569/17259/15-а Про відмову у передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста в особі міської ради для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та зобов'язання міської ради вчинити дії з перегляду питання (рішення) щодо необхідності безоплатної передачі у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки - 09.11.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Рівненської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача приватне підприємство фірма "Абрис", Державний кадастровий реєстратор Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук Ірина Степанівна про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та необхідність виконання дій за касаційною скаргою Рівненської міської ради на постанову Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді Куцоконя Ю.П. від 25 травня 2016 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Котік Т.С., Жизневської А.В., Охрімчук І.Г. від 16 лютого 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з адміністративним позовом до Рівненської міської ради, за участю третіх особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача приватного підприємства фірма "Абрис", Державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук Ірини Степанівни, в якому з уточненням позовних вимог просили суд: визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської міської ради (52 сесія, 6 скликання) від 16 липня 2015 року № 5469 "Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на вул. АДРЕСА_1" щодо відмови у передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 495 кв.м. на вулиці АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (далі спірна земельна ділянка) та зобов'язати Рівненську міську раду вчинити дії з перегляду питання (рішення) щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки у встановлений частиною другою статті 118 ЗК України місячний строк та прийняти з цього приводу відповідне рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення Рівненської міської ради № 5469 від 16 липня 2015 року порушує право позивачів на приватизацію землі, закріплене Конституцією України (254к/96-ВР) та Земельним кодексом України (2768-14) .

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Рівненської міської ради (52 сесія, 6 скликання) від 16 липня 2015 року № 5469 "Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на вул. АДРЕСА_1" щодо відмови у передачі безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3 земельної ділянки площею 495 м.кв. на вулиці АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Зобов'язано Рівненську міську раду вчинити дії з перегляду питання (рішення) щодо необхідності безоплатної передачі у спільну сумісну власність (приватизації) земельної ділянки площею 495 м.кв. на вулиці АДРЕСА_1 та прийняти рішення про безоплатну передачу у спільну сумісну власність (приватизацію) громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3 земельної ділянки площею 495 м.кв. на вулиці АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у встановлений частиною другою статті 118 Земельного кодексу України місячний строк.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення ради про відмову у наданні земельної ділянки у власність не було мотивовано. Суди, взявши до уваги пояснення відповідача зазначили, що невідповідність місця розташування земельної ділянки законам та іншим нормативним актам є, виключно, підставою для відмови у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не підставою для відмови у передачі земельної ділянки у власність.

Не погоджуючись з постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2016 року та ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Рівненська міська рада звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що право власності на земельну ділянку із земель комунальної власності виникає лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування і тільки в межах, вказаних в цьому рішенні. Повноваження щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам на території міста Рівне є виключною компетенцією Рівненської міської ради і тому суд не повинен перебирати на себе відповідні функції та втручатись в дискрецію ради, зобов'язуючи прийняти відповідне рішення.

ОСОБА_2 подав заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/17259/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України (2747-15) від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 19 вересня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Рівненської міської ради на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Рівненської міської ради з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача приватного підприємства-фірма "Абрис", Державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук Ірини Степанівни про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та необхідність виконання дій.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те що, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками одноквартирного житлового будинку, який знаходиться в місті Рівне по вул. АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 08 травня 2007 року, свідоцтвами про право на спадщину за законом від 19 грудня 2014 року, а також відповідними витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі та з Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

26 березня 1953 року виконкомом Рівненської міської ради депутатів трудящих було прийнято рішення № 295/55 "Про затвердження пропозицій комісії про реєстрацію документів на право землекористування по кварталу № 81", яким вирішено передати у користування, серед інших, і земельну ділянку по вул. АДРЕСА_1, площею 495,6 кв.м. Вказана земельна ділянка була зареєстрована за домоуправлінням № 5.

У 2014 році ППФ "Абрис", на підставі договору з позивачами, було розроблено та виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по вул. АДРЕСА_1.

На підставі вказаної технічної документації державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у місті Рівному ОСОБА_4 було проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки площею 495 кв.м. (0,0495 га) та присвоєно кадастровий номер, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 березня 2015 року, номер витягу НВ-5601371132015.

06 квітня 2015 року позивачі звернулися до міського голови м. Рівного із заявою встановленої форми про приватизацію спірної земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до вимог частин першої та другої статті 118 ЗК України.

