3838-2011 Про розірвання договору оренди земельної ділянки та спонукання до виконання певних дій - 24.10.2011 Прийняття

Суть спору: Позивач – Євпаторійська міська рада звернувся до Господарського суд АР Крим з позовом до відповідача Дочірнього підприємства "Центральна курортна поліклініка" Закритого акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", у якому просить суд розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 06.02.2009 р. між позивачем та відповідачем, загальною площею 287,00 кв.м. за кадастровим номером 0110900000:01:003:0033, розташований за адресою: м.Євпаторія, вул.Горького, набережна, для обслуговування пляжу, зареєстрований у Кримській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель зроблений запис від 17.08.2009 р. за № 040900200116; зобов’язати відповідача повернути позивачу вказану земельну ділянку у тому ж стані, що її було отримало. Позовні вимоги мотивовано тим, що, по-перше, відповідач не дає доступу на пляж третім особам, по-друге, власність орендаря, яка розташована на земельній ділянці, знаходиться у аварійному стані, по-третє, відповідач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 08.09.2011 р. позовну заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання, залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Управління архітектури і містобудівництва Євпаторійської міської ради.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 26.09.2011 р. залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ПАТ ЛОЗПУ "Укрпрофоздоровниця", розгляд справи відкладено.

Представник позивача у судовому засіданні усно позов підтримала та просила суд його задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала з підстав викладених у відзиві, у зв’язку з чим просила суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи Управління архітектури і містобудівництва Євпаторійської міської ради у судовому засіданні просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у письмовому відзиві.

Третя особа Приватне акціонерне товариство лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" правом на участь у судовому засіданні не скористалась, явку свого представника у судове засідання не забезпечила, про причини неявки суд не сповістила.

Оскільки, третя особа Приватне акціонерне товариство лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" не використала наданого законом права на участь у судовому засіданні, враховуючи строк розгляду справи передбачений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін.

Відповідно до ст. 9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (802-15) (ратифікована Законом України від 15.05.2003 р. № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 р. № 1771), ст. 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (від 07.07.2010 р. № 2453 із змінами і доповненнями), ст. 18 Закону України "Про мови" (від 28.10.1989 р. № 8312), ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 р. № 350 (350-14) ) та клопотання представників сторін та третьої особи, вони давали пояснення на російський мові.

Клопотань щодо фіксації судового процесу технічними засобами відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) сторонами та третьою особою не заявлялося.

Представникам сторін та третій особі роз’яснені приписи ст. 38 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) про витребування господарським судом доказів лише за клопотанням сторін.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст.ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями).

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд –

06.02.2009 р. між Євпаторійською міською радою (Орендодавець) та Дочірнім підприємством "Центральна курортна поліклініка" Закритого акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1 якого Орендодавець на основі рішення Євпаторійської міської ради від 29.12.2008 р. № 5-39/86 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з міських земель, яка зареєстрована Євпаторійською міською радою за кадастровим № 0110900000:01:003:0033, за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, місто Євпаторія, вулиця Горького, набережна (а.с.13-15).

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 287,00 квадратних метрів відповідно до прикладених: плану (схеми) земельної ділянки, технічної документації, акту визначення меж земельної ділянки в натурі, кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та установлених земельних сервітутів, у тому числі забудовані землі окремих категорій за їх складом, та видами угідь – землі рекреації. На земельній ділянці розташований туалет; - під’їзд до ділянки – набережна; - зелені насадження – відсутні (п.2-3 Договору).

Відповідно до п.7 Договір укладено строком до 29.12.2013 р.

Земельна ділянка передається в оренду для обслуговування пляжу. Цільове призначення земельної ділянки – рекреаційне (п.12-13 Договору).

Згідно п.22 Договору Орендодавець має право, зокрема вимагати від Орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з Договором оренди землі; у випадку, якщо Орендарем на земельній ділянці був встановлений тимчасовий об’єкт, вимагати від Орендаря проведення його демонтажу, або відшкодування витрат на його демонтаж.

Пунктом 26 Договору визначені обв’язки Орендаря, такі як: забезпечити використання земельної ділянки за цільовим призначенням; дотримуватись режиму використання земель природно – заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико – культурного призначення.

Відповідно до п.30 дія Договору припиняється шляхом його розірвання за: за згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов’язків передбачених договором; випадкового знищення або пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки; у разі виявлення недоліків переданої в оренду земельної ділянки, що не були передбачені договором оренди і перешкоджають використанню земельної ділянки за договором; з інших підстав визначених законом.

Актом прийому – передачі від 17.08.2009 р. підписаним між позивачем та відповідачем підтверджується факт передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу (а.с.16).

Правовою підставою для звернення до суду із даним позовом позивач визначає використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Так, перевірками проведеними Управлінням архітектури і містобудівництва Євпаторійської міської ради, встановлено, що відповідач не використовує передану в оренду земельну ділянку за цільовим призначенням. З метою забезпечення безпеки людей на пляжі за період 2010-2011 р.р. Управлінням архітектури і містобудівництва Євпаторійської міської ради на адресу відповідача було направлено 6 приписів про демонтаж аварійних будівель (№ 62 від 22.04.2010 р., № 172 від 06.12.2010 р., № 185 від 23.12.2010 р., № 24 від 27.01.2011 р., № 56 від 21.03.2011 р., № 96 від 20.04.2011 р.), які станом на день звернення до суду із даним позовом не виконані.

