810/1124/17 Про відмову відкрити апеляційне провадження та поновлення строку на апеляційне оскарження - 07.08.2018 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року (суддя - Собків Я.М., Петрик І.Й., Сорочко Є.О.) у справі №810/1124/17 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

У С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до Ірпінського відділення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 грудня 2016 року № ф-0127103113, складену податковим органом на суму 77106 гривень 11 копійок.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 04 травня 2017 року адміністративний позов задовольнив, визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідача у справі від 23 грудня 2016 року №Ф-0127103113.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення скаржник отримав зазначену постанову 11 серпня 2017 року.

26 січня 2018 року на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга податкового органу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року, в якій скаржник, зокрема, просить поновити строк на апеляційне оскарження.

У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження скаржник зазначає, що відповідальний працівник, на якого покладалось супроводження зазначеної справи, звільнився 11 серпня 2017 року і тільки після проведення інвентаризації, під час якої виявлено зазначену справу, скаржником подана апеляційна скарга.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу податкового органу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року залишено без руху на підставі статей 298- 299 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржнику у справі запропоновано протягом десяти днів із моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати до суду документ про сплату судового збору та обґрунтоване клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

26 лютого 2018 року на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання, в якому податковий орган просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження відповідач навів ті самі обставини для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, які ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року визнано неповажними.

Окрім іншого скаржник зазначив, що був позбавлений можливості сплатити судовий збір, через відсутність відповідних бюджетних асигнувань.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року відповідачу відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

У поданій касаційній скарзі скаржник у справі, із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги по суті.

Відзив на касаційну скаргу від позивача у справі не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Пунктом 13 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскарженні в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент ухвалення постанови суду першої інстанції) передбачено порядок та строки апеляційного оскарження.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Відповідно до частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, та якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску даного строку (поважність причин повинен доводити скаржник).

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Як на підставу поважності пропуску строку на апеляційне оскарження та його поновлення відповідач посилався, зокрема, на неможливість звернення з апеляційною скаргою у строки визначені процесуальним законодавством у зв'язку з неможливістю сплатити судовий збір.

Суд вважає, що наведені скаржником доводи не можуть бути підтвердженням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у неї коштів, призначених для сплати судового збору, не звільняють державний орган від обов'язку своєчасної сплати судового збору.

Окрім того, Пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015 року №484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (484-19) Кабінет Міністрів України зобов'язаний забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Щодо посилання скаржника на те, що відповідальний працівник на якого покладалось супроводження зазначеної справи звільнився 11 серпня 2017 року і тільки після проведення інвентаризації під час якої виявлено зазначену справу скаржником подана апеляційна скарга Суд зазначає наступне.

З огляду на приписи, зокрема, статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом для чого, як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Відтак, відповідач в особі свого керівника, який, в силу наданих йому повноважень, має можливість безпосереднього впливу на процес організації діяльності податкового органу, повинен забезпечити належний рівень здійснення претензійно - позовної роботи з урахуванням, окрім іншого, структурних особливостей установи, зокрема, процесу її реорганізації, обсягу навантаження на працівників та перерозподілу їх службових обов'язків, кадрових питань та пов'язаних із цим факторів, а тому зазначені відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження (звільнення працівника та внутрішній перерозподіл справ) не можна визнати поважними, оскільки вони не пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання апеляційної скарги і не надають права у будь-який необмежений після спливу цього строку час реалізовувати право на апеляційної оскарження судових рішень.

З огляду на зазначене, Суд приходить до висновку, що у суду апеляційної інстанції були наявні підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін.