 04.06.2019 та довіреності від 04.06.2019 від імені, за рахунок та на користь ОСОБА_2 (продавець) був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів № БД 09/19, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цінні папери:

- вид/тип/різновид/найменування цінних паперів - акції. Прості іменні;

- емітент цінних паперів, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - ПАТ "Гібрідний соняшник", ідентифікаційний код юридичної особи 13924728;

- міжнародний ідентифікаційний номер (код ІSIN) - UA4000161418;

- номінальна вартість 1 (одного) ЦП - 0,25 грн;

- кількість цінних паперів - 520 254 штук.

Відповідно до п. 1.2 договору загальна ціна цінних паперів, зазначена у п. 1.1, складає 55 563,13 грн.

Право власності на цінних паперів переходить до покупця з моменту їх зарахування на рахунок покупця у цінних паперах що підтверджується випискою з рахунку цінних паперів (п.1.3 договору).

Згідно з п. 2.6 договору за наслідками виконання сторонами умов цього договору сторони підписують акт про виконання договору.

Пункт 2.7 договору передбачає, що продавець підтверджує та гарантує, що цінні папери, які є предметом цього договору можуть бути вільно передані (перереєстровані) покупцю з усіма правами, і що вони не заставлені, не є предметом суперечок з третіми особами, ніяк не обтяжені і не знаходяться під арештом, тощо.

Того ж дня між сторонами договору був складений акт про виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу цінних паперів № БД 09/19, яким продавець підтвердив своєчасне отримання коштів за цінних паперів в повному обсязі в сумі 55 563,13 грн в порядку, визначеному в договорі (п. 2 акту), а покупець за цим актом підтвердив отримання цінних паперів (зарахування на рахунок у цінних паперах) у наслідок виконання договору.

09.10.2019 між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарований) був укладений договір дарування цінних паперів, відповідно до якого дарувальник передає безоплатно у власність обдарованому, а обдарований приймає, як дарунок, права на наступні цінні папери:

- вид, тип та форма цінних паперів - акції. Прості іменні;

- емітент - ПАТ "Гібрідний соняшник";

- код ЄДРПОУ - 13924728;

- код ІSIN - UA4000161418;

- номінальна вартість акції - 0,25 грн;

- кількість цінних паперів - 520 254 штук;

- загальна номінальна вартість - 130063,50 грн;

- договірна вартість - 130063,50 грн;

- вид, тип та форма цінних паперів - акції. Прості іменні;

- емітент - ПАТ "Селена";

- код ЄДРПОУ - 30818912;

- код ІSIN - UA4000074264;

- номінальна вартість акції - 100,00 грн;

- кількість цінних паперів - 840 штук;

- загальна номінальна вартість - 84000,00 грн;

- договірна вартість - 84000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору дарування право власності дарувальника на цінні папери, які передаються як дарунок, підтверджуються випискою про стан рахунку в цінних паперах.

Згідно з п. 3.1 договору дарування набуття прав на цінні папери і прав за цінними паперами, які передаються як дарунок, відповідно до п. 1.1 договору дарування, виникає у обдарованого з моменту фіксації відповідного факту в системі депозитарного обліку депозитарної установи ПАТ "МТБ БАНК".

09.10.2019 позивачка звернулася до ПАТ "МТБ БАНК" як до депозитарної установи, з заявою, в якій просила банк здійснити безумовні депозитарні операції із переказу (переведення) цінних паперів ОСОБА_2, розподілених ОСОБА_1 за мировою угодою, затвердженою ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 у справі №522/19324/14-ц, 684476 шт. простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник" на рахунок ОСОБА_1

10.10.2019 ПАТ "МТБ БАНК" листом за № 2382 повідомило позивачку про те, що не може виконати вимоги, викладені у заяві від 09.10.2019, та ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 у справі №522/19324/14-ц з тих підстав, що відповідно до приписів ст. 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Враховуючи те, що депозитарна установа ПАТ "МТБ БАНК" не є стороною наданої позивачкою мирової угоди та/або органом примусового виконання рішень, у банку відсутні обов`язки щодо її виконання у порядку, визначеному ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 11.12.2014 у справі №522/19324/14-ц.

Не погодившись з відповіддю банку, ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до ПАТ "МТБ БАНК" в якому просила суд зобов`язати банк:

- здійснити списання прав на прості іменні акції ПАТ "Гібридний соняшник" у кількості 684476 штук з рахунку у цінних паперах ОСОБА_2, відкритого у ПАТ "МТБ БАНК", з метою зарахування їх на депозитарний рахунок у цінних паперах ОСОБА_1, відкритий у ПАТ "МТБ БАНК";

- здійснити зарахування прав на прості іменні акції ПАТ "Гібридний соняшник" у кількості 684476 штук на депозитарний рахунок у цінних паперах ОСОБА_1, відкритий у ПАТ "МТБ БАНК".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 у справі № 916/3494/19 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 рішення Господарського суду Одеської області від 07.09.2020 у справі № 916/3494/19 було скасовано, а в позові ОСОБА_1 було відмовлено.

