47/269 Про стягнення шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки - 08.09.2011 Прийняття

Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у м. Києві з позовом до відповідача про стягнення шкоди за самовільне зайняття земельної ділянки в сумі 25 444,96грн. та шкоди, заподіяної зняттям ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) в сумі 3887,80грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2011р. було порушено провадження у справі №47/269, розгляд справи було призначено на 03.08.2011р.

В судовому засіданні 03.08.2011 прокурор та представник позивача заявлені у позові вимоги підтримав у повному обсязі. Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 03.08.2011р. надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених вимог заперечував, просив суд у позові відмовити, обґрунтовуючи тим, що відповідач займав земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 на підставі Дозволів Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №01-0588, №01-0588/1, №01-0588/2, №01-588/3, терміном дії з 18.03.2010р. по 17.06.2015р. Відтак, відповідач зазначає, що займає вказану земельну ділянку на законних підставах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2011р. розгляд справи відкладено до 08.09.2011р.

В судовому засіданні 08.09.2011р. позивач викладені у позові вимоги, підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. В обґрунтування поданого позову позивач наголошує на тому, що відповідачем самовільно здійснюється використання земельної ділянки площею 0,12га. без правовстановлюючих документів, передбачених ст. 126 Земельного кодексу України, яка використовується ним для розміщення торгівельних павільйонів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, внаслідок чого державі завдано шкоду в розмірі 25 444,96грн., внаслідок зайняття відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, яку позивач просив суд стягнути з відповідача.

Також відповідачем на вищевказаній земельній ділянці було проведено зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, що є порушенням ст. 168 Земельного кодексу України, що на думку прокурора є підставами для стягнення шкоди в розмірі 3887,80грн., завданої державі внаслідок порушення вимог земельного законодавства.

Відповідач своїх представників у судове засідання 08.09.2011р. не направив, про проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження, зазначеній позивачем у позовній заяві.

Розглянувши надані матеріали справи, заслухавши позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

Відповідно до ст.1 Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17 червня 2008 р. N 123 (z0624-08) (далі –Положення), вбачається, що Головні управління Держкомзему у містах Києві та Севастополі (далі - головні управління) є територіальними органами Держкомзему, йому підзвітні і підконтрольні.

Згідно статті 3 Положення (z0624-08) основними завданнями головного управління є: підготовка та внесення Держкомзему пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою, установлення меж міста, району в місті, забезпечення її реалізації та проведення земельної реформи; координація роботи з проведення земельної реформи; організація і ведення державного земельного кадастру та координація робіт з підготовки земельно-кадастрової документації; здійснення землеустрою і проведення моніторингу земель; участь у виконанні державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, установлення меж адміністративно-територіальних утворень, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, проведення моніторингу земель, відтворення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру і територіального планування; проведення у межах компетенції, визначеної Держкомземом. державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань таких програм і проектів; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно до п.п. 5, 37, 38 статті 4 Положення (z0624-08) головне управління відповідно до покладених на нього завдань готує і здійснює організаційні, економічні, екологічні та інші заходи, спрямовані на раціональне використання земель, їх захист від шкідливого антропогенного впливу, а також на відтворення і підвищення родючості, продуктивності та корисних властивостей ґрунтів, дотримання режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення інших територій і об'єктів екомережі, організовує здійснення заходів щодо відтворення корисних властивостей земельних ділянок; здійснює державний контроль за використанням та охороною земель відповідно до Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15) та інших законів; обстежує земельні ділянки та видає спеціальні дозволи на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до проектів, затверджених в установленому порядку, а також обстежує земельні ділянки, яким заподіяно шкоду внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Згідно з ст. 18 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України " Про державний контроль за використанням та охороною земель" (далі –Закон) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Державний контроль за додержанням законодавства про охорону земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів (стаття 5 Закону).

Згідно статті 6 Закону до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель; одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань; видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів; вирішення інших питань відповідно до закону.

У відповідності до приписів статті 9 Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом проведення перевірок тощо.

Як зазначив позивач у позові, державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві відповідно до вимог статей 6 і 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", проведено перевірку дотримання вимог чинного земельного законодавства при використанні земельної ділянки, що розташована на Одеській площі у Голосіївському районі міста Києва, за результатами якої складено Акт №А95/6 перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 28.02.2011р. (далі –акт №А95/6) та Акт обстеження земельної ділянки №18/6 від 28.02.2011р. (далі –акт №18/6).