16 липня 2015 року Рівненською міською радою (52 сесія, 6 скликання) було прийнято рішення № 5469 "Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на вул. АДРЕСА_1", яким відмовлено у передачі безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 495 м.кв. на вул. АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди мали перевірити, чи вчинені дії (бездіяльність) Рівненської міської ради, зокрема, в межах повноважень, на законних підставах та з дотриманням встановленої процедури на засадах розумності, добросовісності та пропорційності.

Так, повноваження Рівненської міської ради в спірних правовідносинах регулюються Земельним кодексом України (2768-14) та Законом України "Про місцеве самоврядування в України" (280/97-ВР) .

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання з приводу земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з пунктом "б" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, крім іншого, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статей 116 та 123 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 Земельного кодексу України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частиною першою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 118 Земельного кодексу України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

При цьому, прийняттю рішення про надання земельної ділянки у власність, передує процедура визначена частиною сьомою та частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України, а саме розгляду відповідного клопотання і надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови у його наданні та затвердження погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з прийняттям рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Разом з тим, як вбачається зі змісту частини шостої статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. При цьому, перевірка відповідності проекту землеустрою нормативно-правовим актам та містобудівній документації належить до повноважень відповідача, у зв'язку з чим Рівненська міська рада може прийняти рішення про затвердження або відмову в затвердженні проекту землеустрою, якщо на підставі такої перевірки буде виявлено невідповідність проектної документації вимогам нормативно-правових актів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 16 липня 2015 року Рівненською міською радою (52 сесія, 6 скликання) було прийнято рішення № 5469 "Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на вул. АДРЕСА_1", яким відмовлено у передачі безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки площею 495 м.кв. на вул. АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позивачі вважаючи, що вказаним рішення порушено їх права, звернулись з позовом до суду для захисту цих прав.

В той же час, позивачі просили захистити порушене право, шляхом зобов'язання Рівненської міської ради вчинити дії з перегляду питання (рішення) щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки у встановлений частиною другою статті 118 ЗК України місячний строк та прийняти з цього приводу відповідне рішення.

З цього приводу касаційний суд звертає увагу на наступні обставини.

Відповідно до статті частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В цьому контексті касаційний суд наголошує на тому, що суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, зобов'язаний обрати такий спосіб захисту, який не суперечить закону, а також забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин.

Крім того, застосований судом спосіб захисту порушеного права, має бути чітким, зрозумілим, та виключати можливість альтернативних дій суб'єкта владних повноважень під час відновлення прав особи, права якої захищено судом.

Відповідно до статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з вимогами частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено те, що крім іншого, позивачі просили зобов'язати Рівненську міську раду вчинити дії з перегляду питання (рішення) щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки у встановлений частиною другою статті 118 ЗК України місячний строк та прийняти з цього приводу відповідне рішення.

З цього приводу касаційний суд звертає увагу на те, що формулювання позовних вимог позивачем із зазначенням будь - якої альтернативи, зобов'язує суд розглядати такі позовні вимоги щодо кожної альтернативної вимоги окремо, крім випадків, якщо в ході розгляду справи позивачем такі позовні вимоги буде змінено.

Отже, виходячи з вищенаведеного та позовних вимог позивачів, позивачі, крім іншого просили суд

- зобов'язати Рівненську міську раду вчинити дії з перегляду питання щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки у встановлений частиною другою статті 118 ЗК України місячний строк та прийняти з цього приводу відповідне рішення;

- зобов'язати Рівненську міську раду вчинити дії з перегляду рішення щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки у встановлений частиною другою статті 118 ЗК України місячний строк та прийняти з цього приводу відповідне рішення.

Термін "питання", на думку касаційного суду, в даному контексті означає звернення до органу місцевого самоврядування, яке потребує відповіді, роз'яснення, а термін "рішення" - рішення органу місцевого самоврядування, а тому порядки перегляду органом місцевого самоврядування відповідних питання і рішення є різними.

Однак, суди першої та апеляційної інстанцій, ототожнивши поняття "питання" та "рішення", не розглянули позовних вимог позивача щодо перегляду як питання щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки так і рішення щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 (v016p710-12) , Конституція України (254к/96-ВР) гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції України, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (див. рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011 (v013p710-11) ).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (№ 63566/00), пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Петриченко проти України" (№ 2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№42310/04), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім цього, у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі "Бендерський проти України" (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.