805/84/16-а Про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з органів внутрішніх справ, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошового забезпечення, моральної шкоди та витрат на правову допомогу - 13.03.2019 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення грошового забезпечення, моральної шкоди та витрат на правову допомогу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Голошивця І. О., суддів: Волгіної Н. П., Молочної І. С., та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Міронової Г. М., суддів: Арабей Т. Г., Геращенка І. В.

І. Суть спору

1. У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУМВС України в Донецькій області), Артемівського міського відділу (з обслуговування м. Артемівськ та Артемівського району) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (Артемівський МВ ГУМВС України в Донецькій області), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУНП в Донецькій області), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - ГУ ДКС у Донецькій області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

1.1. визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 372 о/с та наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 405 о/с про звільнення;

1.2. поновити позивача посаді слідчого слідчого відділу Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області;

1.3. зобов'язати ГУНП у Донецькій області прийняти позивача на службу шляхом видання наказу про призначення за згодою на посаду слідчого слідчого відділу Артемівського відділення ГУНП у Донецькій області;

1.4. визнати протиправною бездіяльність МВС України, Ліквідаційної комісії ГУМВС України у Донецькій області щодо нездійснення працевлаштування після звільнення з посади слідчого слідчого відділу Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області;

1.5. зобов'язати ГУМВС України в Донецькій області та Артемівський МВ ГУМВС України в Донецькій області працевлаштувати на службу в Національну поліцію України;

1.6. стягнути з Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по дату винесення рішення;

1.7. стягнути з відповідачів солідарно заподіяну протиправною бездіяльністю моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.;

1.8. стягнути з відповідачів солідарно витрати, пов'язані з наданням правової допомоги у сумі 2000,00 грн.;

1.9. стягнути з Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 01 квітня 2014 року по 10 жовтня 2014 року з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.

2. В мотивування позову позивач зазначає, що з 16 серпня 2008 року вона проходила службу в органах внутрішніх справ на різних посадах, останню з яких обіймала посаду слідчого відділу розслідувань злочинів, скоєних проти життя і здоров'я осіб СВ Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції.

2.1. Однак, 06 листопада 2015 року УМВС України в Донецькій області видано наказ № 405 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з 06 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), через скорочення штатів.

2.2. Позивач вказує, що ГУМВС України в Донецькій області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясував намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій вона проходила службу.

2.3. Крім того, позивач зазначає, що ГУМВС України в Донецькій області порушено вимоги частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ), оскільки ОСОБА_1 на момент звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 20 травня 2015 року № 156 о/с.

2.4. Стверджує, що на неї було вчинено сильний психологічний тиск з боку адміністрації Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області та введено її в оману, пояснивши, що для переходу на службу до поліції треба написати рапорт про вихід з відпустки по догляду за дитиною та рапорт на звільнення з міліції, що вона і зробила. Позивач вказує на те, що 16 листопада 2015 року вона прийшла до відділу кадрів, де її повідомили, що підстав для її звільнення немає і вона числиться в штаті. Про своє звільнення позивач дізналась лише у грудні 2015 року.

2.5. Також позивач вказує на те, що на її користь підлягає виплата винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, а саме за період з 01 квітня 2014 року по 10 жовтня 2014 року. Водночас, як зазначає позивач, своєю протиправною бездіяльністю відповідачі істотно порушили конституційні права позивача і заподіяли їй значної моральної шкоди, яка суттєво позначилась на її фізичному, духовному та психічному здоров'ї.

2.6. Вважаючи дії відповідачів незаконними, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернулась до суду з вимогою про скасування наказу щодо її звільнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1, починаючи з 16 серпня 2008 року проходила службу в органах внутрішніх справ, а з 04 червня 2012 року обіймала посаду слідчого відділу розслідувань злочинів, скоєних проти життя і здоров'я осіб СВ Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції.

4. Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 20 травня 2015 року № 156 о/с позивачу надано відпустку по догляду за дитиною у період з 30 квітня 2015 року до 28 січня 2018 року.

5. 14 вересня 2015 року Артемівським МВ ГУМВС України в Донецькій області складено повідомлення № 23025 "Про скорочення штатів", в якому позивача повідомлено про те, що згідно з вказівкою ГУМВС України в Донецькій області від 11 вересня 2015 року № 7238/Нв їй необхідно прибути до сектору кадрового забезпечення Артемівського МВ для ознайомлення із вимогами Закону України "Про національну поліцію" (580-19) , зокрема, з пунктами 8-11 Прикінцевих та перехідних положень (розділ 11) із можливим майбутнім звільненням через скорочення штатів.

6. 03 листопада 2015 року позивач подала рапорт на ім'я начальника ГУМВС України в Донецькій області про визнання її такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною з 05 листопада 2015 року.

7. 06 листопада 2015 року начальником Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області складено доповідну записку № 28779 на ім'я начальника ГУМВС України в Донецькій області, в якій зазначено, що, зокрема, ОСОБА_1, станом на 05 листопада 2015 року не приступила до виконання службових обов'язків в Артемівському МВ, відмовившись виходити з декретної відпустки на службу.

