Протягом століть складалися оптимальні способи залучення і збереження капіталу, які втілювалися у різні правові форми з виникненням товариств та корпорацій, а вже сьогодні ефективне управління ними розглядається як найважливіший чинник успішності та їх конкурентоспроможності у міжнародному економічному середовищі.
Дослідження особливостей функціонування банківських та інших (небанківських) фінансових установ в умовах нестабільних економічних процесів актуальне для забезпечення розвитку ринкової економіки країни, адже саме сектор фінансових корпорацій активно кредитує реальний сектор економіки. У зв'язку з цим визначення зазначених особливостей надасть змогу фінансовим корпораціям застосовувати адекватне та більш раціональне корпоративне управління у своїй діяльності, що справить позитивний вплив на економіку країни в цілому.
Наявність у банках та небанківських фінансових установах сильного корпоративного управління є надзвичайно-важливою, оскільки полягає не тільки у забезпеченні ефективної роботи та зміцненні конкурентних позицій ринку, але й у підтримці суспільної довіри до таких установ як до особових ринкових підприємств, що працюють зі значними обсягами вільних грошових капіталів та забезпечують функціонування платіжних систем.
Таким чином, визначення особливостей функціонування фінансових корпорацій є досить важливим завданням сьогодення. Результати цього дослідження мають стати цінними для подальшого розвитку корпоративного управління в фінансовому секторі. Вони також можуть слугувати базою як для наступних програм технічної допомоги, що підвищать ефективність фінансового сектору України, його установ та регулюючих органів, так і для потенційних інвесторів.
У той же час, незважаючи на значну кількість публікацій з теми корпоративного управління, питання особливостей створення та функціонування фінансових корпорацій та управління ними залишається недослідженим. До проблематики корпоративного управління в Україні зверталось багато вітчизняних вчених, але у більшості випадків ці питання розглядалися взагалі, без урахування належності корпорації до певної галузі чи сектору, що призвело до упущення окремих, притаманних лише фінансовому сектору, особливостей та проблем, а отже й до втрат можливості покращення корпоративного клімату у фінансовому секторі України.
У законодавстві України використовується термін «акціонерне товариство», хоча в дореволюційному законодавстві воно також мало назву «товариство по ділянках» і «компанія на акціях», «товариство на паях», «акціонерне товариство». Іноді корпорацією називають також корпоративну організацію, яка за своєю сутністю теж є акціонерним товариством. І дореволюційні вчені, і сучасні дослідники акціонерного товариства (як-от, І. Спасібо-Фатєєва) не піддають сумніву віднесення акціонерних товариств до корпорацій. Таким чином, корпорацію, компанію та акціонерне товариство варто розуміти як однопорядкові утворення, що базуються на об'єднанні осіб та їхніх капіталів.
У сучасній економічній літературі висловлюються різні думки щодо визначення корпорації. У розвинутих країнах акціонерні товариства називають корпораціями (від пізньо-латинського corporation — об'єднання ). Саме цей термін (corporation) у перекладі з англійської мови означає групу осіб, яким законодавство дозволяє діяти як єдиній персоні.
Відповідно до ст. 120 Господарського кодексу України корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
На думку багатьох авторів, корпорація включає сукупність підприємств, що формуються за допомогою системи участі, тобто шляхом багатоступеневого підпорядкування одних підприємств іншим шляхом участі їх в акціонерному капіталі.
Корпоративні юридичні особи, відповідно до українського законодавства,— Ь,е суб'єкти підприємницької діяльності, що мають статутний фонд, який розподілений на акції та паї, а їхнє майно закріплюється на праві колективної власності. Мається на увазі, що власність у знову створюваних об'єднаннях представлена частками в капіталі, причому її рух має особливості:
— власність відділена від управління й обмежена відповідальністю;
— власники наділені здатністю укладати контракти й володіти обумовленим капіталом;
— передане право власності забезпечує існування корпорації за межами строку життя її власників.
У визначенні терміну «корпорація» яскраво вирізняються дві традиції: економічна та соціологічна. В економічному плані корпорація — це організаційна форма підприємства, яка широко використовується у країнах з розвинутою ринковою економікою і передбачає часткову власність, юридичний статус та зосередження функцій управління у вищому ешелоні професійних управлінців.
