636/336/22 Про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними - 31.07.2024 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Липовенко Ганна Володимирівна, на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 19 жовтня 2023 року у складі судді Золотоверхої О. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Маміної О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Європартнер Фінанс" (далі - ТОВ "Європартнер Фінанс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Слюнін О. М. (далі - приватний нотаріус Слюнін О. М.), про визнання договорів дарування недійсними.

Позов обґрунтовано тим, що 10 червня 2008 року між Відкрити акціонерним товариством Комерційний Банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра") та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/448, за яким остання отримала кредит у розмірі 55 715 дол. США зі сплатою 12,3 % річних строком до 09 червня 2023 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором між сторонами укладено договір іпотеки № 6/1/09/2008/980-І070 від 10 червня 2008 року, предметом якого є земельна ділянки площею 0,2 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 13 лютого 2020 року у справі № 636/5703/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість у розмірі 85 220,30 дол. США та 125 802,70 грн, а також судовий збір у розмірі 3 441 грн. Вказане рішення набрало законної сили 13 лютого 2020 року та не виконано.

19 травня 2020 року між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ "Європартнер Фінанс" укладено договір № GL3N217258 про відступлення права вимоги, за яким товариство також набуло право вимоги за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/448 та договором іпотеки № 6/1/09/2008/980-І070 від 10 червня 2008 року.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 25 лютого 2021 року у справі № 636/5703/13-ц стягувача ПАТ КБ "Надра" змінено на правонаступника ТОВ "Європартнер Фінанс".

25 листопада 2021 року ТОВ "Європартнер Фінанс" стало відомо, що після подання ПАТ КБ "Надра" позову про стягнення заборгованості до ОСОБА_2, остання подарувала своїй дочці ОСОБА_1 все своє нерухоме майно, крім земельної ділянки, яка є предметом договору іпотеки від 10 червня 2008 року, а саме: приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_2, та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .

Загальна вартість вказаного майна становить 21 400 000 грн.

Натомість вартість земельної ділянки, яка передана в іпотеку, становить 302 877 грн, що менше, ніж заборгованість за кредитним договором, стягнута судовим рішенням.

У зв`язку з цим вважає, що оспорювані договори дарування є фіктивними, оскільки спрямовані на ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов`язань за кредитним договором. ОСОБА_2 була обізнала про наявність заборгованості, проте безоплатно відчужила належне їй майно, загальною вартістю 21 400 000 грн, шляхом дарування, що унеможливлює виконання рішення суду про стягнення заборгованості.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ "Європартнер Фінанс" просило визнати недійсними договори дарування, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме:

- від 20 грудня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Слюніним О. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 1975, предметом якого є приміщення магазину площею 86,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ;

- від 06 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Слюніним О. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 166, предметом якого є приміщення магазину площею 90,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ;

- від 06 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Слюніним О. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 167, предметом якого є приміщення магазину площею 29,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ;

- від 21 квітня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Слюніним О. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 592, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 19 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, позов ТОВ "Європартнер Фінанс" задоволено. Визнано недійсними договори дарування від 20 грудня 2013 року, від 06 лютого та 21 квітня 2015 року, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 було достеменно відомо про наявність невиконаного зобов`язання з погашення заборгованості за кредитним договором від 10 червня 2008 року № 6/4/2008/840-К/448. На момент укладення оспорюваних договорів дарування вона могла передбачити негативні для себе наслідки у разі задоволення позовних вимог щодо стягнення коштів за вказаним кредитним договором та мала намір всупереч інтересам кредитора уникнути цих наслідків.

Оспорювані правочині було укладено під час розгляду судом справи за позовом банку до неї про стягнення кредитної заборгованості, отже договори дарування було укладено з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_2, тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення - вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_2 з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання.

Орієнтовна вартість відчуженого за оспорюваними правочинами майна є співрозмірною з сумою заборгованості за кредитним договором. Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що рішення у справі не виконано, наявні підстави вважати, що при укладанні оскаржуваних правочинів відповідачі діяли недобросовісно з метою уникнути відповідальності шляхом звернення стягнення на спірне майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

21 травня 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від імені ОСОБА_1 - адвокат Липовенко Г. В.подала касаційну скаргу на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, у якій просила їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує напорушення судами норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач ТОВ "Європартнер Фінанс", уклавши договір уступки права вимог, не набуло права оскаржувати укладені відповідачами договори, оскільки таке право не передбачене положеннями законодавства України та кредитного договору.

Суди не врахували, що протягом строку дії кредитного договору банк не вимагав додаткового забезпечення кредиту, у тому числі і за рахунок спірного майна, і на момент відчуження спірних приміщень борг був повністю забезпечений іпотекою.

