572/211/20 Про визнання батьківства та стягнення аліментів - 31.07.2024 Прийняття

від 15 липня 2021 року під головуванням судді Слободянюка Б. К. та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом в якому просила:

- визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3, який народився

ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на сина ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн, починаючи з часу пред`явлення позову до суду і до досягнення сином повноліття.

Позовна заява мотивована тим, що з 2004 року позивач перебувала в близьких стосунках із ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3, біологічним батьком якого є ОСОБА_2, однак, він відмовився подати до органу РАЦСу заяву про реєстрацію батьківства.

Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до статті 135 СК України з її слів.

Зазначає, що ОСОБА_3 є спільним сином сторін, на цей час він проживає з позивачем та перебуває на повному її утриманні, а тому вважала, що з відповідача повинні бути стягнуті аліменти на їх спільного сина в розмірі 3 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Сарненський міськрайонний суд Рівненської області рішенням від 15 липня

2021 року позов задовольнив.

Визнав ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір`ю якого є ОСОБА_1 .

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі 3 000 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 січня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову місцевий суд вказував, що призначена судом експертиза не проведена через відсутність біологічного матеріалу відповідача, який не з`явився для відбору порівняльних зразків.

Відповідач достовірно знав про наявність в суді справи щодо визнання його батьківства та призначення судової медико-генетичної експертизи, про що міститься в матеріалах справи телефонограма складена секретарем судових засідань, однак ухилився від явки для проведення експертизи і суду не надав жодних доказів неявки з поважних причин для проведення експертизи.

На думку суду першої інстанції неявка відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо неї.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позов в частині визнання

ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення в частині позовних вимог про стягнення аліментів суд першої інстанції вважав, що доведеними є вимоги позивача про стягнення аліментів з відповідача на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн щомісячно.

Рівненський апеляційний суд постановою від 16 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а заочне рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 15 липня 2021 року без змін.

Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про наявність підстав для задоволення позову.

Оцінюючи аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач був повідомлений про проведення експертизи лише один раз та з об`єктивних причин не зміг з`явитися до експертної установи для відібрання генетичних зразків апеляційний суд вказував, що законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду, який оцінивши процесуальну поведінку відповідача ОСОБА_2, дійшов обґрунтованого висновку про те, що він навмисно ухилився від проведення судової генетичної експертизи, яка призначалася для вирішення питання наявності кровного споріднення між ним та ОСОБА_3 .

Додатково зауважив, що у поданому до апеляційного суду клопотанні про призначення генетичної експертизи відповідач та його представник не довів існування об`єктивних причин, які б перешкодили йому взяти участь у проведенні призначеної районним судом експертизи.

Також суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач не надав доказів неможливості сплачувати аліменти у визначеному судом першої інстанції розмірі, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині відхилив також.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Шторгін В. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій просила заочне рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 15 липня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга містить аргумент про те, що суди не врахували тієї обставини, що заочне рішення було ухвалене за відсутності відповідача, проте матеріали справи доказів його повідомлення про час та місце розгляду справи не містять.

Підготовче судове засідання у справі було закрите о 15 год. 22 хв, а судове засідання призначене на 15 год. 00 хв цього ж дня - 15 липня 2021 року, а відтак судова повістка про виклик відповідача у судове засідання йому не вручалась та взагалі не надсилалась.

Крім того суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки відмовив у задоволенні клопотання сторони відповідача про призначення у справі генетичної експертизи з мотивів недоведення відповідачем існування об`єктивних обставин, які б перешкоджали йому взяти участь у проведенні призначеної районним судом експертизі.

Наведений аргумент узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 жовтня 2021 року у справі № 379/1296/18 де суд касаційної інстанції вказував, що повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Касаційна скарга також містить аргумент про те, що твердження суду щодо повідомлення відповідача про призначення судом експертизи та дати відібрання біологічних зразків мало місце три рази не відповідає дійсності, оскільки матеріалами справи підтверджено, що таке повідомлення було здійснено лише один раз.

Представник заявника зазначає, що суди під час ухвалення оскаржених судових рішень не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18, від 16 травня 2018 року у справі

№ 399/1029/15-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18.

Жодних доказів того, що між відповідачем та сином позивача наявне кровне споріднення позивач не надала і таких доказів судами не здобуто, їх висновки ґрунтуються лише на основі показань свідків, що є неприпустимим.

Також касаційна скарга містить аргументи стосовно того, що визначений місцевим судом, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, розмір аліментів значно перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів для дитини відповідного віку, а відтак потребує додаткового обґрунтування. Суди не врахували, що заробіток відповідача є сезонним і на його утриманні перебуває ще двоє неповнолітніх дітей

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Сарненського районного суду Рівненської області.