Соціологічна традиція розглядає корпорацію як одну з форм соціальних зв'язків, вид соціальної організації. З соціологічної точки зору корпорація — відносно замкнуте співтовариство, яке об'єднане загальними, як правило, професійними інтересами. При цьому для корпорації характерні вихід за межі суто професійного контролю та намагання регламентувати більшу частину життя її членів (релігійну належність, стиль життя, політичні уподобання).
Історичними прикладами корпорацій є ремесло, мануфактура, господарство монастирів, лицарські ордена тощо. У ширшому плані можна стверджувати, що більшість організацій у всі історичні періоди певною мірою мають виражені ознаки корпоративності. Однак особливо бурхливого розвитку набувають корпорації лише у кінці XIX ст. Ця форма вкладення дозволяє отримати понад 346 % прибутку на вкладений капітал, а розмір дивідендів акціонерів у такому випадку перевищує 50 % і складає іноді 84 %.
На наш погляд, термін «корпорація» будується не на протиставленні, а на доповненні двох основних (наведених вище) значень. Адже підприємство є одночасно і господарюючим суб'єктом, і співтовариством. Американський вчений Д. Белл відзначив: «Корпорації є інститутами, передбаченими для еко-номізування, у той же час для своїх членів вони передбачають визначений спосіб життя» .
Економічна сутність корпорації полягає в концентрації капіталу, за якою не завжди необхідно і можливо вкладати значні кошти одним або декільком інвесторам. Об'єднання коштів численних дрібних інвесторів також результатом має виникнення великого капіталу. Процес утворення значного капіталу невідривно пов'язаний зі змінами форми, в яку він втілюється.
Варто прийняти до уваги й філософську точку зору, відповідно до якої форма будь-якої діяльності визначається змістом. Водночас зі зміною змісту змінюються форми та методи. При цьому форма не є вторинною щодо змісту, оскільки неправильно організована форма може сповільнювати розвиток діяльності. Як приклад можна назвати пайові інвестиційні фонди, які за економіко-правовою суттю є суб'єктами господарювання, адже акумулюють грошові кошти та інші активи, передані інвесторами третій особі в довірче управління, однак не є такими де-юре. Більше того, неправильно вважати їх філіями або відокремленими підрозділами (структурними одиницями) компанії з управління активами. Робимо висновок, що зміст визначає форму.
Отже, задля виокремлення специфіки функціонування фінансових установ необхідно встановити зміст, який вони мають на території України.
Так, фінансові корпорації (установи) України включають усі корпорації, які спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності.
Фінансова установа (компанія) — це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, установленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга — це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [1,ст. 1,п. 1]*.
Одним із різновидів фінансових послуг є фінансове посередництво.
Фінансовим посередництвом вважається діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями [2, ст. 333, п. 3].
Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику .та збитків, інші види допоміжної діяльності) [2, ст. 333, п. 5].
Надання послуг, які мають допоміжний характер для фінансового посередництва, може здійснюватись у формі вторинної діяльності фінансових посередників або виконуватись спеціалізованими агентствами чи брокерами. До числа останніх входять, наприклад, брокери з операцій з цінними паперами, компанії з розташування, посередники за кредитами тощо. Українські компанії можуть здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів — з випуску та обігу цінних паперів (торговець цінними паперами) таких різновидів: випуск цінних паперів (організація передплати на цінні папери за дорученням, від імені та за рахунок емітента, андеррай-тинг), комісійна діяльність (купівля-продаж цінних паперів від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи), комерційна діяльність (купівля-продаж цінних паперів від свого імені та за свій рахунок, що є аналогом брокерської діяльності з цінними паперами).
Враховуючи наведене вище і одночасно звертаючись до чинного законодавства України, можна вирізнити два рівні поділу фінансових корпорацій на підсектори. На першому рівні існують такі підсектори:
Національний банк України (НБУ);
Інші депозитні корпорації;
Інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів;
Допоміжні фінансові організації;
Страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди.
На другому рівні фінансові корпорації (крім НБУ) поділяються за критерієм підлягання державному, приватному або іноземному контролю, а саме:
Державні фінансові корпорації;
Приватні фінансові корпорації;
Фінансові корпорації під іноземним контролем [3].
З метою визначення відмінностей наведених корпорацій надаємо характеристику кожного підсектору.
Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, основна функція якого полягає в забезпеченні стабільності грошової одиниці України. На виконання цієї функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень,— цінової стабільності [4, ст. 2, 6].
До підсектору «інші депозитарні корпорації» включаються всі фінансові корпорації (за винятком Національного банку), основним видом діяльності яких є фінансове посередництво та зобов'язання яких мають форму депозитів або таких фінансових інструментів, як короткострокові депозитні сертифікати, що є близькими замінниками депозитів при мобілізації фінансових ресурсів і включаються до показника грошей в широкому розумінні. До цього підсектору належать банки, філії іноземних банків, клірингові установи, фонди підтримки житлового будівництва тощо.
Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [5, ст. 2].
Філії іноземних банків розглядаються як резиденти.
Клірингова установа — юридична особа, що за результатами проведеного нею взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи (клірингу) формує документ на переказ (клірингові вимоги), на підставі якого шляхом списання/зарахування коштів на рахунки членів платіжної системи між ними проводяться взаєморозрахунки, а також надає інформаційні послуги [6, ст. 1].
Підсектор «інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів» охоплює корпорації, основним видом активності яких є фінансове посередництво, тобто діяльність, пов'язана з отриманням і перерозподілом фінансових коштів, крім депозитних корпорацій, страхових корпорацій і недержавних пенсійних фондів. До цього підсектору належать ті корпорації, які мобілізують кошти на фінансових ринках, але не в формі депозитів, та використовують ці кошти для придбання інших фінансових активів, зокрема іпотечні (земельні) банки, кредитні спілки, довірчі товариства, лізингові компанії, пайові інвестиційні фонди та ломбарди.
Кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки [7, ст. 1]. З метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів кредитні спілки мають право на добровільних засадах створювати асоціації кредитних спілок [7, ст. 24].
Довірче товариство — товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їхніх прав, зокрема прав власників [8, ст. 1].
Лізингова компанія — юридична особа, яка передає право володіння і користування неспоживною річчю (предметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесеною згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу [9, ст. З, 4].
Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності [10, ст. 22].
Ломбард — це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фііичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна та майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг [11, ст. 2].
Підсектор «Допоміжні фінансові організації» охоплює корпорації, які займаються переважно діяльністю, пов'язаною з фінансовим посередництвом, але самі не виконують функцій посередника. До таких належать установи, основною функцією яких є надання гарантій шляхом індосаменту (спеціальний надпис на векселі, за яким векселедержатель передає всі або тільки певні права одержувачу векселя) векселів чи подібних інструментів, призначених для обліку чи рефінансування фінансовими корпораціями, а також корпорації, що спеціалізуються на інструментах хеджування (процес, спрямований на зниження ризику по основній інвестиції). Також до цього підсектору належать валютні, товарні та фондові біржі тощо.
Фондова біржа — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами [12, ст. 32]. Поширене визначення цієї установи таке: фондова біржа — акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України, статуту і правил фондової біржі [12, ст. 33].
На валютних біржах здійснюються операції купівлі-про-дажу грошових знаків іноземних країн. При цьому біржовий обіг за угодами з валютою наводиться в перерахунку на національну валюту за курсом, який діє при укладанні угоди, виходячи з попиту та пропозиції.
Підсектор «Страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди» включає страхові корпорації (компанії) та недержавні пенсійні фонди — резиденти.
Основною функцією страхових компаній є страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів [13, ст. 1].
Недержавний пенсійний фонд — юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та проводить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду [14, ст. 1].
Законодавством визначено [14, ст. 1, 6] три види недержавних пенсійних фондів:
— відкриті фонди — недержавні пенсійні фонди, учасниками яких можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їхньої роботи;
— корпоративні фонди — недержавні пенсійні фонди, засновниками яких є юридична особа — роботодавець або декілька юридичних осіб — роботодавців та до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками цих фондів можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями — платниками цих фондів;
— професійні фонди — недержавні пенсійні фонди, засновником (засновниками) яких можуть бути об'єднання юридичних осіб — роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об'єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов'язані за родом їхньої професійної діяльності (занять). Учасниками таких фондів можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їхньої професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.