Позивач звертався до відповідача з пропозицією про добровільне розірвання Договору оренди землі та повернення спірної земельної ділянки раді, однак відповідач у добровільному порядку відмовився розірвати та повернути земельну ділянку, у зв’язку з чим позивач був змушений звернутись до суду із даним позовом.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наявність права власності на об’єкт, який позивач просить демонтувати, а також на ту обставину, що право власності є непорушним.

Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у справі докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України (Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ із змінами і доповненнями) та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (№161-ХІV від 06.10.1998 р. із змінами і доповненнями) право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 123 Земельного кодексу України (Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ із змінами і доповненнями) визначено порядок надання земельної ділянки у оренду.

Виходячи зі змісту статей 123, 124, 186 Земельного кодексу України (Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ із змінами і доповненнями), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за проектами відведення цих ділянок, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" (№161-ХІV від 06.10.1998 р. із змінами і доповненнями) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) .

Стаття 12 Земельного кодексу України (Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ із змінами і доповненнями) визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду землі").

Згідно ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (№161-ХІV від 06.10.1998 р. із змінами і доповненнями) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 24, 25 Закону України "Про оренду землі" (№161-ХІV від 06.10.1998 р. із змінами і доповненнями) обумовлені права та обов’язки Орендаря та Орендодавця.

Згідно ст. 31 Закону України "Про оренду землі" (№161-ХІV від 06.10.1998 р. із змінами і доповненнями) договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" (№ 161-ХІV від 06.10.1998 р. із змінами і доповненнями) на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Оскільки приписи ч.1. ст.32 Закону (№ 161-ХІV від 06.10.1998 р. із змінами і доповненнями) передбачає наявність підстави для розірвання договору оренди, то у позивача в силу наведених приписів є обов’язок в порядку ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) надати суду документально обґрунтовані докази невиконання відповідачем обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі" (№161-ХІV від 06.10.1998 р. із змінами і доповненнями).

Так, позивач вказує, що перевірками проведеними Управлінням архітектури і містобудівництва Євпаторійської міської ради, встановлено, що відповідач не використовує передану в оренду земельну ділянку за цільовим призначенням.

Управлінням архітектури і містобудівництва Євпаторійської міської ради за період 2010-2011 р.р. на адресу відповідача було направлено 6 приписів про демонтаж аварійних будівель (№ 62 від 22.04.2010 р., № 172 від 06.12.2010 р., № 185 від 23.12.2010 р., № 24 від 27.01.2011 р., № 56 від 21.03.2011 р., № 96 від 20.04.2011 р.) (а.с.22-27).

Суд не приймає до уваги довід позивача щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, оскільки рішенням Господарського суду АР Крим від 02.12.2004 р. по справі № 2-20/16606-2004 за позовом Дочірнього підприємства "Центральна курортна поліклініка" Закритого акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до Євпаторійського міжміського бюро реєстрації та технічної інвентаризації про визнання права власності, спонукання провести реєстрацію права власності позов задоволено. Визнано за відповідачем по даній справі право власності на об’єкти нерухомого майна: нежитлові будівлі – медичний пункт літер "Г", розташований за адресою: м.Євпаторія, вул.Горького, 1 "б", загальною площею 47 кв.м. та площею забудови 66,6 кв.м., а також медичний пункт літер "Е", загальною площею 47 кв.м. та площею забудови 66,6 кв.м., розташований за адресою: м.Євпаторія, вул.Горького, 1"в". спонукати Євпаторійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації зареєструвати право власності на вказаний об’єкт. Доказів скасування вказаного рішення суду не надано. Більш того, у судовому засіданні сторони не заперечували факту будівництва вказаного об’єкту що за часів колишнього СРСР.

Згідно ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. №435 із змінами і доповненнями) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України (Закон України від 16.01.2003 р. №435 із змінами і доповненнями) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, як власник нерухомого майна має право на свій власний розсуд володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном і позивач на вправі зобов’язувати відповідача демонтувати об’єкт нерухомості.

Суд не приймає до уваги довід позивача, щодо встановлення перешкод доступу громадян до водокористування, прохіду вздовж берегу моря, морської затоки та лиману, оскільки документально позивач дану обставину не спромігся.

Позивачем не виконані вимоги пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обґрунтованості позовних вимог, при цьому суд враховує, що обов’язок доказування обставин на які сторона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень покладається саме на зацікавлену сторону, в даному випадку на позивача.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 року № 1798-XII із змінами і доповненнями) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до приписів ст. 34 Господарського процесуального кодексу України (від 06.11.1991 р. № 1798-XII із змінами і доповненнями) господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що наявність права на пред’явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого нормами закону щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів яких порушені або оспорюються.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.