06 лютого 2024 року цивільна справа № 572/211/20 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 24 липня 2024 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим Тутовицькою сільською радою Сарненського району 10 травня 2005 року.

Матір`ю дитини є ОСОБА_1 .

У відомостях про батька дитини вказано - " ОСОБА_5, громадянин України". Відомості про батька записані за заявою матері згідно з частиною першою статті 135 СК України.

Суди встановили, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від проведення судово-генетичної експертизи у цій справі.

З відомостей довідки про склад сім`ї, виданої КП "Житлосервіс", суди встановили, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем.

Місцевий суд встановив, що сторони перебували у близьких стосунках від яких ОСОБА_1 завагітніла, про що повідомила відповідача ОСОБА_2 .

Цей факт в судовому засіданні повідомила допитана за клопотанням позивача свідок ОСОБА_6 - сестра позивача, яка повідомила про те, що ОСОБА_1 разом зі ОСОБА_2 неодноразово в них гостювали, вся їхня сім`я була знайома з відповідачем та чекали весілля. Сторони в них ночували, при цьому спали в одній кімнаті. Стверджує, що вони були разом навіть тоді, коли ОСОБА_1 була вагітна, зазначає, що дитина від відповідача, оскільки більше позивач ні з ким в той час стосунків не мала.

Допитаний в якості свідка син позивача ОСОБА_3, пояснив, що він знає, що ОСОБА_2 його батько, він з ним спілкувався по телефону як з другом до того часу, поки відповідач не дізнався про те, що у суді знаходиться цей позов. Зазначив, що ОСОБА_2 жодного разу не називав його сином, ніякої матеріальної допомоги не надавав, в гості не приїжджав, хоча обіцяв.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі "Лазаренко та інші проти України" і

від 03 жовтня 2017 року у справі "Віктор Назаренко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням статті 129 Конституції України, статті 6 Конвенції, порушенням права на справедливий суд та вимог статей 128- 130, 223, 372 ЦПК України.

Сарненський районний суд Рівненської області ухвалою від 12 лютого 2020 року відкрив загальне позовне провадження у цивільній справі та розпочав підготовче провадження, призначив підготовче судове засідання на 27 лютого 2020 року.

Підготовчі судові засідання неодноразово відкладалися у зв`язку з неявкою відповідача, останнє підготовче засідання було відкладено на 15 липня 2021 року.

В матеріалах справи знаходиться зворотнє повідомлення про вручення 08 липня

2021 року ОСОБА_2 судової повістки у підготовче засідання, яке було призначене на 15 липня 2021 року (а. с. 52).

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Суд з`ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті. Відповідно до частини третьої наведеної статті у підготовчому судовому засіданні суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

За наслідками закінчення підготовчого засідання, яке відбулось 15 липня 2021 року місцевий суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду на 15 липня 2021 року на 15 год 00 хв.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували повідомлення

ОСОБА_2 про призначене на 15 год 00 хв 15 липня 2021 року судове засідання.

В цей же день та призначений час суд першої інстанції розглянув справу по суті за відсутності відповідача та ухвалив заочне рішення.

З постановленням ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, суд розпочинає нову стадію судового розгляду, яка повинна відбуватися з дотриманням процесуальних норм щодо призначення судового засідання, повідомлення учасників процесу про дату, час та місце судового засідання з метою забезпечення розгляду та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів та з дотриманням прав учасників справи, зокрема, з дотриманням права на участь у судових засіданнях.

Суд апеляційної інстанції, попри аргументи апеляційної скарги, не звернув увагу, що відповідач ОСОБА_2 не був повідомлений про розгляд справи по суті, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.

При цьому, апеляційний суд, діючи у межах, визначених статтею 367 ЦПК України, зобов`язаний був усунути допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, оскільки має право приймати від особи, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції докази, які вона не могла надати з причин, що об`єктивно від неї не залежали, а отже повно та всесторонньо перевірити обставини справи, доводи та заперечення сторін, дослідити наявні у справі докази та вирішити спір по суті.

В порушення вимог статті 6 Конвенції та наведених вище норм процесуального права, суд апеляційної інстанції не дотримався визначених статтею 2 ЦПК України завдань та основних засад цивільного судочинства, а тому оскаржувану постанову апеляційного суду не можна вважати законною та обґрунтованою.

З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги в частині порушення місцевим судом норм процесуального права щодо не повідомлення сторін справи про судовий розгляд справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, та порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржена постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо вирішення питання про розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141- 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за наслідками перегляду справи Верховним Судом, касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат,понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, належить здійснити суду, який ухвалить остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.