Позивачка вважає, що відчуження відповідачем-1 на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 04.09.2019 520254 шт. простих іменних акцій у бездокументарній формі ПАТ "Гібридний соняшник" відповідачу-2, який в подальшому подарував вказані акції відповідачу-3 є правочинами, які порушують її права та законні інтереси на отримання належних позивачці 684 476 шт. простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник", що й стало підставою для звернення до Господарського суду Одеської області з позовом у цій справі.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Отже, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься в п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" (на момент вчинення оспорюваних правочинів - Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"), цінні папери за формою існування поділяються на бездокументарні цінні папери та документарні цінні папери. Бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів.

Згідно з абзацом п`ятдесятим пункту 1 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.04.2013 №735 (z1084-13) право власності на цінні папери бездокументарної форми переходить до депонента - нового власника з моменту зарахування прав на ці цінні папери на його рахунок у цінних паперах у депозитарній установі. Не допускається зарахування прав на цінні папери на рахунок у цінних паперах депонента - нового власника без проведення їх списання (або переказу) з рахунку в цінних паперах депонента попереднього власника в депозитарній установі.

Дослідивши матеріали справи, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що на момент продажу акцій, а саме 04.06.2019, відповідач-1 був їх власником.

Умовами мирової угоди, затвердженою ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 04.12.2014 у справі №522/19324/14-ц, передбачені права та обов`язки як позивачки, так і відповідача-1. Однак, з 2014 року по теперішній час мирова угода не виконана.

Позивачка хоча і має право на розподіл цінних паперів, проте станом на момент відчуження відповідачем-1 відповідачу-2 акцій ПАТ "Гібридний соняшник" у позивачки було відсутнє право власності на 684 476 шт. простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник", розподілених їй на підставі мирової угоди, укладеної між нею та відповідачем-1 і затвердженої ухвалою Приморського районного суду міста Одеси у справі №522/19324/14 від 04.12.2014, оскільки в силу приписів ч. 3. ст. 3 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" (на момент вчинення оспорюваних правочинів - "Про цінні папери та фондовий ринок") та п. 1 глави 2 розділу 5 Положення про провадження депозитарної діяльності затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.04.2013 № 735 (z1084-13) право власності на бездокументарний цінний папір, яке підтверджується обліковим записом на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів, переходить до депонента - нового власника з моменту зарахування прав на ці цінні папери на його рахунок у цінних паперах у депозитарній установі лише після проведення їх списання (або переказу) з рахунку в цінних паперах депонента попереднього власника в депозитарній установі.

При цьому, як встановлено господарськими судами, на час вчинення оспорюваних правочинів на рахунку у цінних паперах відповідача-1 у депозитарній установі ПАТ "МТБ БАНК" обліковувалась кількість акцій у розмірі достатньому для передачі позивачці у власність 684 476 шт. простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник", як то передбачено умовами мирової угоди.

Станом на день вчинення правочину купівлі-продажу цінних паперів, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 14.06.2019, продавець цінних паперів ОСОБА_2 був повноправним власником зазначених цінних паперів, а наявності будь-яких обмежень у ОСОБА_2 щодо здійснення права розпорядження цими цінними паперами судом не встановлено.

Станом на день вчинення правочину дарування цінних паперів, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3 09.10.2019 дарувальник цінних паперів ОСОБА_3 була повноцінним власником зазначених цінних паперів. Наявності будь-яких обмежень у ОСОБА_3 щодо здійснення права розпорядження цими цінними паперами матеріали справи не містять, а позивачкою іншого суду не доведено.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, а також скаржницею не доведено, яку саме норму чинного законодавства України, зокрема статей 203, 215- 216 ЦК України порушено відповідачами під час укладання оспорюваних правочинів.

Отже, судами було правильно відмовлено у задоволенні позову з огляду на недоведення позивачем обставин, на які він посилається, як на підставу для визнання спірних правочинів недійсними.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 Цивільного кодексу України.

Під порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за яким воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі N 338/180/17, від 11.09.2018 у справі N 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі N 569/17272/15-ц.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача, неправильно обраний спосіб захисту є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Як встановлено господарськими судами, станом на день вчинення першого оспорюваного правочину (04.06.2019) позивачка не була власником 520 254 штук простих іменних акцій у бездокументарній формі ПАТ "Гібрідний соняшник", які є предметом оспорюваних правочинів.