Суди не врахували вартість предмета іпотеки на момент відчуження спірних об`єктів нерухомого майна.

Встановлення факту належного забезпечення інтересів кредитора за рахунок предмета іпотеки на момент укладення спірних договорів виключає наявність в діях відповідачів умислу на позбавлення майна з метою ухилення від сплати боргу.

Спірні договори не відповідають ознакам фіктивного правочину, є реальними і виконані сторонами у повному обсязі.

Оскаржувані судові рішення не містять висновків щодо дослідження положення кредитора до укладення фраудаторних договорів, наявність та розмір боргу відповідача на момент їх укладення, і, відповідно, можливість задоволення своїх інтересів за рахунок іпотечного майна, або за рахунок лише частини відчуженого майна.

Кредитором пропущено строк звернення до суду з позовом про визнання недійсними правочинів, укладених відповідачками у 2013 та 2015 роках.

Суд розглянув справу за відсутності відповідачки ОСОБА_2, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання.

31 липня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Липовенко Г. В., про розгляд справи у суді касаційної інстанції з викликом учасників справи.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 червня 2008 між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 6/4/2008/840-К/448, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 55 715,00 дол. США строком до 09 червня 2023 року зі сплатою 12,3 % річних (т. 1, а. с.13-14).

На забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору між сторонами укладено договір іпотеки № 6/1/09/2008/980-1070, предметом якого є нерухоме майно - земельна ділянка площею 0,2 га за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість предмета іпотеки станом на дату укладення договору іпотеки сторони визначили у розмірі 316 930 грн, що еквівалентно 65 332,92 дол. США (т. 1, а. с. 15-16).

21 квітня 2015 року між ОСОБА_2, від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_3, та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за умовами якого остання набула у власність житловий будинок АДРЕСА_4 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Слюніним О. М та зареєстровано в реєстрі за № 592 (т. 1, а. с. 159-160). Згідно з довідкою про найбільш вірогідну ціну нерухомого майна станом на 30 грудня 2021 року вартість вказаного майна складає 610 000 грн (т. 1, а. с. 66).

06 лютого 2015 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 відчужено на користь ОСОБА_1 приміщення магазину, загальною площею 29,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Слюніним О. М. та зареєстровано в реєстрі за № 167 (а. с. 162). Згідно з довідкою про найбільш вірогідну ціну нерухомого майна вартість вказаного майна складає 260 000 грн (т. 1, а. с. 55).

06 лютого 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за умовами якого остання набула у власність приміщення магазину, загальною площею 29,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Слюніним О. М. та зареєстровано в реєстрі за № 1176 (а. с. 164). Згідно з довідкою про найбільш вірогідну ціну вартість нерухомого майна складає 650 000 грн (т. 1, а. с. 44).

22 грудня 2013 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 відчужено на користь ОСОБА_1 приміщення магазину, загальною площею 86,2 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Слюніним О. М. та зареєстровано в реєстрі за № 1975 (а. с. 166). Відповідно до довідки про найбільш вірогідну ціну нерухомого майна вартість вказаного майна складає 620 000 грн (т. 1, а. с. 33).

У грудні 2013 року ПАТ КБ "Надра" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 636/5703/13-ц).

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 23січня 2015 року провадження у справі № 636/5703/13-ц зупинено до розгляду цивільної справи № 636/4630/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.

Рішенням Чугуївського міського суду у справі № 636/4630/14-ц від 15 березня 2018 року, яке набрало законної сили 12 червня 2018 року, відмовлено у задоволені позову ОСОБА_3 .

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 20 лютого 2019 року відновлено провадження у справі № 636/5703/13-ц.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 13 лютого 2020 року у справі № 636/5703/13-ц з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стягнуто солідарно на користь ПАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2008 року № 6/4/2008/840-К/448 у розмірі 85 220,30 дол. США та 125 802,70 грн, а також судовий збір у розмірі 3 441 грн (т. 1, а. с. 22-23).

19 травня 2020 між ПАТ КБ "Надра" та ТОВ "Європартнер фінанс" укладено договір № GL3N217258 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого останнє набуло право вимоги до позичальників, визначених у додатку № 1 до цього договору. Згідно з витягом з додатку до договору від 19 травня 2020 року № GL3N217258 до ТОВ "Європартнер фінанс" перейшло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 10 червня 2023 року № 6/4/2008/840-К/448 та № 6/1/09/2008/980-1070, а також договором поруки від 10 червня 2008 року № 6/4/2008/840-Л/449 (т. 1, а. с. 17-19).