Таким чином, обсяг виокремлених підсекторів засвідчує наявність в Україні широкої сфери фінансових установ. Можна визначити такі їхні особливості:
Діяльність фінансових корпорацій пов'язана із операціями з фінансовими активами, що зумовлює наявність додаткового ризику.
Особливий порядок формування статутного фонду фінансових корпорацій передбачає низку окремо законодавчо визначених вимог та обмежень (наприклад, банки, зберігачі, ломбарди та ін.) у порівнянні із нефінансовими корпораціями, вимоги щодо створення яких регламентовано менше.
Велика увага у фінансових корпораціях приділяється створенню трудового колективу лише з висококваліфікованих професіоналів та фахівців, а також підвищенню їхньої кваліфікації з метою забезпечення високої якості та оперативності у роботі компанії та введення "радикально нових послуг порівняно із конкурентами.
Незвичайне співвідношення відкритості та закритості інформації: клієнти фінансових корпорацій, користуючись послугами компанії, цінують високу конфіденційність своїх дій, однак під час вибору установи, перш за все, керуються критерієм прозорості та відкритості інформації, яка висвітлюється компанією щодо її діяльності.
Критична залежність фінансових корпорацій від довіри клієнтів, що є вирішальним у питанні «бути чи не бути» корпорації.
Наглядова рада, орган, наявність якого законодавчо передбачена у всіх корпораціях, відіграє більш значну та реальну роль у фінансових корпораціях, у порівнянні із нефінансовими компаніями, де такий орган є практично номінальним.
Звертає увагу значно більша кількість нормативних документів, які регулюють діяльність фінансових установ, а також велика кількість державних органів, що здійснюють нагляд за їх діяльністю та вивчають відповідну звітність. Однак при цьому кількість не вирішених законодавчим шляхом правових колізій значна.
На нашу думку, зазначені особливості функціонування банківських та інших небанківських фінансових установ є підґрунтям для формування окремого виду корпоративного управління — корпоративного управління у фінансовому секторі.
Поняття «корпоративне управління» має декілька визначень. Так, з точки зору власника корпорації, корпоративне управління — це політика та практична діяльність наглядової ради підприємства, що сприяють захисту прав акціонерів як власників компанії.
Юридичне визначення таке: корпоративне управління — це система відносин між органами підприємства та його власниками (акціонерами) з питань керівництва діяльністю компанії.
У Принципах корпоративного управління Організації з економічного співробітництва та розвитку корпоративне управління пов'язане з внутрішніми механізмами управління та контролю за компанією.
В економічному визначенні акцент ставиться на тому, що корпоративне управління заохочує ефективне використання ресурсів та вимагає звітності про їх використання.
На наш погляд, найбільш вдале, з точки зору фінансового сектору визначення корпоративного управління запропонував Базельський комітет з банківського нагляду, відповідно до якого корпоративне управління є способом управління бізнесом та справами окремих установ, наглядовими радами та правліннями, який впливає на те, як корпорації:
захищають інтереси клієнтів;
визначають корпоративні цілі (включаючи отримання прибутку власниками);
здійснюють управління поточною діяльністю;
враховують позиції заінтересованих осіб;
забезпечують відповідність корпоративної діяльності очікуванням від корпорацій ведення безпечної та надійної діяльності згідно з відповідними законами та нормативними актами.
Таким чином, характерні риси функціонування фінансових корпорацій свідчать про якісно інший вид корпоративного управління, який має забезпечити найбільш раціональне управління корпорацією та задоволення потреб усіх її учасників.
Так, ключовими елементами корпоративного управління у фінансових установах є:
Встановлення стратегічних цілей та корпоративних цінностей. Перш за все, повинна бути визначена стратегія управління поточною діяльністю корпорації, а також корпоративні цінності для членів, вищого керівництва та інших працівників установи.
Чітке встановлення відповідальності та звітності. Органи управління повинні визначати міру і форму відповідальності для працівників, але виходячи з розуміння, що саме органи управління несуть відповідальність перед вкладниками, акціонерами та іншими зацікавленими особами.
Адекватна незалежність та професійна компетентність членів органів управління. Органи управління відповідальні за діяльність та фінансову надійність корпорації. Усі члени органів управління повинні бути здатними приймати власні рішення незалежно від поглядів правління, великих акціонерів або уряду. Наявність кваліфікованих кадрів покращує процес стратегічного управління корпорацією.
