820/4582/16 Про визнання протиправними дії прокуратури щодо ненарахування особі заробітної плати у визначений період відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру", та стягнення недонарахованої особі заробітної плати за зазначений період - 24.10.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року (головуючий суддя Старостін В.В., судді - Резнікова С.С., Бегунц А.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Харківської області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Харківської області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якій просив визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування йому заробітної плати у період з 1 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та стягнути недонараховану йому заробітну плату за період з 1 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року у розмірі 136968,72 грн відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

В обґрунтування позову зазначав, що із набранням чинності 16 липня 2015 року Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) суттєво змінилась концепція подальшого функціонування органів прокуратури, в основу якої покладено принцип самостійності та незалежності прокурорів при здійсненні ними повноважень, пов'язаних з реалізацією функцій прокуратури.

Однак, позивач стверджує, що при обрахуванні розміру його посадового окладу у період з 1 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року, Прокуратурою Харківської області порушено вимоги статті 81 Закону України "Про прокуратуру", що призвело до недонарахування та невиплати позивачу заробітної плати у сумі 136968,72 грн.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату у сумі 136968,72 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Прокуратури Харківської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 заробітної плати за період з 1 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру". Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по виплаті заробітній платі у розмірі 136968,72 грн за період з 1 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру".

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року залишити в силі.

Водночас у своїх запереченнях Прокуратура Харківської області вказує на необґрунтованість касаційної скарги та просить залишити її без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працював в органах прокуратури Харківської області з 2 листопада 1998 року по 14 грудня 2015 року. З 5 червня 2012 року по 14 грудня 2015 року займав посаду прокурора прокуратури Фрунзенського району м. Харкова.

Наказом Прокуратури Харківської області від 14 грудня 2015 року № 3432к позивача з 14 грудня 2015 року звільнено із займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

У період з 1 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року заробітна плата позивачу нараховувалась, виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 (505-2012-п) "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури", без врахування вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру", що на думку позивача, призвело до безпідставного та необґрунтованого заниження розміру його середньої заробітної плати та стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність механізму реалізації права працівників прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України "Про прокуратуру", у зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 (505-2012-п) "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури", не є підставою для зменшення їх посадових окладів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників органів прокуратури, не внесено, а Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачено, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ).

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

В силу частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Приписами статті 13 Закону України "Про оплату праці" обумовлено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII, якою передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За нормами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) , норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (505-2012-п) (із внесеними до неї змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 763 (763-2015-п) ) затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури. Зміни до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури не вносились.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (505-2012-п) .

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.