2420-2011 Про стягнення заборгованості з орендної плати - 06.09.2011 Прийняття

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Приватне підприємство "Технопласт плюс" звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 109016,00 грн.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 09.06.2010р. порушено провадження у справі.

У зв’язку із тимчасовою непрацездатністю судді ГС АР Крим Ловягіної Ю.Ю. проведений повторний автоматичний розподіл справи, внаслідок якого справа передана до провадження судді Господарського суду АР Крим Барсуковій А.М.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 18.08.2011р. справа прийнята до провадження суддею Барсуковою А.М., розгляд справи призначений на 06.09.2011р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач своєчасно не звільнив приміщення, не дивлячись на те, що договір оренди припинив свою дію, внаслідок чого позивачем була нарахована орендна плата за період з 01.01.2011р. по 10.03.2011р., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував із підстав, викладених у відзиві на позов.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

19.02.2010 р. між Приватним підприємством "Технопласт плюс" (Орендодавець)(позивач) та Управлінням Пенсійного фонду України в м. Феодосії (Орендар) ( відповідач) був укладений договір оренди об’єкту нерухомості № 27 ( а.с. 17-19).

Згідно пункту 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Пунктом 2 цієї ж статті передбачено, що плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

У відповідності до преамбулі пункту 1 Договору Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове, платне користування частину будівлі, а саме нежилі приміщення.

Сторони погодили в пункті 4.1 Договору, що його строк становить з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.

Автоматичного продовження строку дії договору сторонами не було передбачено в договорі.

Пунктом 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що вказано в пункті 2 вищезазначеної статті. Тобто при розрахунку неустойки наймодавцеві необхідно підрахувати вартість одного дня користування річчю, помножити цю суму на два та на кількість днів прострочення повернення речі.

Позивач наполягає на тому, що відповідачем заборговано орендну плату за договором оренди, оскільки на момент припинення договору оренди відповідач орендоване приміщення не звільнив, продовжив користуватись ним, що надає право позивачеві, на його думку, вимагати оплати орендної плати.

Проте з цього приводу суд вважає за необхідне зауважити наступне:

Так, пунктом 1 статті 764 Цивільного кодексу України, передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Позивач посилається на те, що можна вважати договір оренди автоматично продовженим, проте матеріали справи підтверджують зворотнє.

Оскільки фінансування витрат відповідача здійснювався за державний кошт, при укладанні договору оренди сторони керувались й зокрема, приписами Закону України "Про здійснення державних закупівель" (2289-17) .

Відповідно до пункту 3 статті 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" державна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 1 статті 12 зазначеного вище закону передбачено, що закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій; попередня кваліфікація учасників; закупівля в одного учасника.

Згідно з пунктом 33 статті 1 Закону учасник процедури закупівлі (далі - учасник) - фізична особа, в тому числі фізична особа - підприємець, юридична особа (резидент або нерезидент), яка письмово підтвердила намір взяти участь у процедурі закупівлі та/або подала пропозицію конкурсних торгів, або цінову пропозицію, або пропозицію на переговорах у разі застосування процедури закупівлі в одного учасника.

Отже для отримання статусу учасника, позивач повинний був пройти процедуру закупівлі, встановлену статтею 12 вищевказаного Закону.

Тоді як матеріали справи містять інформацію щодо не набуття статусу учасника за результатами процедури закупівлі.

Відповідно до ч. 4 ст. 11, ст. 2, 4, 39, 10 Закону 2289 24.01.11 комітетом з конкурсних торгів затверджена процедура закупівлі у одного учасника (ПП "Технопласт плюс") та річний план державних закупівель. У Віснику державних закупівель розміщено оголошення про проведення процедури закупівлі у одного учасника; 12.01.2011 до Міністерства економіки України направлений пакет документів для узгодження процедури; 07.02.2011 у Віснику державних закупівель надруковане оголошення про проведення процедури закупівлі у одного учасника; 26.01.2011 до ГУ ПФУ в АРК направлена інформація про розміщення інформації про закупівлю; 26.01.2011 до Міністерства економіки України повторно направлений виправлений пакет документів для узгодження процедури; 10.02.2011 та 28.02.2011 Міністерством економіки України прийняті рішення про відмову у погодженні застосування процедури закупівлі в одного учасника.

Матеріали справи свідчать про ненабуття позивачем статусу учасника за результатами процедури закупівлі. ( а.с. 84-85).

У відповідності до листа № 23 від 16.02.2011р., залученого до матеріалів справи, позивач сам ствердив, що між ним та відповідачем не існує договірних взаємовідносин, та вимагав підписати новий договір на 2011 рік. ( а.с. 71).

Матеріали справи містять проект договору на 2011 рік, який так і не був підписаний відповідачем. ( а.с. 76-77).

З переписки сторін вбачається, що між ними велися переговори стосовно укладання нового договору оренди на 2011 рік, та неодноразово зазначалось, що станом на 2011 рік, між сторонами договірні взаємовідносини відсутні.

Проте позивач всупереч зазначеним фактам, стверджує, що стягувана сума – є саме орендною платою за період з 01.01.2011р. по 10.03.2011р.

Отже, позивачем була невірно визначена природа утворення заборгованості та підстава стягнення суми з відповідача.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 (v_344600-05) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем невірно визначені матеріальні підстави позову, та на підставах, заявлених позивачем, суд не може задовольнити позовні вимоги, оскільки, як встановлено вище, стягувана сума не є орендною платою в розумінні норм діючого законодавства.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В позові відмовити.

У судовому засіданні 06.09.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 08.09.2010р. рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91- 93 Господарського процесуального кодексу України. рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.