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 25 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, замінено стягувача у справі № 636/5703/13-ц з ПАТ КБ "Надра" на ТОВ "Європартнер Фінанс" (т. 1, а. с. 25-26, 168-171).

04 серпня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Д. А. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 636/5703/13-ц, виданого 15 березня 2021 року на виконання рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 13 лютого 2020 року про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 6/4/2008/840-К/448 від 10 червня 2008 року у розмірі 85 220,30 дол. США та 125 802,70 грн (т. 1, а. с.103-104).

Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "Експертна оцінка майнових прав" про вартість об`єкта оцінки від 16 листопада 2021 року вартість земельної ділянки площею 0,2 га за адресою: АДРЕСА_1, складає 302 877 грн (т. 1, а. с. 32).

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки Верховний Суд не ухвалював рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

З огляду на це клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Липовенко Г. В., про розгляд справи у суді касаційної інстанції з викликом учасників не підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ "Європартнер фінанс" просило визнати недійсними договори дарування, посилаючись на недобросовісність дій відповідачів, оскільки відчуження належного боржнику ОСОБА_2 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) зробив висновок про те, що реальне виконання договору дарування саме по собі не виключає того факту, що укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.

Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на послідовно сформовану практику розгляду подібних справ як Верховним Судом України, так і Верховним Судом.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Як наслідок, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, зазначено, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України (435-15) , Верховний Суд у вказаній постанові врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом"); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження").

Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 виклав висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим].

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Суди встановили, що орієнтовна вартість відчуженого за оспорюваними правочинами майна є співрозмірною з сумою заборгованості за кредитним договором.

Установивши обставини того, що спірне майно відчужене на підставі безвідплатних договорів, договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, спірне нерухоме майно відчужено ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 після прострочення зобов`язання за кредитним договором, а також після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості, враховуючи, що рішення у справі не виконано, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що договори дарування було укладено з метою уникнення можливого звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_2, тобто всупереч інтересам позивача, що цілком вміщується у конструкцію фраудаторності, а тому такі правочини підлягають визнанню недійсними.

Наявність у боржника ОСОБА_2 іншого майна (після відчуження спірного майна), за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, не спростовує висновків судів про недобросовісність дій відповідачів з метою уникнути відповідальності шляхом звернення стягнення на спірне майно, оскільки суди встановили, що вартість такого майна неспівмірна з розміром заборгованості. Крім того, таке майно є предметом іпотеки, на яке встановлено заборону відчуження, що унеможливило дарування цього майна.

На момент звернення до суду з цим позовом, кредитор не розпочав процедуру задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, що не обмежує його у виборі способу захисту своїх прав.

Аргументи відповідачки про те, що позивач ТОВ "Європартнер Фінанс", уклавши договір уступки права вимог, не набув право оскаржувати укладені відповідачами договори, є безпідставними.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Посилання заявниці на те, що встановлення факту належного забезпечення інтересів кредитора за рахунок предмета іпотеки на момент укладення спірних договорів виключає наявність в діях відповідачів умислу на позбавлення майна з метою ухилення від сплати боргу, необґрунтоване.

Той факт, що правочин, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19)).

Відповідні доводи заявниці ґрунтуються на формальному розумінні положень статей 203, 215 та 234 статті ЦК України (435-15) в контексті вирішення питання щодо фіктивності правочину.

Разом з цим, Верховний Суд сформував сталу практику щодо ефективного механізму захисту прав кредитора від недобросовісного боржника, навівши чіткі критерії визначення фраудаторності правочину та підстави для визнання його недійсним.

Доводи про те, що кредитором пропущено строк звернення до суду з позовом про визнання недійсними правочинів, укладених відповідачками у 2013 та 2015 роках, спростовуються відсутністю відповідної заяви відповідачок про застосування наслідків спливу позовної давності.

Верховним Судом проаналізовано відеозапис судового засідання Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у підсистемі "Електронний суд", представником відповідачки ОСОБА_1 не порушувалось питання пропуску позивачем строку звернення до суду з указаним позовом.

Аргументи про те, що суд розглянув справу за відсутності відповідачки ОСОБА_2, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання, необґрунтовані, оскільки вказана відповідачка не зверталася до суду апеляційної та касаційної інстанцій з відповідними скаргами.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У справі, що розглядається, надано оцінку питанню добросовісності дій ОСОБА_2 як боржника під час відчуження спірного майна в контексті дотримання прав та законних інтересів позивача як кредитора. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі "Ruiz Toriya v. Spaine", заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "HIRVISAARI v. FINLAND", заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Посилання касаційної скарги як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень на неврахування судом апеляційної інстанці висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, є помилковими.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, щодо застосування положеньстатей 203, 215, 234 ЦК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.