8. Також, 06 листопада 2015 року посадовими особами Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області складено акти про відмову ОСОБА_1 вийти на службу 06 листопада 2015 року.

9. Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 372 о/с "По особовому складу" визначено вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, зокрема, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи слідчого відділу Артемівського міського відділу (з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району) з 06 листопада 2015 року, на підставі відповідного рапорту ОСОБА_1 від 03 листопада 2015 року. Пунктом 4 цього ж наказу позивача звільнено із займаної посади через скорочення штатів з 06 листопада 2015 року.

10. Також 06 листопада 2015 року ГУМВС України в Донецькій області видано наказ № 405 о/с, яким позивача звільнено із займаної посади у запас Збройних Сил України за пунктом 64 "г" Положення № 114, через скорочення штатів.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

11. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

11.1. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 372 о/с в частині звільнення ОСОБА_1.

11.2. Зобов'язано ГУМВС в Донецькій області вжити заходи щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1.

11.3. В решті позову - відмовлено.

12. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково.

12.1. Зобов'язано ГУМВС України в Донецькій області вжити заходи щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1.

12.2. В решті позову - відмовлено.

13. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на час звільнення мала дитину віком менше одного року, що в свою чергу свідчить про поширення на неї пункту 17 Положення № 114 та частини третьої статті 184 КЗпП України. Отже, звільнення працівника, який відноситься до категорії осіб, наведених у вказаних нормах права, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, допускається лише з обов'язковим працевлаштуванням. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про недотримання ГУМВС України в Донецькій області приписів вказаних норм права в частині обов'язкового працевлаштування, що призвело до прийняття оскаржуваного наказу про звільнення, який слід скасувати з наведених підстав.

14. Донецький апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку про правомірність оскаржуваних наказів щодо звільнення позивача із займаної посади, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач зверталася із заявою на проходження подальшої служби в поліції у встановленому порядку, чи проходження конкурсу на посади в порядку, визначеному пунктом 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) . При цьому, суд апеляційної інстанції застосував частину третю статті 184 КЗпП України, яка передбачає гарантію на обов'язкове працевлаштування для жінок, які мають дітей віком до трьох років.

IV. Касаційне оскарження

15. У касаційній скарзі представник ГУМВС України в Донецькій області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

16. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій, що трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому передбачений законодавством про працю порядок звільнення та вирішення спорів на ОСОБА_1 не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, тобто на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ. Державою передбачено низку соціальних гарантій для прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством, а тому суди безпідставно вважають, що позивач має право на захист свого порушеного права як за спеціальним законом, так і за нормами КЗпП України (322-08) .

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

17. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" (565-12) , в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

23. Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

24. За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

25. Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію" (565-12) втратив чинність та вступив у дію Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію" (580-19) .

26. Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

27. Закон України "Про Національну поліцію" (580-19) опублікований в газеті Голос України 06 серпня 2015 року за № 141-142, набрав чинності 07 листопада 2015 року.

28. Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7- 13, 15, 17- 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 07 серпня 2015 року.

29. Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

30. Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть були прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

31. Приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України обумовлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

32. Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

33. Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

34. У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

35. За приписами частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

VI. Позиція Верховного Суду

36. З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді слідчого відділу розслідувань злочинів, скоєних проти життя і здоров'я осіб СВ Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області.

37. Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Донецькій області.

38. Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

39. В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку зі скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

40. В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами не з'ясовано дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених КЗпП (322-08) України, зокрема вимог статті 49-2 цього Кодексу, в частині чи була можливість перевести позивача на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які б міг зайняти позивач, чи пропонували позивачу вакантні посади.

41. Крім того, судами не з'ясовано питання дотримання відповідачем при звільненні позивача, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, двомісячного строку попередження про можливе звільнення у зв'язку зі скороченням штатів.

42. Слід зазначити, що приписи норм Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) та Положення № 114, на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

43. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

44. Крім того, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності доказів того, що позивач зверталася із заявою на проходження подальшої служби в поліції у встановленому порядку, оскільки такий висновок спростовується листом Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області, з якого вбачається, що позивачем було подано заяву про прийом на службу до поліції, однак до наказу про призначення на посаду слідчого Артемівського відділу поліції ГУНП в Донецькій області її включено не було (т. 1 а.с. 149).

45. Так, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

46. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 30 квітня 2015 року перебувала у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

47. З цього приводу Верховний Суд звертає увагу, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

48. Аналіз частини третьої статті 184 КЗпП України дає підстави для висновку, що зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.

49. Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

50. Аналіз правових норм та обставин справи свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, визнавши правомірним оскаржуваний наказ про звільнення позивача через скорочення штатів, зобов'язали вирішити питання щодо працевлаштування ОСОБА_1 на службі, що, в свою чергу, суперечить наведеному, оскільки, не поновивши позивача на попередній посаді в ГУМВС України в Донецькій області, фактично виключили можливість в подальшому розгляді Національною поліцією, яка насамперед має дискреційні повноваження, рапорту ОСОБА_1 про прийняття її на роботу як таку, що вже не працює в органах внутрішніх справ.

51. З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

52. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

53. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

54. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

55. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

56. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

VII. Судові витрати

57. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.