265/3533/17 Про визнання протиправними дії ОУПФУ щодо відмови у переведенні особи з пенсії по інвалідності відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" - 29.04.2020 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 (колегія суддів у складі: головуючого судді - Шишова О.О., суддів: Сіваченка І.В., Чебанова О.О.) у справі № 265/3533/17 за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (далі - Лівобережне ОУПФУ, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у переведенні його з пенсії по інвалідності відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року (3723-12) № 3723-Х11 (далі - Закон № 3723);

- зобов`язати Лівобережне ОУПФУ призначити, розрахувати та виплачувати йому пенсію відповідно до ст. 37 Закону № 3723-Х11, починаючи з 12.09.2016 у розмірі 60% від середньомісячного заробітку за останні 24 календарних місяці роботи перед звернення за пенсією з урахуванням усіх виплат, з яких сплачені страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 серпня 2017 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року скасовано постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 серпня 2017 року. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач, посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що зміст пункту 10 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (889-19) (далі - Закон №889) спрямований на гарантування прав державних службовців, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу". А обіймання позивачем посади судді станом на 01.05.2016 створює умови, за яких на день набрання чинності Законом №889, останній займав посаду державної служби, оскільки стаж державної служби розраховується відповідно до п. 5,6 ч. 2 ст. 46 Закону №889, часом перебування на посаді суддів та прокурорів, який в свою чергу визначається з дати зарахування на службу по дату її припинення, включно. А відтак, вважає твердження суду апеляційної інстанції про те, що з дати набрання чинності Законом №889 позивач не займає посаду державного службовця у розумінні п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889 хибними.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити оскаржуване позивачем рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Крім того, до Верховного Суду надійшло клопотання від Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про заміну відповідача правонаступником.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 №821 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" (821-2017-п) Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя та Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області шляхом злиття реорганізовано в Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Отже, Суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про заміну відповідача у справі.

Суд касаційної інстанції, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 12.09.2016 перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії по інвалідності (2 група загальне захворювання) відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

13.04.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) на пенсію по інвалідності згідно із Законом України "Про державну службу".

Згідно з довідкою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04.04.2017 та копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 має загальний стаж роботи 17 років 06 місяців 02 дні, з них стаж роботи на прокурорських посадах - 7 років 07 місяців 14 днів, стаж роботи на посадах судді - 7 років 4 місяці 18 днів (станом на день звернення до Лівобережного ОУПФУ із заявою про переведення пенсії). З 26.11.2009 по даний час позивач працює на посаді судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області.

Рішенням Лівобережного ОУПФУ №19 від 25.04.2017 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу". Рішення обґрунтовано тим, що дія Закону № 889-VIII (889-19) не поширюється на суддів.

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що згідно з п. 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ (3723-12) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з правомірності дій відповідача, оскільки позивач з 01.05.2016 не займає посаду державного службовця у розумінні п. 10 Прикінцевих та перехідних положень до Закону № 889-VII, а застосувати до нього п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VII також неможливо, оскільки стаж державної служби позивача становить17 років 07 місяців 14 днів, тобто менше ніж 20 років.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону).

Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України (254к/96-ВР) , в тому числі принципів рівності та справедливості.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889.

Відповідно до п. 2 розд. ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889 з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII (3723-12) , крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889 передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з п. 12 вказаного розділу для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV (1058-15) особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби ().

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року (справа № 822/524/18).

Отже, враховуючи, що позивачу ІІ групу інвалідності вперше встановлено 12.09.2016, тобто в той час, коли він обіймав посаду судді, оскільки з 01.05.2016 Закон №889 не поширюється на суддів, то правові підстави для переведення його з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (1058-15) , на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII (3723-12) відсутні.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про те, що з дати набрання чинності Законом №889 позивач займає посаду державного службовця у розумінні п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, оскільки час перебування на посадах суддів та прокурорів зараховується до стажу державної служби, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону №889 дія цього Закону не поширюється, зокрема, на суддів.

Отже, хоч стаж роботи на посадах прокурора та судді, які обіймав ОСОБА_1, зараховується до стажу державної служби, проте з 01.05.2016 дія ч. 3 ст. 3 Закону №889 не поширюється на суддів. Адже зарахування державної служби до стажу роботи не є тотожним поняттю та статусу державного службовця за Законом №889.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.