Відповідно до Ату №А95/6, встановлено, що відповідачем самовільно здійснюється використання земельної ділянки площею 0,12га для розміщення торговельних павільйонів без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, яка використовується ним для розміщення торговельних павільйонів за адресою: АДРЕСА_2, передбачених статтею 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до Акту №18/6, в ході перевірки державними інспекторами було встановлено, що відповідачем самовільно здійснюється використання земельної ділянки площею 0,12га для розміщення торговельних павільйонів (МАФ) за адресою: АДРЕСА_2, у результаті чого було здійснено зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального на те дозволу, порядок видачі яких врегульовано наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.01.2005 № 1 (z0070-05) "Про затвердження порядку видачі та анулювання спеціальних дозволів на зняття та перенесення грунтового покриву (родючого шару грунту) земельних ділянок".

Як зазначає прокурор у позові, розмір шкоди, заподіяної державі внаслідок зайняття відповідачем земельної ділянки без документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою за адресою Одеська площа, Голосіївський район міста Києва (навпроти ТЦ "Магелан"), становить 25 444,96грн., а також, розмір шкоди, заподіяний державі внаслідок зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2, складає 3887,80грн., на підтвердження чого надано відповідний розрахунок, здійснений державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві згідно Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007р. (963-2007-п)

У відзиві на позов відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив, обґрунтовуючи тим, що відповідач займав земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 на підставі Дозволів Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №01-0588, №01-0588/1, №01-0588/2, №01-588/3, терміном дії з 18.03.2010р. по 17.06.2015р. Відтак, відповідач зазначає, що займає вказану земельну ділянку на законних підставах. Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 (963-2007-п) було затверджено Методику визначення розмірів шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначеннями, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі –Методика № 963), яка застосовується державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища та державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства природоохоронного законодавства, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог суб'єктами господарювання природоохоронного законодавства.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК (1798-12) ), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Закон України " Про державний контроль за використанням та охороною земель" (963-15) дає визначення поняття "самовільне зайняття земельної ділянки"- це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до статті 10 Закону встановлено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; передавати до органів прокуратури, органів дізнання та досудового слідства акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки злочину.

Згідно із статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані в статті 126 ЗК України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або державного органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (2768-14) .

Згідно із частиною першою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельних ділянок.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Таким чином, обов'язковою умовою передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про надання земельної ділянки в оренду. (з азначене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України №11/155/08 від 22.11.2010р.).

Крім того, відповідно до п. 3 Порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2009р. №982 (982-2009-п) (чинного на момент проведення перевірки), встановлено, що розміщення малої архітектурної форми здійснюється на підставі рішення відповідної сільської, селищної, міської ради, а для власників земельних ділянок на підставі рішення виконавчого комітету відповідної місцевої ради. Самовільне розміщення малих архітектурних форм забороняється.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища було видано відповідачу Дозволи на розміщення тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_2 (які були подані відповідачем у судовому засіданні), а саме: №01-0588, №01-0588/1, №01-0588/2, №01-0588/3 з терміном дії з 18.03.2010р. по 17.06.2015р.

Проте, матеріали справи не містять доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про передачу відповідачу для провадження підприємницької (розміщення тимчасової споруди) діяльності земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 0,12га за адресою: АДРЕСА_2 за відсутності документів, що посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, яка використовується ним для розміщення тимчасової споруди (торговельного павільйону), отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України самовільно займає вказану земельну ділянку, чим порушує вимоги природоохоронного законодавства, внаслідок чого державі завдано шкоду в розмірі 25 444,96грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Суд погоджується з розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем, здійсненого у відповідності до Методики № 963 від 25.07.2007р (963-2007-п) .

Також, судом встановлено, що відповідачем було проведено зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального на те дозволу, про що зокрема зазначено і у акті перевірки №18/6 від 28.02.2011р., внаслідок чого відповідачем завдано державі шкоди в розмірі 3887,80грн., на підтвердження чого надано відповідний розрахунок, здійснений згідно Методики № 963 (963-2007-п) , з яким суд погоджується.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача загалом 29 332,76грн. шкоди завданої ним внаслідок порушення вимог земельного законодавства –є законною, обґрунтовано, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд задовольняє вимоги прокурора та позивача про стягнення з відповідача шкоди загалом в розмірі 293,33грн., завданої державі внаслідок порушення останнім вимог природоохоронного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню в доход Державного бюджету України 293,33грн. –державного мита та 236,00грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. .

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь держави в особі Головного управління Держкомзему у м. Києві (03062, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3, код ЄДРПОУ 21571014, р/р 33115331700002, код одержувача 820019, банк одержувача –ГУДК у м. Києві, класифікація бюджету 24062100) 29 332 (двадцять дев’ять тисяч триста тридцять дві) грн. 76 коп. шкоди.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 22090200; символом звітності 095; № рахунку: 31110095700011; банк: ГУ УДК у м. Києві; отримувач: УДК у Шевченківському районі м. Києва; МФО: 820019; код ЄДРПОУ 26077968) 293 (двісті дев’яносто три) грн. 33 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.