826/16375/17 Про визнання протиправними дії Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ "Банк" щодо невключення належних фізичній особі сум до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню коштів за договорами банківського вкладу (депозиту), зобов'язання Уповноваженої особи Фонду ГВФО додатково включити належні особі суми до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами - 19.06.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Аверкова В.В. від 23 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Мельничука В.П., Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О. від 06 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича подати додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як вкладника Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність підстав для визнання нікчемним правочину "операція безготівкового перерахування грошових коштів 20 травня 2016 року з рахунку ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у сумі 200 000,00 грн" та відсутність надання йому будь-яких пільг та переваг, що прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку, що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваної бездіяльності відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено наявність правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "Фідобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що за відсутності рішення про застосування наслідків нікчемності правочинів Уповноважена особа Фонду мала виконати свій обов`язок згідно статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок Фонду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 03 січня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/16375/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Саприкіну І.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_1 та ПАТ "Фідобанк" було укладено договір 19 червня 2015 року у формі зави про відкриття банківського (поточного) рахунку № НОМЕР_2 (далі - договір), за умовами якого на ім`я позивача відкрито банківський (поточний) рахунок № НОМЕР_1 у гривні, видано платіжну карту MasterCart Standart.

Відповідно до банківської виписки 17 травня 2016 року на рахунок позивача було перераховано кошти у сумі 200 000,00 грн, призначення платежу: "Поповнення картки".

На підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року № 8 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 20 травня 2016 року № 783 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року №142-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Фідобанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 липня 2016 року № 1265, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Фідобанк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

19 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" Коваленка О.В. з вимогою про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом, банківського рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ "Фідобанк". Відповіді на вказану вимогу він не отримував, тому звертався до відповідачів шляхом телефонування на гарячу лінію Фонду, та йому було повідомлено про відсутність його в списках вкладників.

Матеріали справи містять надану Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" відповідь на вказаний запит, у якому зазначено, що перевірка правочинів, у тому числі щодо перерахунку коштів 17 травня 2016 року на рахунок ОСОБА_1, продовжено, відтак, продовжено й тимчасові обмеження по рахунку.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що під час перевірки комісією було встановлено, що кошти на рахунок, відкритий на ім`я позивача, надійшли внаслідок "дроблення" коштів іншого клієнта з метою відшкодування ним грошових коштів за рахунок Фонду. Тому зазначені обставини підставою для невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Крім того, скаржник зазначає, що позовні вимоги мали бути заявлені у порядку загального судочинства, відтак, суди помилково розглянули дану справу за правилами адміністративного судочинства.

Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI (4452-17) ).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI (4452-17) ; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI (4452-17) пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 20 травня 2016 року № 8 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку ОСОБА_1 відкритому відповідно до договору банківського рахунку від 19 червня 2015 року, знаходилась сума 200 000,00 грн.

Кошти у сумі 200 000,00 грн надійшли на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 шляхом переведення коштів з рахунку ОСОБА_2 .

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".

Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними. Закон № 4452-VI (4452-17) визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Повноваження уповноваженої особи Фонду передбачені статтею 37 Закону № 4452-VI.

Згідно з частинами першою та другою зазначеної норми Закону уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.

На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов`язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку (частини друга та третя статті 37 Закону №4452-VI).

Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що Уповноважена особа має як обов`язок у визначені строки, скласти перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, так і обов`язок, протягом дії тимчасової адміністрації, забезпечити перевірку правочинів на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. При цьому, повідомлення стороні, про визначення договору нікчемним, може бути направлено уповноваженою особою Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації. При цьому зі змісту наведених положень Законом № 4452-VI (4452-17) вбачається, що такі дії Уповноваженої особи Фонду як блокування коштів за договорами, нікчемність яких може бути встановлена в майбутньому, при формуванні списків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, не передбачені.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 826/11920/15, від 20 листопада 2018 року у справі № 804/4554/15.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Уповноваженою особою Фонду не було надіслано позивачу повідомлення про нікчемність правочину, не встановлено ознак та конкретних підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, віднесення правочину - банківського вкладу до нікчемних.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI,Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі, що розглядається.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" у листі від 06 жовтня 2017 року № 1-11-1/477-ЛК-ОРН повідомила позивача про те, що укладений між ним та банком договір підпадає під процедуру перевірки правочинів (у тому числі договорів) вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, тому на нього встановлені тимчасові обмеження.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що здійснюючи блокування рахунку позивача без надсилання йому повідомлення з приводу нікчемності відповідного правочину (договору банківського вкладу) або транзакції за цим договором, Уповноважена особа Фонду вийшла за межі повноважень, визначених Законом № 4452-VI (4452-17) . У той час, як суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що Уповноважена особа Фонду має діяти виключно на підставі та у порядку, визначеному Законом.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України (254к/96-ВР) , у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку виведення банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів

за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13 (v0013700-15) .

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Перевіряючи правильність застосування норм матеріального та дотримання норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів враховує, що судами попередніх інстанцій надано правову оцінку діям (бездіяльності) Уповноваженої особи Фонду виключно щодо тимчасового блокування рахунку позивача без надання повідомлення про нікчемність правочину. При цьому, суди не оцінювали наявність/відсутність ознак нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ПАТ "Фідобанк", оскільки це не було предметом спору у даній справі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права у подібних спірних правовідносинах за участю ПАТ "Фідобанк" міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/13945/15, від 31 травня 2019 року у справі № 826/14384/17. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду.

Стосовно доводів скаржника про те, що суди помилково розглянули справу за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір мав розглядатися у порядку загального судочинства, колегія суддів зазначає наступне.

Великою Палатою Верховного Суду неодноразово висловлювалась правова позиція стосовно підсудності спорів, що виникають з правовідносин, подібних тим, які мали місце у справі, що розглядається. Зокрема, у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15, від 13 лютого 2019 року у справі № 823/5247/15 Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Приймаючи у цій справі рішення без передачі справи на розгляду Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів враховує правову позицію, що міститься, зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № № 207/898/17, від 23 січня 2019 року у справі 818/560/16, у яких справу було повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження її розгляду у касаційному порядку, оскільки скаржник не порушував питання про закриття провадження в адміністративній справі.

З огляду на вищезазначене та у зв`язку з тим, що скаржник у касаційній скарзі не просить закрити провадження у справі внаслідок порушення правил підсудності, а просить здійснити розгляд справи у касаційному порядку та скасувати рішення судів попередніх інстанцій з прийняттям рішення про відмову у задоволенні позову, колегія суддів не передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду та здійснює розгляд справи у касаційному порядку.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та

"Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.