Належні функції нагляду. Розподіл функцій нагляду усередині корпорації забезпечує ефективну роботу установи та забезпечення належного виконання своїх функцій кожним органом, працівником установи.
Прозорість проблем корпоративного управління. Для того, щоб акціонери, учасники ринку та загальна громадськість мали можливість оцінювати ефективність управління фінансовою корпорацією, необхідно публічно розкривати інформацію про такі сфери: структура наглядової ради (розмір, склад, кваліфікація та комітети); структура правління (обов'язки, звітність, кваліфікація та досвід); базова організаційна структура (лінія бізнес-структури, структура юридичної особи); інформація про структуру заохочень компанією (політика винагород, компенсації керівництву, премії); характер та обсяг операцій з філіями та пов'язаними сторонами.
Підтримка належних практик корпоративного управління зовнішнім оточенням. Основний обов'язок забезпечити корпоративне управління покладається на органи управління фінансовою компанією. Однак існує чимало інших способів запровадження корпоративного управління, зокрема: уряд — через закони; регулятори цінних паперів, фондові біржі — через розкриття інформації та вимоги лістингу; аудитори — через стандарти аудиту по зв'язках з наглядовою радою, правлінням та фінансовим наглядом.
На наш погляд, корпоративне управління у фінансових установах можна покращити через вирішення низки юридичних питань, таких, як захист прав акціонерів, забезпечення виконання контрактів, з'ясування ролі в управлінні, забезпечення того, що корпорація функціонує в середовищі, де немає корупції та хабарництва, прийняття законів/положень (та інші заходи), що збалансують інтереси керівників, працівників та акціонерів. Все це може допомогти розвинути здорове ділове та законодавче середовище, що підтримуватиме належне корпоративне управління та відповідні ініціативи уряду у функціонуванні банківських та небанківських фінансових установ.
Необхідно звернути увагу на те, що корпоративне управління у банківському секторі вже активно втілюється на заході Базельським комітетом з банківського нагляду із урахуванням найкращої загальної практики корпоративного управління. Таким чином, і в Україні поступово необхідно забезпечити застосування корпоративного управління у фінансовому секторі, яке відповідатиме міжнародним стандартам та враховуватиме перелічені вище особливості фінансових корпорацій.
На сьогоднішній день український фінансовий сектор характеризується заплутаною мережею інтересів, а також економічними та політичними зв'язками серед основних груп акціонерів. Багатьом важко зрозуміти це хитросплетіння залежностей та визначити реальну рушійну силу, що стоїть за стратегією фінансової корпорації та його бізнесовими рішеннями. Такі фактори, як прозорість та відділення власності від управління, є критично важливими для завоювання довіри та досягнення правильного балансу підзвітності між різними органами управління корпорації, і тому регулярно згадуються як ключове завдання в розрізі корпоративного управління для українського фінансового сектору.
Питання функціонування фінансових установ врегульоване такими нормативними документами:
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» //Відомості Верховної Ради.—2002.— № 1.— ст. 1.
Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради.— 2003.— № 18.— ст. 144.
Класифікація інституційних секторів економіки України затверджена наказом Держкомстату України від 18 квітня 2005 р. № 96.
Закон України «Про Національний банк України».
Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради.—- 2001.— № 5—6.— ст. 30.
Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 5 червня 2003 р. № 906-IV, від 6 жовтня 2004 р. № 2056-IV).
Закон України «Про кредитні спілки» //Відомості Верховної Ради.— 2002.— Ns 15.— ст. 101.
Декрет KM України «Про довірчі товариства» // Відомості Верховної Ради.— 1993.— № 19.— ст. 207.
Закон України «Про фінансовий лізинг» // Відомості Верховної Ради.— 1998.— № 16.— ст. 68.
Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» //Відомості Верховної Ради.—2001.— N° 21.— ст. 103.
Постанова KM України «Про затвердження Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами».
Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» //Відомості Верховної Ради.— 1991.— № 38.— ст. 508.
Закон України «Про страхування» // Відомості Верховної Ради.— 1996.— № 18.- ст. 78.
Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» //Відомості Верховної Ради.— 2003.— № 47—48.— ст. 372.
К. І. РОВИНСЬКА аспірант кафедри адміністративного та господарського права Одеського Національного університету ім. І. І. Мечникова