За доводами скаржниці, метою подання позову у справі є приведення сторін недійсного правочину до того стану, який сторони мали до вчинення правочину.

Власний інтерес позивачки як заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину (520 254 штук простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник") перебував у власності відповідача-1, оскільки в такому випадку буде відновлене кількісне та відсоткове співвідношення акцій ПАТ "Гібридний соняшник", які належали відповідачу-1 станом на дату постановлення Приморським районним судом міста Одеси ухвали про затвердження мирової угоди у справі № 522/19324/14, що сприятиме можливості здійснення фактичного розподілу акцій ПАТ "Гібридний соняшник" між позивачкою та відповідачем -1 відповідно до умов вищезазначеної мирової угоди.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України (435-15) виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України (віндикаційний позов), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України (негаторний позов), визнання права власності якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом подання позову про визнання недійсними правочинів щодо відчуження цього майна, з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка володіє цим майном, (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку, що оскільки позивачка не була учасником спірних правочинів, визнання їх недійсними не є ефективним способом захисту, не призведе до відновлення або ефективного захисту прав позивачки, оскільки не матиме наслідком передання їй акцій ПАТ "Гібридний соняшник".

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржниці, що суди не врахували висновки у постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 26.08.2021 у справі № 916/2406/20, від 17.08.2021 у справі № 909/387/16, від 09.08.2021 у справі № 910/3372/19, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від 16.12.2020 у справі № 753/8376/17, від 07.04.2021 у справі № 478/300/19, від 20.02.2022 у справі № 902/51/21, від 10.04.2019 у справі № 587/2135/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 387/515/18, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

Аналіз постанов Верховного Суду висновки, в яких, на думку скаржниці, не було враховано судами при ухваленні оскаржуваних рішень, свідчить, що застосування судами норм права в оскаржуваних рішеннях не суперечить висновкам суду касаційної інстанції. Застосування судами ст. ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України у вказаних справах залежало від доведеності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними, неправомірності дій сторони та яким нормам законодавства не відповідали оспорювані правочини, чого при розгляді цієї справи встановлено не було.

Твердження скаржниці, що у зазначених постановах Верховного Суду викладено висновки, що "оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав" жодним чином не спростовує висновки господарських судів, які стали підставою для відмови в позові, а саме: недоведеність порушень закону при укладенні оспорюваних договорів; визнання недійсними договорів не матиме наслідком передання позивачці акцій ПАТ "Гібридний соняшник" (неефективний спосіб захисту); на час відчуження відповідачем-1 відповідачу-2 акцій ПАТ "Гібридний соняшник" у відповідача-1 у депозитарній установі ПАТ "МТБ БАНК" обліковувалась кількість акцій у розмірі, достатньому для передачі позивачці у власність 684 476 шт. простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник", як те передбачено умовами мирової угоди.

У справі №909/387/16 предметом спору взагалі не були вимоги про визнання недійсними договору або правочину.

У касаційній скарзі позивачка посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини п`ятої статті 11 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах щодо набуття права власності на цінні папери на підставі судового рішення.

Щодо вказаної підстави касаційного оскарження необхідно зазначити, що частиною 5 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Порядок переходу права власності на цінні папери бездокументарної форми передбачений абзацом п`ятдесятим пункту 1 глави 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.04.2013 №735 (z1084-13) , відповідно до якої право власності на цінні папери бездокументарної форми переходить до депонента - нового власника з моменту зарахування прав на ці цінні папери на його рахунок у цінних паперах у депозитарній установі, а не з моменту визнання судом мирової угоди в цивільному процесі.

За умовами мирової угоди, затвердженої ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 04.12.2014 у справі №522/19324/14-ц, позивачка та відповідач набули передбачених нею прав та обов`язків. Зокрема, позивачка набула права на розподіл цінних паперів ПАТ "Гібридний соняшник", власником яких був ОСОБА_2 на встановлених мировою угодою умовах. Однак внаслідок невиконання ОСОБА_2 мирової угоди шляхом передання цінних паперів ОСОБА_1 та відповідного їх зарахування на рахунок позивача у цінних паперах у депозитарній установі на момент вчинення оспорюваних правочинів ОСОБА_1 не була права власності на 684 476 шт. простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник" в порядку, передбаченому Положенням про провадження депозитарної діяльності. Внаслідок невиконання відповідних умов мирової угоди ОСОБА_1 набула права передати ухвалу суду на примусове виконання в порядку встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а тому підстав для їх скасування немає.