807/252/16 Про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення особи зі служби в органах національної поліції, поновлення на роботі - 20.06.2019 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, третя особа - Закарпатська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Скраль Т.В., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: Ліщинського А.М. (головуючий), Каралюса В.М., Запотічного І.І.,

в с т а н о в и в :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому після зміни у липні 2016 року позовних вимог просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 06 листопада 2015 року № 250 о/с "По особовому складу" в частині звільнення його зі служби;

- поновити його на посаді інспектора слідчого відділення Тячівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області з 06 листопада 2015 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття його на службу в органи Національної поліції;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 судовий збір.

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник відповідного органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється. Проте відповідач не тільки жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання ОСОБА_1 на службі та не врахував відсутність його відмови від проходження служби в поліції, але й взагалі не перевірив можливість реалізації права позивача на прийняття на службу до поліції, а саме до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 04 серпня 2016 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 06 листопада 2015 року № 250 о/с "По особовому складу" в частині звільнення старшого лейтенанта міліції інспектора слідчого відділення Тячівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області ОСОБА_1 (М-226899) із займаної посади. Зобов`язав Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора слідчого відділення Тячівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області або на рівнозначній посаді з 06 листопада 2015 року.

4. Додатковою постановою від 15 серпня 2016 року Закарпатський окружний адміністративний суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання Головного управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття його на службу в органи Національної поліції та стягнення солідарно з відповідачів витрат по сплаті судового збору відмовив.

5. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 листопада 2016 року апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області залишив без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року - без змін.

6. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не тільки жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання ОСОБА_1 на службі та не врахував відсутність його відмови від проходження служби в поліції, але й взагалі не перевірив можливість реалізації права позивача на прийняття на службу до поліції, а саме до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області. Також суди взяли до уваги той факт, що позивач був звільнений під час його перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тому в даному випадку підлягає застосуванню стаття 184 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП (322-08) ) України. Беручи до уваги, що наказ про звільнення позивача з органів внутрішніх справ винесений відповідачем протиправно, ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року і прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.

8. Касаційна скарга обґрунтована наявності підстав для залишення даного позову без розгляду через пропущення позивачем встановленого законом місячного строку для звернення до адміністративного суду. Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області вказує на неврахування судами попередніх інстанцій того, що трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу і врегульовані різним законодавством, тому передбачений законодавством про працю порядок звільнення та вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, тобто на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ. Державою передбачено низку соціальних гарантій для прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством, тому суди безпідставно вважають, що позивач має право на захист свого порушеного права як за спеціальним законом, так і за нормами КЗпП України (322-08) .

IV. Позиція інших учасників справи

9. ОСОБА_1 правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

11. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким Кодекс адміністративного судочинства (2747-15) (далі - КАС) України викладено у новій редакції.

12. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

13. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14. На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 26 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який ухвалою від 01 лютого 2018 року прийняв касаційну скаргу до провадження.

15. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 27 травня 2019 року справу передано для розгляду колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Кашпур О.В. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Радишевська О.Р., Уханенко С.А.

16. Ухвалою касаційного суду від 18 червня 2019 року касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 20 червня 2019 року.

VI. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

17. ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ України з вересня 2007 року, остання займана посада - інспектор слідчого відділення Тячівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області.

18. 03 листопада 2015 року позивач подав на ім`я начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області рапорт з проханням надати дозвіл для подальшого проходження служби в лавах Національної поліції Закарпатської області на рівнозначній посаді.

19. Також 03 листопада 2015 року, згідно витягу з протоколу засідання кадрової комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 11, на порядок денний винесено питання про надання згоди працівникам Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, які перебувають у відпустках по догляду за дитиною, на подальше проходження служби в Національній поліції України, та прийнято рішення про звільнення з органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, (далі - Положення № 114) старшого лейтенанта міліції Деяка В.М., інспектора слідчого відділення Тячівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, який не рекомендований для подальшого проходження служби в Національній поліції України керівництвом райвідділу.

20. 06 листопада 2015 року, відповідно до витягу з протоколу засідання кадрової комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області № 12, винесено на порядок денний питання щодо звільнення зі служби (роботи) з органів внутрішніх справ працівників Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області через скорочення штатів відповідно до пунктів 9, 10, 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (580-19) (далі - Закон № 580-VIII (580-19) ) та відповідно до Положення № 114, згідно з пунктом 8 розділу ХІ Закону № 580-VIII (580-19) та пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, і прийнято рішення за погодженням із Закарпатською обласною організацією профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справи України звільнити зі служби (роботи) з внутрішніх справ через скорочення штатів 244 працівників, зокрема і ОСОБА_1

21. Відповідно до довідки-об`єктивки на інспектора слідчого відділення Тячівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області старшого лейтенанта міліції Деяка В.М. (М-226899), позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з вересня 2007 року та зарекомендував себе з позитивного боку, однак його не було рекомендовано на подальше проходження служби в складі Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ВВБ в Закарпатській області ДВБ МВС України та ВІОС УКЗ УМВС України в Закарпатській області.

22. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 06 листопада 2015 року № 250 о/с "По особовому складу" старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-226899), який перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, інспектора слідчого відділення Тячівського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, звільнено у запас Збройних Сил за підпунктом "г" пункту 64 (через скорочення штатів) Положення № 114.

23. 10 листопада 2015 року Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області надано відповідь на рапорт позивача від 03 листопада 2015 року, якою повідомлено про те, що ОСОБА_1 не рекомендовано для подальшого проходження служби в Головному управлінні Національної поліції в Закарпатській області та він звільнений з органів внутрішніх справ наказом від 06 листопада 2015 року № 250 о/с.

24. 26 лютого 2016 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області надало відповідь на звернення ОСОБА_1 від 10 січня 2016 року, якою позивача проінформовано про його звільнення зі служби та необхідність прибуття до управління кадрового забезпечення для отримання трудової книжки і військового квитка та здачі службового посвідчення.

VІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування

25. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Порядок та умови проходження служби в органах внутрішніх справ регламентовано Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

27. Відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення № 114, покладеного в основу оспорюваного наказу про звільнення позивача зі служби, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

28. 02 липня 2015 року прийнято Закон № 580-VIІI (580-19) .

29. Відповідно до пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIІI (580-19) , останній набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

30. Закон № 580-VIІI (580-19) опубліковано в газеті "Голос України" 06 серпня 2015 року, відтак, він набрав чинності з 07 листопада 2015 року, а пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набрали чинності з 07 серпня 2015 року.

31. Пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII (580-19) передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

32. Пунктом 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII (580-19) визначено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

33. Пунктом 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII (580-19) встановлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням № 114.

34. Згідно з пунктом 11 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII (580-19) перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

35. Відповідно до пункту 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

36. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

37. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

38. Згідно з положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

39. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) містяться роз`яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

VІІІ. Позиція Верховного Суду

40. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

41. Як встановлено судами попередніх інстанцій, звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів.

42. У той же час, за змістом підпункту "г" пункту 64 Положення № 114 звільнення у зв`язку зі скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

43. Слід зазначити, що приписи норм розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII (580-19) і Положення № 114, на які йдеться посилання у оспорюваному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

44. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник відповідного органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

45. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

46. Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, Верховний Суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

47. У ході розгляду даної справи судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 пропонувались будь-які посади в реорганізованому МВС України або новостворених органах поліції, та що він не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

48. Також суди обґрунтовано врахували те, що позивач виявив бажання проходити службу в поліції, подавши відповідний рапорт.

49. За таких обставин Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідач не довів відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для його звільнення на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення № 114.

50. Крім того, суди правильно звернули увагу на те, що на час прийняття відповідачем оспорюваного наказу про звільнення позивача, останній перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

51. З цього приводу Верховний Суд зазначає, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, осіб, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно з частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

52. За приписами частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

53. Право на відпустку по догляду за дитиною має універсальний характер і може виникати не лише у жінки, але й інших осіб, які є прямими родичами дитини (батько дитини, баба, дід чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, один із прийомних батьків чи батьків-вихователів).

54. Отже, зазначена норма встановлює гарантію обмеження звільнення як для жінок, так і для чоловіків, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

55. Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14) та від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

56. З огляду на вищезазначені обставини, висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності оспорюваного наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 06 листопада 2015 року № 250 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби є цілком обґрунтованими.

57. Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

58. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

59. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

60. За такого правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 06 листопада 2015 року № 250 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби та наявності підстав для його скасування із поновленням позивача на роботі.

61. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, зазначених висновків судів та встановлених обставин справи не спростовують.

62. Також колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області, викладені в касаційній скарзі, щодо наявності підстав для залишення даного позову без розгляду через пропущення позивачем встановленого законом місячного строку для звернення до адміністративного суду. Питання дотримання позивачем строку звернення до суду досліджувалось судом першої інстанції під час розгляду справи. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували дату вручення позивачеві копії оспорюваного наказу, та свідчили б про те, що ОСОБА_1 було відомо про порушення своїх прав шляхом незаконного звільнення раніше ніж до отримання відповіді Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області від 26 лютого 2016 року на звернення позивача від 10 січня 2016 року.

63. Додаткова постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання Головного управління Національної поліції в Закарпатській області вирішити питання щодо прийняття його на службу в органи Національної поліції та стягнення солідарно з відповідачів витрат по сплаті судового збору, не переглядалася в апеляційному порядку та не є предметом касаційного оскарження.

64. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

65. Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, які б призвели до неправильного вирішення справи, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року - без змін.